Самостыйна робота №4

Сенсорна система – органи чуття, забезпечують сприйняття дії факторів, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища.

Діяльність сенсорної системи відображає зовнішній матеріальний світ, що дає змогу людині не тільки пристосуватися до навколишнього середовища, а й пізнавати закони природи, а й пізнавати закони природи та активно змінювати це середовище.

Цій складній системі видатний фізіолог І.П.Павлов дав назву аналізатора.

Кожний аналізатор складається із сприймаючих утворів рецепторів, нервів, що відходять відповідних, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбувається остаточний аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів.

Органи чуття забезпечують такі основні види чутливості: зір, слух, шок, смак, дотик, рівновагу та відчуття положення тіла у просторі.

Дотик – це прийняття форми, розміру, щільності, температури різник предметів. У слизових оболонок шкіри містяться дотикові рефлектори. Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальців, а також на долоні. Користуючись дотиком, людина може: визначити фізичні властивості предметів такі, як форма, твердість, м’якість, характер поверхні, тепло-холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.

Нюх – це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів у проміжний мозок і потім у лобову частку кори де проходить аналіз речовин, що вдихаються.

За запахом людина відрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров'я домішок.

Смак - сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика – сосочків на стінках глотки і м'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і прохолодження процесу травлення в цілому.

Орган слуху – забезпечує сприйняття слухових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. З слухом пов'язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з 3-х основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.

Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги заперечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і пів колових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вони проходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контроль рівноваги і положення тіла забезпечується прямоходіння.

Орган зору людини складається з очного яблука і допоміжного апарату. Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої – щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозору і проникну для світла рогівку); до неї прикріплюються м'язи, які рухають око; середньої – судинної (пронизаною густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку); внутрішньої – сітчастої (в ній розміщені рецептори ока – палички і колбочки), де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку. Передня частина судинної оболонки очного яблука утворює райдужну оболонку, яка має забарвлення від світло-блакитного до темно-коричневого завдяки пігментним речовинам. У центрі райдужної оболонки знаходиться зіниця – круглий отвір, здатний за допомогою м'язів змінювати свій діаметр в залежності від інтенсивності світла. За зіницею міститься прозорий двоопуклий кришталик, оточений війковим м’язом. Судинна оболонка утворює рідину, що міститься в камерах ока – між рогівкою та райдужною оболонкою, а також у внутрішній частині очного яблука, заповненого скло видним тілом – прозорою драглистою речовиною. Зоровий нерв виходить із сіткової оболонки, його закінчення підходить до паличок і колбочок збоку скло видного тіла. Місце його виходу позбавлене світло сприймаючих клітин (колбочок і паличок) – це сліпа пляма. Збоку неї розміщена жовта пляма, де знаходяться в основному колбочки. Навколо жовтої плями є як колбочки, так і палички, а на периферії – лише палички. Самостійна робота №5

Ілю́зія (лат. illusio — обман, помилка) — викривлене, хибне сприймання дійсності. Проте ілюзію слід відрізняти від галюцинації, при якій реального зовнішнього об'єкта, як правило, немає.

Агностицизм використовує ілюзію як аргумент для доведення неадекватності людських сприйнять об'єктивному світові.

Діалектичний матеріалізм розглядає ілюзію як відображення дійсності, хибність якого має свої гносеологічні, психічні чи соціальні причини.

Фікціоналізм вважає уявлення людини про світ ілюзією.

Різновиди ілюзій

Фізичні ілюзії - пов'язані з діючими в світі об'єктивними законами фізики (наприклад, оптична ілюзія : ложка, частково занурена у склянку з водою, сприймається як надламана).

Оптичні ілюзії - помилки в зоровому сприйнятті, викликані неточністю або неадекватністю процесів неусвідомлюваної корекції зорового образу.

Звукові ілюзії, наприклад, тон Шепарда .

Фізіологічні ілюзії - пов'язані з особливостями периферичних чи центральних ланок аналізаторів (органів почуттів) людини (наприклад, якщо кілька разів підняти одночасно обома руками пару різних за масою предметів, а потім іншу пару предметів однакової маси, то предмет, який опинився в руці, в якій до того був легший, здасться більш важким, ніж предмет, що знаходиться в іншій руці) (див. Установка (психологія) ).

Афективні ілюзії - виникають під впливом виражених коливань настрою або у зв'язку з гостро виникаючим афектом страху , тривоги .

Вербальні ілюзії - виникають в результаті викривленого сприйняття реальних розмов оточуючих людей.

Органічні ілюзії (метаморфопсії) - викривлене зорове сприйняття форми, величини, кольору , просторового розташування, стану спокою або руху реально існуючого предмета; розрізняють аутометаморфопсіі (відчуття зміни величини, форми частин власного тіла) і екзометаморфопсіі (порушення сприйняття навколишніх предметів); даний вид розладів сприйняття може спостерігатися не тільки у психічно хворих, а й у психічно здорових людей з патологією органа зору.

Ілюзії усвідомлення (втіленого усвідомлення) - відчуття, що поряд нібито хтось перебуває; цей вид ілюзій був виділений Карлом Ясперсом ; на думку автора, даний вид ілюзій є ознакою формування галюцинацій і марення .

Парейдолічні ілюзії (функціональні ілюзії) - особливий вид ілюзій, за яких зі складних візерунків (на килимі, замерзлому на морозі склі) виникають і поступово розвиваються складні фантастичні картини.

Що ж таке оптичні ілюзії?

Оптичні ілюзії - це оптичний обман нашого мозку. Око бачить, що нарисований один об'єкт, проте мозок розуміє цей об'єкт по-своєму. Коли око одержує картинку - включається велика кількість процесів в нашому мозку. Ми починаємо аналізувати цей процес, як комп'ютер. Починається аналіз розташування основних граней і кутів, структура кольору або позиція джерел світла. І у багатьох випадках цей аналіз несвідомо є неточним - проходить кореція зорових образів. Розрізняють різні типи оптичних ілюзій. Розглянемо деякі з них.

Ілюзії сприйняття кольору - в основі цих оптичних ілюзій лежить те, що об'єкти мають однакове освітлення, але так зображені, що мозок "думає", що вони мають різні відтінки, кольори і т.д

Ілюзії руху - це ілюзії, коли коли статичний і нерухомий рисунок "оживає" і починає рухатись, або починає крутитись в одну, а потім в іншу сторону (яскравим прикладом цього - є ілюзія дівчини, яка крутиться). Є рисунки, які пульсують, хоча насправді - це є статичний рисунок.

Неможливі рисунки - на перший погляд - звичайний рисунок, проте коли придивитися уважніше, можна помітити дуже багато різних парадоксів. Одним з перших почав створювати такі рисунки відомий голандський графік Моріс Корнеліс Ешер.

Ілюзії сприйняття глибини - неадекватне сприйняття елемента і його властивостей. Найбільш вивченими є ілюзії, які утворюються при зоровому сприйнятті двовимірних контурних зображень. Мозок несвідомо бачить рисунки тільки одновипуклі(одновгнуті). Сприйняття залежить від напрямку зовнішнього освітлення..

Ілюзії сприйняття розміру - оковимірні оцінки реальних величин дуже сильно залежать від характеру фону зображення. Це відноситься до довхин, площ, радіусам кривизни, кутів, форм і т.д

Перевернуті зображення - вид оптичної ілюзії, коли від напрямку погляду залежить характер об'єкта, що сприймається.

Стерео-ілюзії - стереопари, що накладені на періодичну структуру дозволяються спостерігати стереозображення так само, як і звичайну стереопару. Періодичне зображення полегшує "розведення" очей (як правило на нескінченність), що після фокусування очей на відстані декілька десятків сантиметрів дає побачити стереозображення. Метод дозволяє частково суміщати зображення стереопари, знімаючи обмеження на їх розмір, але накладає деякі обмеження на зміст рисунків і практично розраховується за допомогою комп'ютерів.

Парейдолічні ілюзії - це ілюзорне сприйняття реального об'єкта. На відміну від подвійних зображень, картинок на розпізнавання образів, де зображення створено спеціально, щоби провокувати виникнення ілюзій, парейдолії виникають при сприйнятті самих об'єктів. Наприклад, при розгляданні візерунків килима чи обоїв, тріщин і плям на стелях, хмарах можна побачити фантастичні пейзажі, обличчя людей, звірів і т.д. Самостыйна робота №6 Умо́вний рефле́кс — рефлекс, який виробляється за певних умов (сукупності зовнішніх і внутрішніх факторів) протягом життя тварини чи людини.

Умовні рефлекси формуються на основі вроджених безумовних рефлексів.

Умовні рефлекси - індивідуальна, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Їх ознаки:

Набуваються протягом усього життя організму.

Неоднакові у представників одного виду.

Не мають готових рефлекторних дуг.

Вони формуються при певних умовах.

В їх здійсненні основна роль належить корі великого мозку.

Мінливі, легко виникають і легко зникають залежно від умов, в яких знаходиться організм.

Умови утворення умовних рефлексів:

Одночасна дія двох подразників : індиферентного для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом, і безумовного подразника, який викликає певний безумовний рефлекс.

Дія умовного подразника завжди випереджує дію безумовного (на 1-5с.).

Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим.

Безумовний подразник повинен бути біологічно сильним, а умовний володіти помірною оптимальною силою.

Умовні рефлекси швидше і легше формуються при відсутності сторонніх подразників.

Умовні рефлекси можна виробляти не лише на основі безумовних, але і на основі раніше набутих умовних рефлексів, які стали достатньо міцними. Це умовні рефлекси вищого порядку.

Умовні рефлекси бувають:

природні - рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі;

штучні - умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час.

Метод умовних рефлексів - метод дослідження ВНД. І.П. Павлов звернув увагу на те, що діяльність вищих відділів головного мозку не тільки пов’язана з прямим впливом подразників, які мають біологічне значення для організму, а й залежить від умов, які супроводять ці подразнення. Наприклад, у собаки слиновиділення починається не лише тоді, коли їжа потрапляє в рот, а й при вигляді, запахові їжі, як тільки вона побачить людину, яка завжди їй приносить їжу. І.П. Павлов пояснив це явище, розробивши метод умовних рефлексів. За методом умовних рефлексів він проводив досліди на собаках з фістулою(стомою) вивідного протоку привушної слинної залози. Тварині пропонували два подразника: їжа - подразник, який має біологічне значення і викликає слиновиділення ; другий - індиферентний для процесу живлення (світло, звук). Ці подразники поєднували в часі так, щоб дія світла (звуку) на кілька секунд випереджала приймання їжі. Після ряду повторень слина починала виділятися при спалах лампочки і відсутності їжі. Світло (індиферентний подразник) назвали умовним, оскільки він є умовою, за якої проходило приймання їжі. Подразник, який має біологічне значення (їжа) назвали безумовним, а фізіологічну реакцію слиновиділення, яка відбувається внаслідок дії умовного подразника - умовним рефлексом.

Щоб з’ясувати механізм утворення умовних рефлексів, використовують часткове виділення певних частин кори великого мозку та реєстрацію електричної активності різних мозкових структур під час дії безумовного і умовного подразників.

І.П. Павлов вважав, що при одночасній дії на два різні аналізатори в різних чутливих ділянках півкуль великого мозку виникає збудження, а з часом, між ними утворюється зв’язок. Наприклад, при спалахуванні лампочки і підкріпленні цього подразника їжею виникає збудження в кірковій частині зорового аналізатора, що знаходиться в потиличній ділянці кори і збудження харчового центра кори півкуль великого мозку - тобто в обох кіркових центрах (зоровому і харчовому), між якими утворюється нервовий зв’язок, який при багаторазовому поєднанні в часі цих подразників стає міцним.

При умовних рефлексах, як і при безумовних, має місце зворотна афференція, тобто сигнал про те, що відбулась умовнорефлекторна реакція. Вона дає можливість ЦНС оцінити поведінкові акти. Без такої оцінки неможливе тонке пристосування поведінки до постійно змінних умов середовища.

Дослідження тварин, в яких видаляли ділянки кори, показало, що в цих тварин можна виробити умовні рефлекси. Отже, умовні рефлекси формуються внаслідок взаємодії кори великого мозку і підкіркових центрів. Структура рефлекторної дуги умовного рефлексу має складний характер. Так, в утворенні складних поведінкових реакцій кора має провідне значення, а при формуванні вегетативних умовних рефлексів кора і підкіркові структури відіграють однакову роль. Доведено, що руйнування сітчастого утвору затримує утворення умовних рефлексів, а подразнення його електричним струмом прискорює їх утворення.

Біологічне значення умовних рефлексів полягає в тому, що вони є пристосувальними реакціями організму, які формуються умовами життя людини і дають можливість заздалегідь пристосуватись до нових умов. Умовні рефлекси мають попереджувальне сигнальне значення, оскільки організм починає реагувати цілеспрямовано до того, як почне діяти життєво важливий подразник. Тому умовні рефлекси забезпечують живій істоті можливість заздалегідь оцінити небезпеку або корисний подразник, а також можливiсть здiйснювати цiлеспрямованi дii та свiдомо уникати помилок. 10 питань з біології на тему: безумовні і умовні рефлекси. 1)Що таке безумовні рефлекси?' Безумовні рефлекси''- це видові, природжені, відносно постійні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовища, що здійснюються за допомогою нервової системи. 2)Які розрізняють основні види безумовних рефлексів? До основних видів безумовних рефлексів належать дихальні, харчові, хапальні, захисні, орієнтувальні та статеві. 3)Що таке інстинкти? Складну систему природжених (безумовнорефлекторних) програм поведінки, пов'язаних із збереженням виду, називають інстинктами (від лат. інстинктус - спонука, мотив). 4)Що таке умовні рефлекси? Умовні рефлекси, на відміну від безумовних, є індивідуальними, виникають упродовж життя людини, характерні тільки для неї; мають тимчасовий характер і можуть згасати зі зміною умов середовища. 5)Які умови потрібні для утворення умовних рефлексів? Умовні рефлекси утворюються на основі безумовних. 6)Який механізм утворення умовних рефлексів? І. П. Павлов з’ясував, що утворення умовних рефлексів базується на встановленні тимчасових зв'язків у корі великого мозку між нервовими центрами безумовного рефлексу й умовного подразника. 7)Які бувають умовні рефлекси? природні - рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі; штучні - умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час. 8) Приклади безумовних рефлексів: моргання, дихання, реакція на звуки (орієнтувальний рефлекс), колінний рефлекс. 9) Приклади умовних рефлексів розпізнавання їжі по запаху, процеси стояння, бігу, ходіння, мови, письма, трудових дій. 10)Захисні рефлекси є а)Безумовними. б)Умовними. Але безумовні відіграють у заххисті більшу роль. Самостыйна робота №7 Пам'ять - це психофізіологічна функція, що забезпечує закріплення, збереження і наступне відтворення людиною її досвіду.

За допомогою пам'яті людина накопичує інформацію про закономірності навколишнього світу, свої враження про нього. Пам'ять є найважливішою передумовою розвитку і навчання особистості. Вона лежить в основі надбання і використання людиною знань, навичок і умінь. За допомогою пам'яті людина інтегрує минуле, сьогодення і майбутнє.

Існують різні підстави для виділення різних видів пам'яті.

Так, у залежності від її природженого чи надбаного характеру виділяють генотипічну і фенотипічну пам'ять. Генотипічна пам'ять успадковується і у людини представлена у вигляді певного набору-безумовних рефлексів. Фенотипічна - набувається індивідуально в процесі онтогенетичного розвитку.

У залежності від характеру психічної активності, що переважає^ діяльності, виділяють емоційну, образну, рухову і словесно-логічну пам'ять.

Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття. Вона пов'язана з запам'ятовуванням і відтворенням емоційних переживань. Припускають, що її морфологічною основою служать розподілені нервові мережі, що включають нейрональні групи різних відділів кори і найближчої підкірки.

Образна пам'ять пов'язана з запам'ятовуванням картин оточуючого світу. У залежності від модальності провідного аналізатора виділяють зорову, слухову, тактильну і нюхову пам'ять. Припускають, що її морфологічною основою є складні нейрональні мережі, що включають взаємозалежні нейронні ланки, розташовані в різних відділах мозку.

Рухова пам'ять - це пам'ять на рухи. Вона являє собою запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів і їхніх систем. Рухова пам'ять служить передумовою різноманітних локомоторних, практичних і трудових навичок.

Словесно-логічна пам'ять являє собою пам'ять на словесні сигнали і символи, що позначають як зовнішні об'єкти, так і внутрішні дії і переживання. Вона є специфічним видом пам'яті, властивим тільки для людини, і пов'язана з функціонуванням другої сигнальної системи. Вважається, що її морфологічну основу можна схематично представити як упорядковану послідовність лінійних ланок. Тому випадіння навіть однієї ланки, як правило, призводить до порушення послідовності збережених у пам'яті подій і випадінню з неї певного обсягу інформації.

У залежності від рівня управління виділяють мимовільну і довільну пам'ять. Мимовільна пам'ять являє собою запам'ятовування і відтворення, що відбувається без цілеспрямованих зусиль що-небудь запам'ятати чи пригадати. Наявність подібних зусиль характеризує довільну пам'ять.

У залежності від тривалості закріплення і збереження матеріалу виділяють сенсорну, короткочасну (оперативну) і довгострокову пам'ять. Вважається, що кожний із зазначених видів пам'яті забезпечується різними функціональними і структурними системами головного мозку.

Тривалість збереження інформації в сенсорній пам'яті складає від 250 мс до 4-х сек. Її обсяг 12-20 елементів. Тривалість збереження інформації в короткочасній пам'яті складає близько 12 сек. Її обсяг - 7±2 елементи. Довгострокова пам'ять характеризується тривалим збереженням інформації і її великим, практично необмеженим, обсягом.

Відповідно до вчення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності, фізіологічною основою запам'ятовування служить умовний рефлекс - утворення тимчасового зв'язку між стимулом і реакцією.

Пам'ять людини пов'язана зі змінами на рівні нервової системи, що зберігаються впродовж певного часу і впливають на її подальшу поведінку. Комплекс таких структурно-функціональних змін пов'язаний із процесом утворення енграм ("слідів пам'яті"). Пам'ять також є своєрідним інформаційним фільтром, що відтинає не актуальну для життєдіяльності інформацію. У пам'яті обробляється і зберігається лише незначна частка від загальної кількості подразників, що впливають на організм.

Таким чином, фіксація інформації в пам'яті має три основних етапи:

1. Формування енграми. У сенсорній пам'яті на основі діяльності аналізаторів формується енграма - сенсорний слід (зоровий, слуховий, тактильний і т.ін.), який залишає в мозку та чи інша подія.

2. Сортування і виділення нової інформації. Сенсорна інформація спрямовується у вищі відділи головного мозку. У коркових зонах, гіпокампі і лімбічній системі відбувається аналіз, сортування і переробка сигналів з метою виділення з них нової для організму інформації. Вірогідно роль селективного вхідного фільтра виконує гіпокамп. Він також бере участь у видобуванні слідів з довгострокової пам'яті під впливом мотиваційного збудження. Скронева область вірогідно відповідає за реорганізацію нервових мереж у процесі засвоєння нових знань, але у подальшому збереженні інформації участі не бере.

3. Довгострокове зберігання значущої інформації. Слідові процеси переходять у стійкі структури довгострокової пам'яті. Переведення інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову може відбуватися як під час бадьорості, так і у сні.

У цілому в системі управління і регуляції пам'яті в головному мозку виділяються два рівні регуляції: 1) неспецифічний (загальмозковий) бере участь у забезпеченні практично усіх видів пам'яті і включає ретикулярну формацію, гіпоталамус, неспецифічний таламус, гіпокамп і лобну кору; 2) модально-специфічний (локальний) забезпечується діяльністю аналізаторних систем, головним чином на рівні первинних і асоціативних зон кори [5].

Відповідно до теорії Д. Хебба, короткочасна пам'ять являє собою процес, зумовлений повторним збудженням імпульсної активності в замкнутих ланцюгах нейронів, що не супроводжується морфологічними змінами. А довгострокова пам'ять ґрунтується на структурних змінах, що виникають у результаті зміни синапсів і появі ревербераційних кіл збудження (замкнутих нейронних ланцюгів). У цих колах нейрони утворюють клітинний ансамбль, і будь-яке збудження хоча б одного його нейрона призводить до збудження усього ансамблю, що являє собою нейрональний механізм збереження і видобування інформації з пам'яті.

Згідно із синаптичною теорією, при проходженні імпульсу через певну групу нейронів у межах певного нейронного ансамблю виникають стійкі зміни синаптичної провідності.

Згідно із гіпотезою Г. Лінч і М. Бодри повторна імпульсація у нейроні, яка пов'язана з процесом запам'ятовування, супроводжується збільшенням концентрації кальцію у постсинаптичній мембрані, що призводить до розщеплення одного з її білків. У результаті цього звільняються раніше неактивні білкові рецептори (глутаматрецептори), за рахунок збільшення числа яких виникає стан підвищеної провідності синапсу, здатний зберігатися до 5-6 діб.

Відповідно до ревербераційної теорії Л. де Но унаслідок наявної структури нервових контактів (аксони нервових клітин зістиковуються не тільки з дендритами інших клітин, а й можуть повертатися назад до тіла своєї ж клітини) з'являється можливість циркуляції нервового імпульсу за ревербераційними (поступово загасаючими) колами збудження різної складності. У результаті розряд, що виникає в клітині, повертається до неї або відразу, або через проміжний ланцюг нейронів і підтримує в ній збудження. Ці стійкі кола ревербераційного збудження не виходять за межі певної сукупності нервових клітин і розглядаються як фізіологічний субстрат збереження енграм. Саме у ревербераційному колі збудження відбувається перехід з короткочасної в довгострокову пам'ять [5].

Але вищенаведені у якості ілюстрації та багато інших теорій і гіпотез щодо механізмів пам'яті поки ще залишаються у ранзі теорій, оскільки на сьогоднішній день фізіологічні і психофізіологічні механізми пам'яті достовірно не виявлені.

Самостыйна робота №8 Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, відносини людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, відчуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані "чисті" емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви його активності супроводжуються емоційними переживаннями.

Життя без емоцій так само неможливе, як і без відчуттів. Емоції, затверджував знаменитий природодослідник Ч.Дарвин, виникли в процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значущість тих або інших умов для задоволення актуальних для них потреб. Емоційно-виразні рухи людини — міміка, жести, пантоміміка — виконують функцію спілкування, тобто повідомлення людини інформації про стан того, що говорить і його відношення до того, що в даний момент відбувається, а також функцію дії — роботи певного впливу на той, хто є суб'єктом сприйняття емоційно-виразних рухів. Інтерпретація таких рухів сприймаючою людиною відбувається на підставі співвідношення руху з контекстом, в якому йде спілкування. Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, за допомогою якої суб'єкт дізнається про потребностной значущість того, що відбувається. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відображають відносини між мотивами і реалізацією такою, що відповідає цим мотивам діяльності. Емоції в діяльності людини виконують функцію оцінки її ходу і результатів. Вони організовують діяльність, стимулюючи і направляючи її.

У критичних умовах при нездатності суб'єкта знайти швидкий і розумний вихід з небезпечної ситуації виникає особливий вид емоційних процесів — афект. Один з істотних проявів афекту полягає в тому, що він, "нав'язуючи суб'єктові стереотипні дії, є певний спосіб "аварійного" дозволу ситуацій, що закріпився в еволюції: втечу, заціпеніння, агресію і т.п.".

На важливу мобілізаційну, інтеграційно-захисну роль емоцій свого часу указував П.К. Анохин. Він писав: "Проводячи майже моментальну інтеграцію (об'єднання в єдине ціле) всіх функцій організму, емоції самі по собі і в першу чергу можуть бути абсолютним сигналом корисної або шкідливої дії на організм, часто навіть раніше, ніж визначені локалізація дій і конкретний механізм у відповідь реакції організму” [2, 173] Завдяки вчасно виниклій емоції організм має можливість надзвичайно вигідно пристосуватися до навколишніх умов. Він в стані швидкого, з великою швидкістю відреагувати на зовнішню дію, не визначивши ще його тип, форму, інші приватні конкретні параметри.

Чим складніше організована жива істота, ніж вищий ступінь на еволюційних сходах воно займає, тим багатше та гамма всіляких емоційних станів, які воно здатне переживати. Найстаріша за походженням, простіша і найбільш поширена серед живих істот форма емоційних переживань — це задоволення, що отримується від задоволення органічних потреб, і незадоволення, пов'язане з неможливістю це зробити при загостренні відповідної потреби. Практично всі елементарні органічні відчуття мають свій емоційний тон. Про тісний зв'язок, який існує між емоціями і діяльністю організму, говорить той факт, що всякий емоційний стан супроводжується багатьма фізіологічними змінами організму.

Певна залежність між специфікою емоційних відчуттів і органічними реакціями все ж таки є. Вона виражається у вигляді наступної, такої, що отримала експериментальне підтвердження зв'язку: чим ближче до центральної нервової системи розташовано джерело органічних змін, пов'язаних з емоціями, і чим менше в нім чутливих нервових закінчень, тим слабкіше суб'єктивне емоційне переживання, що виникає при цьому. Крім того, штучне пониження органічної чутливості приводить до ослаблення сили емоційних переживань.

Основні емоційні стани, які випробовує людина, діляться на власне емоції, відчуття і афекти. Емоції і відчуття передбачають процес, направлений на задоволення потреби, мають ідеаторний характер і знаходяться як би на початку його. Емоції і відчуття виражають сенс ситуації для людини з погляду актуальної в даний момент потреби, значення для її задоволення майбутньої дії або діяльності. Емоції можуть викликатися як реальними, так і уявними ситуаціями. Вони, як і відчуття, сприймаються людиною як його власні внутрішні переживання, передаються іншим людям, сопережіваются.

Емоції і відчуття — особові утворення. Вони характеризують людину соціально-психологічно. Підкреслюючи власне особове значення емоційних процесів, В. К. Вилюнас пише: "Емоційна подія може викликати формування нових емоційних відносин до різних обставин... Предметом любові-ненависті стає все, що пізнається суб'єктом як причина задоволення-незадоволення" [4, 14].

Емоції зазвичай слідують за актуалізацією мотиву і до раціональної оцінки адекватності йому діяльності суб'єкта. Вони є безпосереднє віддзеркалення, переживання відносин, що склалися, а не їх рефлексія. Емоції здатні передбачати ситуації і події, які реально ще не наступили, і виникають у зв'язку з уявленнями про пережитих раніше або уявних ситуаціях.

Відчуття ж носять наочний характер, зв'язуються з уявленням або ідеєю про деякий об'єкт. Інша особливість відчуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх відчуттів і кінчаючи вищими відчуттями, що відносяться до духовних цінностей і ідеалів. У індивідуальному розвитку людини відчуття грають важливу соціалізуючу і мотивуючу роль. Вони виступають як значущий чинник у формуванні особи, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу відчуттів з'являються і закріплюються потреби і інтереси людини.

Афекти — це особливо виражені емоційні стани, що супроводжуються видимими змінами в поведінці людини, яка їх випробовує. Афект не передує поведінці, а як би зрушений на його кінець. Це реакція, яка виникає в результаті вже довершеної дії або вчинку і виражає собою його суб'єктивне емоційне забарвлення з погляду того, в якому ступені у результаті здійснення даного вчинку вдалося досягти поставленій меті, задовольнити потребу, що стимулює його.

Афекти сприяють формуванню в сприйнятті так званих афектних комплексів, що виражають собою цілісність сприйняття певних ситуацій. Розвиток афекту підкоряється наступному закону: чим сильнішим є початковий мотиваційний стимул поведінки і ніж більше зусиль довелося витратити на те, щоб його реалізувати, чим менше підсумок, отриманий в результаті всього цього, тим сильніше виникаючий афект. На відміну від емоцій і відчуттів афекти протікають бурхливо, швидко, супроводжуються різко вираженими органічними змінами і руховими реакціями. Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінки, його розумності. Вони здатні залишати сильні і стійкі сліди в довготривалій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і відчуттів зв'язана по перевазі з короткочасною і оперативною пам'яттю. Емоційна напруженість, що накопичується в результаті виникнення аффектогенних ситуацій, може підсумовуватися і рано чи пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, привести до сильної і бурхливої емоційної розрядки, яка, знімаючи напругу, часто спричиняє за собою відчуття втоми, пригніченості, депресії.

Одним з найбільш поширених в наші дні видів афектів є стрес. Він є станом надмірно сильної і тривалої психологічної напруги, яка виникає у людини, коли її нервова система отримує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізовуватиме діяльність людини, порушує нормальний хід його поведінки. Стреси, особливо якщо вони части і тривалі, роблять негативний вплив не тільки на психологічний стан, але і на фізичне здоров'я людини. Вони є головними "чинниками ризику" при появі і загостренні таких захворювань, як серцево-судинні і захворювання шлунково-кишкового тракту. Кожний з описаних видів емоцій усередині себе має підвиди, а вони, у свою чергу, можуть оцінюватися по різних параметрах: інтенсивності, тривалості, глибині, усвідомленості, походженню, умовам виникнення і зникнення, дії на організм, динаміці розвитку, спрямованості (на себе, на інших, на світ, на минуле, сьогодення або майбутнє), за способом їх виразу в зовнішній поведінці (експресії) і по нейрофізіологічній основі.

У історії психологічних досліджень робилися також спроби їх об'єднання за загальними ознаками в компактнішу систему. Одна з таких спроб належить В. Вундту. "Всю систему відчуттів, — писав він, — можна визначити як різноманіття трьох вимірювань, в якому кожне вимірювання має два протилежні напрями, що виключають друг друга"1

У системі координат, що задається цими трьома вимірюваннями, можна розташувати і по відповідних параметрах характеризувати всі відомі емоційні процеси і стани.

Таким чином, емоції є класом суб'єктивних психологічних станів людини, без якої неможлива його життєдіяльність. Емоції підрозділяються на відчуття і власне емоції. Відчуття носять наочний характер, пов'язані з уявленням або ідеєю про деякий предмет, виконують мотивуючу роль. Емоції виступають як безпосереднє віддзеркалення, переживання відносин, що склалися, менш опредмечени, чим відчуття. Емоції тривалі, мають велику глибину, чим відчуття. Особливим видом емоційного стану є афект – особливо виражений емоційний стан, що супроводжується видимими змінами в поведінці людини, яка їх випробовує. Одним з найбільш поширених в наші дні афектів є стрес.

1.2 Теоретичний огляд психологічних теорій емоцій

Численними фізіологічними змінами в організмі супроводжується всякий емоційний стан. Впродовж історії розвитку даної області психологічних знань не раз робилися спроби зв'язати фізіологічні зміни в організмі з тими або іншими емоціями і показати, що комплекси органічних ознак, супроводжуючі різні емоційні процеси, дійсно різні.

1.2.1 Еволюційна теорія Ч. Дарвина

У 1872 р. Ч. Дарвин опублікував книгу "Вираз емоцій у людини і тварин", яка з'явилася поворотним пунктом в розумінні зв'язку біологічних і психологічних явищ, зокрема, організму і емоцій. У ній було доведено, що еволюційний принцип застосовний не тільки до біофізичного, але і психолого-поведінкового розвитку живого, що між поведінкою тварини і людини непрохідною пропасти не існує. Дарвін показав, що в зовнішньому виразі різних емоційних станів, в експресивно-тілесних рухах багато загального у антропоїдів і сліпонароджених дітей. Ці спостереження лягли в основу теорії емоцій, яка отримала назву еволюційної. Емоції згідно цієї теорії з'явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосовні механізми, сприяючі адаптації організму до умов і ситуацій його життя. Тілесні зміни, супроводжуючі різні емоційні стани, зокрема, пов'язані з відповідними емоціями рухи, по Дарвіну, є не що інше, як рудименти реальних пристосовних реакцій організму.