39. Образ Орфея як персоніфікація сили мистецтва, що приборкує природу й одухотворяє світ

Давньогрецький міф про Орфея. Орфей – давньогрецький співак, музикант. Мав магічну силу – його спів підпорядковував людей, звірів, богів. Володар світу мертвих Аїд, зачарований співом Орфея, обіцяє повернути його улюблену Евредіку зі світу померлих, але за однієї умови: Орфей не повинен був озиратися на дружину, яка йшла за ним. Але Орфей оглянувся і втратив Евредіку назавжди. Час написання циклу «Сонети до Орфея». Цикл «Сонети до Орфея», складається з 50 творів, належить до третього, останнього, періоду творчості Рільке, В якому художник перейшов до неокласичної модерністської поезії. Рільке вважав, що художник уподібнюється Орфею, який здійснює зв’язок між живими і мертвими і наділен даром перетворювати світ.Ліричний герой сонетів. У циклі Рільке розкриває життя людини, стан його душевного застави: і смуток, і покірність, і шлях до небесного, до вічного, до гармонії. У душі ліричного героя йде боротьба, але все ж таки добро, любов, Мистецтво перемагають. Вплив співу Орфея на людей. Своїм співом Орфей надихає людей прагнути до ідеалу. З приходом Орфея все співає, пробуджується любов, зростає віра. Життєстверджуючий характер «Сонетів до Орфея». Любов і смерть – те, з чим людина співіснує в житті. Вони незбагненні, але завдяки тому, що «Тільки пісні на землі сяють, святкові», цикл сонетів має життєствердний характер. Р. М. Рільке – Орфей XX ст. Р. М. Рільке називають Орфеєм XX ст.Так як він прагнув за допомогою поетичного слова протидіяти ненависті, відчуженості. Поет стверджував, що «темою і наміром будь-якого мистецтва є примирення індивідуум зі Всесвіту».

40. Оригінальність творчої манери г. Аполлінера ("Лорелея", "Міст Мірабо", "Зарізана голубка водограй").

В історію літератури Ґійом Аполлінер увійшов як знакова постать світового авангарду. З перших кроків у поезії (цикл «Ставло») він виявив себе проникливим ліриком. Подальшому розвитку ліричного начала у його творчості сприяв бурхливий роман, пережитий під час гувернерської служби. Переливаючись у вишукані вірші, цей роман визначив естетичні засади любовної лірики Аполлінера, а також провідну роль у ній теми «нелюбого». Це продемонстрували цикли «Райнські вірші» та «Пісня нелюбого»: ситуація нещасливого кохання в них, за висловом російського перекладача аполлінерівських творів М. Яснова, «виростає... із події особистого життя в явище поетичної культури. Широке коло історичних, фольклорних, літературних, образотворчих і просто побутових асоціацій розчиняє любов у житті, надаючи йому неповторного колориту, глибини та напруженості». У віршах цих циклів відроджувався відкинутий символістами конкретний, предметно-чуттєвий зміст ліричних образів. Відтак у поезію поверталася стихія живого життя. Наводячи містки між поезією та життєвою «прозою», Аполлінер звертався до народнопоетичної творчості. У цьому річищі, зокрема, була створена його перша поетична збірка «Звірослов, або Почет Орфея». Кожний з віршів «Звірослова» є дотепною мініатюрою на кшталт прислів'я чи частівки, що описує якусь тварину. Цей опис, виконаний у стилізованій лубочній манері, є своєрідним літературним розіграшем: відштовхуючись від характерної риси звіра або комахи, Аполлінер робить жартівливе узагальнення щодо явищ людського життя. Наприклад, змальовуючи гусінь, яка має добре «попрацювати», аби стати метеликом, він проводить паралель із поетом, котрий також повинен мати «хіть до праці», щоб згодом злетіти на крилах натхнення. У книжці «Алкоголі. Вірші 1898-1913 років» поет, використовуючи новаторські художні прийоми, відтворює світосприйняття людини початку XX ст. - дитини урбаністичної цивілізації, яка насолоджується модерною красою індустріального міста, захоплено спостерігає шалену динаміку життєвого плину, і з великими сподіваннями на оновлення світу вітає історичні зрушення, що відбуваються у неї на очах. Ця людина навіть одвічні релігійні постулати перекладає мовою науково-технічного прогресу: Епічні картини життя великого міста, Європи, людської історії, Всесвіту поєднувалися в «Алкоголях» з ліричними одкровеннями поетичного «я» - самотнього, зануреного у переживання нерозділеного кохання і разом з тим охопленого величезною життєвою спрагою («Вандем'єр»). П'янкий і палючий сонячний напій життя, що дарує насолоду й муку, приголомшує свідомість і загострює почуття, - ось яке смислове поле виникає навколо слова «алкоголі», винесеного у назву збірки.