Література

1. Логопедия: Учеб, пособие для студентов пед. ин-тов по спец. "Дефектология" / Л. С. Волкова, Р. И. Лалаева, Е. М. Мастюкова и др.; Под ред. Л. С. Волковой. – М.: Просвещение, 1989. – 528с.

2. Савченко М. А. Методика виправлення вад вимови фонем у дітей. – 2 -ге вид., доп. – К.: Освіта, 1992. – 176 с

3. Филичева Т. Б., ЧевелёваН. А., ЧиркинаГ. В. Основы логопедии. – М.: Просвещение, 1989. – 222с.

УДК 376.1 – 056.264:616.89 – 008.434.5

Урахування психологічних особливостей хворих на афазію в логопедичній роботі Даніч Катерина

Афазія є важким розладом мовлення, при якому спостерігаються не лише розлади всіх сторін мовлення, а й значні зміни в психічному стані людини. Психологічна діагностика осіб з мовленнєвими розладами уявляє собою галузь спеціальної психології, яка дозволяє дати оцінку психічному стану та психічним особливостям людини, що має порушення мовлення. За допомогою спеціально підібраних мовних завдань вивчається стан збережених мовленнєвих функцій, а за допомогою психологічних методик можна вивчати особливості уваги, пам’яті, мислення, роботоздатності, темпераменту, характеру, індивідуального стилю поведінки. Метою таких досліджень є всебічне вивчення осіб з порушенням мовлення для подальшого забезпечення відбору оптимальних засобів корекції всіх виявлених порушень. Тому психодіагностика виконує роль єднальної ланки між загальнопсихологічними, логопедичними дослідженнями та практикою.

Відомий й зв'язок психодіагностики з невропатологією, який пояснюється тим, що мовленнєве порушення є лише складовою частиною в структурі складного нейропсихологічного порушення. З метою досягнення позитивних результатів в логопедичній роботі важливо вміти діагностувати неврологічну специфіку та своєчасно надавати комплексну медико- психологічну корекцію по усуненню проблеми. Вищезазначені моменти забезпечують фундамент для ефективної логопедичної роботи. Враховуючи те, що не в кожному лікувальному закладі є психолог для роботи з зазначеною категорією осіб, то ці задачі перекладаються на логопеда. Логопед має в своїй роботі поєднувати логопедичні засоби відновлення порушених сторін мовлення, а також психологічні методи впливу на особистість, яка не завжди має позитивний настрій та спрямування на одужання. Під час обстеження, діагностики особи з порушенням мовленнєвої діяльності та подальшій корекційній роботі, слід враховувати те, що у кожної людини свій тип особистості, характеру, поглядів, відношень до світу зовнішніх об’єктів (екстраверсія) та до внутрішнього суб’єктивного світу (інтраверсія). У неочікуваних випадках миттєвої хвороби (інсульт, травма, стан після операції), у людини повністю змінюється робота її організму (постільний режим, парези паралічі, порушення пам’яті, розлади мовлення та інше), змінюється її соціальне положення і в наслідок цього її психічний стан теж потрапляє під хворобливий вплив, і може змінюватися не в «кращій» бік. Враховуючи всі ці зміни, ми відібрали до експериментального вивчення тих осіб з порушенням мовлення, які більше інших під час корекційних занять були активні та мали велике бажання одужати.

Хворим пропонувалась експериментально-психологічна методика дослідження рівня суб’єктивного контролю. Запропонована методика дозволяє достатньо швидко та ефективно оцінити сформований у піддослідного рівень суб’єктивного контролю над різноманітними життєвими ситуаціями.

В експерименті брали участь 28 осіб з різними формами афазії, різного ступеню важкості у віці 29 – 80 років, із них 18 чоловіків та 10 жінок.

Отримані бали по кожній шкалі дають змогу оцінювати результати в двох вимірах – високий та низький рівні суб’єктивного контролю над різноманітними життєвими ситуаціями.

Методика дослідження рівня суб’єктивного контролю передбачає наступні напрямки :

Шкала загальної інтернальності дає можливість оцінювати рівень суб’єктивного контролю над будь-якими значущими ситуаціями. Результати по цій шкалі свідчать про те, як людина оцінює свою власну відповідальність за важливі події та про те, яким чином складається її життя в цілому. Дані отримані в результаті аналізу відповідей показують, що при умовному розподілу на низький та високий рівень суб’єктивного контролю над будь-якими значущими ситуаціями, майже всі піддослідні (92,5%) увійшли у групу з високим рівнем суб’єктивного контролю по даній шкалі та мають достатньо високу загальну відповідальність у будь-яких життєвих ситуаціях.

Шкала інтернальності по відношенню до досягнень показує рівень суб’єктивного контролю над емоційно позитивними подіями та ситуаціями. Показники по цій шкалі свідчать про те, як оцінює людина свій власний внесок в досягнення того, що було та є в її житті. Дана шкала передбачає 12 питань. Вони показують впевненість людини в собі (наприклад, ствердження №27 «Якщо дуже захочу, я зможу розташувати до себе будь-кого» або №6 «Щоб завоювати прихильність інших людей, марно докладати зусилля»), а також ставлення людини до везіння (наприклад, ствердження №1 «Просування по роботі більш залежить від успішного збігу обставин» або №12 «Успіх та везіння – насправді результат довгих цілеспрямованих зусиль»).

Аналізуючи відповіді, ми виявили, що експериментальна група поділилася рівно на дві підгрупи з показниками – 50% високий рівень та 50% – низький. Отже, половина вважають позитивні досягнення в своєму житті власним здобутком, а друга половина – схильна до думки про сприятливий збіг обставин.

Шкала інтернальності по відношенню до невдач говорить про розвинуте відчуття суб’єктивного контролю по відношенню до негативних подій та ситуацій, про те, як людина оцінює свою відповідальність в різноманітних неприємностях та невдачах. Стосовно осіб з порушенням мовлення 64% виявила низький рівень за цією шкалою, тобто відповідальність за всі негаразди в своєму житті вони схильні пояснювати невезінням та несприятливим збігом обставин, а 36% – високий рівень, при якому вони все ж таки відчувають лише за собою провину у різноманітних неприємностях та стражданнях свого життя.

Шкала інтернальності по відношенню до сімейних відносин розглядає відповідальність особи за події, які відбуваються в його родині, або його схильність вважати партнерів причиною значимих ситуацій. 10 стверджень, таких як №20 «У сімейних конфліктах я частіше відчуваю провину за собою» або №37 «Я відчуваю, що від мене залежить щастя моєї сім'ї», дали змогу побачити, що у більшості (57%) виявився високий рівень відповідальності за події, що відбуваються в сім’ї. Менша частина піддослідних (43%), навпаки, вважають причиною значимих ситуацій в сім’ї саме свого партнера.

Шкала інтернальності по відношенню до здоров’я та хвороби складається з 4 питань-стверджень. Відповіді на них указують наскільки піддослідний вважає себе відповідальним за своє здоров’я або вважає хворобу результатом випадку та сподівається, що одужання прийде в результаті дії інших, передусім лікарів. Більшість осіб (57%) експериментальної групи давали негативну відповідь на ствердження №3 «Хвороба – справа випадку», №23 «Мій спосіб життя жодною мірою не є причиною моїх хвороб», та позитивну на №13 «Правильний спосіб життя може більше допомогти здоров'ю, чим лікарі і ліки», № 34 «Дитину завжди можна уберегти від простуди, якщо за нею стежити і правильно її одягати», що характеризує їх відповідальними за своє здоров’я. І лише (43%) вважає хворобу результатом випадковості та не сподівається на свої сили в процесі одужання.

Таким чином, необхідно брати до уваги те, що люди розрізняються між собою тим, як і де вони локалізують контроль над значними для себе подіями. Експериментальні дані допомагають краще зрозуміти психологічний стан кожного хворого. Можливі два полярних типа локалізації контролю над значними подіями: екстернальний, коли людина вважає, що події, які відбуваються з нею є результатом дії зовнішніх сил – випадку, інших людей та інтернальний, коли людина розцінює значні для нього події як результат своїх власних дій. Дослідні роботи встановили зв'язок різноманітних форм поведінки та параметрів особистості з екстернальністю та інтернальністю.

Психологи свідчать, що людина з низьким суб’єктивним контролем тобто та, що схильна вважати свої успіхи та невдачі наслідком обставин, емоційно нестійка, схильна до неформальної поведінки, знехотя вступає до спілкування, у неї поганий самоконтроль та виска напруженість. Данні, що дають можливість оцінити її самооцінку в різних ситуаціях, виявляють такі риси характеру як егоїстичність, залежність, нерішучість, несправедливість, метушливість, невпевненість, несамостійність, дратливість. Людина з високим показником суб’єктивного контролю володіє емоційною стабільністю, напористістю, рішучістю, товариськістю, високим самоконтролем та стриманістю. Такі люди вважають себе добрими, незалежними, рішучими, справедливими, здібними, дружелюбними, чесними, самостійними, незворушними.

Таким чином, рівень суб’єктивного контролю пов’язаний з відчуттям людиною своєї сили, достоїнства, відповідальності за те що відбувається, з самоповагою, соціальною зрілістю та самостійністю особистості.

Урахування таких психологічних даних особи з порушенням мовлення допомагає спеціалістам при створенні програми психотерапевтичної, логопедичної, реабілітаційної роботи та соціальній адаптації хворого взагалі.

Для побудови плану корекційно-педагогічної роботи при афазії завжди потрібно застосовувати індивідуальний підхід. Складанню плану роботи передує ретельне вивчення мовленнєвих можливостей хворого з урахуванням стадії його захворювання, форми афазії, важкості проявів, інтересів людини, рівня освіти, психологічних особливостей та взаємовідносин хворого з членами родини. Особливу роль в корекційно-педагогічній роботі відіграють взаємовідносини логопеда, хворого та членів його родини, так як успіхи в роботі з хворим досягаються при наявності сприятливого клімату у родині, тактовному та терплячому відношенні до нього.

Маючи всебічні характеристики щодо особи з мовленнєвими порушеннями логопед має можливість підібрати індивідуальні програми не лише для корекції порушеного мовлення, а й підказати рідним та оточуючим хворого, якими психологічними шляхами слід впливати на поведінку захворілого. Логопедична робота з особами, що мають афазію дуже довга, й навіть спочатку може виявитись малоефективною, тому з боку логопеда необхідно мати багато терпіння та ініціативи. Необхідно завоювати довіру хворого, встановити з ним стійкі довірливі відносини та пробудити в нього зацікавленість у заняттях, що є однією з основних умов ефективної роботи. Необхідно домогтися від хворого позитивного ставлення до логопедичних занять будь-якими прийомами. Це може бути знайомство з подібними хворими, які в результаті занять мають позитивні результати або наведення схожих прикладів розладу мовлення з поступовим одужанням і поверненням до звичайного образу життя.

Для вдалої роботи логопеду важливо ще на початковому етапі хвороби виховувати у хворого та членів його родини установку на відновлення повсякденного мовлення. Необхідне постійне проведення психотерапевтичних бесід з метою підбадьорювання хворого не зважати на довгий період відновлення мовленнєвих функцій, а орієнтуватися на можливість поліпшення стану і, навіть, повернення до роботи або навчання. У зв’язку з цим слід звертати особливу увагу на питання мотивації хворого, на задання правильних установок та на усвідомлення своїх помилок. Враховуючи виявлені психологічні особливості, хворому слід або вказувати на його дефекти або більше концентрувати увагу на його досягненнях під час виконання тих чи інших завдань. Таке поводження допомагає максимально забезпечити позитивну атмосферу занять, адекватне усвідомлення власних помилок та не викликає негативного ставлення до корекційних занять.

Важливе значення для результативності занять має віра хворого, його активність, цілеспрямованість, зацікавленість в заняттях. Треба дуже ретельно вибирати ті прийоми роботи, які з перших разів доведуть хворому реальність можливості відновлення мовлення та будуть підтримувати його позитивний настрій на майбутні успіхи. На всіх етапах корекційно-педагогічної роботи велике значення має емоційний фактор. Особи з аферентною та сенсорною афазією, а інколи і з еферентною часто бувають засмучені та постійно потребують підтримуючих бесід, в яких слід відмічати вже наявні досягнення та обговорювати наступні плани на відновлення мовлення та поступове повернення до трудової діяльності. В багатьох випадках результати корекційно-педагогічної роботи залежать від наполегливості логопеда та хворого, яких пов’язує єдина мета – максимальне відновлення мовлення після органічного ураження мозку.

Сутністю процесу відновлення є компенсаторна перебудова органічно порушених функцій з використанням збережених елементів аналізаторів. Тому основою відновного навчання, повинен бути глибокий психологічний аналіз характеру мовленнєвих поршень з врахуванням особистісних особливостей хворого. Подолання афазій на основі компенсаторної перебудови, відбувається як процес поступової відбудови нових зв’язків, поступового розвитку збережених аналізаторів. Для правильної організації відновної терапії необхідно точно уявляти, які механізми є провідними в складній картині неврологічного синдрому та на які сторони дефекту необхідно впливати.