8.2. Професійна придатність і шляхи адаптації людини до вимог професії

Залучення психології праці до рішення практичних задач викликане, зокрема, тим, що різні люди з різним ступенем успішності опановують професією, з різною успішністю справляються з своїми професійними задачами. Розвиток профессіографії сприяв кращому розумінню об'єктивних і суб'єктивних причин цих явищ.

Аналіз змісту професійної діяльності і «симетричних» їй професійно важливих якостей суб'єкта і ухвалення рішення про доцільність його використовування на даному робочому місці зовсім не є дискримінацією людини. Як відзначав До. М. Гуревіч, «будь-яка людина здатна оволодіти будь-якій професії нею. Вся річ у тому, скільки на це потрібно сил і часу» [36, з. 5]. Таким чином, питання оволодіння професією має свою абсолютну (матеріально-фінансову) і відносну (особове смислову) ціну. Як довго продовжуватиметься професійне, навчання, поки у суб'єкта не сформуються необхідні якості для успішного, високоефективного і надійного (безаварійного), виконання вимог трудової діяльності? Час перебування людини у стадії учнівства має об'єктивну вартість - матеріальну (витрати на навчання, амортизація і «простій» устаткування і техніки, їх неповна зайнятість і ін.) і суб'єктивну (самооцінка людиною своєї особової і професійної спроможності, «ідентичності» і ін.).

Очевидно, що на користь окремої людини, організації держави необхідно оптимально розподіляти людей по робочих місцях в просторі професії. Успішне рішення задач професійного самовизначення - первинного і протягом всієї професійної кар'єри дозволяє максимально використовувати природні схильності людей до певного типу професій, їх професійний і особовий потенціал - в просторів життєдіяльності особи, а також як «людські ресурси» організації і держави.

У вітчизняній психології «класичній» вважається позиція До. М. Гуревіча, що виділив два типи професійної придатності - абсолютну і відносну [36]. У професіях першого типу (пов'язаних з високою відповідальністю за ухвалювані рішення, стресовими ситуаціями і т. п.) успішно проявляють себе лише особи без специфічних психофізіологічних обмежень (до яких відносяться, наприклад, слабкість і інертність нервових процесів, емоційна нестійкість, слабкий розподіл і перемикання уваги і ін.). До професій цього типу відносяться діяльність льотчика, оператора АЕС і т.п. В професіях другого типу успіху можуть добитися люди з різними природними завдатками завдяки ефективному навчанню, адаптації до вимог і умов робочого місця, розвитку і взаємній компенсації психічних функцій.

Основними шляхами адаптації як активного пристосування людини до вимог трудової діяльності фахівці вважають навчання і виховання, звикання, відбір і формування індивідуального стилю діяльності [14, 36, 56, 59, 61, 62, 76, 78, 108]. У. А. Бодров в процесі формування професійної придатності виділяє ряд етапів:

| трудове виховання і навчання;

| професійна орієнтація;

| професійний відбір;

| професійна підготовка;

| професійна адаптація;

| професійна діяльність;

| професійна атестація;

| професійна реабілітація [21]. Професійне навчання і виховання є невід'ємними умовами оволодіння тим або іншим видом діяльності. Якщо Стельность достатньо складна, то необхідний особливий етап пристосування суб'єкта до її специфічних вимог. Такий етап становлення професіоналізму суб'єкта може бути оптацією, стажуванням, учнівством. У особистому, суб'єктивному плані він характеризується нестабільністю професійних навиків працівника, Упевненістю в своїх силах, переживанням дискомфорту, потребою в радах досвідченіших колег, в їх емоційній підтримці [14, 58, 61, 76].

Проте не завжди одержаних знань і досвіду достатньо для надійного виконання працівником вимог діяльності в любимі, умовах, зокрема складних і екстремальних. В цьому випадку вирішальну роль може виконувати не досвід, не стаж роботи, а наявність ід» відсутність певних психологічних якостей. Найчастіше такими виступають емоційна стійкість, об'єм і перемикається уваги і т. п., тобто якості, що забезпечують стабільність і надійність діяльності суб'єкта при різких змінах чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. Професійний відбір претендентів, найпридатніших для даної роботи, звичайно використовується там, де є надлишок кандидатів або ж існують високі вимоги до певних психологічних особливостей людини (здатність протистояти дії стресогенних чинників, оперативно ухвалювати відповідальні рішення і т. п.) [14,36,67].

У багатьох випадках, коли діяльність достатньо складна, ефективним шляхом пристосування людини до її вимог може стати формування індивідуального стилю діяльності. Під ним розуміють індивідуально-своєрідну систему психологічних засобів, які використовує людина для якнайкращого узгодження своєї індивідуальності з об'єктивними вимогами виконуваної роботи [56, 62, 78]. Зовні індивідуальний стиль виявляється в своєрідності прийомів і способів роботи, в переважному темпі і режимі, в особливостях планування і прогнозування розвитку подій, в характері залучення інших осіб і перерозподілу між ними деяких трудових функцій і т.д. [30, 54,56,62,78, 108, 112].

Отже, в рішенні питання професійної придатності можна виділити:

1) внутрішні умови: індівідуальні і особові особливості суб'єкта (завдатки, здібності, мотиви, установки; професійна підготовленість і ін.);

2) зовнішні умови: професіонально-технологічні і соціально-економічні, історичні, національно-культурні корпоративно-культурні.

Їх взаємодія визначає найбільш оптимальні шляхи професійної адаптації конкретних осіб. Помітимо, проте, що первинна логіка рішення цього питання формувалася в професіях типу «людина-техніка», де сама система пред'являла до одного з своїх «компонентів» - людині, стабільні і досить жорсткі вимоги (композиція приладового щита, кількість пріорів, мінімальний необхідний час реагування і т. п.), а адаптація розумілася як пристосування людини до «машини». Йде подальший розвиток технології, засобів і способів гуманізації праці, його змістовного наповнення, адаптації конструкції і дизайну техніки до особливостей людини. Відповідно значно розширилися і розширятимуться в подальшому можливості успішного виконання людиною вимог трудової діяльності завдяки компенсації частини його психічних функцій тими або іншими засобами праці.