48. Імунодефіцитні стани. Первинні та вторинні імунодефіцити. Автоімунні захворювання.

Є група спадкових і набутих захворювань, загальною ознакою яких є дефекти гуморальної або клітинної ланки імунітету. Є первинні і вторинні імунодефіцити. Перші зумовлені мутаціями генів імунної відповіді або ушкодженнями анатомічного і функціонального розвитку органів імунітету. Усі дефекти імунної с-ми розділяють на такі види: 1) імунодефіцити В-сист. Імунітету 2) імунодефіцити Т-системи 3) комбіновані імунодефіцити 4) вади системи фагоцитозу 5) вади с-ми комплементу

Дефект дозрівання чи диференціації В-лімфоцитів спричиняє пригнічення синтезу антитіл і підвищує схильність до гнійно-септичних захворювань. Дефіцит Т-лімфоцитів більш небезпечний, хворі переважно заражаються вірусними, грибковими і протозойними інфекціями.При комбінованих імунодефіцитах мають місце вади розвитку Т і В систем імунітету. Переважно такі діти гинуть у перші місяці свого життя. Дефекти системи фагоцитозу й комплементу теж проявляються схильність до стафілококових, протейних та ешерихіозних інфекцій.

Вторинні імунодефіцити є постійними супутниками інвазій, вірусних і бактеріальних інфекцій, будь-якого хронічного процесу, тривалого прийому гормонів, антибіотиків, голодування, тощо.

Автоіму́нні захворювання - патологічний стан, коли імунітет організму мобілізується не проти сторонньої сполуки, біологічного організму, а проти клітин, тканин власного організму.Внаслідок вироблення автоімунних антитіл, які з'єднуються із атнигеном (яким стають власні тканини) і комплементом, виникає процес запалення.До автоімунних хвороб відносяться велика кількість системних хвороб сполучної тканини (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, синдром Бехчета) та інших систем організму — розсіяний склероз, кардіоміопатія, дерматози тощо.Схильність до автоімунних захворювань є успадкованою і контролюється системою людських лімфоцитарних антигенів (HLA).Лікування автоімунних захворювань базується на реалізації імунодепресивної терапії із використанням кортикостероїдних гормонів, імунодепресантів та елімінації (виведення) автоімунних комплексів із організму шляхом проведення гемосорбції.

49. Комплексна оцінка імунного статусу організму. Діагностика імунопатологічних станів.

Оцінку імунологічного статусу проводять при необхідності детального обстеження стану здоров»я, імунодефіцитних і алергічних станах, трансплантації, онкологічних та інших захворюваннях. Рекомендується двоетапний принцип обстеження. На першому етапі виявляють загальні характеристики або грубі дефекти гуморального й клітинного імунітету, а також с-ми фагоцитозу за допомогою тестів: визначення відносного і абсолютного числа лімфоцитів у периферичній крові; визначення к-сті Т І В лімфоцитів; конц. Сироваткових імуноглобулінів; визначення фагоцитарної активності лейкоцитів. Більш детальний аналіз імунологічного статусу проводиться на 2 етапі, якщо виявлені відхилення в результатах тестів або при наявності спец. Показань. До аналітичних тестів відноситься : визначення к-сті Т-хелперів і Т-супресорів; досл. Проліферативної акт. Т і В лімфоцитів у р-ції бласттрансформації на міогени й антигени; визначення спонтанної міграції лейкоцитів і тест гальмування міграції лейкоцитів; постановка шкірних тестів гіперчутливості; оцінка синтезу імуноглобулінів у культурі В-лімфоцитів; оцінка акт. К-Клітин і ПК-клітин; визн. Різних компонентів комплементу й оцінка окремих етапів фагоцитозу. На основі одержаних даних можна достовірно оцінити стан імунної с-ми організму й застосовувати конкретні підходи для корекції.