Зміст
вступ…………………………………………………………………................3
РОЗДІЛ I. Теоретичні засади методики організації уроку історії в курсі «Історія України» 7 клас…………………………..6
1.1.Психологічні особливості розвитку учнів 7-го класу………………….....6
1.2.Урок як основна форма організації навчання…………………………….15
РОЗДІЛ II. методичні аспекти вивчення теми………………….24
2.1.Аналіз досвіду викладання теми………………………………..………....24
2.2 Підготовка вчителя до уроку …………………………………………..29
2.3.Плани - конспекти уроку………………………...……………………….33
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………44
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………….....47
ВСТУП
Стратегічною основою розвитку особистості, суспільства, нації, й держави, запорукою майбутнього, найбільш масштабної і людиноємної сфери суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної і наукової організації є освіта. Завдяки їй відтворюється і нарощується інтелектуальний духовний потенціал народу й відбувається виховання патріота і громадянина, модернізується саме суспільство, зміцнюється авторитет держави тощо.
За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття").
Стрімкий розвиток сучасного суспільства вимагає відповідних змін в освіті. Одне із завдань навчання історії полягає у тому, щоб навчити учнів сприймати інформацію, аналізувати її використовувати різні підходи до вирішення проблем, висловлювати власні думки, аналізувати їх.
Актуальність теми. Методика організації уроку історії є актуальною тому, що урок це основна форма організації навчального заняття. Вимоги до уроку досить багатогранні. Існує ряд підходів до сутності уроку, а також багато різних визначень уроку. На думку А.А. Вагіна, урок - це така форма організації педагогічного процесу, при якій педагог протягом точно встановленого часу керує колективною, пізнавальною й іншою діяльністю постійної групи учнів (класів) з урахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види, засоби, методи роботи, що створюють сприятливі умови для того, щоб всі учні опановували основами досліджуваного предмета безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання й розвитку пізнавальних здатностей й духовних сил школярів.
І.П. Підласий уважає, що урок - це закінчений у тимчасовому, організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент) навчального процесу, основна форма навчання із триєдиною метою: навчити, виховати, розвити.
Проблема методики організації уроку цікавила багатьох методистів, психологів, педагогів. Такі автори як - В.Н. Бернадський, А.А. Вагін, В.А. Онищук, В.О. Мисан, О. Пометун пропонували різні типи уроків. Виділяють стандартні та нестандартні уроки. Найбільше поширення одержали такі типи стандартних уроків: урок засвоєння нових знань; урок формування вмінь і навичок; урок застосування знань, умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок та комбінований урок. А з нестандартних виділяють уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-прес-конференції, уроки-вікторини та інші. Саме в даній роботі і буде визначено основні складові кожного типу уроків та запропоновано схему проведення даних уроків.
Актуальність теми даного дослідження полягає в тім, що сучасний урок історії є складовою ланкою в загальношкільній освіті. Саме урок історії дозволяє привити дітям такі людські якості, як любов до батьківщини, патріотизм, а це буде залежати від методики проведення уроку.
Важливе місце в системі освіти України займає сучасний урок історії. Необхідно відзначити, що даний урок є не зовсім досконалим. Тут існує безліч проблем і казусів які слід вирішити й розкрити.
Об’єкт дослідження – процес організації уроку з історії в 7сьомому класі.
Предмет дослідження – є методика організації уроку історії в курсі «Історія України» 7 клас.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати і охарактеризувати методику організації уроку історії України в сьомому класі.
У відповідності із темою дослідження було поставлено такі завдання:
визначити психологічні особливості розвитку учнів сьомого класу;
розкрити значення поняття «урок», а також визначити типи уроків та розглянути їхню структуру;
ознайомитися з аналізом досвіду викладання теми;
розглянути підготовку вчителя до уроку;
розробити конспекти уроків стандартного та нестандартного уроку.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження: конкретно-історичний і порівняльно-історичний аналізи джерел; класифікація джерел і узагальнення матеріалів, що містяться в них; вивчення результатів продуктивної учнівської діяльності, аналіз джерел з методики викладання історії; спостереження.
Для написання курсової роботи в якості джерела інформації насамперед було використано навчальні програми та календарне планування з історії України, шкільні підручники з історії України для сьомого класу авторів Р.Лях, І.А. Коляда, А.І. Крилач. А також посібники О. Пометуна, В. Мисана, В. Власова.
Для визначення вікових особливостей підлітків було використано надбання у психологічній та педагогічній літературі, праці психологів Г.Костюка, А. Петровського, педагогів Н. Волкової, Н. Мойсеюка, М. Фіцули.
Чільне місце посідають окремі статті, розробки уроків методистів, доробки вчителів, які опубліковані в окремих журналах, вони використовувалися для розробки планів-конспектів уроків та аналізу досвіду вчителів. До них можна віднести В. Мисана, В. Власова, В. Андреєва, Т.А. Нестеренка та інших.
РОЗДІЛ I
Теоретичні засади методики організації уроку історії в курсі «Історія України» 7 клас
1.1Психологічні особливості розвитку учнів 7-го класу
„Концепція загальної середньої освіти" визначає різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування ціннісних орієнтацій, задоволення інтересів і потреб як одне із основних завдань загальноосвітньої школи. Реалізація цього завдання потребує системного вивчення психічного розвитку учнів як в цілому такої їх появи під час навчання конкретним шкільним предметам, зокрема історії.
Окремі аспекти пізнавальних можливостей учнів на уроках історії вперше починають досліджуватися на початку 50-х років XX ст. в контексті засвоєння учнями історичних понять (О.Редько, А.Невський, П.Наумов, В.Демиденко та ін.): запам'ятовування і відтворення історичного матеріалу (М.Вахідов, Д.Ребізов, Н.Чутко та ін.).
За даними фізіологів, у проміжку між 11 та 13 роками ( вік семикласників 12-13 років) відбувається інтенсивний ріст у підлітків: у середньому дівчата з 11 до 12 років підростають майже на 13 см (із 140 до 153 см), а з 12 до 13 років - ще на 4 см. Хлопці відповідно на 6 см (із 140 до 146 см) і на 7 см [2, с.6]. „У дванадцять або тринадцять років сили дитини розвиваються значно швидше за потреби, - визначив філософ і педагог ХVIIІ століття Ж.-Ж. Руссо. - ...вона не тільки може вдовольнити сама себе, в неї сил навіть більше, ніж потрібно; це єдина пора у її житті, коли можливий подібний стан" [2, с.6].
Бурхливий біологічний ріст дає підліткам підставу вважати себе дорослими людьми. Приблизно до 11 років учні оцінюють себе „середніми школярами", а з 12 років у їхній оцінці переважає власна приналежність до „дорослих"[2, с.7]. Підлітки перебувають у певному міжгруповому стані, оскільки вони вже відійшли від дитинства, але ще не досягли зрілості.
Підлітковий вік – період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він ще поводиться як дитина. Психологічному розвитку властиво багато суперечностей.
Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослого,бурхливих реакцій на зауваження.
Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважності дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.
У цьому віці увагу підлітків привертає образ власного „я" з притаманними йому зовнішніми і внутрішніми ознаками. Американські психологи Р.Симмож і Ф.Розенберг назвали вік між 12 та 14 роками критичною фазою самопізнання, яка супроводжується інтенсивними самоспостереженнями і критичною оцінкою власної особистості аж до крайніх її проявів: егоцентризму або заниженої самоповаги.
Пізнання себе у підлітковому віці проходить паралельно з формуванням певного погляду на ровесників, спілкування з якими стає однією з головних сфер буття семикласників. Вони ставляться до однокласників, як до дорослих, будуючи стосунки з ними на принципах поваги до особистості й людської гідності, рівності, чесності, вірності та взаємодопомоги. Спілкування складає невід'ємну частину життя і стає джерелом нових інтересів. Тому розмова з товаришами на вулиці, в школі на перерві або в класі під час уроку виступає в них як гостра потреба. Підлітки часто почуваються уразливими, якщо не мають вірного друга. Психолог М. Алемаскін, проаналізувавши причини, які викликають проблеми й труднощі у вихованні окремих підлітків, дійшов висновку, що в переважній більше випадків вони пов'язані саме з ізольованістю підлітків у колективі.
Важливою рисою підліткового віку є відкриття для себе протилежної статі. Психологи відзначають, що на межі 12-13 років у підлітків відбувається перехід від одностатевих компаній до змішаних.
Підліток прагне бути схожим на дорослих зовнішнім виглядом, манерами поведінки, намагається відпочивати і розважатися так, як це роблять старші, використовує косметику, прикраси, вживає зовсім „недитячу" лексику. Хлопці-підлітки орієнтуються на ідеал „справжнього чоловіка" - сильного, сміливого, мужнього, вірного дружбі й товаришам [5, с. 117]. Їх приваблюють романтичні кіноекранні та літературні герої, про яких вони мріють і хочуть бути схожими, з допомогою всіляких вправ, занять спортом розвивають у собі силу й волю. Підлітки сприймають дорослих як зразок у своїй діяльності, а професіоналізм стає мірилом їхньої оцінки. Тож у цьому віці учні поважають учителів знаючих, суворих, але справедливих, доброзичливих і тактовних, які вміють цікаво й дохідливо пояснювати матеріал, у темпі організовувати роботу на уроці й залучати до неї учнів. Звідси - підвищена вимогливість підлітків до вчинків дорослих. Вони прагнуть розширити свої права й обмежити права дорослих щодо їхньої особистості. Це неминуче призводить до конфліктів. У сучасних умовах постіндустріального суспільства в Європі й Америці такі конфлікти стають неминучими. Московська дослідниця Т. Драгунова вважає, що гострота суперечностей залежить від позиції дорослого, визнання або невизнання ним прагнень і намагань підлітків [5, с. 224].
У підлітків складається змішане ставлення до майбутнього, головним чином, через те, що дванадцятирічні живуть ще у неадекватних вимірах. Вони часто шукають об'єктивні причини власного душевного стану, вважають, що причина їхнього поганого настрою має існувати обов'язково десь осторонь. Майбутнє, близьке й віддалене, для них зливається в один потік часу і 30-річну людину вони вже сприймають за стару, а все, що було, наприклад, 40 років тому, для них майже сива давнина.
Болгарський психолог Г.Пір'єв писав, що на період між 11 і 13 роками у хлопців та 13 і 15 у дівчат припадає максимальне зростання збудженості. Психолог П.Якобсон вважав піком негативних реакцій вік 12,5-13,5 років. Майже всі психологи погоджуються з тим, що період 13-14 років є найбільш складним у емоційному відношенні. Психолог Є.Силіна, порівнюючи учнів сьомого класу з дев'ятикласниками, відзначила, що перші більш замкнуті в спілкуванні, імпульсивніші й збудженіші у вчинках, ніж останні. Психолог початку XX століття С. Холл, порівнюючи індивідуальний розвиток людини з розвитком усього людства, визначав період 8-12 років як час переходу від дикунства до початку цивілізації. Його співвітчизник Гезелл, який вивчав протягом 12 років 165 підлітків, дійшов висновку, що 10-річний вік є золотим у житті дитини, коли вона врівноважена, легко сприймає життя, довірлива, мало турбується про зовнішність. У 11 років починається перебудова організму, і дитина стає імпульсивнішою, з'являється негативне ставлення до оточення, часто змінюється настрій, спалахують сварки з однолітками, батьками. У 12 років ставлення до світу стає позитивнішим, зростає автономність підлітків від сім'ї і відкритість для впливу однолітків. Головними рисами в цей час є вдумливість, терпимість, гумор, ініціативність, турбота про зовнішність, зацікавленість протилежною статтю. У 13 років підліток звернений всередину, схильний до заглиблення в себе, самокритичний, вразливий до чужої критики, починає цікавитися психологією, прискіпливо ставиться до батьків, перебірливий у дружбі.
В інтелектуальному відношенні 12-річний підліток впритул наближається до дорослої людини. На думку швейцарського психолога Ж.Піаже, в 12-15 років у підлітків дозріває здатність абстрагувати розумові операції від об'єктів, загальне починає переважати над конкретним, що дає підставу для власних теорій.
Психолог Я.Пономарьов зазначав, що піку інтелектуального розвитку учні досягають у віці 12 років. Хоча це не означає досягнення ними піку творчої продуктивності. Спостереження психологів за інтелектуальним розвитком підлітків 12-13 років свідчать, що він відбувається у хлопців і дівчат неоднаково. Хлопці успішніше розв'язують просторово-образні задачі, а дівчата мають перевагу в словесно-розмовній сфері. З віком у підлітків відбуваються позитивні зміни в галузі пізнавальних інтересів.
Психологи визначають, що 12-14-річний вік характеризується зростанням обсягу уваги, її концентрації та стійкості [3, с.189]. У семикласників, які складають початкову ланку цієї вікової групи, рівень уваги недостатньо високий. Навіть попереднє знайомство з ними - спостереження за підготовкою до уроку (порядок на парті, наявність підручників, зошитів, ручок, тощо) - свідчить про те, що лише 64% учнів мобілізували свою увагу на роботу.
Спостереження за учнями під час перевірки домашнього завдання та актуалізації опорних знань показує, що за зовнішніми ознаками уважними можна вважати 65-70% учнів. Проте тільки 20% учнів активно демонструє бажання відповідати на поставлене вчителем запитання. Переважна більшість учнів неуважно слідкує за відповіддю товариша, тому виправити навіть грубу помилку у відповіді за власною ініціативою здатні лише 1-2 учні на клас. Після звернення уваги учнів на те, що є груба помилка і її необхідно виправити, кількість таких учнів подвоюється. І вже після того, як учитель повторить помилку, зроблену учнем, більшість семикласників готова її виправити [2, с.12]. Коли учні відповідають майже протягом усього уроку, то у випадку використання учителем схожих за характером завдань, увага семикласників починає розпорошуватися вже після 10 хвилин, а після 20 хвилин увага понад 60% учнів знаходиться поза предметом обговорення [30, с.14]. Коли завдання, побудовані за принципом нарощування складні і передбачають творчий характер виконання, застосування не тільки знань, а й власного досвіду, то вони зберігають увагу учнів більш тривалий період - 30 хвилин, а інколи і весь урок на достатньо високому рівні. Аналогічна картина спостерігається і під час вивчення нового матеріалу. Змінюється лише мотивація довільної уваги. Якщо під час опитування увага учнів зосереджувалась зусиллями, викликаними бажанням перевірити власні знання, отримати оцінку, то уважність під час пояснення вчителем нового матеріалу учні пояснюють необхідністю знати матеріал, його інтересом до історії взагалі.. Під час викладу нового матеріалу уважно слухає понад 70% учнів. Майже 90% семикласників робить фіксації на уроках тільки тоді, коли вчитель на цьому наполягає. Увага учнів на уроці значною мірою залежить від майстерності вчителя її зосереджувати.
У своїй більшості учні 7 класів здатні розподіляти увагу між кількома об'єктами (як правило, 5-6): розповіддю вчителя, ілюстрацією підручника, малюнком на дошці, картою у підручнику, записами у зошиті. Складніше у семикласників відбувається переключення уваги з одного об'єкта на інший. Зосередженість уваги учнів значно зменшується, коли потрібно переходити від одного етапу уроку до іншого, - наприклад, від опитування до викладу нового матеріалу чи від викладу нового матеріалу до закріплення [2, с.15]. Таким чином семикласники не встигають за темпом навчання, пропускають момент переключення, відволікаються сторонніми думками.
У процесі вивчення нового матеріалу учні майже не ставлять учителю запитань, спрямованих на пояснення змісту. Якщо і є запитання, то завжди ставлять їх одні й ті самі учні й стосуються вони уточнення дат та власних назв.
Недостатній рівень уважності в окремих учнів є причиною низького рівня засвоєння школярами історичного матеріалу. Психологи стверджують, що анатомо-фізіологічне дозрівання апарату зору закінчується у 15-16 років, коли сприйняття школярами навколишнього світу максимально наближається до сприйняття дорослої людини. У 12-13-річному віці відбувається значне поліпшення зору. Якщо розрізнення освітлюваності шестирічною дитиною взяти за 100, то в 12 років воно становитиме 188, у 15 років - 226 [3, с. 191]. Значна частина дванадцятирічних підлітків спроможна бачити предмет чи явище в цілому, виокремлювати деталі, фонові зображення від основних фігур.
Сприйняття навчального матеріалу семикласником більш тяжіє до варіанту відповіді п'яти -, шестикласника, ніж десятикласника. Але відсоток учнів, що сприймає інформацію ширше й активніше, підключає до процесу сприйняття мислення, зростає і складає близько 20%. Семикласники у своїй більшості сприймають головні елементи зображення і залишають поза увагою, на їх погляд, другорядні речі.
Уява семикласників менш реалістична і контрольована, ніж в учнів старших класів. Вона спрямована не на конкретні факти, а на абстрактне (процес у цілому). Вони надають перевагу такому шляху створення образів, як аглютинація і гіперболізація, а менше звертаються до типізації [2, с. 20].
Підлітковий вік характеризується розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання.
Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.
Характерною рисою розвитку пам'яті у 12-13-річному віці є розрив між розвитком довільної та мимовільної пам'яті. Психолог О.Леонтьєв, спостерігаючи зміни в цих процесах у дітей віком від двох до двадцяти років, дійшов висновку, що у 12 років рівень мимовільної пам'яті майже дорівнює мимовільній пам'яті дорослої людини (13,1 - в учнів 6-7 класів проти 13,4 - у студентів). Натомість, довільна пам'ять значно відстає (7,9 - в учнів 6-7 класів проти 10,1 - у студентів) [2, 23].
В цей період в учнів невисокий рівень запам'ятовування. Після первинного вивчення матеріалу (розповіді вчителя, окремих записів та епізодичного закріплення) учні запам'ятовують приблизно 26% інформації, причому це переважно основна інформація. Процес, звичайно ж, досить індивідуальний.
За даними Н. Чутко, в пам'яті семикласників на кінець уроку залишається 28% основної та 22% другорядної інформації [2, с. 24]. Обсяг основної інформації, що залишилася в пам'яті учнів протягом 12 днів, складає 31% і 24% другорядної інформації. Кількість елементів, які в середньому може утримувати пам'ять семикласника, міститься в межах від 5 до 9, тобто 7±2. Навіть коли обсяг інформації значно більший, мозок майже несвідомо групує інформацію таким чином, що вона складає від 5 до 9 одиниць [17, с. 38].
Процес мислення багатогранний і вміщує ряд операцій - аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікацію, систематизацію тощо, які потребують розвитку в учнів певних умінь. Одним із таких базових умінь є вміння виділяти головне. Зазвичай учні називають ті події, які вивчалися пізніше.
Незважаючи на те, що семикласники вчаться аналізувати майже на всіх предметах шкільного навчання, починаючи ще з першого класу, вони стикаються з певними труднощами під час аналізу історичних подій та явищ. Виконуючи завдання з визначення етапів подій, 65% учнів замість об'єднання подій на хронологічно послідовні й логічно пов'язані ланцюжки (групи) дають звичайний перелік, причому вважають окрему подію етапною, що не завжди так. Доказ семикласників ще слабо аргументований. В них переважає лише один аргумент.
Ґрунтовне дослідження розвитку розумових умінь семикласників, проведене московськими психологами у 1980-ті роки, свідчать про те, що середній рівень їхнього розвитку коливається в межах 25-37% від максимально можливого [2, с. 26].
З мисленням міцно пов'язане мовлення. Вбачаючи міцний зв'язок мислення і мовлення, знаючи з досліджень значення розумового розвитку учнів цього віку, можна припустити, що і мовлення повинно мати високий рівень.
Під час відповіді семикласник висловлює лише 1-2 думки, рідко - 3 і більше. Більшість розповідей мають логічну побудову, але різного ступеня складності. Незначна частина учнів робить узагальнення, ще менше завершує свою розповідь висновком. Семикласники надають перевагу невеликим відповідям десь на 13-16 речень. У реченнях - 6-7 слів. Словесний запас семикласників бідний. Семикласники рідко звертаються до авторитетних думок, лише одиниці використовують цитати. Ще рідше наводять точні дані. Семикласники ухиляються від дат, статистичних даних. Лише 25% учнів вільно володіє спеціальною історичною термінологією. Розповіді семикласників достатньо емоційні, що підтверджується їхньою інтонацією, мімікою, жестами.
У цілому семикласники прагнуть до логічного викладу думки, але непоодинокі випадки, коли учні не можуть пояснити те, що знають. Справжня біда учнів сьомого класу - паузи під час розповіді, якими страждає 80% учнів. Друга проблема мовлення - слова-паразити [30, с. 31].
Письмові відповіді семикласників багато в чому подібні до усних. Описи історичних подій, характеристика історичної особи такі ж небагатослівними. У середньому, письмова робота учня 7 класу містить 8-9 речень, хоча певна частина учнів тяжіє до більш докладного опису. Більшість речень прості. Письмові роботи школярів менш емоційні, ніж усні відповіді. На відміну від усного мовлення, в письмових роботах немає слів-паразитів, але зустрічаються зловживання словами.
Загальний настрій, від якого залежать успіхи у навчанні, створюють емоції. Цікавим є й емоційне ставлення учнів до історії як навчального предмета. Радість, яку відчувають учні на уроці, в кожного може бути зовсім різною. В одного вона викликане прагненням дійти до сутності явища, подолати суперечності особистих міркувань, відкрити щось нове; у другого - бажанням добитися успіху, захопленням роботою як процесом, втіхою результатами своєї праці; у третього - можливістю самоствердитися на уроці, зрости у власних очах.
Психологи відзначають, що в учнів з 13 років починаються зміни в соціалізації. Дослідження, проведені наприкінці 1980-х рр. у Полтаві і Полтавській області, показали, що в період між 7 і 8 класами відбувається стрімке зростання потреби учнів у спілкуванні [2, с.34].
Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання знайти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним і пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини.
Особливого значення набувають дружба і товаришування. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. Підліток є вже напівдорослою людною, має власні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми – один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.
Отже, підлітковий вік це вік кипучої енергії, активності, великих задумів і великих справ. Уже нагромаджено значний досвід колективної діяльності, досить розвинено почуття відповідальності, вміння ставити мету і свідомо її досягати, організаторські вміння і навички. Значно розширюються діапазони інтересів молодших підлітків, що впливає на розвиток у них ініціативи, творчості. Підлітковий вік являє собою переломний період у житті дитини. Традиційно у багатьох народів дитина після виповнення 12 років вважалася дорослою, отже, і ставитись до неї слід відповідно.