МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО"

Кафедра теорії держави і права наукова доповідь на тему: "Демократія як форма реалізації народовладдя"

Виконав: студент 1 курсу, 15 групи

Інмтитут підготовки кадрів для

органів прокуратури України

Рябуха Олексій Леонідович

Наукові керівники: Кандидат

юридичних наук, асистент Гетьман Є.А.,

Доктор юридичних наук, професор

Петришин О.В.

Харків – 2012

План

Вступ

1. Демократія: від витоків до сьогодення. Сучасні концепції демократії

2. Сутність, принципи та передумови демократії

3. Народовладдя як фундамент демократичної правової держави

4. Форми та інститути демократії та їх правове закріплення

5. Стан та проблеми розвитку демократії в сучасній Україні. Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Керівним принципом розбудови української державності за умов сьогодення є ідея народовладдя. Вона характеризується цілою низкою безсумнівних достоїнств, що робить цю ідею вельми популярною в усьому світі. Демократія цілком справедливо вважається ефективним компромісом між економічно пануючими шарами суспільства і всім іншим населенням, своєрідною формою соціально-політичного консенсусу.

Визнання народу кожної конкретної країни верховним, суверенним носієм і джерелом політичної (державної) влади - головна ознака демократії. У ст.5 Конституції України проголошується, що "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ". Із визнання народу єдиним джерелом державної (політичної) влади випливають певні політичні й правові наслідки. Головні з них такі: по-перше, тільки народ має право конституювати, легітимувати, контролювати органи державної влади, яким він за власним бажанням передає свої повноваження на здійснення влади; по-друге, влада народу в правовому аспекті чітко відокремлюється від усіх інших виявів влади в суспільстві і таким чином створюється правова перешкода посяганням на неї з боку інших політичних суб'єктів.

Демократичний устрій суспільства давно і переконливо довів здатність забезпечити динамічний розвиток економіки, культури, науки, став важливою гарантією соціальної справедливості і неухильного підвищення добробуту людей.

1. Демократія: від витоків до сьогодення. Сучасні концепції демократії

Демократія - це дуже відносне поняття суто західної культури, неможливе без визнання автономії особи і прав людини. Кожний час і кожна людина в нього вкладає своє власне значення.

Демократія - це така форма організації і здійснення політичної (державної) влади народу, яка ґрунтується на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави та контролю за їх діяльністю, на правозаконності й рівності громадян перед законом, на встановленій правом взаємній відповідальності держави і особи

І все-таки ми говоримо про демократію, хочемо її, прагнемо. Принаймні, на словах. Говорять про неї тирани і генерали. Хай реальну владу наші громадяни ще не мають, але саме поняття сіетокгаїіа вже живе своїм життям, хоча використовування його іноді нагадує ходіння з розмінною монетою.

Демократія здавна відома в історії. Демократичні форми організації йдуть коріннями в глибоке, ще додержавне минуле - у родовий лад. Можна виділити наступні історичні форми демократії:

1. Пряма первісна, общинна демократія - військова, племінна демократія переддержавних етапів політичного розвитку людства. Вони виникають разом з появою самої людини. Через родові форми демократії пройшли всі народи. Її характерні риси:

- рівне право голосу при виборі й зсуві своїх вищих керівників

- старійшини (сахема) і вождя (військового проводиря) мали всі дорослі чоловіки й жінки цього роду.

- Вищою владою в роді була рада - збори всіх дорослих представників. Вона обирала і зміщала вождів, вирішувала питання війни й миру, прийняття у свій рід сторонніх і ін.

- Засідання цієї ради проходили відкрито, при участі в обговоренні будь- яких членів плем'я.

- Рішення на таких радах звичайно приймалися за принципом одноголосності.

- ґрунтувалася на кровно-родинних зв'язках, загальній власності, низькій щільності й відносній нечисленності населення, примітивному виробництві.

- Не було чіткого поділу управлінської й виконавської праці, не мала спеціального апарата керування й примусу.

- Основна сфера відносин між людьми регулювалася звичаями й табу. Влада рад і вождів (старійшин) трималася на моральному авторитеті й підтримці одноплемінників.

Це була досить примітивна демократія, або общинне самоврядування. Подібні форми демократії існували в стародавніх греків, германців і інших народів.

2. Антична демократія. Державні форми демократії добре відомі античному світу. В Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновид організації держави-полісу, при якій владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та ін.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою. Класичною формою такої держави була Афінська республіка. Вона виникла в V в. до н.е. Початок демократичному розвитку Афін поклали реформи архонта Солона (звільнення плебсу від державних податків, наділення всіх громадян правом вибирати посадових осіб (магістратів) і вимагати в них звіту). Ідеї виборності й підконтрольності правителів, добровільної згоди підкорятися владі закону, одержали масове поширення й розвиток в часи Перікла в V в. до н.е.

Характерні риси:

- пряма демократія. Головним інститутом влади служили Народні збори. Саме в ньому без яких-небудь ланок - партій, парламенту або бюрократії - формувалася загальна воля, приймалися закони й рішення.

- Держава складалася з однорідних у класовому, етнічному й релігійному відношеннях громадян.

- не існувало чіткого поділу приватного й громадського життя. Індивід ідентифікував себе з полісом і прийнятими більшістю рішень і почував себе вільним як органічна часточка єдиного цілого.

- підпорядкування індивіда авторитету співтовариства

- створення сприятливих умов для участі громадян у керуванні справами держави. Громадяни володіли для цього достатнім вільним часом. Крім того, бідні одержували підтримку з державної скарбниці, а також плату за присутність на суспільних заходах. Тим самим усім забезпечувався необхідний для заняття суспільними справами «прожитковий мінімум». Суспільна думка також стимулювала політичну активність народу, оцінюючи участь у політику як єдине гідне заняття афінського громадянина.

Всі ці факти дозволяють характеризувати античну модель народовладдя як демократію преважно соціальну, тобто що не тільки проголошує рівність політичних прав, але й таку, що забезпечує більш-менш рівні соціальні умови, необхідні для їхнього фактичного використання.

3. Середньовічні форми демократії у Древньому Новгороді, Флоренції, Венеції, Голандії й ряді інших міст-республік проявлялись у формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу. Передумови: під впливом християнства затвердилися ідеї про те, що монарх і влада в цілому повинні служити своєму народу й не вправі порушувати закони, що випливають із Божественних заповідей, моралі, традицій і природних прав людини. Великий вплив на підготовку сприятливого духовно-морального ґрунту для демократії зробили середньовічні релігійні рухи - «соборний рух» у католицькій церкві, протестантська реформація тощо. В Новгороді вічові збори обирали релігійного володаря, республіка носила теократичний характер. Тут же обиралася світська влада і князь. У Галицькому князівстві всі питання економічного і соціального характеру вирішувалися на народному віче.

4. Сучасна демократія. Зі змінами розмірів і структури об'єкта демократії (поява сучасних держав) відбуваються глибокі зміни в її інститутах і практиці. Американський політолог Р. Дал, зокрема вказує на наступні:

Сутнісним елементом сучасної демократії стало представництво. Народ необов'язково сам має приймати рішення. Він делегує свою волю виборним уповноваженим представникам, які відстоюють його інтереси на державному рівні.

Розміри демократичної держави з представницькою формою правління мають перспективу необмеженого зростання.

Розмаїтість суспільного життя, що непрямо пов'язана з розмірами держав, стала сприйматися як норма, що сприяло подоланню властивого античній демократії моністичних уявлень про єдиний загальнонародний інтерес та єдину волю.

Конфлікти інтересів здобули визнання як неминуче і природне явище.

Політичний плюралізм було визнано принципом функціонування всієї політичної системи.

Розширення індивідуальних прав стало характерною ознакою сучасних представницьких демократій, які дістали назву ліберально-демократичних систем.

Виникла поліархія - сучасна форма демократії.

На думку Р. Дала, усі ці відмінності разом взяті становлять сутність сучасної демократичної держави, яка різко контрастує з давніми ідеалами і попередньою практикою демократичного врядування. Акценти робляться на індивідуальних правах, що стало наслідком як зрослих розмірів держави, так і визнання неминучості плюралізму і конфлікту інтересів.

Протягом XIX - XX ст. розвиток демократичної теорії привів до формування трьох основних концепцій демократії: теорії учасницької (партисипаторної) демократії, теорії елітарної демократії та теорії плюралістичної демократії, характеристика яких буде дана нижче.

Залежно від того, як люди уявляють собі демократичний ідеал, що найбільше цінують та на чому акцентують у понятті демократії, їхня прихильність належить до певних концепцій чи певних різновидів демократії. Одні вбачають найбільшу цінність демократії в залученні громадян до самоврядування, інші — в гарантуванні прав і свобод людини, ще інші — в можливості ненасильницької зміни уряду й ефективного врядування.

Ті, хто розглядає демократію як духовне й моральне явище, що сприяє реалізації людської гідності й самостійності, фактичному втіленню в життя різноманітних прав людини, говорять про демократію, засновану на правах.

Ті, хто вбачають у демократії насамперед вироблений людством механізм (процедуру) раціонального опрацювання і прийняття рішень, апелюють до процедурної демократії. Вона виступає як ефективний інструмент досягнення згоди (порозуміння). Зіставлення точок зору і прагнень у підсумку дає змогу досягти згоди.

Якщо процедурна демократія розглядається як інструмент у руках політичних еліт, які з її допомогою досягають ефективного управління суспільством, то йдеться про елітарну демократію, її ідеалом є правління змінюваних, відкритих еліт, над якими маси здійснюють контроль за допомогою виборів. Прибічники елітарної демократії наголошують на необхідності обмеження участі мас в управлінні суспільством. Вони стверджують, що у будь- якому суспільстві реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається не тільки як верства, якій притаманні необхідні для управління якості, але й як захисниця демократичних цінностей, здатна стримувати властивий масам іраціоналізм, емоційну неврівноваженність і радикалізм.

Антиподом концепції демократичного елітаризму є концепція учасницької (партисипаторної) демократії, яка зосереджує увагу на громадянській участі. Прихильники цього підходу, безперечно, мають рацію в тому, що демократія, на відміну від багатьох інших форм і різновидів організації влади, передбачає втягування громадян у клопіт і турботи, небезпеки, стреси і негаразди, пов'язані з управлінням суспільними справами. В основі цієї концепції лежить переконання про здатність громадян не лише брати участь у виборах, референдумах, плебісцитах, але й безпосередньо у політичному процесі - у підготовці, прийняті та впровадженні в життя владних рішень. Її прихильники вірять у те, що людям притаманне раціональне начало, розуміння добра і зла, що вони спроможні свідомо приймати розумні рішення.

Теорія плюралістичної демократії. Ця концепція є певним компромісом між теоріями учасницької і елітарної демократії. Критично переглянувши постулати класичної теорії демократії плюралісти переконливо довели, що за виключенням загальносистемних процесів (національно-визвольні рухи, тощо) народ не може виступати єдиним субєктом політичної дії. Він складається з конкуруючих між собою груп інтересів і є вкрай неоднорідним. Через це неможливо прийти до єдиного розуміння "народного блага", та сформувати "спільну волю" для його досягнення. Тому в умовах, коли у кожної людини і соціальної групи є своє розуміння добра і щастя, та своє бачення шляхів їх досягнення, сучасна демократія не може бути просто владою народу, системою правління на основі його безпосереднього волевиявлення. Вона повинна бути складним механізмом артикуляції, представництва та узгодження інтересів і здійснюватися компетентними людьми.

Призначення демократії, на думку плюралістів, полягає насамперед, в тому, щоб надати усім групам можливість висловлювати і захищати свої інтереси, створювати чисельні незалежні центри політичного впливу та соціальних противаг, які б не допускали узурпування влади найбільш могутніми суспільними групами, в тому числі і політичною більшістю.

Однією з найпоширеніших концепцій сучасної демократії, яка дає змогу визначати розвиненість демократичного ладу в різних країнах, є концепція поліархії. Поліархія (від гр. роlуs — багато і arсhеin — влада, джерело) — це сучасна консолідована плюралістична демократія, у якій найвищі посадові особи, що керують державою, змушені модифікувати свою поведінку таким чином, щоб перемогти на виборах у політичному змаганні з іншими кандидатами, партіями і групами. Консолідація означає набуття демократією легітимності як на рівні мас, так і на рівні еліти, завдяки чому вона вкорінюється настільки глибоко, що її занепад стає малоймовірним.

Отже, вивчаючи сучасні процеси демократизації, потрібно усвідомлювати різницю між такими якісно відмінними різновидами демократичних режимів:

- розвиненими, стабільними демократіями Заходу — зі стійкими політичною системою й економікою;

- молодими, але консолідованими демократіями країн Центрально-Східної Європи та деяких інших регіонів;

- неконсолідованими, фасадними чи псевдодемократіями у значній кількості держав посткомуністичного простору й більшості балканських країн.