Тлумачення договорів

Тлумачення договору — це з'ясування змісту договору як в ці­лому, так і окремих його умов. Необхідність у тлумаченні умов до говору виникає при його укладенні, виконанні чи вирішенні спо­рів, пов'язаних з порушенням договірних зобов'язань. Тлумачен­ня договорів здійснюється відповідно до загальних правил, установлених для тлумачення правочинів.

Суб'єктами тлумачення договору, передусім, є його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме вони найкраще знають, якою була їхня воля, що дійсно малося на увазі при укла­денні договору і що вони збиралися виразити через волевиявлен­ня. При тлумаченні договору вірогідність розбіжностей у тракту­ванні тих чи інших його положень є набагато вищою: адже кожен з його учасників може мати своє бачення як власного волевияв­лення, так і волевиявлення контрагента (контрагентів) по догово­ру. Тому у цьому випадку тлумачення договору на вимогу однієї, обох або усіх сторін договору рішення про тлумачення його зміс­ту може постановити суд. При тлумаченні змісту договору беруть­ся до уваги однакове для всього його змісту значення слів і по­нять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Правила тлумачення договору мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні договору його сторонами, так і при тлу­маченні правочину судом. Але, якщо при автентичному тлумачен­ні вказана норма має характер рекомендацій, то у випадку тлума­чення змісту договору судом, застосування такого тлумачення є обов'язковим.

Правила тлумачення договору визначені законом за принципом «концентричних кіл», тобто при неможливості витлумачити поло­ження договору шляхом використання вузького кола засобів (бук­вальне тлумачення) залучаються усе нові і нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору. Ця систе­ма «концентричних кіл» виглядає таким чином:

• по-перше, при тлумаченні змісту договору беруться до уваги однакові для всього змісту договору значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне, граматичне тлумачення);

• по-друге, у разі, коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст установлюється порівнянням відпо­ відної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

• по третє, якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-сис­ темне тлумачення не дають можливості встановити справж­ ню волю особи, яка уклала договір, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочи­ну: враховуються мета договору, зміст попередніх перегово­рів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї діло­вого обороту, подальша поведінка сторін, текст типового до­говору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення).

Як специфічний засіб тлумачення договорів можуть використо­вуватися типові умови (типові договори), навіть у тому випадку, коли сам договір не містить посилання на них.

Типові умови, як правило, розробляються тими чи іншими під­приємницькими об'єднаннями на підставі узагальненого досвіду практики укладання і виконання договорів певного виду і можуть погоджуватися з основними споживачами і їх об'єднаннями. Ти­пові умови полегшують укладання і виконання договорів, є пев­ним орієнтиром для сторін при визначенні ними своїх взаємовід­носин і отримують широке застосування в умовах ринкової еконо­міки, особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Типові умови можуть мати різну форму і різну назву, стосува­тися договору в цілому або окремих його умов (наприклад, типові умови арбітражного застереження у сфері зовнішньоекономічних контрактів, типові умови форс-мажорного застереження тощо).

Типові умови є обов'язковими для сторін лише у випадку, якщо це встановлено самим договором.

Але треба враховувати, що типові умови (типові договори) у певних сферах відносин можуть розроблятися і затверджуватися органами державної влади, органами влади Автономної Республі­ки Крим або органами місцевого самоврядування. Такі типові умо­ви, будучи нормативними актами (додатками до нормативних ак­тів), є обов'язковими для застосування учасниками певної сфери відносин, якщо в них прямо не передбачено інше, і, отже, на них не поширюється дія статті, що коментується.

Оскільки типові умови розробляються, як правило, на підставі узагальненої практики ділового обороту у певній сфері договірних відносин, можливість їх застосування не обмежується випадками, коли про це прямо зазначено у договорі. Такі типові умови можуть застосовуватися як звичаї ділового обороту, зокрема, для усунен­ня можливих прогалин у регулюванні взаємовідносин сторін, для тлумачення договору тощо, але за умови, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК України.