1. Основи фінансової звітності та принципи її складання

Бухгалтерський облік, як відомо, — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства користувачам для прийняття рішень. Підсумкове узагальнення інформації та одержання підсумкових показників, що характеризують діяльність підприємства, здійснюється шляхом складання звітності за звітний період. Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить Інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є надання користу-вачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Повнота інформації фінансової звітності забезпечується відображенням усіх господарських операцій в системі бухгалтерського обліку.

Правдивість інформації фінансової звітності забезпечується відображенням господарських операцій за їх сутністю, а не тільки за юридичною формою.

Неупередженість інформації фінансової звітності забезпечу-ється тим, що не допускається перекручень показників. Таким чином, фінансова звітність підприємства повинна задовольняти інформаційні потреби користувачів, які не можуть вимагати зві-тів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.¹

¹Ю. А. Верига, З. М. Левченко, І. Д. Ватуля Звітність підприємств 2-ге видання,доповнене і перероблене Київ "Ценрт учбової літератури",2008

Складові річної фінансової звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Звітність підприємства класифікується:

1. Фінансова звітність – передбачає узагальнення даних бухгалтерського обліку на звітну дату. Складається з Балансу (Ф№ 1), Звіту про фінансові результати (Ф№ 2), Звіту про рух грошових коштів (Ф№3), Звіту про власний капітал (Ф№4), Приміток до фінансової звітності (Ф№5). При цьому річними є Ф№ 3, Ф№4, Примітки.

2. Податкова звітність – звітність підприємства по основних податках та обов’язкових платежах до бюджету і позабюджетних фондів. Звітні дані ґрунтуються на даних бухгалтерського кобилку з відповідним коригуванням в рамках податкового законодавства.

3. Звітність по страхових внесках до органів соціального страхування.

4. Статистична звітність – звітність підприємства в органи державної статистики, показники визнаються як в грошових, так і натуральних одиницях.

5. Спеціальна звітність подається з окремих питань за рішенням уряду по певних показниках діяльності підприємства (наприклад, перевищення фонду оплати праці для підприємств-монополістів та ін).

• Фінансова звітність подається: в статистичні органи управління по місцю реєстрації;

• до вищестоячої організації (власнику на вимогу);

• в обслуговуючий банк при наявності непогашених кредитних ресурсів;

• в Територіальне відділення Державної комісії цінних паперів і фондового ринку – підтверджену аудитором річну звітність до 1 травня для відкритих та закритих акціонерних товариств.

Квартальна звітність подається до 25 числа по закінченню звітного кварталу, річна – до 20 лютого після звітного року.

Квартальна звітність складається тільки з балансу і звіту про фінансові результати.

Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом кварталу і за рік складають лише спрощену форму звітності з двох форм - балансу і звіту про фінансові результати.

Кожна стаття фінансової звітності може наводитись тоді, коли:

*існує достовірність надходження і вибуття майбутніх економічних вигод;

* оцінка статті може бути достовірно визначена.

Якісні характеристики фінансової звітності:

1. Зрозумілість - доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання у сфері бухгалтерського обліку.

Щоб бути зрозумілою користувачам, фінансова звітність має містити відомості про: підприємство; дату звітності й звітний період; валюту звітності та одиниці її виміру; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; виявлені помилки минулих років і пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів.

2. Доречність - прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність має містити тільки доречну інформацію, що дає змогу впливати на прийняття рішень, оцінку минулих і майбутніх подій.

3. Надійність - у інформації, представленій у звітності, не повинно бути суттєвих помилок і викривлень. Надійність забезпечують правдиве подання операцій і подій та перевага сутності над формою.

4. Нейтральність, тобто відображення інформації без мети здійснення впливу на рішення для досягнення бажаного результату.

5. Обачливість (обережність під час розрахунків) - повнота (без пропусків).

Бутинець Ф.Ф. професор, доцент економічних наук зазначає, що фінансова звітність - це система показників, що характеризують результати діяльності підприємства за певний період. Також зазначає, що для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про: підприємство, дату звітності та звітній період, валюту звітності та одиницю її виміру, відповідну інформацію щодо звітного періоду та попереднього періоду, облікову політику підприємства, консолідацію фінансових звітів, припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності, обмеження щодо володіння активами, виявлені помилки минулих років та пов’язаних з ними коригування, переоцінку статей фінансових звітів, іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Валерій Пархоменко, заслужений економіст України, начальник Управління методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України, канд. екон. наук, академік АЕН України в свою чергу відзначає:

Фінансова звітність - це узагальнена інформація про фінансовий стан і результати діяльності підприємства, яка складається на підставі даних бухгалтерського обліку і представляється зацікавленим користувачам для прийняття рішень. Число користувачів фінансової звітності теж немаленьке.

Про тих, хто відноситься до таких користувачів, докладно говориться в статті Сахацької З. “Фінансова звітність: хто, що, куди? ”

Процедура складання фінансової звітності не мине жодне підприємство. Керівникам підприємств і виробничих підрозділів дані звітності дозволяють проаналізувати результати господарської діяльності і вжити необхідних заходів по її покращенню. Користувачі фінансової звітності потребують систематизованої інформації про діяльність підприємства, інвесторами або власниками якої вони є або мають стати. Так, як фінансова звітність є важливим джерелом інформації для використання в управлінських цілях на мікро- і макрорівнях. Тому відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" усі підприємства та організації повинні на основі даних бухгалтерського обліку складати і подавати річну фінансову звітність.

Відповідно до П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звіт-ності» (пункт 3) принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Склад і характеристика основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначені законом «Про бухгал-терський облік та фінансову звітність в Україні» (стаття 4) та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункт 18). Загалом визначено десять принципів, якими необхідно керуватись при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності:

♦ обачність;

♦ повнота висвітлення;

♦ автономність;

♦ послідовність;

♦ безперервність;

♦ нарахування та відповідності доходів і витрат;

♦ превалювання сутності над формою;

♦ історична (фактична) собівартість;

♦ єдиний грошовий вимірник;

♦ періодичність.

Обачність — це застосування в бухгалтерському обліку ме-тодів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Відповідно до принципу обачності особи, які складають фінансові звіти та ведуть бухгалтерський облік, повинні враховувати невизначеність, яка супроводжує багато подій та обставин таких, як погашення сумнівної заборгованості, ймовірний строк корисного використання машин та обладнання і кількість можливих претензій щодо гарантій. При прийнятті рішення в умовах невизначеності необхідно застосовувати всі необхідні засоби, щоб активи та доходи не були завищені, а зобов’язання та видатки не були занижені. Так, наприклад, втрати від нестачі та псування списуються на видатки безпосередньо після їх встановлення, а сума компенсації цих витрат винною особою визнається тільки тоді, коли у підприємства є достатньо мотивів вважати, що така сума буде повернена (рішення суду, надання згоди праців-ником тощо).

В той же час, при обранні податкової політики є недоцільним застосування надмірної обережності, яка може призвести до створення скритих резервів, чим ввести в оману власників підприємства та інших користувачів інформації.

Повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що при-ймаються на її основі.

Принцип повноти висвітлення тісно пов’язаний з вимогами інших принципів та припущень. Тільки виконання всіх інших принципів дозволяє отримувати необхідні дані для повного ви-світлення фінансового становища підприємства, складання звітів про результати діяльності та рух грошових коштів. В результаті упущень інформація може бути хибною або оманливою, а значить, недостовірною та недостатньо доречною.

Автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

Принцип автономності є обов’язковим для виконання при будь — яких обставинах господарювання, оскільки він базується не тільки на основних підходах для формування облікової полі-тики, а зачіпає права власності на майно. Ці взаємовідносини чітко врегульовані в діючому законодавстві. Так, в Законі України «Про власність» в статті 6 вказується: «Юридична особа здійс-нює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту». Таким чином, слід розуміти, що будь-яке майно чи зобов’язання, які належать підприємству, не належать власнику самого підприємства. І навпаки, будь-яке майно, яке належить власнику підприємства, не може бути власністю такого підприємства.

Послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки, якщо змінюється статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського об-ліку або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства і повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Послідовність облікової політики є важливим елементом, який дозволяє контролювати основні показники діяльності підприємс-тва протягом тривалого часу та надає можливість порівнювати звіти за різні фінансові періоди. Основні вимоги та правила щодо збереження незмінною облікової політики викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах».

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

― подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

― подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Вплив зміни облікової політики відображається у звітності шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо вони вплинули на його величину, повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Безперервність — оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

Відповідно до принципу безперервності фінансові звіти складаються, виходячи з припущення, що підприємство є безперервно діючим і залишатиметься таким у майбутньому. Таким чином, припускається, що підприємство не має наміру ані потреби ліквідуватися або суттєво звужувати масштаби своєї діяльності. В цьому випадку підприємство в своїх звітах зобов’язано застосо-вувати звичайні методи оцінки та обліку активів, зобов’язань, до-ходів та видатків.

У разі, якщо керівництво (власник) має на меті або змушено ставити питання про припинення діяльності підприємства, фінансові звіти повинні складатись без застосування даного принципу. Про таке становище підприємство обов’язково повинно повідомити в своїх фінансових звітах. Як приклад можна навести ситуацію, пов’язану з обліком основних засобів виробництва. При нормальному функціонуванні підприємства основні засоби виробництва відображаються в Балансі за історичною (фактичною) собівартістю, а при ліквідації підприємства вони повинні бути оцінені за ринковою вартістю.

Нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Відповідно до принципу нарахування доходи та видатки визначаються та відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах того звітного періоду, коли ці операції були здійснені без врахування того, коли фактично було здійснено надходження чи виплату грошових коштів. Відповідно до даного принципу при формуванні облікової політики підприємство повинно виходити із можливості не збігання в часі господарської операції та її грошового забезпечення. Таким чином, будь-які господарські операції підлягають висвітленню в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення. Ніякі операції не можуть бути затримані з точки зору їх реєстрації в бухгалтерському обліку. Фінансові звіти, складені згідно з принципом нарахування та відповідності доходів і витрат, інформують користувачів не тільки про минулі операції, які містили виплату або отримання грошових коштів, але і про зобов’язання виплатити грошові кошти в майбутньому і про ресурси, які представлені грошовими коштами, що їх буде одержано у майбутньому. Таким чином, вони надають саме той тип інформації щодо минулих операцій та минулих подій, який є найбільш корисним для користувачів при прийнятті ними економічних рішень.

Слід зауважити, що на практиці може виникати протиріччя між принципом нарахування та принципом обачності. В таких випадках є необхідним прийняття рішення про облік операцій, враховуючи всі можливі наслідки за методикою, визначеною (стандартами) бухгалтерського обліку.

Превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Виходячи з принципу превалювання сутності над формою, бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відображати операції та інші події правдиво, таким чином, їх необхідно відображати до їх сутності та економічної реальності, а не лише ви-ходячи з їх юридичної форми. Сутність операцій або подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні за умови, що право власності перейде іншому підприємству, хоча насправді будуть існувати неформалізовані угоди, відповідно до яких підприємство частково буде використовувати майбутні економічні вигоди, втіленні в цьому активі. Таким чином, у разі відображення операції без врахування принципу превалювання сутності над формою в фінансових звітах буде представлена ін-формація, що буде суперечити дійсності.

Історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Принцип історичної (фактичної) собівартості передбачає, що при веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності пріоритетною є оцінка активів за вартістю їх придбання. Так, при надходженні основних засобів виробництва вони відображаються в бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка дорівнює: по основних засобах виробництва, які створені на самому підприємстві — фактичній собівартості, включаючи податки, які передбачені діючим законодавством; по основних засобах виробництва, які були придбані за плату у інших підприємств — за покупною вартістю плюс видатки, пов’язані з придбанням (страхування, мито, транспортні видатки), видатки, пов’язані з монтажем, випробуванням тощо.

Але, цей принцип говорить тільки про пріоритетність, тобто на практиці можуть застосовуватись й інші методи оцінки. При прийнятті рішення вибору методу оцінки активів слід користуватись національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

Принцип єдиного грошового вимірника є не стільки принципом, скільки основою бухгалтерського обліку. Саме тому, що бухгалтерський облік може надавати всю необхідну інформацію про стан господарської діяльності в уніфікованому вигляді, тобто із застосуванням єдиного вимірника — грошей, бухгалтерський облік є основною для всіх решти видів обліку.

Відповідно до Закону № 996-XIV єдиним грошовим вимірни-ком є національна валюта України — гривня.

Застосовування даного принципу не означає, що при веденні аналітичного обліку не можуть застосовуватись інші види вимірників. Зрозуміло, що для відображення великої кількості внутрішньогосподарських операцій є необхідним застосовувати інші види вимірників (натуральні, трудові тощо). Даний принцип підкреслює те, що застосування єдиного грошового вимірника є обов’язковим при поданні інформації у фінансовій звітності.

Періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Відповідно до принципу періодичності кожне підприємство при веденні бухгалтерського обліку повинно передбачати, що для можливості подання фінансової звітності всю діяльність підприємства необхідно розподіляти на визначені періоди часу. Оскільки в Україні такий розподіл закріплений на законодавчому рівні, підприємствам залишається чітко виконувати встановлені правила періодичності.

За П(с)БО 1 звітний період складає календарний рік, для новоствореного підприємства або для підприємства, що ліквідується, тривалість звітного періоду може бути до 15 місяців. Принцип періодичності дозволяє вираховувати прибуток за календарний рік, за формулою доход мінус витрати дорівнює фінансовому результату.

«Бухгалтерські книги повинні закриватися кожний рік, тому що регулярний облік сприяє дружбі» - такий висновок наведено в книзі Луки Пачолі «Трактат о счетах и записях».

Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі Балансу та Звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Таким чином, принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності є правилами і процедурами, які вироблені теорією і практикою бухгалтерського обліку і які є обов’язковими для всіх cуб’єктів господарювання при складанні ними фінансової звітності.