1. Специальные начала назначения наказания

Спеціальні норми призначення покарання є спеціальними правилами призначення міри покарання, що регламентують особливості обрання останньої в окремих (особливих) випадках.Уявляється, що серед цих норм можна виділити такі, які порівняно із загальними засадами призначення покарання: а) вказують на додаткові критерії, які повинні бути обов'язково враховані судом при призначенні міри покарання; б) визначають особливий порядок призначення міри покарання;      в) встановлюють інші межі караності злочинного діяння порівняно з тими, які зафіксовані в санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене.

До першої групи можуть бути віднесені спеціальні правила, які розвивають і конкретизують загальні засади призначення покарання, вказуючи на додаткові обставини, що потребують обов'язкового врахування судом при індивідуалізації покарання. Це положення, що містяться в: 1) ст. 9 КК (призначення покарання за наявності вироку іноземної держави); 2) ч. 2 ст. 20 КК (урахування обмеженої осудності особи при призначенні покарання);            3) ч. 1 ст. 68 КК (призначення покарання при незакінченому злочині);           4) ч. 2 ст. 68 КК (призначення покарання при співучасті в злочині);                 5) ч. 5 ст. 72 КК (урахування строку попереднього ув'язнення при призначенні покарання); 6) ст. 103 КК (особливості призначення покарання неповнолітньому).

Другу групу становлять спеціальні правила, положення яких доповнюють вимоги загальних засад стосовно випадків засудження особи за окремі види множинності злочинів. Вони передбачають особливості обрання судом остаточної міри покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або (і) вироків (ст. 71 КК). До даної групи норм, також слід віднести положення ч. 3 ст. 78, ч. 6 ст. 79, ч. 4 ст. 81, ч. 6 ст. 82, ч. 6 ст. 83, ч. 5 ст. 107 КК.

Третю групуутворюють правила, які встановлюють особливі, спеціальні межі караності злочинного діяння. До них належать правила про призначення покарання: а) винному, який вчинив злочин під час дії більш м'якого закону про кримінальну відповідальність (частини 2 та 3 ст. 5 КК); б) особі, що вчинила злочин при виконанні спеціального завдання за попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК); в) особі, що вчинила особливо тяжкий злочин, за яке відповідно до закону може бути призначене довічне позбавлення волі, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність (ч. 4 ст. 49 КК); г) більш м'якого, ніж передбачене законом за вчинене діяння (ст. 69 КК); д) додаткових видів покарань при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК).До цієї групи також можна віднести приписи статей 53-64 КК, що обмежують можливість застосування окремих видів покарання щодо певних категорій засуджених.Необхідно визнати, що аналіз всіх груп спеціальних правил призначення покарання виходить за рамки даного дослідження. До того ж деякі з них досить детально аналізувалися в теорії кримінального права[36]  [55, с. 21-42; 175, с.143-170; 239, с. 161-173; 363; с.153-162].Предметом цього дослідження є лише ті спеціальні правила призначення покарання, які віднесені нами до третьої групи, бо саме вони, на відміну від загальних засад призначення покарання, встановлюють інші межі караності злочинного діяння. Тому саме вони будуть піддані більш детальному аналізу.