12. Показники рентабельності.

Показники рентабельності характеризують ефективність використання майна або його частин, а також витрат на виробництво реалізованих виробів. Показники рентабельності такі: - рентабельність майна або його часток; - рентабельність продукції чи її часток; - рентабельність реалізації виробів. Для визначення рентабельності майна чи його часток визначають показники: всього майна; власного капіталу (власних прибутків); виробничих фінансових вкладів; «чистих» активів. Перші три показники обчислюються як відношення валового або чистого прибутку до середньої вартості відповідного майна за звітний період. При цьому вартість виробничих фондів обчислюється складанням вартості основних коштів та матеріальних запасів. Рентабельність фінансових вкладів визначають як відношення прибутків, одержаних за цінними паперами, та від часток участі в інших підприємствах до середньої вартості фінансових вкладів. Рентабельність «чистих» активів обчислюють як відношення «чистого» прибутку до величини «чистих» активів за визначений період. Цей показник характеризує ефективність використання власних коштів, які належать власникам підприємства та служать основним критерієм під час оцінки рівня котирування акцій на біржі. Із цього робимо висновки: рентабельність «чистих» активів повинна бути такою, щоб забезпечувати окупність вкладених у підприємство коштів акціонерами (засновниками). Величину чистого прибутку визначають відрахуванням з валового прибутку податку на прибуток, згідно з нормативами чинного законодавства. Свідчення про «чисті» активи на початок та на кінець року є у довідці до «Звіту про рух капіталу» (форма № 3) — бухгалтерські звітні документи підприємства. Рентабельність виробів обчислюють як відношення прибутку, одержаного від реалізації виробів, до повної їх собівартості чи до виручки від реалізації цих виробів. Повну собівартість реалізованих виробів визначають складанням відповідних сум, які прописані у звітній формі № 2 — «Звіт про прибутки та збитки». Рентабельність деяких виробів обчислюють як відношення різниці між продажною ціною та собівартістю виробу до собівартості виробу чи до його продажної ціни. Взагалі рентабельність являє собою прибутковість виробничого процесу. Рівень рентабельності господарюючих суб'єктів, пов'язаних з виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг), визначається процентним співвідношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукції.

Показник рентабельності продажу за валовим прибутком визначається за формулою: де GP- валовий прибуток, NS - обсяг чистого продажу. Аналогічним способом визначають показники рентабельності продажу за операційним прибутком, прибутком до оподаткування і чистим прибутком. Ці показники взаємодоповнюють одне одного і відображають, зрештою, ступінь відшкодування цінами витрат на продукцію, а також цінову конкурентоспроможність підприємства. Якщо, наприклад, показник рентабельності за операційним прибутком складає, скажімо, 50 %, це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50 %. При цьому підприємство не нестиме збитків, досягаючи нульової рентабельності. У країнах з ринковою економікою широко використовується показник рівня загальної рентабельності як відношення прибутку до нарахування процентів до - усіх активів підприємства. Він характеризує здатність підприємств до нарощування вкладеного капіталу. Цей показник є одним з головних при оцінці рентабельності. Для поглибленого її аналізу необхідно розрахувати число оборотів капіталу за формулою де ТА - усі активи підприємства. Де NPp - прибуток до виплати процентів.  Скоротивши в правій частині рівності NS, досягаємо її тотожності з лівою частиною. Як бачимо, рівень загальної рентабельності підприємства формується як добуток рентабельності продажу на число оборотів капіталу. Тепер стає очевидним, що досягти досить високого рівня загальної продажу можна за рахунок прискорення обороту всіх активів підприємства. Нерідко підприємства вкладають багато коштів у виробничі фонди і тому знижують число оборотів капіталу. Такі вкладення супроводжуються підвищенням рівня механізації і автоматизації виробництва, забезпечення його безперервності, що приводить до одержання високих прибутків, які з надлишком компенсують зниження рівня загальної рентабельності, спричиненого дією першого фактора (зниження числа оборотів капіталу). Викладене дає змогу зробити висновок, що один і той самий рівень загальної рентабельності може бути досягнутий при різному співвідношенні розглянутих двох факторів. Тому кожне підприємство, виходячи з конкретних умов, акцентує увагу на тому з них, де є більше невикористаних можливостей. Для власників підприємств дуже важливим є показник рівня рентабельності власного капіталу де NPH.n. - прибуток до нарахування податків; ВК - власний капітал. За нормальних умов господарювання рівень рентабельності власного капіталу повинен бути вищим від показника рівня загальної рентабельності, незважаючи на те, що NPH.n. Для кожного підприємства важливо знати його фінансовий стан у плановому періоді, згідно з передбачуваними витратами і кон'юнктурою ринку на ті види продукції, які воно виробляє і реалізує. Насамперед менеджерам підприємства треба знати, при якому обсязі реалізації того чи іншого виду продукції (обсяг продажу) досягається беззбитковість виробництва (нульова рентабельність). Такий обсяг реалізації (продажу) називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитків. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечується прибутковість виробництва. Менеджерам підприємства також важливо знати, на скільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку, і як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що піддаються коригуванню в короткостроковий період. Визначення критичного обсягу реалізації, а також аналіз беззбитковості виробництва та прогнозування прибутку ґрунтується на використанні принципу класифікації витрат залежно від їх зв'язку з обсягом виробництва. За цією ж ознакою усі витрати поділяються на постійні і змінні. Різне співвідношення між цими групами витрат, а також їх абсолютна сума істотно впливають на критичний обсяг продажу і прибуток підприємства. Щоб безпосередньо визначити їх, можна скористатися двома способами: 1) графічним, тобто побудовою графіка критичної точки обсягу реалізації продукції (обсягу продажу); 2) формулою норми беззбитковості. За умови, що змінюється величина постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції або ж сума змінних витрат, треба будувати нові графіки стосовно змінених параметрів розвитку галузі й за їх допомогою аналізувати беззбитковість виробництва. Зазначимо, що аналогічний аналіз можна здійснити за загальним обсягом реалізації продукції будь-якої галузі. В цьому випадку оперують загальними постійними і змінними витратами на виробництво цієї продукції. Більш поглиблений аналіз беззбитковості виробництва і прибутковості галузі можна здійснити за допомогою формули норми беззбитковості. Для зручності такого аналізу цю формулу зобразимо у вигляді де Пв - поспиш витрати, грн.; Ц - ціна реалізації одиниці продукції; q - обсяг реалізації; Зв - змінні витрати на одиницю продукції. На норму беззбитковості й дохідність галузі в цілому впливають такі фактори: сума постійних витрат, змінні витрати на одиницю продукції, ціна реалізації. Важливо зазначити, що підприємство лише тоді починає одержувати прибуток, коли збільшує обсяг продажу понад його критичний рівень. Цей прибуток формується вже з першої одиниці приросту продукції в розмірі різниці між ціною і змінними втратами. Тому очевидно, що підприємство буде одержувати тим більший прибуток, чим більше продукції буде реалізовано понад критичний обсяг продажу, і навпаки. Якщо підприємство ставить собі за мету досягти певного приросту прибутку від реалізації продукції відповідної галузі, закономірно виникає запитання: скільки необхідно додатково продати цієї продукції, щоб досягти необхідної суми прибутку? Щоб відповісти на нього, складемо рівність П= q х (Ц – Зв) – ПВ. Приріст прибутку П визначається як різниця між прибутком при збільшеному обсязі продажу П, і прибутком при досягнутому (базовому) обсязі продажу П0, тобто П = П1- Пф Звідси приріст продажу продукції q = q, - q0, при якому досягається необхідний підприємству приріст прибутку, визначається за формулою Слід мати на увазі, що підприємством нерідко виробляються такі види продукції, за якими формуються спільні постійні витрати та індивідуально - змінні. Механізм визначення критичного обсягу виробництва в таких умовах модифікується, особливо, коли через певні причини фінансовий результат за цими видами виробництва негативний, - підприємство зазнає збитків.