Тема 6 міжнародна трудова міграція
Міжнародна трудова міграція: сутність, причини, форми
Міжнародна міграція робочої сили (трудова міграція) - це переміщення працездатного населення з одних держав до інших з метою працевлаштування строком більш ніж на рік. Міжнародна трудова міграція може бути зумовлена різними чинниками - політико - правовими, воєнними, релігійними, етнічними, національними, расовими, родинними, екологічними та ін., однак більшість дослідників указують на її переважно економічне походження: робоча сила переміщається із країн з низьким рівнем життя до країн із вищим рівнем унаслідок національних розбіжностей у рівнях заробітної плати і зайнятості, умовах праці й підприємницької діяльності. Крім того, домогосподарства часто посилають своїх представників до інших регіонів, щоб підвищити їхній соціальний статус.
Рух міжнародних трудових мігрантів утворює міжнародний ринок праці - сферу купівлі-продажу прав користування робочою силою в інтересах світового господарства.
Теорія міграції |
Зміст теорії |
Неокласична економічна теорія |
Міграція робочої сили викликана регіональними відмінностями у попиті та пропозиції робочої сили. Регіони з більшою пропозицією праці мають низьку заробітну плату, в той час як регіони з обмеженою пропозицією робочої сили характеризуються вищим рівнем зарплати. Різниця в заробітній платі змушує працівників з низькооплачуваних регіонів рухатися до високо* оплачуваних. Економічне зростання і збільшення еміграції поступово нівелюють розрив в оплаті праці, що зменшує стимули до міграції |
Теорія людського капіталу |
Міграція є способом інвестування в людський капітал: якщо переваги міграції перевищують утрати від неї. людина переїде гуди, де очікує одержати максимальний дохід. На рішення про міграцію впливають: 1) рівень зайнятості та заробітної плати в рідній країні та потенційній країні призначення: 2) вік мігранта - період, протягом якого працівник зможе одержуваги вигоди від інвестицій у свій людський капітал, реалізований у формі міграції: 3) витрати переїзду - на пошук інформації, нової роботи, транспорт, житло, вивчення чи вдосконалення іноземної мови тощо; 4) психологічні витрати, пов'язані з культурними відмінностями в країнах перебування та призначення |
Теорія «поштовху -тяжіння» |
У країнах-експортерах трудових ресурсів діють чинники, що виштовхують робочу силу: низька заробітна плата та життєвий рівень, низькі економічні можливості, політичні репресії, структурне безробіття за місцем вибуття. У країнах-імпортерах діють чинники тяжіння: високий попит на робочу силу, ширші економічні можливості, вища заробітна плата політичні свободи за місцем прибуття. У більшості випадків люди рухаються з бідних регіонів до багатих, але вирішальну роль відіграє державне регулювання міграцій |
Нова економічна теорія міграції |
Рішення про міграцію ухвалюється групами взаємопов’язаних людей (родинами або домогосподарствами), які діють спільно з метою не тільки максимізації очікуваних вигод від міграції, а й мінімізації ризику в разі невдач (наприклад, на ринку праці). На відміну від індивідів домогосподарства мають можливість керувати ризиками за рахунок власних ресурсів і одночасно покладатися на грошові перекази мігрантів |
Міжнародну трудову міграцію характеризують взаєпов’язані процеси: еміграція - виїзд робочої сили з країни; імміграція - в’їзд робочої сили до приймаючої країни; рееміграція - процес повернення емігрантів на батьківщину (в країну еміграції)
За строком перебування мігрантів за кордоном розрізняють постійну і тимчасову міграцію. Постійна міграція переважала до Першої світової війни, коли значні маси людей назавжди залишали свої країни і переселялися на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії
тощо. Тимчасова міграція обмежує перебування мігрантів за кордоном певним строком з подальшим поверненням їх на батьківщину.
За правовим статусом мігранта виокремлюють легальну (законну) та нелегальну (незаконну) міграції. Легальна міграція може бути, а) вільною - за повної відсутності контролю за в’їздом, перебуванням
та зайнятістю мігрантів; б) за контрактом, який укладається між наймачем і мігрантом або групою мігрантів; в) дозволеною лише на час виконання конкретного проекту. До нелегальних мігрантів відносять тих, хто незаконно прибув до країни у пошуках роботи або незаконно працевлаштовується, хоча перебуває в країні легально.
Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить чотири етапи (табл. 6.2).
За оцінками Світового банку, за межами країни народження зараз проживають 215,8 млн чол., що становить 3,2 % від чисельності на- селения світу. Серед міжнародних мігрантів налічують 16,3 млн бь женців; решта (близько 93 %) змінили місце проживання переважно 1 економічних причин, тобто є трудовими мігрантами.
Основними напрямами міжнародної міграції робочої сили є: міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинених країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються, насамперед до нових індустріальних країн та країн - членів ОПЕК; міграція між промислово розвиненими країнами; інтелектуальна міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців як до промислово розвинених країн, так І до країн, що розвиваються; міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинених країн; міграція робочої сили у межах колишнього СРСР.
а . Географічними центрами сучасної імміграції є найбільш розвинені країни, такі як США, Канада, Австралія, більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими доходами від продажу нафти та інтенсивним економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Австралія, Нова Зеландія) (табл. 6.3).
За даними російського тижневика «Демоскоп Weekly», протягом останніх років найбільша кількість міжнародних мігрантів виїхала з Мексики (11,9 млн), Індії (11,4 млн) та Росія (11,1 млн чол,). Кількість емігрантів з України становить 6.6 млн чол. За часткою ж співвітчизників, які проживають за кордоном, лідирують: Палестинська територія (68,3 %), Самоа (67,3 %), Гренада (65,5 %), з європейських країн - Албанія (45,4 %), Боснія і Герцеговина (38,9 %), Португалія (20,8 %), а з колишніх республік СРСР - Вірменія (28,2 %), Грузія (25,1 %), Казахстан (23,6 %), Молдова (21,5 %).