Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет “Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого”

Індивідуальна робота на тему: ”Застосування трудового законодавства”

Виконав:

Студент 17 гр., 3 курсу, IVфак.

Бурдюг С.М.

Перевірив:

Гузе К.А.

Харків 2012

ВСТУП

Право на працю є основним контституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визначається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працєю, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.

Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни займаються індивідуально-трудовою діяльністю, інші - створюють або влаштовуються в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважно більшість громадян влаштовуються на работу шляхом укладення трудового договору як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності.

Для реального здійснення цього права держава створює певні умови, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми створення робочих місць, професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки працівників відповідно до суспільних потреб.

Влаштування на роботу є одним із життєвих рішень, що доводиться приймати майже кожній людині хоча б один раз у житті. І від того, наскількі вибір робити є вдалим, залежить зміст життя конкретної людини.Але це не означає, що проблема вибору професії та місця робити носить особливий характер. У вирішення цієї проблеми зацікавлене також суспільство, оскільки чим повніше використовуються особливості та знання кожного працівника, тим вище ефективність праці, більше простору для подальшого розвитку особи. З другого боку, чим швидше зайняті всі робочі місця здібними працівниками, тим вище суспільна продуктивність праці.

Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу, укладаючи трудовий договір. Термін "договір" має багато значень, що передбачається різними нормами цивільного, трудового, земельного, міжнародного права. Кожна з цих та інших галузей права розглядає договір як різновид угод, що визначаються природою відносин, які становлять предмет регулювання цієї чи іншої галузі права.

Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, які спрямовуються його учасниками на виникнення, змінення або припинення правових відносин. Будь-який договір є угодою не менш як між двома сторонами. В той же час деякі договори можуть бути багатосторонніми угодами.

В остаточній редакції ст. 21 КЗпП України 1971 р. дає легальне визначення поняття трудового договору як угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавставом про працю, колективним договором або угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах.

Працівник укладає трудовий договір з власником тоді, коли останній безпосередньо управляє, але не можна погодитись з тим, що уповноважений власником орган на управління майном і виробничим процесом виступає стороної трудового договору, особливо тоді, коли праця застосовується на засобах виробництва державної власності. Влаштовуючись на роботу, працівник укладає трудовий договір не з державою як власником і не з уповноваженою службовою особою, що управляє підприємством, яке само перебуває з власником у відносинах найму поряд з іншими найманими працівниками, а із створюваним власником підприємством як юридичною особою.

Трудовий договір впливає на динаміку трудових відносин, породжуючи їх, змінюючи чи припиняючи. Він визначає і обсяг кореспондуючих прав та обов"язків сторін (виконувати роботу, виплачувати заробітну плату), регулює поведінку сторін при здійсненні трудових відносин(дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, забезпечувати належні умови праці).

За допомогою погодженого з власником або уповноваженим ним органом волевиявлення і самозобов"язання працівника абстрактні права і обов"язки, що випливають з права на працю, перетворюються у конкретні права і обов"язки з трудових відносин між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

2-1472|11

Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2011 року м.Донецьк

Київський районний суд м.Донецька у складі

Головуючого судді –Л.М.ПАВЛЕНКО

При секретарі - О.В.КОВАЛЬОВІЙ

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Київського районного суду м.Донецька справу за позовом ОСОБА_1 до Дитячої міської клінічної лікарні №1 про скасування наказу про переміщення на роботі

В С Т А Н О В И В

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Донецька до Дитячої міської клінічної лікарні №1 про скасування наказу про переміщення на роботі.

В позові вказала, що наказом відповідача №108-к від 02.12.1991р. вона була зарахована до ДДУ поліклініки № 3.

07.12.1995р. наказом відповідача № 115 від 01.12.1995р. та відповідно до її заяви, була переведена дільничною медичною сестрою поліклініки № 1, де вона працювала на дільниці №6 до 25.01.2011 року.

21.01.2011р. на підставі п. 1 наказу відповідача № 117 без її згоди її фактично було переведено з 25.01.2011р. по 24.02.2011р. на дільницю № 4 поліклініки № 3.

Враховуючи причини такого фактично переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, відповідь головного державного санітарного лікаря Київського району м. Донецька (292/061 від 10.02.2011р.). вимоги ч. 2 ст. 33 КЗпП України, вона продовжувала виконувати доручену їй роботу і не стала оскаржувати до суду наказ відповідача № 117 від 21.01.2011р.

23.02.2011р. на підставі п.1 наказу відповідача № 135, фактично був продовжений термін її переведення без її згоди на роботу на дільницю № 4 поліклініки № 3 до 30.04.2011р. Вважає таке фактичне продовження її переведення без її згоди на роботу на дільницю №4 поліклініки № 3 не законним. Згідно ч. 2 ст. 32 КЗпП України, не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

Однією з істотних умов праці було і є погоджене з нею місце знаходження її робочого місця, саме в поліклініці № 1 під час її згоди на переведення наказом відповідача №115 від 01.12.1995р. саме до неї; де вона, без порушення трудової дисципліни, працювала впродовж більш ніж 16 років. Вважає, що умова про розташування її робочого місця була і є умовою її трудового договору. За 16 років своєї роботе на дільниці № 6 поліклініки № 1, вона добре вивчила контингент її населення, знає дітей, яким надає медичну допомогу та їх батьків, що на практиці сприяє якості надання медичної допомоги. Таким чином, юридично не можливо вважати «переміщенням»фактичне "'переведення" її без її згоди з дільниці № 6 поліклініки № 1 - на дільницю №4 поліклініки №3.

Просить визнати незаконним наказ відповідача № 135 від 23.02.2011р. "Про переміщення дільничної медсестри ОСОБА_1 з дільниці № 6 поліклініки № 1 на дільницю № 4 поліклініки № 3" та відмінити його, чим усунути неконституційне примушення її до праці.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнала та суду пояснила, що позивач ОСОБА_1 переміщена на інше робоче місце м. Донецьку, їй доручена робота у межах її спеціальності і кваліфікації, обумовленої трудовим договором. Позивачці збережені усі істотні умови її праці. При цьому посада медсестри і усі умови трудової угоди залишились незмінними, отже відбулося саме переміщення на інше робоче місце в порядку частини другої ст. 32 КЗпП України, для якого не потрібна згода позивачки ОСОБА_1До того ж між позивачкою та співробітниками поліклініки склалися конфліктні стосунки.

19.01.2011р. було проведено збори колективу педіатричної служби з розбором конфлікту ОСОБА_1 та колективом, на якому всі дільничні лікарі поліклініки № 1 категорично відмовилися працювати з медсестрою ОСОБА_1

А тому просить відмовити позивачці у задоволені її позову.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач посилається на порушення вимог ч. 2 ст. 32 КЗпП України, тобто однією з істотних умов її праці було переведення її без згоди позивача з дільниці № 6 поліклініки № 1 на дільницю № 4 поліклініки №3.

Також, мотивуючи свої вимоги тим, що вона працює у в поліклініці № 1 з 1995 року на посаді дільничної медичної сестри за наказом № 115 від 01.12.1995р.

21.01.2011р. наказом №117 позивача було переміщено в інший структурний підрозділ Міської дитячої клінічної лікарні № 1 для поліпшення якості надання медичної допомоги Київського району і з врахуванням неукомплектованості кадрами в дитячій поліклініці № 3 на дільницю № 4 на підставі ч.2 ст. 32 КЗпП України, 15.02.2011р. виданий наказ на руки.

23.02.2011р. наказом № 135 у зв'язку з підвищенням епідемічного порогу ГРВІ і відсутністю дільничних педіатрів і медсестер на ділянці № 4 дитячої поліклініки № 3, яка є структурним підрозділом Міської дитячої клінічної лікарні № 1 позивача було переміщено. Від підпису про ознайомлення з наказом про переміщення вона відмовилась.

Наказ від 23.02.2011р. за № 135 враховує усі приписи частини другої ст. 32 КЗпП України і навіть більше: позивач ОСОБА_1 переміщена на інше робоче місце м. Донецьку, їй доручена робота у межах її спеціальності і кваліфікації, обумовленої трудовим договором. Позивачці збережені усі істотні умови її праці. При цьому посада медсестри і усі умови трудової угоди залишились незмінними, отже відбулося саме переміщення на інше робоче місце в порядку частини другої ст. 32 КЗпП України, для якого не потрібна згода позивачки ОСОБА_1

Наказ від 23.02.2011р. за № 135 видано Ерліхманом К.М., який є головним лікарем МДКЛ № 1. Тобто наказ видано в межах наявних повноважень у спосіб передбачений законодавством, законні права позивача не були порушені, тому не існує правових підстав для визнання наказу незаконним.

Згідно із ч.2 ст.32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості у межах спеціальності, кваліфікації чи посади обумовленої трудовим договором. За наказом № 135 від 23.02.2011р. позивачка була переміщена з дільниці № 6 поліклініки № 1 на дільницю № 4 поліклініки № 3 - які є структурними підрозділами Міської дитячої клінічної лікарні № 1.

Тобто, ОСОБА_1 була переміщена на роботу медсестрою у поліклініку № 3 на дільницю № 4 на ту саму посаду у тому ж районі. При цьому, змін в організації його роботи, які являються істотними та потребують згоди працівника, не трапилося. Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. А тому суд відмовляє позивачці у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.. 10 , 11, 60 , 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 32,33 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ

Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Дитячої міської клінічної лікарні №1 про визнання незаконним та скасуванні наказу №135 від 23.02.2011 р. про переміщення дільничої медсестри ОСОБА_1 з дільниці №6 поліклініки №1 на дільницю №4 поліклініки №3.

Рішення може бути оскаржене у 10 денний строк до Апеляційного Суду Донецької області.

СУДДЯ Л.М. ПАВЛЕНКО

Дане рішення пов язане із моєю темою індивідуальної роботи, виник спір про право, що регулюється трудовим законодавством. Відповідно до ч.2 ст. 32 КЗпП: Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Тому у своєму позові позивачка намагалася довести, що в даному випадку мало місце саме переведення, посилаючись на те, що за 16 років своєї роботе на дільниці № 6 поліклініки № 1, вона добре вивчила контингент її населення, знає дітей, яким надає медичну допомогу та їх батьків, що на практиці сприяє якості надання медичної допомоги. Таким чином, юридично не можливо вважати «переміщенням» фактичне "'переведення" її без її згоди з дільниці № 6 поліклініки № 1 - на дільницю №4 поліклініки №3. Законодавчо закріплено, що у разі переміщення трудова функція та місце роботи, на відміну від переведення, не змінюється. Змінюється лише конкретне робоче місце, конкретний структурний підрозділ, доручається робота на іншому механізмі чи агрегаті. За наказом № 135 від 23.02.2011р. позивачка була переміщена з дільниці № 6 поліклініки № 1 на дільницю № 4 поліклініки № 3 - які є структурними підрозділами Міської дитячої клінічної лікарні № 1, на ту саму посаду у тому ж районі. При цьому, змін в організації його роботи, які являються істотними та потребують згоди працівника, не трапилося. Тому суд прийняв правильне рішення відмовивши позивачці у задоволенні її позовних вимог.

Справа № 0907/2-6951/2011 р оку

Провадження № 2/907/12548/11 року

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 Січня 2012 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд, Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді: Островський Л.Є.

секретаря: Уєвич Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ “Укртелеком” про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укртелеком»про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди в сумі 500 грн. Позов обґрунтовує тим, що працювала у Івано-Франківській філії ВАТ «Укртелеком»на посаді електромеханіка електрозв»язку групи обслуговування винесених АТС цеху технічної експлуатації станційних споруд. Відповідно до наказу № 144 від 06.05.2011 року Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком»«Щодо змін в організації виробництва та праці та зміни істотних умов праці ЦТП»її було попереджено про зміну істотних умов праці. Із запропонованими змінами істотних умов праці вона не погодилася і 25.07.2011 року була звільнена з роботи на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України. Таке звільнення вважає незаконним, оскільки у відповідача не було підстав проводити зазначені зміни та змінювати нормування праці. При цьому, на думку позивача, відповідачем порушено вимоги ст.ст. 85, 86 КЗпП України. Просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 500 грн., оскільки такі дії призвели до душевних переживань та погіршення здоров”я.

В судовому засіданні представник позивач заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з тих підстав, що зміни в організації виробництва та праці були проведені у відповідності до закону. Позивач не погодилася з такими змінами, тому була звільнена на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Івано-Франківській філії ВАТ «Укртелеком»на посаді електромеханіка електрозв»язку групи обслуговування винесених АТС цеху технічної експлуатації станційних споруд.

Згідно наказу № 144 від 06.05.2011 року Івано-Франківської філії ВАТ «Укртелеком»«Щодо змін в організації виробництва та праці та зміни істотних умов праці ЦТП»ВАТ «Укртелеком»з метою приведення штатного розпису Центру телекомунікаційних послуг у відповідність до обсягів робіт, враховуючи проведену оптимізацію телекомунікаційних мереж вирішено зменшити з 07.07.2011 року чисельність за штатним розписом структурних підрозділів Центру телекомунікаційних послуг та встановлено з 07.07.2011 року режим неповного робочого часу .

Наказом ВАТ «Укртелеком»від 20.04.2011 року за № 212 затверджено нормативи чисельності виробничого персоналу ЦТЕ МТТЗ Центру та центру телекомунікаційних послуг.

Із запропонованими змінами істотних умов праці позивач не погодилася, чого не заперечувалось в судовому засіданні її представником.

Наказом № 1205-К від 25.07.2011 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв»язку з відмовою працівника від продовження роботи у зв»язку зі зміною істотних умов праці.

Суд приходить до висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1, оскільки відповідач у встановленому порядку провів попередження про майбутнє вивільнення.

Як вбачається з наказу № 1205-К від 25.07.2011 року, позивач відмовилася працювати у зв»язку зі зміною істотних умов праці, що підтверджено записом про це та її підписом в наказі.

За змістом п. 6 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено відмову працівника від запропонованих умов праці після внесених змін, така обставина є підставою для припинення трудового договору згідно наведеної норми, тому дії відповідача слід визнати правильними.

Що ж до доводів позивача про неправомірність здійснених ВАТ «Укртелеком»заходів щодо зміни в організації виробництва та праці та зміни істотних умов праці ЦТП, то вони не можуть братися до уваги, оскільки накази про такі зміни є чинними. Непогодження з нормуванням праці визначеним цими наказами, в даному випадку, не є підставою для задоволення позову. При цьому, обставини щодо процедури звільнення позивач не спростувала.

На підставі наведеного, ст.ст. 32, 36, 85, 86 КЗпП України, ст.ст. 215-218 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

В задовленні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ “Укртелеком” про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди — відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя: Островський Л.Є.

Дане рішення пов язане з моєю темою індивідуальної роботи, знову ж таки, виник спір про право, що потребую застосування трудового законодавства.

З позовних вимог вбачаємо незгоду позивача із звільненням, посилаючись на те, що у відповідача не було підстав проводити зазначені зміни та змінювати нормування праці. Під змінами в організації виробництва і праці слід мати на увазі, зокрема, ліквідацію, реорганізацію або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці має запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При цьому звільнення працівника допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. В даному випадку такої згоди не було, тому позивача було звільнено законно на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП. Що ж до доводів позивача про неправомірність здійснених ВАТ «Укртелеком» заходів щодо зміни в організації виробництва та праці та зміни істотних умов праці ЦТП, то вони не можуть братися до уваги, оскільки накази про такі зміни є чинними.

На підставі наведеного, ст.ст. 32, 36, 85, 86 КЗпП України, ст.ст. 215-218 ЦПК України, суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Справа № 2-3546/11

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2011

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Діонісьєва Н.М.

секретар - Скобух А. С.

представника позивача - ОСОБА_1

відповідача- Якимчука М.М.

представника третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Рівненський міський центр зайнятості про розірвання трудового договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання трудового договору, посилаючись на те, що 06.10.2006 року він уклав з відповідачем, який є фізичною особою-підприємцем , трудовий договір, який згідно із чинним законодавством зареєстрований в Рівненському міському центрі зайнятості.