52. Чистка партійної верхівки, репресії в армії в кін. 1930х рр. Масові репресії в Україні.

Період 1937 - 1938 рр. має в радянській історіографії назву «велика чистка». Партійна верхівка, застосовуючи органи держбезпеки, проводила небачену до того масову операцію, метою якої було створення монолітної, жорстко підпорядкованої організаційно, морально і політично держави.

Репресії охопили всі верстви населення. Їх учасниками були партійні функціонери, штатні та «позаштатні» співробітники органів держбезпеки, різного роду «активісти; певну участь в приймали й працівники засобів масової інформації.

Питання щодо участі журналістів - співробітників газет та журналів у репресіях періоду «великої чистки» ще не були об´єктом дослідження істориків, правознавців, політологів.

Обласна газета «Социалистический Донбасс» була складовою частиною репресивного механізму та зробила свій внесок у створення в країні атмосфери страху. Журналістські видання, використовуючи специфічні засоби своєї діяльності, не тільки слухняно виконували вказівки партійних органів та держбезпеки, а й проявляли ініціативу, завзятість тощо.

Масові репресії в Україні.

Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу».

Кампанія репресій торкнулася представників багатьох інших груп суспільства: інтелігенції, селян і особливо, яких називали «надто багатими селянами» (куркулями). Вістря репресій НКВС було спрямоване також проти цілих етносів і етнічних груп, яких називали «п'ятою колоною».

Судячи з промови Микити Хрущова  більшість звинувачень були базовані на примусових зізнаннях, часто здобуті за допомогою тортур і під впливом вільної інтерпретації статті 58 Кримінального Кодексу. Cотні тисяч людей були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах (шпигунство, шкідництво, саботаж, антирадянська агітація і пропаганда, таємна підготовка до державного перевороту, тероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. Багато з них померло у робітничих таборах від недоїдання, хвороб і виснаження. Широкомасштабні політично вмотивовані вбивства сьогодні називається терміном «демоцид» або «політцид».

53. Судові процеси: «Шахтинська справа». Процес над «Спілкою визволення України». Справа «унц»

ШАХТИНСЬКА СПРАВА — показовий політичний процес над старими фахівцями вугільної промисловості, сфабрикований для пояснення невдач і прорахунків сталінської політики форсованої індустріалізації. Відбувався у травні 1928. Мав підтвердити тезу квітневого (1928) об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК КП(б)У про економічну контрреволюцію старих фахівців. До судової відповідальності притягнуто 53 особи, яких звинуватили у шкідництві, шпигунстві, зв'язках з колишніми хазяями, у створенні підпільної антирадянської організації з метою зриву індустріалізації та ослаблення обороноздатності Радянського Союзу, а також у прямій підготовці до інтервенції західних країн у СРСР. 11 підсудних засудили до розстрілу (пізніше шестеро були помилувані), інших — до різних термінів ув'язнення.

Процес Спілки Визволення України - судовий процес в Україні над українськими інтелектуалами, звинуваченими у приналежності до опозиційної радянському режиму організації - Спілки визволення України (СВУ). Тривав у Харкові.

У кін. 1920 років в Україні московським керівництвом було розпочато широкомасштабну кампанію дискредитації, цькування, а згодом і фізичного винищення національної еліти - діячів української науки та культури, духовенства УАПЦ, керівників промисловості, яка завершилася низкою сфабрикованих ДПУ судових процесів (“Шахтинська справа”, процес Промпартії, процес Народної революційної соціалістичної партії, Українського національного центру та ін.).

Першою жертвою політичного терору стало дореволюційне покоління української інтелігенції, у середовищі якої органими ДПУ УСРР було проведено масові арешти. Серед заарештованих були академіки, письменники, професори, правники, священнослужителі, викладачі вузів і шкіл, студенти. ДПУ пред'явило заарештованим обвинувачення у приналежності до контрреволюційної організації - Спілки визволення України, яка нібито готувала повалення Радянської влади шляхом збройного повстання та встановлення військово-фашистської диктатури.

Більшість зізнань про існування та діяльність СВУ слідчі ДПУ отримали шляхом фізичного і психологічного тиску на заарештованих. Як випливало з обвинувачувального висновку в справі СВУ, підсудні належали до підпільної організації Братерство української державності, яка з метою повалення радянської влади організувала мережу бойових осередків і проводила масовий та індивідуальний терор проти робітників та селян. Обвинувачувальний висновок стверджував, що після самоліквідації БУД у липні 1926 було засновано СВУ.

Наступним було «викриття» ще однієї нібито діючої контрреволюційної організації — «Українського національного центру» (УНЦ). Керівництво нею приписали М. Грушевському. У 1931 р. вченого заарештували, і він під тиском з боку ДПУ був змушений визнати свою приналежність до УНЦ. Проте через деякий час відмовився від свідчень на попередньому слідстві, після чого «справа» УНЦ зазнала краху. М. Грушевському дозволили жити в Москві, тобто фактично у вигнанні. У 1934 p., під час відпочинку у Кисловодську, після нескладної операції він за нез'ясованих обставин помер.