72

зборів.

У вітчизняній економічній науці дослідження проблем та перспектив місцевого оподаткування широко висвітлюються в працях провідних вчених та економістів, серед них В. Андрущенко, О.Василик, О. Кириленко, А. Крисоватий, В. Павлов, В. Симоненко, В. Суторміна, Л.Тарангул, В. Федосов,.

Метою дослідження є оцінка діючої практики місцевого оподаткування та аналіз структури надходжень місцевих податків і зборів до бюджету м.Олександрія, а також пошук шляхів подальшого реформування інституту місцевих податків і зборів в Україні.

Основним завданням даного дослідження є: визначення теоретико-методичних основ оподаткування місцевими податками і зборами; здійснити аналіз нефективності справляння місцевих податків і зборів на прикладі Олександріївської міської ради;визначити шляхи реформування місцевих податків і зборів; оцінити стан надходження місцевих податків і зборів в умовах реформованого податкового законодавства.

Об’єктом дослідження визначено Олександріївську міську раду, діяльність якої пов язана з формуванням місцевих податків і зборів, в частині власних доходів.

Предметом дослідження є механізм місцевого оподаткування та особливості його функціонування з урахуванням територіальних особливостей.

Інформаційною базою дослідження визначено законодавчі та нормативні акти, періодичні видання, дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених стосовно теми бакалаврської роботи. А також первинні документи та річні звіти Олександріївської міської ради.

Структура та обсяг бакалаврської роботи визначається метою і завданнями дослідження та складається із вступу, трьох розділів, висновків, містить 1 таблиць, 0 рисунків, 1 додатків. Список використаної літератури містить () найменувань. Загальний обсяг бакалаврської роботи складає 67 сторінок.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи місцевого

1.1. Податки як економічна категорія,їх суть та призначення

Податки уже впродовж багатьох віків відіграють важливу роль у реалізації функцій держави, є основою фіскальної макроекономічної політики, створюють передумови для розвитку та функціонування соціальної інфраструктури тощо. Сам по собі податок являє собою з одного боку філософську й економічну категорію, а з іншого - одночасно виступає конкретною формою правових взаємовідносин, що закріплюються законодавством при наповненні доходами бюджетної системи. Аналіз сутності податку як економічної категорії базується на дослідженні закономірностей розширеного відтворення, його окремих фаз, особливого розподілу та перерозподілу грошової форми вартості. У свою чергу дослідження податкових форм має виходити з положень теорії держави та права. Податок як конкретна форма примусового вилучення частини сукупного доходу суспільства до казни держави відображає всі позитивні та негативні риси даного економічного простору і даної системи державного устрою та державного управління. Залежно від стану податкових правовідносин у державі можна робити висновки про її прогресивний розвиток або регрес.

Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття "податок" розкрив А. Сміт у праці "Про багатство народів" (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати.

На думку вітчизняних науковців, податки - це фінансові відносини між державою та платником податків з метою ство­рення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, потріб­них для виконання державою її функцій.

Водночас не всі обов'язкові платежі, що надходять до централізованих фондів грошових коштів держави, є податками. Крім податків, є ще так звані неподаткові платежі. Характерними ознаками податків, які відрізняють їх серед групи неподаткових платежів, є такі: обов'язковість платежу; перехід прав власності в разі сплати податку; без еквівалентність обміну; цільова незакріпленість платежу; регулярність сплати.

Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, мито, збір Аранчій В.І. стверджує, що:

податок — це узаконена форма відчуження власності юридич­них та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмі­рах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язково­сті, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

-збори — це платежі, які державні органи стягують з платника за надання йому права на участь у виробництві або у викорис­танні як матеріальних, так і нематеріальних об'єктів. Напри­клад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватися автомобільними дорогами тощо;

-мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спе­ціально уповноваженими органами дій і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митні органи стягують платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), суди стягують державне мито за подання позову тощо [8].

З прийняттям Податкового кодексу України наведено офіційне тлумачення таким термінам як податок, збори та мито. Так, в ст.6, п.6.1 цього Кодексу зазначено:

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Класифікація податків з погляду їх сутності та викону­ваних функцій здійснюється за такими класифікаційни­ми ознаками: рівень стягнення; належність до ланок бю­джетної системи; цільове призначення; джерело сплати; механізм розподілу податкового навантаження; форма опо­даткування; економічна функція. За рівнем стягнення податки поділяються на загаль­нодержавні і місцеві.

-Загальнодержавні — податки, що встановлюються Вер­ховною Радою України, вводяться в дію виключно закона­ми України і є обов'язковими до сплати на всій території держави.

-Місцеві — податки, перелік яких встановлює Верховна Рада України, а вводять у дію місцеві органи самоврядування.

За належністю до ланок бюджетної системи - на закріплені та регуляторні.

-Закріплені – податки, які повністю або частково на постійній основі зараховують до певного бюджету (державного або місцевого) і не можуть бути зараховані до бюджету іншого рівня.

-Регуляторні – податки, пропорція розподілу яких між бюджетами різних рівнів визначається щорічно у процесі щорічного бюджетного планування для поліпшення бюджетної збалансованості.

За цільовим призначенням податки поділяються на загальні і спеціальні.

-Загальні – податки, які після надходження до бюджету відповідного рівня знеособлюються і використовуються на цілі, визначені у відповідному бюджеті.

-Спеціальні – податки, які мають чітко визначене цільове призначення і закріплені за визначеними видами витрат.

За механізмом розподілу податкового навантаження податки поділяються на окладні і розкладні.

-Окладні – податки, що сплачуються кожним платником податків за встановленими ставками і відповідно до єдиних правил, сума податкових зобов’язань з яких обумовлена фінансово-майновим станом платника податку або певними результатами його діяльності.

-Розкладні – податки, сума доходів держави від стягнення яких точно визначається на початку року з подальшим розподілом податкового навантаження між платниками відповідних податків.

За джерелом сплати податки поділяються на податки, що надходять від реалізації, податки, що є складовою собівартості, і податки, що сплачуються з прибутку.

-Податки, що надходять від реалізації, - це податки, що фінансуються споживачем як надбавка до договірної вартості товарів.

-Податки, що є складовою собівартості, - податки, сплата яких приводить до зменшення суми оподатковуваного прибутку (доходу) їх платника.

-Податки, що сплачуються з прибутку (доходу), - це податки, сплата яких здійснюється за рахунок прибутку (доходу) платника податку.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі й непрямі.

-Прямі – податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податку, розмір яких, як правило, обумовлюється його фінансово-майновим станом. Прикладами прямих податків,що стягуються вУкраїні, є податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб.

-Непрямі – податки, що встановлюються в цінах товарів та послуг і розмір яких для окремого платника визначається величиною споживання і прямо не залежить від його доходів. Непрямими податками є податок на додану вартість, акцизний збір, мито, податок з реклами та інше.

За економічною функцією податки поділяються на три групи: податки на споживання, податки на робочу силу і податки на капітал.

-Податки на споживання – податки, що стягуються під час здійснення операцій між кінцевим споживачем і виробником та під час споживання товарів (робіт, послуг).

-Податки на робочу силу стягуються під час виплати заробітної плати і платежів соціального характеру (лікарняні, виплати по безробіттю, пенсійні виплати тощо). Податками на робочу силу є податок з доходів фізичних осіб і соціальні збори.

-Податки на капітал стягуються з доходів, прибутку, матеріальних і нематеріальних активів, фінансових інвестицій і заощаджень.

Встановлені українським законодавством податки дуже різноманітні за своєю сутністю, і їх кількість є достатньо великою. На перший погляд система оподаткування може здатися лише плутаним нагромадженням законодавчих приписів, у яких відсутня будь-яка внутрішня логіка. Од­нак кожному з податків притаманна стабільна логічна структура побудови, принципові складові якої є однако­вими для всіх інших податків. Такі складові цілісного ме­ханізму податку мають назву елементів податку

Відповідно до ст. 7 Податкового Кодексу України під елементами оподаткування розуміють:

-платники податку;

-об'єкт оподаткування;

-база оподаткування;

-ставка податку;

-порядок обчислення податку;

-податковий період;

-строк та порядок сплати податку;

-строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Механізм нарахування та сплати кожного податку ґрунтується на законодавчому закріпленні елементів, які розкривають сутність оподаткування. За економічним змістом елементи податку - це окремі норми законодавства, правила, процедури, категорії, поняття, сукупність яких визначає умови утримання та адміністрування того чи іншого податку. Моніторинг податкових кодексів розвинених ринкових країн засвідчив про наявність як обов'язкових елементів оподаткування, притаманних всім податкам та іншим обов' язковим платежам, так і додаткових, що застосовуються при справлянні окремо взятого податкового платежу або групи платежів, структуризованих за однорідними якісними характеристиками. До перших з них ми відносимо суб'єкт податку, об'єкт оподаткування, податкову ставку, податковий період, порядок обчислення податку, порядок і терміни сплати податку. Натомість додаткові елементи податку охоплюють податкову базу, джерело податку, одиницю оподаткування, податкові пільги, податкову звітність, податкову квоту (оклад), податковий режим і метод податкового обліку.

Обов'язковим атрибутом кожного податку є наявність платників та інших суб'єктів, які забезпечують виконання всіх необхідних фіскально-бюджетних процедур. До них ми відносимо: державу, органи оперативного управління податковою системою (Державна податкова служба, органи нефінансового профілю), платників податків (юридичні та фізичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності), носіїв податкового навантаження.

Другим за важливістю елементом є об'єкт оподаткування. В українському законодавстві до об'єктів оподаткування віднесено: доходи (прибуток); додану вартість; вартість окремих товарів; майно юридичних і фізичних осіб; інші об'єкти, передбачені законодавчими актами України [хрестоматія]. За визначенням Турянського Ю.І. зазначені норми законодавства не дають чіткого визначення об'єкта оподаткування, а лише вказують на предмети, які можуть оподатковуватися. Традиційно кожен об'єкт оподаткування повинен відповідати двом вимогам: по-перше, мати відповідну грошову або кількісно-фізичну оцінку; по-друге, механізм нарахування та сплати податку повинен пов'язуватися із цим об'єктом. Якщо перша вимога у вітчизняному законодавстві практично реалізована (у законодавчих актах чітко окреслений об'єкт податку та його складові), то якісні критерії другої недостатньо обґрунтовані нормативно-правовою базою. Формування об'єкта оподаткування пов'язане причинно-наслідковою залежністю з формуванням додаткових елементів податку - одиниці оподаткування, податкової бази, податкових пільг, джерела сплати податку. Одиниця оподаткування може мати як фізичний, так і грошовий вимір. Використання натуральних вимірників предмета податкових зобов'язань (застосовується при розрахунку акцизного збору, транспортних засобів, нафтопродуктів, а також при нарахуванні податку з власників транспортних засобів) є надто обмеженою, оскільки не гармонізує з вартісними критеріями і механізмами перерозподілу ВВП. Більш прийнятною для таких цілей є ресурсно-майнові групи).

Податковий кодекс України врегулював низку понять, які до цього часу не були чітко прописані в податковому законодавстві. Так, відповідно до ст. 15, п. 15.1. кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються Податковим Кодексом для кожного податку окремо.

У випадках, передбачених Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

Конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.

Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу.

У випадках, передбачених Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений Кодексом.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені Кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації в порядку, визначеному Кодексом.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Податковим періодом визнається встановлений Податковим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Податковим періодом може бути:

-календарний рік;

-календарний квартал;

-календарний місяць;

-календарний день.

Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених Кодексом або законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених Кодексом або законами з питань митної справи.

Порядок сплати податків та зборів встановлюється Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.