Теорія та практика конкретних соціологічних досліджень
Перші відомості про проведення соціального обліку людей відносяться до найдавнішої історії людства і стосуються встановлення чисельності населення, здатного носити зброю і платити податки. Збереглися письмові свідчення про проведення таких обліків у найдавніших державах Азії й Африки ще в третьому тисячолітті до нашої ери. Так, за свідченням давньогрецького історика Геродота, скіфський цар Аріантас для визначення числа своїх підданих наказав кожному з них під страхом смертної кари принести по одному наконечнику стріли. А Тамерлан для проведення обліку своїх воїнів наказав їм покласти у визначеному місці по одному каменю. У деяких давньогрецьких храмах приносили жертви богам при народженні 1 дитини — певну мірку пшениці, у випадках смерті людини — мірку j ячменю.
В античну епоху облік населення доручався спеціальним чиновникам-1 цензорам. З цього часу переписи стали називати цензами. Розроблялися відповідні правила переписів. Наприклад, кожний громадянин Риму під клятвою сповіщав про себе такі дані: ім'я і вік — свої і членів своєї сім'ї, величину рухомого і нерухомого майна. Громадяни, які намагалися ухилитися від обліку або подавали неправильні дані, суворо каралися.
У давніх переписах не враховувалося жіноче населення (його почали ] враховувати лише із середини XVIII ст.), а також духовенство, яке традиційно не обкладалося податками.
В Україні як і в Росії перші переписи населення проводилися в XI-XII ст. Як і в інших країнах, їх мета була традиційною — визначити число j воїнів і людей, які мали платити своїм князям данину.
В XIV — XV ст. проводилися так звані «князівські» переписи в окремих містах і поселеннях, в основному за вказівкою Івана Калити, Івана ІІ, Дмитра Донського та інших князів.
Переслідуючи, як правило, фінансові цілі, названі переписи мали в різні періоди різні одиниці обліку залежно від того, що виступало одиницею оподаткування. Податок збирали „з чоловіка”, «з двору», «з плуга» і т.п. XVII ст. переписи в Україні були поземельними, що відповідало сільськогосподарській основі господарства тих часів. З розвитком ремісництва і торгівлі одиницею оподаткування стає двір, тобто окреме
господарство.
У XVIII—першій половині XIX ст. у багатьох європейських країнах, а також в Росії приймаються законодавчі акти, які встановлювали регулярнее проведення переписів населення. У Франції такий закон був прийнятий у 1791 році, у Великобританії — в 1800, в Росії — 1743, в СІЛА — у 1787 році. Важливою особливістю цього періоду є розширення уявлень про соціальні функції статистики, яка містила різноманітну інформацію практично з усіх сфер життя — економічної, демографічної, соціально-політичної, духовної. У другій половині XIX ст. статистика одержала статус самостійної науки. А паралельно зі статистикою розвивається нова наука – соціологія.
Що стосується емпіричної соціології, основною функцією якої є вивчення громадської думки та різноманітних, соціальних процесів, то вона винкла ціальних процесів, то вона винкла у 20-х роках XX ст. у США на основі теоретичної соціології. Першими працями у галузі емпіричної соціології були дві книги, які вийшли з друку в один і той же рік у різних містах США. Це книга Уільяма Томаса і Флоріана Знанецького «Польський селянин у Європі і Америці» (Бостон, 1921 р.) і книга Роберта Парка і Едварда Берджеса «Вступ до науки соціології» (Чикаго, 1921 p.). Книга Томаса і Знанецького булла дослідженням умов життя сімей польських селян, які емігрували з Польщі до США. Вона написана на багатому емпіричному матеріалі. Щодо книги Парка і Берджеса, то це був перший підручник з емпіричної соціології.
20 — 30-ті роки — це період інтенсивного утвердження емпіричної соціології в системі інших наук. Він характеризується величезною кількістю емпіричних досліджень, виникненням спеціальних дослідницьких бюро, центрів та інститутів. Проблематика досліджень булла найрізноманітнішою: це дослідження сім'ї, расових та етнічних відносин, і класової боротьби, проблем злочинності та інше.
Незважаючи на строкатість проблематики досліджень цього періоду, спостерігалося також прагнення виділити чисто соціологічну проблематику, що сприяло перетворенню соціології в самостійну і незалежну науку. Соціологія в ці роки прагне розмежуватися з філософією, політекономією, історією та іншим» науками.
У1949 році вийшла з друку книга відомого американського соціолога-теоретика Роберта Мертона «Соціальна теорія і соціальна структура», де її автор виступив із заявою про необхідність взаємодії емпірії з теорією і зазначав, що кінець 40-х років є етапом реалізації цього побажання.
У 50-х роках було проведено ряд всесвітніх соціологічних конгресів. Зокрема, III Всесвітній конгрес соціологів, який проходив у 1956р. В Амстердамі, відобразив ще картину нестримного захоплення емпіризмом. На IV Всесвітньому конгресі у Мілані (1959 р.) виступи провідних соціологів світу уже були присвячені критиці однобічного емпіризму і закликам поєднати емпіричні дослідження із соціологічною теорією.