4. Підприємство (організація) як відкрита, самоорганізована, самокерована система.

4.1. Теорія підприємництва.

Теорія підприємництва розвивалася з розвитком господарської діяльності людини. Близько 1800 року Жан Батист Сей у такий спосіб охарактеризував підприємця: "Підприємець переміщає економічні ресурси з області з більше низькою в область із більше високою продуктивністю й результативністю". Адам Смит вважав підприємцем людину, що використовує капітал власника для витягу доходу.

Наприкінці XIX століття відбувся поділ понять "підприємець" і "власник на капітал". У цей період великий внесок у розвиток теорії підприємництва вніс Й.А. Шумпетер. Уже в роботі "Теорія економічного розвитку" Шумпетер, на відміну від Вальраса, що досліджував умови статичної рівноваги, розробляє теорію економічного розвитку, ставлячи в центр аналізу ті внутрішні фактори, які викликають економічний розвиток системи.

Саме слово "розвиток" - це вже новина для неокласичної теорії, оскільки, як відомо, вона тяжіла до розгляду статичних завдань.

У центр її уваги були поставлені дві фундаментальні ідеї: найкраще використання наявних ресурсів і рівновага (часткове - у Маршалла, загальне - у Вальраса).

Внесок Шумпетера в економічну теорію полягає саме в тім, що він досліджує ті фактори, які "підривають" рівновагу ринкової системи зсередини. Цими внутрішніми факторами стають нові виробничі комбінації, які й визначають динамічні зміни в економіці. Шумпетер виділяє кілька видів принципово нових комбінацій факторів виробництва:

- створення нового продукту,

- використання нової технології виробництва,

- використання нової організації виробництва,

- відкриття нових ринків збуту й джерел сировини.

Нові комбінації факторів виробництва одержали назви "нововведення". Варто підкреслити, що в термінології Шумпетера "нововведення" не є синонімом слова "винахід".

Підприємницька діяльність пов'язана із застосуванням уже наявних засобів, а не зі створенням нових. Можливості нового застосування засобів у надлишку перебувають самі по собі, вони можуть бути відомі.

Але, як думає Шумпетер, це "мертві" можливості. Підприємець же здійснює їх на ділі, переборюючи технологічні й фінансові утруднення й відкриває нові шляхи одержання прибутку, яку варто розглядати як надлишок над тим доходом, що встановився в процесі кругообігу.

І саме підприємцеві - людині, у функцію якого входить реалізація нової комбінації факторів виробництва, приділяється в концепції економічного розвитку Шумпетера особливо важлива роль. Варто підкреслити, що підприємництво, по Шумпетеру, особливий дарунок, властивість людського характеру, жодним чином не залежне від класової, соціальної приналежності. Цей тип характеру відрізняють наступні особливості: опора на власні сили, перевага ризику, цінність власної незалежності, орієнтація на власну думку, потреба в досягненні успіху, при тім, що самоцінність грошей для нього невелика, і як ключова якість підприємця - прагнення до нововведення.

Підприємець є головним суб'єктом економічного розвитку. Саме завдяки його активності здійснюється технічний прогрес, створюється надлишок цінності, "зламується" стаціонарна ситуація й економіка одержує стимул до розвитку.

Цікаво подивитися, як у теорії підприємництва Шумпетер примиряє концепцію раціонального ("економічного") і реального ("ірраціонального") людини, об'єкта досліджень економістів інституціонального напрямку.

Розглядаючи мотиви господарської діяльності в статичному стані, Шумпетер виділяє мотив задоволення потреб на основі раціональної поведінки (максимізації корисності або вигоди).

Розглядаючи ж динамічну модель, Шумпетер уважає, що мотиви підприємницької діяльності ірраціональні, тому що головними мотивами стають саморозвиток особистості, успіх, радість творчості. Підприємцем рухає спрага діяльності й воля до перемоги.

Капіталістичне виробництво, по Шумпетеру, не може існувати без постійних революційних змін у техніку й технології виробництва, освоєння нових ринків, реорганізації ринкових структур.

Такі постійні інновації, здійснювані у виробничому процесі, є головним джерелом прибутку, що не існує в ситуації простого відтворення (або, по вираженню Шумпетера, господарського кругообігу). Прибуток має місце лише тоді, коли економіка перебуває в постійному русі, у процесі динамічного розвитку.

Нововведення відкривають можливість змінювати не тільки технологію й продукцію, але й впливають на структуру попиту, умови формування витрат і цін. І конкуренцію, стимулируемую прагненням до одержання прибутку за рахунок переваг у витратах виробництва і якості самого продукту, Шумпетер назвав "ефективною конкуренцією".

З новаторською діяльністю Шумпетер зв'язує й циклічну форму розвитку економіки. Дослідженню цієї проблеми він присвячує роботу "Економічні цикли" (1939 р.) Виділивши й встановивши зв'язок між трьома типами циклів (тривалих, класичних і коротких), Шумпетер виводить існування економічних циклів з періодів впровадження винаходів. Останні здійснюються ривками, коли один винахід "тягне" за собою гроно нововведень.

Як пише Шумпетер, кожна інновація викликає хвилю наслідувань, що розходиться в усі сторони. Безліч таких хвиль розходиться одночасно, вони накладаються один на одного й такий рух (при підсумовуванні всіх хвиль) не може бути плавним і рівномірним. Воно породжує періоди загального підйому, які можуть перемінятися періодами загального спаду. У цьому суть підходу Шумпетера до аналізу економічних циклів.

Наступний етап розвитку теорії підприємництва - роботи Найта й Тло Тюнена. Їхня заслуга полягає в докладній характеристиці самого підприємця, як власника особливих якостей. Крім того, вони проаналізували підприємницький ризик і підприємницький дохід. Ці ж питання розглядалися Мизесом, Хайеком і Кришнером.

У сучасних трактуваннях підприємництва виділяються наступні моменти:

- уміння організувати й управляти виробництвом;

- ініціативна, новаторська діяльність;

- ризикова діяльність.

Найбільш повне сучасне визначення підприємництва дають Хизреч і Питерс у своїй книзі "Підприємництво". Аналогічне визначення підприємництва дане в Стаддарта в книзі "Ключі до світу бізнесу". У цілому, скомпоноване визначення виглядає так: "Підприємництво - це новаторська ініціативна діяльність суб'єктів власності, спрямована на створення економічних і організаційних умов з метою виробництва матеріальних благ і послуг і одержання прибутку".

Таким чином, основними рисами підприємництва є:

1. Ініціативна діяльність.

2. Новаторська діяльність.

3. Діяльність по організації й керуванню виробництвом.

4. Ризикова діяльність.

5. Одержання підприємницького доходу.

У процесі викладу матеріалу багатьма авторами здійснюється ототожнення понять "бізнес" і "підприємництво". Таке ототожнення із практичної точки зору виправдано, однак з погляду наукової концепції між цими поняттями існує розходження:

"Бізнес" - це середовище підприємницької діяльності, сфера, у якій діють підприємці. Бізнес не організовує, не управляє, не приймає рішень.

Підприємництво ж насамперед - це діяльність суб'єктів.

Якими рисами, якостями повинен володіти підприємець?

1. Умінням приймати новаторські рішення в стандартні й нестандарт- ных ситуаціях.

2. Умінням генерувати ідеї, перетворювати їх у нові технології з метою одержання доходу.

3. Оперативно оцінювати всі форми інновацій.

4. Не боятися ризикувати, уміти управляти ризиком, бути готовим прийняти відповідальність.

Дані здатність підприємця повинні забезпечувати йому виконання основних підприємницьких функцій:

1. Своєчасне й правильне визначення потреб покупців і їхньої платоспроможності.

2. Визначення потрібного типу товару, обсягу його виробництва, ринку й способу збуту.

3. Визначення оптимальних потреб у сировині, матеріалах, основ- ном і оборотному капіталі й пошук кращих їхніх джерел.

4. Визначення й реалізація оптимальної технології виробництва, що дозволяє мінімізувати витрати й максимізувати прибуток.

5. Визначення оптимальної (для виконання виробничих функцій) організаційної структури керування (ОСУ) фірми.