Найпоширеніші помилки порушення педагогічного такту

Розглядаючи в попередньому розділі нашого дослідження категорії педагогічної етики, ми згадували про педагогічний авторитет. Найбільш поширеною причиною гибелі морального авторитету вчителя є порушення ним педагогічного такту. Можливо, ситуація, наведена Т.М. Куриленко в книзі „Задачі і вправи по педагогіці” і не типова для шкільної практики, але вона дає чітке уявлення про педагогічну нетактовність:

.... На уроці в сьомому класі вчитель запитує учнів по попередній темі.

- Ей ти, наречена, іди - но відповідати, - зветається він до учениці -переростку. – Гуляти гуляєш, а уроки не знаєш.

- Коли це я гуляла? – заперечує учениця.

Вона почуває себе пригніченою і до дошки відповідати не виходить.

- Вільному воля – насмішливо говорить вчитель і ставить в журнал проти прізвища дівчини одиницю.

- А ти чого розвалився, як плаха ? – звертається він до хлопця.

І образливе призвісько „плаха” закріплюється за учнем назавжди... [15;94].

Неповага до особистості учня може проявлятися не тільки в грубій формі поведінки, крику, образі, але і в неуважному ставленні до думки дітей, до потреб і запитів підлітків, у неуважному ставленні до їх почуттів. З наведеного прикладу ми бачимо, що педагогічний такт часто порушується. У когось з учителів це проявляється із-за браку педагогічного досвіду, у когось немає „доброї звички” залишати свої особисті, сімейні проблеми поза професійною діяльністю, і в процесі роботи не перекладати на учнів тягар емоційного роздратування, напруження, незадоволенням власним життям тощо. В наш складний час це досить важко зробити, адже педагог – людина, при наймі варто їй пам’ятати про велику, відповідальну місію вчителя.

На думку І.М. Клебанова, особливу безтактність проявляють вчителі, які песимістично дивляться на майбутнє своїх учнів, не вірячи в їх силу і при кожній нагоді вважають за потрібне нагадати їм про це. „Безтактовність таких вчителів нерідко межує з прямим педагогічним злочином” [12;95].

Наведемо ще приклад. Учень з шостого класу протягом останнього часу отримав з історії дві двійки. Сьогодні вчитель вирішив ще раз його запитати. Учень і на цей раз погано відповів на поставлене запитання.

- Ні на що не здатний, - каже йому вчитель . – Не бачити тобі сьомого класу, як своїх власних вух.

У цьому випадку вчитель, крім обурливої безтактовності, допустив явну несправедливість. Він не звернув уваги на той факт, що на цей раз учень відповідав трохи краще, ніж попередні рази, не підтримав і не закріпив його успіх, не надав йому належної оцінки. Тактовний вчитель у цьому випадку вдався б до такого оцінного судження:

- На цей раз ти відповів значно краще. Я переконаний, що ти зможеш добре вчитися, коли й далі так старатимешся. Найближчим часом я тебе ще раз запитаю, тоді й поставлю оцінку.

На думку І.О. Синиці, нетактовні вчителі нерідко намагаються зробити висновки про характер учнів, про їх звички і навички майже з кожного порушення дисципліни, з кожного невиконаного домашнього завдання, навіть з їх випадкових невдач, неправильно вжитих слів. Тому, не дивно, що йти на уроки до таких учителів навіть ті учні, які добре встигають, не виявляють особливого бажання, бо заздалегідь знають, що це пов’язано з можливою образою. З цієї ж причини учні не звертаються до вчителя, ні про що не запитують його, намагаючись ні чим не звернути на себе його увагу. „Педагогічний такт вимагає від учителя уміння передбачати, як його зауваження, оцінки, вимоги тощо сприймають учні, яким вони адресовані”- зауважує І.О. Синиця.

Педагог повинен зрозуміти настрій, почуття і переживання учнів раніше, ніж застосувати до нього той чи інший метод впливу. До учнів слід ставитися з такою самою, а в багатьох випадках ще з більшою обережністю і делікатністю, як і до дорослих. Педагогічний такт найчастіше порушують якраз ті вчителі, які чомусь вважають, що діти легко переносять їх крик, грубий тон, зневажливий жест тощо.

Важливе значення для тактовного ставлення вчителя до учнів має врахування їх вікових та індивідуальних особливостей. Індивідуальний підхід до учнів, на думку І.В. Страхова, є однією з основних передумов тактовності вчителя. Тактовний педагог повинен знати, наприклад, що учні молодших класів розгублюються і гірше відповідають тоді, коли вчитель мовчить і нічим не виявляє свого ставлення до їх відповідей, а учні середніх і особливо старших класів, навпаки, нервують, коли їх перебивають, не дають висловити свою думку до кінця. Важливо також знати, що до різних типів темпераментів потрібний різний тон у розмові ( з флегматиком – твердий, з холериком – спокійний, з меланхоліком – м’який). Чим краще педагог знатиме психологічні особливості своїх учнів, тим менше допускатиме нетактовностей з ними [32;130].

„Якщо педагогіка,- писав К.Д. Ушинський, - хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спочатку пізнати її також у всіх відношеннях” [39;28].

Аналізуючи найхарактерніші помилки вчителів у порушенні педагогічного такту, не можна не згадати про таке досить поширене явище, як відсутність справедливості, виокремлення так званих улюбленців, необ’єктивне оцінювання знань учнів. На запитання, які риси найбільше цінують учні у своїх вчителів, учні найчастіше відповідають: справедливість. Справедливому вчителеві учні можуть пробачити деяку його офіційність, ярість і навіть грубість. А якщо справедливий учитель ще й тактовний, веселий, привітний, то авторитет його серед учнів школи величезний.

Крім того, вчитель не тільки повинен бути справедливим до учнів, а й уміти показати їм свою справедливість, переконати їх у цьому. А.С. Макаренко відзначав, що „...вихованець сприймає вашу душу (учителя) і ваші думки не тому, що знає, що у вас в душі відбувається, а тому, що бачить вас, слухає вас” [17;163].

У випадку, коли вчитель виявляє особливу чуйність до окремих учнів, то вона повинна бути вмотивована і зрозуміла для інших (поганий стан здоров’я, складні домашні умови, відставання в навчанні з поважних причин). Як вважає В.С. Горохов, несправедливими можуть здаватися ті вчителі, які вдаються до так званих „перспективних” бальних оцінок (навмисне завищування оцінки з метою стимуляції учня) [9;232].

На нашу думку, говорячи про педагогічний такт як про уміння, потрібно мати на увазі його своєрідність. Уміння бути тактовним не дається лише внаслідок засвоєння педагогічних правил чи прийомів. Абсолютно однакових випадків застосування педагогічного такту так само немає, як і немає абсолютно однакових дітей. Вчитель повинен інтуїтивно відчувати ситуацію, вміти своєчасно зорієнтуватися, разом з тим застосовувати такі методи педагогічного впливу, котрі б не залишили в душі дитини негативного осаду, адже тим самим вчитель може втрутитися у внутрішній світ дитини і порушити гармонію його розвитку.

Таким чином, вміння володіти педагогічним тактом - одна з основних умов успішного оволодіння педагогічною професією. Важко до кінця зрозуміти, чи є педагогічний такт природженим чи набутим вміннями і професійним досвідом, але дуже легко відрізнити тактовного вчителя, який користується повагою і любов’ю учнів від того, який порушує педагогічний такт.

За результатами нашого дослідження ми маємо змогу зробити загальні висновки.