- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
Філософія ХХ ст. на передній план поставила ряд глобальних проблем, які можна обєднати в одну – проблему виживання людства. На початку 20 ст. виникло ряд “нетрадиційних шкіл” і напрямків у філософії.
Неокантіанство.Виникають неокантіанські школи (марбурзька (засновник Г. Коген) і баденська (В. Віндельбан, Г. Ріккерт)). Основна ідея неокантіанців: пізнання світу є лише логічною побудовою, або конструкцією предмета, яка здійснюється за законами і правилами самого мислення. Ми можемо пізнати тільки те, що самі створюємо у процесі мислення.
Неогегельянство виникло у 80-90-х рр. 19 ст. Німецькі неогегельянці поєднали раціоналізм Гегеля з ірраціоналізмом Ніцше. Французькі неогегельянці доповнили класичне неогегельянство екзистенціалізмом. Італійські неогегельянці опираються на етику. Англо-американські неогегельянці вважали основним вченням вчення про абсолютний дух.
Неотомізм (Маритен, Жильсон, Мансер, ін) – це відновлене і приспособлене до сучасних умов вчення Ф.Аквінського. Вчення неотомістів: 1) формально проголошує права розуму і науки; 2) признаючи існування оточуючого світу незалежно від людини; 3) задача створення філософії як світогляду, який дає цілісну картину всієї дійсності.
Психоаналіз – це загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, запропоноване Фрейдом і одна з теоретичних основ фрейдизму. Він перший зупинився на понятті “підсвідомого”. Справжній зміст поведінки, за Фрейдом, є несвідоме. Реальність завжди залишається непізнана. Психоаналіз є міфологічним. Свідомість у Фрейда – сфера Я.
Інтуїтивізм (Бересона) – ідеалістичний напрям у буржуазній філософії, який абсолютизує і ідеалістично тлумачить інтуїцію, як єдино вирогідний вид пізнання. Наукове пізнання спроможне дати лише знання явищ і фактів, тоді як інтуїція схоплює сутність, загальну ідею.
Феноменологія – субєктивно ідеалістичний напрям, заснований Гуссерлем і його учнями. Центральне поняття – пізнання направлене на обєкт – субєктивно-ідеалістичний принципу: “нема обєкту без субєкту”.
Екзистенціалізм звернувся до індивідуального світу окремої людини. Екзист. означає неповторне, унікальне існування окремої людини (засн. Хайдеггер). Його вчення базується на екзистенції людського існування, як центральної категорії. Екзис-ти займалися проблемами: відчуження людини, страх, смерть, втрата сенсу життя. Предст.: Ясперс, Марсель, Камю.
Персоналізм (Брайтмек, Муньє, Лакруа). Завдання: примирити релігію з деякими західними гуманістичними цінностями. В основі світогляду лежить переконання в існуванні особистісного начала в людині, бутті. Вихідний пункт – людська індивідуальність, яка усвідомлює сама себе. Прагне до подалання субєктивіського тлумачення людського Я. Субєктам персоналісти протиставляють живу людину.
Філософська антропологія. Гелеп розробив біопсихічну концепцію людини. Мелер підкреслив відмінність людини від тварин. Виділяють найбільш впливовий напрям філософії – екзистенціалізм. Антропологія поділяється на фізичну і культурну.
Неопозитивізм. В 50-60-х роках нашого ст. позитивізм набуває назви неопозитивізм, а з часом постпозитивізм. Звертається до Канта, що наука створила собі обєкт, який вивчає. Обєкт створений за допомогою мови, тому вони звертаються до мови – її проголошують обєктом філософії. За головне неопозитивізм прийняв поєднання емпіричного і теор. в науковому знанні. Але розвязати ці питання не змогли через субєктивно-ідеологічний характер їх філософії.
Структуралізм. Представники: Фуко, Левістрос. Зосереджує увагу не на індивідові, а на культурі вцілому. Головне – виділення певних логічних структур (епістем), які є загальними для культурних явищ. фуко впровадив структурний аналіз в процесі вивчення теорій.