94

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Вищий комунальний навчальний заклад Сумської обласної ради

«Лебединське педагогічне училище імені А. С. Макаренка»

Костирка Вікторія Сергіївна Девіантна поведінка молоді як об’єкт соціальної роботи

Курсова робота з соціальної педагогіки

Керівник курсової роботи:

Клименко Людмила Анатоліївна

Курсова робота студентки Костирки В.С.

Допускається до захисту

Рішення циклової комісії від____________, протокол №____

Голова циклової комісії_________Артеменко Л.В.

Лебедин-2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ I. ДЕВІАЦІЇ В СТУРКТУРІ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ..7

1.1 Поняття девіації……………………………………………………... ….7

1.2 Основні підходи до пояснення девіантної поведінки .................... 12

1.3 Основні причини та чинники девіантної поведінки ......................... 18

РОЗДІЛ 2. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА МОЛОДІ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ..................................................................................................................23

2.1 Поширені види девіантної поведінки в сучасному суспільстві.......................................................................................................... 23 2.2 Соціально-педагогічна робота з профілактики девіантної поведінки................................................................................................................28

2.3Технологія соціальної роботи у профілактиці та корекції девіантної поведінки ...............................................................................................................32 РОЗДІЛ3.ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА.................................................41

3.1. Констатувальний експеримент........................................................ 42

3.2. Формувальний експеримент........................................................... 46

3.3. Заключний експеримент............................................................... 50

ВИСНОВОК....................................................................................................... 51

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................ 53

ДОДАТКИ.........................................................................................................

ВСТУП

Питання девіантної поведінки є досить актуальним і цікавим. Саме через неї проходять негативні витоки соціуму. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності. Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом і тому прояви соціально неприйнятної поведінки найвиразніше проявляється саме у них. В цьому віці, коли не сформований стійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, всмоктують їх у себе і в подальшому керуються ними. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності. Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує, насамперед, визначення її місця у системі координат більш широкого соціального змісту. Такими, на нашу думку, є проблема нормативної поведінки соціалізованого індивіда, особистості в суспільстві. Поняття норми містить у собі можливість відхилень від неї. Власне кажучи, говорити про нормативну поведінку можливо лише на тлі якоїсь іншої, ненормативної, такої, що відхиляється від норми, отже, є соціальне небажаною і, відповідно, соціальне не схвалювалення. Ступінь соціальної "незручності" різних видів ненормативної поведінки різниться - від таких, що викликають осуд найближчого соціального оточення, до вчинення тяжких злочинів, покарання за які передбачає повну ізоляцію особи від суспільства. Тому своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності молоді до ненормативної поведінки, розробка комплексу заходів психологічної допомоги особистості у зазначених випадках потребує сукупних зусиль теорії і практики. Людина як особистість формується під впливом системи соціальних відносин, у яку вона включена; цей процес детермінується сукупністю соціальних норм, чинних на даний момент у суспільстві. Таким чином, соціальні норми є вимогами (правилами) суспільства щодо поведінки особистості, визначаючи характер, а також межі можливих і припустимих її проявів. Ці вимоги можуть бути закріплені в письмових джерелах (законах, статутах і т. ін.), хоча здебільшого це необов'язково. Більшість соціальних норм об'єктивуються, виражаються зовні через уявлення і зразки поведінки спільноти, що відтворюються з покоління в покоління досить регулярно й у масовому масштабі. Нормативна регуляція характеризується, перш за все, специфікою об'єкта регулювання: їй підлягають лише ті види індивідуальної поведінки, які мають масовий характер. До таких видів поведінки пред'являються певні вимоги, що виражають відповідну суспільну потребу, причому виконання цих вимог не може бути забезпечено іншими формами соціальної, економічної, психологічної детермінації. Нормативна регуляція характеризується також наявністю методів і засобів, якими особи стимулюються до виконання відповідних вимог. Такими, зокрема, є різні форми соціального контролю за індивідуальною поведінкою. Нарешті, нормативна регуляція передбачає наявність ціннісно-нормативної свідомості. Для людського суспільства характерна більш-менш стійка впорядкованість суспільних відносин, відповідна потребам суспільства у цілому чи домінуючих груп. Така впорядкованість досягається у результаті встановлення і дії соціальних норм, у яких закладено відповідний вид поведінки, її форму і характер взаємовідношень. Суспільні вимоги до особи, виражені у нормі, регламентують соціальну поведінку з різним ступенем деталізації: а) жорстко визначається модель поведінки, конкретний варіант діянь; б) визначається лише принципи, яким належить керуватися при виборі конкретного варіанту діянь; в) визначається лише загальна мета, для досягнення якої особа сама обирає засоби її здійснення. Ці вихідні положення слугують орієнтиром на нормативну поведінку у конкретній ситуації. Тому важливо розглянути основні поняття і теорії щодо девіантної поведінки, основні підходи до розуміння, зрозуміти її сутність та фактори, які, як каталізатори, впливають на динаміку даної поведінки. На цій базі виявити найефективніші шляхи до розв'язання проблеми, недопущення виникнення основ «поведінки відхилення» з метою стабілізації соціального середовища в моральному та правовому плані.

Об’кт: Девіантна поведінка підлітків як сучасна соціальна проблема. Предмет: Соціально – педагогічні засади попередження девіантної поведінки у підлітковому віці.

Мета курсової роботи: визначити місце молоді девіантної поведінки в сучасній суспільстві, дати певне уявлення про девіантної поведінка і розглянути технологію соціальної роботи в профілактиці і корекції девіантної поведінки .

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати причини та види відхилень у поведінці серед підлітків.

2. Розкрити наслідки девіантної поведінки у сучасному підлітковому середовищі.

3. Охаректеризувати напрями виховної роботи як чинника попередження девіацій у дітей.

4. Проаналізувати методи і форми роботи соціального педагога з профілактики девіантної поведінки у підлітків.

Гіпотеза дослідження – процес корекції девіантної поведінки дітей та молоді у навчально–виховному процесі буде ефективним за умов:

• достатнього рівня педагогічної культури сім’ї;

• якісної та ефективної взаємодії школи, сім’ї та громадськості у справі корекції недоліків у поведінці важковиховуваних;

• професійного педагогічного спілкування вчителя з важкими учнями у процесі виховання;

• високого рівня педагогічної майстерності (комунікативний аспект) вчителя в роботі з важковиховуваними.

Практичне значення роботи полягає у тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб його вдосконалення в плані профілактики та корекції поведінки важковиховуваних учнів.

РОЗДІЛ I. ДЕВІАЦІЇ В СТУРКТУРІ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1. Поняття та сутність девіантної поведінки

Під девіантною поведінкою розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає в недотримуванні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона прописує, варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до порушення ступеня взаємодії особистості й суспільства, групи й суспільства. В основі відхилень часто-густо лежить конфлікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки тощо.

У стабільному суспільстві більшість людей притримуються більшості соціальних норм у більшості випадків. Саме тому у стабільному суспільстві або, точніше, у стабільній фазі суспільного розвитку, соціальне життя має досить регулярні та передбачувані форми. Але така картина соціального життя навіть у стабільному суспільстві не є повною. Якщо придивитися до нього уважніше, то можна побачити, що люди не тільки притримуються соціальних норм, але й порушують їх. Люди крадуть, грабують, побивають інших людей. Люди вживають наркотики, бунтують, беруть участь у заколотах. Вони приймають чужі релігії, виголошують абсурдні гасла або проповідують чудернацькі ідеї.

Все це означає, що повна картина життя суспільств повинна включати як дотримання соціальних норм, так й відхилення від них.

Що таке відхилення? Якщо казати дуже строго, це поняття має охоплювати будь-яку поведінку, що не відповідає соціальним нормам. Але у практиці життя багато які норми не вважаються дуже важливими. Невідповідність поведінки таким нормам може сприйматися досить толерантно або навіть ігноруватися. Соціальне реагування на те, що людина запізнюється на побачення, або не їсть тричі на день, або випадково одягла непарні шкарпетки буде дуже відрізнятися від реакції на участь в оргії, або на ствердження, що вона Наполеон.

Невеликі відхилення від норми, або відхилення від норм, про які ніхто особливо не турбується, мають дуже незначні соціальні наслідки й тому не становлять особливого інтересу для соціологів. Соціологія відхилу займається головним чином тими порушеннями, які значна кількість людей сприймає як образливі або гидкі, чи дуже погані.

Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, посиленні ентропійних процесів, нівелюванні й розпаді особистості, зниженні якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціальної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової й моральної свідомості людей, які часто-густо пов'язані навіть із особливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.

Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть значно зростати в періоди соціальних змін, реформ, революційних перетворень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки.

У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона часто-густо містить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст, зав'язок майбутніх суспільних змін.

Усе це свідчить про складність критеріїв оцінки різноманітних типів і форм девіантної поведінки. Розробка таких критеріїв входить до предметної сфери девіантної соціології і вимагає усвідомлення співвідношення між нормативною системою поведінки, нормативною свідомістю суспільства та об'єктивними вимогами, перспективами його розвитку. Тобто виникає проблема, що якнайповніше виражає цю перспективу, — пануюча норма або не відповідна їй поведінка.

Слід зауважити, що соціальні відхилення (девіації) в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі еталони поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних причин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної патології, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.

До основних форм девіантної поведінки належать правопорушення (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство.

Перше соціологічне пояснення відхилу дав Еміль Дюркгейм, який запропонував теорію аномії. Слово "аномія" буквально означає"відсутність норм", "відсутність нормативності". Цим терміном Дюркгейм позначив ситуацію, що складається для індивідів та суспільства, коли  соціальні норми стають взаємно суперечливими, втрачають ясність або навіть (для деяких аспектів соціальної діяльності) взагалі зникають. Дюркгейм звернув увагу, що такі ситуації складаються у часи криз та радикальних соціальних змін, (наприклад, при спаді ділової активності та невпинній інфляції), коли люди втрачають впевненість в тому, що від них очікується, і коли їм важко формувати свої дії в поняттях узгоджених норм. У такі часи старі норми у поточних умовах не видаються доречними, а норми, що тільки виникають занадто двозначні та ще не досить ясно сформульовані, щоб забезпечити зрозумілі та ефективні настанови для поведінки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабів відхильної поведінки.

Перевірку цієї гіпотези він провів шляхом аналізу статистики самогубств, й показав, що у часи швидких економічних спадів та підйомів рівень самогубств стає вище звичайного. Він це пояснював тим, що саме у часи швидких змін відбуваються "порушення колективного порядку". (як він це називав), соціальні норми руйнуються та відбувається дезорієнтація людей.

Хоча теорія Дюркгейма піддавалася критиці, основна ідея, а саме - соціальної дезорганізації - як принципу пояснення відхильної поведінки, - вважається загальновизнаною і тепер.

Термін соціальна дезорганізація позначає теж саме, що й аномія тобто такий стан суспільства, коли цінності, норми та соціальні зв'язки стають хиткими, суперечливими або взагалі зникають. Це може відбуватися через змішування різних расових та етнічних або релігійних чи "ідеологійних" груп (тобто груп з різними ідеологіями; ідеологійний - це те, що належить до ідеології; "ідеологічний" - це те, до чого належить ідеологія). Соціальна дезорієнтація спостерігається також при високому рівні міграції.

Девіація як процес розвитку. Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єктивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишнього природного (екологічного) та соціального (економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мотивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.