- •Тема 1. Основні поняття та категорії світової економіки
- •Тема 1. Основні поняття та категорії світової економіки
- •1.1. Субстанційні підвалини сучасної економічної системи
- •1.2. Загальноцивілізаційні економічні ознаки та критерії
- •1.3. Головні елементи світової економічної системи
- •Тема 2. Світова економічна система на межі II і III тисячоліть
- •2.1. Формування економічної єдності світу
- •2.2. Головні елементи світової економіки
- •2.3. Сутність економічної рівноваги та основні пропорції світової економіки
- •2.1. Формування економічної єдності світу
- •2.2. Головні елементи світової економіки
- •2.3. Сутність економічної рівноваги та основні пропорції світової економіки
- •Тема 3. Економічний розвиток у світовому контексті
- •3.1. Сутність економічного розвитку
- •3.2. Фактори економічного розвитку
- •3.3. Моделі економічного розвитку
- •3.1. Сутність економічного розвитку
- •3.2. Фактори економічного розвитку
- •3.3. Моделі економічного розвитку
- •Тема 4. Міжнародний ринок товарів та послуг
- •4.1. Міжнародна торгівля товарами в умовах глобалізації
- •4.2. Світовий ринок послуг
- •4.3. Світова торгівля та міжнародна економічна інтеграція
- •4.1. Міжнародна торгівля товарами в умовах глобалізації
- •4.2. Світовий ринок послуг
- •4.3. Світова торгівля та міжнародна економічна інтеграція
- •Тема 5. Ринок міжнародних інвестицій
- •5.1. Характеристика ринку міжнародних інвестицій
- •5.2. Міжнародний кредит як елемент міжнародного ринку позичкових капіталів
- •5.3. Прямі іноземні інвестиції
- •5.4. Україна на ринку міжнародних інвестицій
- •Тема 6. Міжнародний фінансовий ринок
- •6.1. Фінансові ринки та фондові біржі
- •6.2. Інновації на світовому фінансовому ринку
- •6.3. Ринки похідних фінансових інструментів
- •6.4. Кризи новітньої світової фінансової системи
- •Тема 7. Тенденції розвитку галузевої структури світової економіки
- •7.1. Умови формування та розвитку світового господарства
- •7.2. Загальні закономірності зміни галузевої структури світової економіки
- •7.3. Світові промислові комплекси
- •7.1. Умови формування та розвитку світового господарства
- •7.2. Загальні закономірності зміни галузевої структури світової економіки
- •7.3. Світові промислові комплекси
- •Тема 8. Інфраструктури галузі у світовому господарстві
- •8.1. Поняття інфраструктурної основи світового господарства
- •8.2. Світова транспортна система
- •8.3. Автомобільний транспорт
- •8.4. Залізничний транспорт
- •8.5. Повітряний транспорт
- •8.6. Морський транспорт
- •8.7. Трубопровідний транспорт
- •8.8. Зв'язок
- •Тема 9. Економіка країн, що розвиваються
- •9.1. Головні риси країн, що розвиваються, та їхнє місце у світовій економіці
- •9.2. Соціально-економічна структура
- •9.3. Структура економіки
- •9.4. Зовнішньоекономічні зв'язки
- •Тема 10. Економічна політика країн з розвинутою ринковою економікою
- •10.1. Узгоджене формування зовнішньоекономічної політики
- •10.2. Зовнішньоекономічні стратегії розвинутих країн
- •10.3. Особливості економічних стратегій деяких найбільш розвинутих країн
- •10.1. Узгоджене формування зовнішньоекономічної політики
- •10.2. Зовнішньоекономічні стратегії розвинутих країн
- •10.3. Особливості економічних стратегій деяких найбільш розвинутих країн
- •Тема 11. Економічна політика перехідних суспільств
- •11.1. Теоретичні основи економічної політики
- •11.2. Моделі ринкової трансформації
- •11.1. Теоретичні основи економічної політики
- •11.2. Моделі ринкової трансформації
- •Тема 12. Міжнародна економічна політика
- •12.1. Зовнішньоекономічна політика
- •12.2. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики
- •12.3. Координація міжнародної політики в системі оон
- •12.4. Здійснення міжнародної економічної політики через структуру гатт/сот
- •12.5. Інтеграція – вища форма міжнародної координації економічної політики
- •12.6. Економічні аспекти безпеки світової економіки
- •Література
3.3. Моделі економічного розвитку
В теоретичних моделях розкриваються типові, спільні риси парадигмального, субстанціонального змісту, що не підлягають тимчасовим, кон'юнктурним коливанням і є відповідно відносно сталими протягом тривалого часу.
В сучасній науці виділяють кілька головних моделей економічного розвитку, які тісно пов'язані з господарським зростанням:
модель лінійних стадій розвитку (зростання);
теорія структурних трансформацій;
теорія зовнішньої залежності;
неокласична модель вільного ринку;
теорія ендогенного зростання;
модель сталого розвитку.
Розглянемо більш докладно названі концепції й моделі економічного розвитку.
Модель лінійних стадій. Обґрунтована американським економістом та істориком В. Ростоу, ця концепція передбачає, що будь-яка країна в процесі економічного розвитку за умови більш-менш органічного включення в загально цивілізаційну систему господарських координат має пройти ряд стадій. Це такі стадії:
традиційне суспільство;
визрівання передумов для ривка;
ривок до само підтримувального зростання;
перехід до технологічної зрілості;
ера масового споживання.
Ключовим елементом теорії Ростоу є наголос на необхідності накопичення передумов для здійснення ривка до само підтримувального зростання за рахунок внутрішніх і зовнішніх заощаджень, які дають змогу створити критичну масу інвестицій і здійснити на цій основі прискорене економічне зростання.
Теорія структурних трансформацій. У широкому значенні моделі структурних трансформацій є базовими для індустріальної цивілізації в цілому. Вони відображають історичний процес переходу в глобальному масштабі від аграрної до індустріальної моделі економічного розвитку. Цей процес розпочався кілька століть тому і «завершився в розвинутих країнах ще наприкінці XIX — на початку XX ст.
Зміст структурних трансформацій найбільш повно викладено в моделі А. Льюїса. В ній на основі узагальнення історичного досвіду країн, що пройшли стадію індустріалізації, економіка поділяється на два головні сектори. Перший — це традиційний сектор з натуральним сільським господарством, прихованим та явним надлишком робочої сили і примітивними знаряддями праці.
Другий — промисловий сучасний сектор економіки, який поглинає робочу силу, що надходить із сільського господарства, і за рахунок цього здійснюється процес модернізації всієї економіки, зміцнюється її індустріальне ядро.
Як і інші подібні економічні моделі, концепція Льюїса має низку обмежень. Численні припущення й абстрагування від реальних господарських процесів знижують її прикладне значення.
По-перше, модель не враховує технічний прогрес у промисловості, який, як відомо, часто-густо сприяє не розширенню зайнятті и промисловості, а витісненню робочої сили.
По-друге, модель постулює надлишок робочої сили в аграрному секторі економіки країн, що розвиваються, та повну зайнятість у промисловості.
По-третє, модель припускає функціонування в промисловому секторі конкурентного ринку праці до того часу, поки не буде вичерпано надлишок робочої сили в сільському господарстві.
Теорія зовнішньої залежності. Концепції зовнішньої залежності підштовхуються від дуже поширеної в західній історико-економічній літературі схеми взаємовідносин центр—периферія, яка почала формуватись ще в XV ст., разом із зародженням світового ринку.
Згідно з неоколоніальною моделлю залежності, зростаюча взаємозалежність країн світу є наслідком і продовженням залежності колоній від метрополій та інших розвинутих країн. Тим самим формуються відносини нееквівалентного обміну у взаємній торгівлі, розвинуті країни отримують економічну і технологічну ренту, транснаціональні компанії вилучають ефект масштабу виробництва, експлуатують природні і людські ресурси менш розвинутих країн тощо. Провідні позиції індустріальних країн у міжнародних фінансових організаціях дають їм змогу впливати на визначення умов надання позик і кредитів державам «третього світу» та країнам з перехідною економікою. Водночас у менш розвинутих країнах склалися чи формуються (як-от у постсоціалістичних країнах) відносно нечисленні, але економічно і політично впливові верстви (приватні підприємці, землевласники, вищі державні чиновники, профспілкові лідери, компрадорська інтелігенція та ін.), які заінтересовані у збереженні статус-кво, що забезпечує їм реалізацію власних економічних і політичних інтересів. Політика й економічна філософія місцевих еліт та фінансових олігархів спрямована дуже часто на імітацію радикальних реформ, що консервує політичну, економічну та технологічну відсталість бідних країн, посилює їхнє залежне становище в міжнародній економічній системі. Інколи такі форми розвитку називають наслідувальним, або залежним, капіталізмом.
Об'єктивними передумовами дуального розвитку в національних і міжнародних масштабах є, по-перше, співіснування в менш розвинутих країнах традиційного та сучасного секторів економіки, наявність у цих державах, з одного боку, багатої й освіченої еліти та маси неосвіченого, маргінального населення — з іншого, а в рамках світової економіки — взаємодія в одній системі потужних і багатих промислових націй та слабких і бідних найменш розвинутих аграрних країн.
По-друге, циклічність економічного розвитку спонукає до постійного відтворення відносин дуалізму на різних рівнях економічних структур, що надає йому іманентного статусу. Звичайно ж, у цій системі змінюються суб'єкти, вони можуть переходити з однієї сфери до іншої, мінятися місцями, але фактор дуалізму в різних формах залишається присутнім у загальній структурі економічного розвитку.
По-третє, розрив між різними елементами системи не лише не скорочується, а й зростає, що поглиблює дуальність економічного розвитку. Вона елімінується соціальною політикою окремих держав та заходами з демократизації міжнародних економічних відносин.
По-четверте, дуальний розвиток підтримується своєрідним економічним егоїзмом, що проявляється в незаінтересованості вищих ієрархічних структур у господарському і соціально-політичному розпитку нижчих, у створенні явних чи прихованих перешкод для цього. Одним з головних недоліків теорії дуального розвитку є її пасивно-споглядацький характер: вона радше фіксує наявне становище, ніж пропонує шляхи і механізми вирішення складних проблем економічного зростання і розвитку.
Неокласики пропонують вирішувати проблеми економічного зростання і розвитку шляхом:
створення сучасного ринкового середовища, де досягається максимальний ступінь економічної свободи для суб'єктів господарської діяльності та для вільного обігу ресурсів;
здійснення широких програм приватизації державної й комунальної власності, заохочення приватної ініціативи, розвитку малого і середнього бізнесу;
формування відкритої економіки, лібералізації торговельного режиму, гармонізації зовнішньоторговельних норм і правил з вимогами і стандартами ГАТТ—СОТ та ін.;
стимулювання інвестиційного процесу, створення критичної маси капіталовкладень шляхом залучення зарубіжних прямих і портфельних інвестицій та технологій.
Теорія ендогенного зростання. Нова теорія зростання (ендогенне зростання) була викликана до життя невирішеністю гострих проблем економічного розвитку в країнах, що розвиваються, а останнім часом і в нових незалежних державах, з одного боку, та явною недосконалістю неокласичної концепції вільного ринку — з іншого.
Головна особливість моделі ендогенного зростання полягає в орієнтації насамперед на внутрішні чинники і механізми господарського розвитку, які у своїй сукупності здатні забезпечити саморозвиток і самовідтворення цілісних національно-державних економічних систем. Вона не має нічого спільного з концепцією «опори на власні сили», але передбачає залучення в господарський оборот внутрішніх ресурсів і потенцій, що здатні створити необхідні стартові умови економічного зростання і підтримання його оптимальних темпів у довгостроковому плані. Важлива роль при цьому відводиться активній економічній політиці, яка покликана сприяти максимальному залученню всіх наявних у країні ресурсів і механізмів задля формування власної національної економічної системи та її кількісного і якісного вдосконалення.