52. Політичний розвиток України в період президентства л. Кравчука

1 грудня 1991 р. проводиться Всеукр. референдум, в якому участь взяли 84,18% всіх виборців, із яких 90,32% підтвердили "Акт прогол. незал. Укр.". Л.М. Кравчука було обрано Презид. Укр., за нього подано 61,6% голосів. І.С. Плющ став головою ВР (був на цій посаді до травня 1994 р.).У грудні 1991 р. припинив існування СРСР. 25 грудня 1991 р. Президент СРСР М.С. Горбачов склав повноваження. Було утворено СНД. Укр. стала остаточно незалежною. Зареєстрованих партій на початку 1993 р. було 18, у 1994 р. - 30, на початку 1995 р. - 38, на початку березня 1997 р. - 41, а у 2002 р. - більше 140. Навколо Л.М. Кравчука формується своєрідна "партія влади". Наприкінці січня 1992 р. Л. Кравчук на сесії ВР закликав до консолідації всіх пол. сил заради розбудови державності, при цьому центральне місце відводилося НарРухУкр. Частина партій (УРП, ДПУ), що були у складі Руху (НРУ) схвалила й підтримала цей заклик. У серпні 1992 р. вони утворили Конгрес національно-демокр. сил (КНДС), але не всі партії погодилися з цим, тому відбулися розколи. У травні 1992 р. на III з'їзді УРП стався розкол, частина на чолі із С. Хмарою утворила Українську консервативно-республіканську партію (УКРП). Більшість членів НРУ, на чолі з В. Чорноволом, заявила про опозицію Президенту, тому після 2 березня 1992 р.(III Всеукраїнські збори НРУ) УРП і ДПУ вийшли з НРУ. У грудні 1992 р. IV Всеукраїнські збори НРУ проголосили про перетворення НРУ на політичну партію, яку очолив В. Чорновіл. Влітку1993 р. у НРУ стався розкол, частина на чолі з Л. Скорик утворили Всенародний Рух України (ВНРУ), який виступив за підтримку Президента й влади. У січні 1992 р. партії соціал-демократичного й ліберального спрямування (ПДВУ, ПЗУ, ОСДПУ, СДПУ, ЛДПУ, ДПУ) утворили об'єднання "Нова Україна", яке стало в опозицію до уряду Фокіна, бо виступало за прискорення переходу до ринкової економіки. Але скоро виникли суперечності й у 1993 р. почався розпад цього об'єднання. У 1994 р. як згуртована сила воно вже не виступало.Політ. криза виникла влітку 1993 р., в умовах катастрофічного занепаду економіки, гіперінфляції, різкого погіршення життєвого рівня населення. Усе це сприяло зростанню невдоволення діяльністю ВР й Презид. Почалися страйки шахтарів та ін. із вимогами їх, переобрання. Під таким тиском Верховна Рада 17 червня 1993 р. ухвалює рішення 26 вересня 1993 р. провести Всеукраїнський референдум про довіру Президентові і Верховній Раді, але восени 1993 р., приймається нове рішення - навесні 1994 р. провести дострокові вибори ВР й Президента.

54.Парламентські й президентські вибори в Україні 1994р.

Позачергові вибори ВР і През. відбулися у зв’язку з загостр. соц-ек. та політ. сит. Криза в промисл. та с/г різко погіршила матер. становище насел., а отже зросло невдоволення ситуацією в державі. У 92–93 рр. прокотилася хвиля страйків і мітингів робітників. ВР і През. значною мірою втратили авторитет.У такій сит. 26 вересня ВР призначила дострокові парл. вибори на 24 березня, а презид – на 26 червня 1994 р. У жовтні 93 р. у ВР розгорнулися гострі дебати щодо нового виборчого закону. На 450 місць у ВР. претендували майже 6 тис. кандидатів, найбільше від Компартії, Нар.Руху, Соціалістичної і Республіканської партій. Найбільше місць здобула КПУ – 86; СПУ і СелПУ здобули відповідно 14 і 18 мандатів. Рух представляли 20 депутатів. Решта партій спромоглася здобути від 1 до 9 мандатів.Найб. успіху домоглися ліві партії, які контролювали понад третини мандатів. У травні 1994 р. Головою Верховної Ради обрано лідера СПУ О.Мороза, його заступником – лідера СелПУ О.Ткаченка.Презид. вибори, які відб. в червні–липні 94 р. Л. Кравчук зареєструвався, подавши на свою підтримку понад 300 тис. підписів. Л. Кучма, який також говорив про бажання займатися “конкретними справами”, а не політикою також висунув свою кандидатуру. У своєму рішенні він спирався на підтримку промислово-підприємницького лобі східної та південної України. У виборах брали участь лідер соціалістів О. Мороз, економіст В. Лановий, міністр освіти П. Таланчук, спікер парламенту І. Плющ й В. Бабич. Їхня участь спричинилася лише до того, що знадобився другий тур, до якого вийшли головні претенденти – Л. Кравчук та Л. Кучма. Перший тур цілком очікувано призвів до лідерства в перегонах Л. Кравчука – за нього проголосувало 37,7 % виборців. Л. Кучма посів друге місце з 31, 3 %. Другий тур президентських виборів став своєрідним уроком електоральної географії для майбутніх кандидатів у президенти. Л. Кравчука одностайно підтримав захід і частина центральної України. За Л. Кучму проголосував схід і південь країни, які дали “фізичну більшість” голосів. Результат – 52 % голосів за Л. Кучму (14, 6 млн. виборців) і 45 % – за Л. Кравчука (12, 1 млн). Чималу роль зіграла й та обставина, що Л. Кучму в другому турі підтримали “ліві” партії – передусім комуністи та соціалісти, котрі формально проголосили нейтралітет, однак насправді працювали в регіонах на користь Л. Кучми. 19 липня 1994 р. новий презид. виголосив присягу у ВР.