2.2 Соціальна політика держави та організації

Організація як соціально-технічна система, що функціонує для досягнення своїх цілей в певному економічному середовищі, має три основних напрямки розвитку, пов’язаних з основними її складовими.

Три основні напрямки розвитку організації:

• Технічний (удосконалення засобів виробництва, технології, матеріалів).

• Економічний (зміна форми власності, рівень спеціалізації, кооперації, системи організації праці).

• Соціальний (використання персоналу з його традиціями, потенціалом, перевагами, якостями, атмосферою).

Предметом дослідження управління персоналом є вивчення саме соціальних резервів збільшення продуктивності праці та прибутковості організації.

Соціальне середовище організації – це ті матеріальні, суспільні та духовно-моральні умови, в яких працівники працюють, живуть з родинами, в яких відбувається розподіл та споживання благ, складаються зв’язки між особистостями, знаходять відображення морально-етичні цінності.

Це середовище формує:

• безпосередньо персонал організації з його характеристиками;

• соціальна інфраструктура, що включає об’єкти соціального призначення,

• складові елементи якості трудового життя працівників, що визначають матеріальну і моральну винагороду, престижність колективної праці, атмосфера солідарності.

Успішність будь-якої організації залежить від високої результативності спільної праці, від їх кваліфікації, професійної підготовки та рівня освіти, від того, наскільки умови роботи та побуту сприяють задоволенню потреб працівника.

Вектор соціального розвитку організації повинен бути спрямований на те, щоб урізноманітнити та збагатити зміст трудової діяльності, більш повно використати творчий потенціал, підвищити дисципліну, відповідальність, а також створити належні умови для роботи та відпочинку.

На соціальне середовище організації впливають такі загальні фактори, які зазначені на рис. 2.1

С оціально економічне становище країни

Духовний стан суспільства

Соціальне середовище організації

Соціальна політика держави

Рис.2.1 - Загальні фактори, що впливають на соціальне середовище організації.

Соціальна політика держави повинна виконувати ключову роль у вирішенні соціальних проблем в країні:

1. акумулювати та відображати стан в країні та ситуацію в суспільстві; потреби та цілі соціального розвитку;

2. сприяти створенню оптимальних умов для життя людей, удосконаленню соціальних зв’язків, взаємодії та

3. здійснювати соціальну справедливість.

Об’єктом соціальної політики є соціальна сфера, в тому числі соціальна інфраструктура:

• охорона здоров’я;

• освіта;

• наука;

• культура;

• житловий фонд;

• санаторно-курортний комплекс;

• спорт та туризм;

• комунальне господарство.

Соціальна сфера включає соціальну систему обслуговування населення, соціального захисту та гарантій громадян.

Склад та задачі соціальної політики:

1. стимулювання економічного зростання і підпорядкування виробництва інтересам споживачів;

2. підсилення трудової мотивації та підприємництва;

3. забезпечення гарантій певного рівня життя та соціального захисту населення;

4. збереження культурного та природного спадку, національної своєрідності.

Для здійснення цих функцій держава володіє такими важелями:

• соціальне законодавство;

• національний бюджет;

• система податків та зборів.

Економічна виправданість соціальної сфери та політики полягає в тому, що соціальні витрати дають змогу суспільству забезпечувати можливості не тільки для виживання, але і для зростання (безкоштовне навчання, допомога по безробіттю, підвищення кваліфікації та перепідготовка тощо), крім того, збільшення заробітків та доходів громадян підвищує платоспроможний попит, а це в свою чергу створює ринок для виробників і є стимулятором економічного розвитку суспільства.

З іншого боку, коли ці витрати не здійснюються, це призводить до зниження ступеня захищеності, зменшення можливостей для зростання, окрім того зменшення доходів громадян, в свою чергу, приводить до обмеження попиту і відсутності платоспроможного ринку збуту для виробника.

Соціальні витрати – це вкладення в людський капітал, які згодом повертаються підвищенням продуктивності праці (за рахунок, наприклад, безкоштовної середньої, середньої спеціальної та вищої освіти формується високий трудовий потенціал, що в перспективі здатен створювати користь для суспільства) і розширенням споживання; соціальні витрати - це інвестиції у людські ресурси, це стимулятор економічного зростання суспільства.

Загалом соціальна політика повинна компенсувати недоліки ринкової системи прямо не втручаючись у процес виробництва, ціноутворення, оплати праці.