2.1. Особливості соціального захисту дітей в Україні

Термін «соціальна захищеність» («соціальна безпека») вперше з'явився в США в 1935 році і поступово поширився у всіх західних країнах для позначення системи мір, що захищають будь-якого громадянина від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття; втрати чи різкого скорочення доходу, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника і т.д. Крім того, до мір соціального захисту відносять звичайне надання медичних послуг і допомоги родинам з дітьми.

У частині наукової літератури соціальний захист розглядається в широкому і вузькому змістах. У широкому змісті під соціальним захистом розуміється система соціальних відносин, при яких індивід здатний самостійно подбати про себе, створити умови для життєдіяльності своїх дітей. У даному значенні соціальний захист практично збігається з розгалуженою системою гарантій прав особистості.

У вузькому змісті мається на увазі соціальна політика держави, що прагне адміністративними мірами забезпечити задовільне чи хоча б стерпне існування тим групам населення, що знаходяться в особливо складному становищі і не здатні без зовнішньої підтримки поліпшити його. Мова йде про так звані маргінальні групи (люди похилого віку, сироти, безробітні, інваліди, мігранти, діти).

26 листопада 1945 року в Парижі 850 делегаток з 40 країн зібралися на перший установчий конгрес Міжнародної демократичної федерації жінок. Конгрес став історичним, тому що ніколи ще жодна жіноча організація не ставила перед собою такої задачі - захищати життя і щастя юного покоління планети. Боротьба за благополуччя дітей стала для федерації на довгі роки одним з головних напрямків її діяльності. В післявоєнні роки, за даними ООН, понад 80 млн. дітей погано харчувалися, гостро потребували медичної допомоги, багатьом було недоступна освіта. Міжнародна демократична федерація жінок привернула до цієї проблеми увагу урядів і громадськості. Так на одному з засідань ради федерації було вирішено щорічно 1 червня відзначати «Міжнародний день захисту дітей ». У прийнятій тоді резолюції говорилося: «Захищати всюди право на життя, право на здоров'я, право на освіту для всіх дітей земної кулі - от основна мета...». Вперше цей день відзначався в 1950 році в 51 країні.

Завдяки наполегливим діям жінок планети і прогресивних організацій світу, 20 листопада 1959 року ООН прийняла Декларацію прав дитини - перший в історії правовий документ такого роду. У ній говорилося: «Людство зобов'язане давати дитині краще, що воно має». Декларація визначила основні права, якими повинні користатися діти всіх країн.

1979 рік був оголошений Міжнародним роком дитини, і в рамках його проведена всесвітня конференція «За мирне і щасливе майбутнє всіх дітей».

Конвенцію ООН про права дитини Україна ратифікувала у лютому 1991 року, а також підписала Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей і план дій щодо її виконання.

Історично склалося так, що реалізація положень зазначеної Конвенції ООН в Україні збіглася в часі з перебудовою суспільного життя, адже 1991 року наша держава вийшла із складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і проголосила незалежність.

Підвищення уваги до соціальних проблем дитинства в Україні спостерігається як на політичному, так і на законодавчому рівнях. Протягом 1992-2011 років удосконалювалась нормативно-правова база забезпечення прав та інтересів дітей; розгорталася діяльність державних структур, що займаються проблемами дитинства; зросла кількість державних закладів та установ, що надають соціальну, реабілітаційну та психологічну допомогу дітям, які її потребують; збільшилася мережа фондів та організацій.

Значну увагу визначенню пріоритетів державної політики в інтересах дітей приділяють науковці, які провели численні дослідження, спрямовані на вивчення та розв'язання питань поліпшення охорони здоров'я дітей, їх фізичного і психологічного самопочуття. Більш повною стала інтеграція України у світове співробітництво - налагоджено тісну співпрацю з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), іншими міжнародними організаціями.

У прийнятій 28 червня 1996 року Конституції України зазначено, що у державі визначаються і гарантуються права і свободи людини згідно з загальноприйнятими міжнародними нормами. Новий Основний Закон відповідає міжнародно-правовим нормам у сфері захисту прав людини, зокрема Конвенції ООН про права дитини. Специфіка і основна спрямованість соціальної політики стосовно дітей в сучасних умовах має сприяти передусім зменшенню впливу на них негативних чинників, що виникають у ході реформування економічних і соціальних засад суспільства.

Першим грунтовними документом незалежної України стосовно поліпшення соціального захисту дітей стала Національна програма «Діти України» (1996 р.), яка визначила основні напрямки соціальної політики держави щодо охорони дитинства. Першочергові завдання програми спрямовані на пріоритетне ефективне вирішення проблем дитинства та втілення в життя вимог, передбачених Конвенцією ООН про права дитини.

З метою формування державної політики у сфері покращення становища сім'ї, жінок, молоді та дітей, демографічної ситуації, заохочення материнства, забезпечення здорового, всебічного розвитку молоді та дітей, їх виховання на національних засадах і гуманістичних ідеалах та на виконання висновків-зауважень Комітету по захисту прав дитини ООН 1996 року було створено Міністерство України у справах сім'ї та молоді, а у місцевих органах виконавчої влади - відділи у справах сім'ї та молоді, на які було покладено реалізацію державної політики з питань сім'ї, жінок, молоді та дітей, охорони материнства і дитинства.

У березні 1999 року Міністерство реформоване у Державний комітет у справах сім'ї та молоді. На початку 2000 року в результаті проведення адміністративної реформи реалізацію державної політики з питань сім'ї, жінок, молоді та дітей, охорони материнства і дитинства покладено на Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України.

З метою координації діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в Україні створено Міжвідомчу комісію з питань охорони дитинства. Основні завдання Комісії - розгляд питань, що потребують міжгалузевої координації, підготовка пропозицій стосовно дотримання Конвенції ООН про права дитини та інших міжнародних актів. Комісію очолює Віце-прем'єр-міністр України.

Крім головних завдань, комісія аналізує життєзабезпечення і розвиток дітей та вплив на них соціально-економічної політики; координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань дитинства, схвалює і в установленому порядку подає Президентові України щорічну Державну доповідь про становище дітей в Україні; бере участь у підготовці пропозицій щодо укладання міждержавних угод (договорів), ратифікації конвенцій, спрямованих на поліпшення становища дітей.

Щорічну доповідь про становище дітей в Україні започатковано на державному рівні 1996 року. Доповіді за підсумками 2009, 2010, 2011 років є детальним аналізом основних показників, які характеризують становище дітей за рік, містять основні рекомендації щодо його поліпшення, відображають рівень виконання Національної програми «Діти України».

Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2009 року с першою тематичною доповіддю з проблем соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вона містить детальний аналіз становища дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також перелік вжитих державою протягом звітного року заходів щодо захисту прав та інтересів дітей цієї категорії.

Щоб створити умови для забезпечення права кожній дитині народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною, у 2010 році були розроблені додаткові заходи щодо виконання Національної програми «Діти України» на період 2011-2015 років. Вирішення проблем поліпшення становища дітей передбачено також Програмою діяльності Кабінету Міністрів України «Реформи заради добробуту».

З метою підготовки до проведення Генеральної Асамблеї ООН, присвяченої аналізу виконання рішень Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей. Кабінет Міністрів України дав відповідні доручення про підготовку плану дій до участі у засіданні Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН (2001 р.). У межах підготовки на місцевому рівні проаналізовані досягнуті результати, підготовлено аналітичні звіти та забезпечено їх широке обговорення в регіонах із залученням громадських організацій та засобів масової інформації.

Національний звіт України про виконання рішень Всесвітньої зустрічі на вищому рівні підготовлений на підставі аналітичних матеріалів Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства аграрної політики України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики спорту і туризму України, Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Академії медичних наук України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також даних державної статистики згідно з вимогами, які рекомендовані країнам для його написання.

На виконання статті 42 Конвенції ООН про права дитини, де проголошується, що «держави-сторони зобов'язані, використовуючи належні та дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей», за участі громадських та державних структур, за технічної підтримки ЮНІСЕФ в Україні видано Конвенцію ООН про права дитини російською та українською мовами. Надруковано різноманітні інформаційні плакати «Конвенція ООН про права дитини» і безкоштовно розповсюджено серед дітей та дорослих. До відзначення 10-річчя прийняття Конвенції у державі проведено ряд освітніх, благодійних акцій та заходів. Зокрема, у школах України проведено єдиний урок, присвячений вивченню Конвенції. Цей звіт було поширено серед громадськості, широко обговорено за участю громадських організацій.

Згідно зі статтею 44 Конвенції ООН про права дитини Україною підготовлено і подано на розгляд Конвенційних органів ООН Національні доповіді про реалізацію положень Конвенції ООН про права дитини у 2006 і 2011 роках. 2007 року Комітетом з прав дитини ООН були надані висновки-зауваження стосовно першої доповіді. На державному рівні вжито заходів щодо впровадження рекомендацій Комітету з прав дитини.

Протягом останніх п'яти років в Україні значно активізувалася робота пропаганди Конвенції ООН через засоби масової інформації. З метою висвітлення питань, що стосуються прав дітей, їхнього соціального захисту і забезпечення повноцінного розвитку. Уряд України сприяв реєстрації і випуску молодіжних періодичних видань, освітянських часописів, дитячих газет і журналів. Підтримувались ініціативи стосовно створення дитячих і молодіжних сторінок, додатків, спеціальних тематичних рубрик у «дорослих» виданнях.

Проблеми поліпшення соціального захисту дітей в Україні постійно перебувають у центрі уваги державних електронних засобів масової інформації. Спеціальним розпорядженням у системі державного телебачення і радіомовлення від 17 лютого 2010 р. у межах державного замовлення запроваджено обов'язкові цикли дитячо-юнацьких передач, програм, зокрема програми правового змісту.

Стаття 49 Конституції України визначає, що кожна людина має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Розділом VII Основ законодавства України про охорону здоров'я регулюються питання заохочення материнства, встановлено гарантії щодо охорони здоров'я матері та дитини, забезпечено медичною допомогою вагітних жінок і новонароджених, піклування про зміцнення та охорону здоров'я дітей і підлітків, забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою, питання дитячого харчування.

Відповідно до законодавства України медична допомога дітям надається безкоштовно. Пріоритетним є розвиток первинного медико-санітарного забезпечення, передусім дитячого населення. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1998 р. № 1303 у разі амбулаторного лікування дітям віком до трьох років та дітям з особливими потребами до 16 років лікарські засоби за рецептами лікарів відпускаються безоплатно, дітям віком від трьох до шести років - з оплатою 50% їх вартості, цією постановою затверджений перелік захворювань, у випадку амбулаторного лікування яких лікарські засоби відпускаються також безоплатно (онкологічні захворювання, гематологічні, цукровий діабет, туберкульоз, СНІД та ін.). Вітчизняною промисловістю налагоджено випуск основних лікарських засобів, які відпускаються за доступними цінами.

Однак, недостатнє фінансування та організаційні недоліки стримують поступальний розвиток як первинної медико-санітарної допомоги, так і спеціалізованих служб, що, в свою чергу, негативно відбивається на здоров'ї дітей.

Внаслідок вродженої та набутої патології у дітей виникає цілий ряд порушень (недостатності) розумового та фізичного розвитку, що призводить до зниження чи обмеження форм життєдіяльності дитини, а у найбільш важких випадках - до інвалідизації та соціальної дезадаптованості.

На жаль, такий стан речей спричиняє значне збільшення інвалідності серед дітей. В Україні з 2007 року кількість дітей - інвалідів зросла на 28,5 тисяч при загальному зменшенні кількості дитячого населення більше як на 1,4 млн. Таким чином, питома вага дітей - інвалідів у популяції зросла з 1,1 до 1,6 відсотка

Загальна кількість дітей - інвалідів за підсумками 2010 року становить 150,3 тис., або 156,4 на 10000 дітей. Структура причин дитячої інвалідності останніми роками змінювалась не набагато, проте перше місце посіли хвороби нервової системи.

Враховуючи складність демографічної ситуації і необхідність її зміни на краще, на виконання розпорядження Президента України було схвалено Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів в Україні. Створення системи та розробка механізмів реалізації заходів щодо ранньої соціальної реабілітації дітей з вадами у розвитку за наявності професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженнями фізичних і психічних можливостей дозволить завершити формування цілісної реабілітаційної системи, а також зменшити прошарок соціально дезадаптованих дітей, навчити їх самообслуговуванню та максимально залучити до суспільно-корисної праці.

У 58 інтернатах системи Міністерства праці та соціальної політики України утримується 7947 тис. дітей, у 401 середньому навчальному закладі системи Міністерства освіти і науки України для дітей з особливими потребами - 6866 тис. дітей. Основний напрямок роботи цих закладів - максимальна корекція психофізичних вад, соціально-побутова адаптація дітей з особливими потребами в умовах стаціонару, спрямована на відновлення їх соціального статусу.

Згідно із статтями 22 та 24 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вихованці з фізичними вадами і достатнім інтелектом незалежно від віку, які закінчили 9 класів основної школи або здобули середню освіту, направляються на працевлаштування або на навчання в інші навчальні заклади. Деякі діти з особливими потребами отримують професії у 5-ти професійно-технічних спеціалізованих училищах-інтернатах і технікумах-інтернатах системи соціального захисту. Після закінчення навчання вони працюють у народному господарстві. Вихованці з глибокими розумовими вадами ступеня імбецильності, ідіотії, ліжково-хворі, які досягай 18-річного віку, переводяться до відповідного будинку-інтернату або, за бажанням батьків (опікунів, родичів), на їх утримання. Стара система працевлаштування дітей-інвалідів у нових економічних умовах працює неефективно, необхідно розробити сучасний дієвий механізм працевлаштування таких дітей.

Медико-організаційні проблеми профілактики дитячої захворюваності та інвалідності потребують підвищення рівня профілактичної роботи з дітьми практично здоровими, медичної допомоги хворим та розвитку спеціалізованої допомоги дітям. Міністерство охорони здоров'я України працює над стандартами профілактичної роботи в амбулаторно-поліклінічних установах, школах та дошкільних закладах для зменшення як кількості оглядів вузьких спеціалістів, так і підвищення ролі педіатра і медичної сестри у відборі та подальшому спостереженні дитини.

Серед інфекційних хвороб, що мають соціально обумовлений характер і потребують уваги та зміни підходів до організації медичної допомоги контингентам, у яких вони діагностовані, - туберкульоз, ВІЛ/СНІД та венеричні хвороби.

Щороку в країні реєструється майже 25 тис. хворих на туберкульоз, з них приблизно 800 дітей віком до 14 років. З 2006 року поширеність цієї хвороби у дітей зросла в 1,7 рази. Рівень захворюваності на туберкульоз серед дітей 2011 року дещо стабілізувався, зменшилась і кількість летальних випадків від туберкульозу, проте ця стабілізація є нестійкою при високому рівні захворюваності серед дорослих. Одним із джерел зараження туберкульозом дітей є дорослі хворі, серед них від 30 до 70 відсотків - хронічні алкоголіки і наркомани, які не бажають лікуватися і, не маючи визначених обов'язків, місця проживання, мігрують з одного регіону в інший. Однак, у зв'язку з недоїданням та низькокалорійним харчуванням дітей окремих категорій зростає вірогідність їх захворювання на туберкульоз.

Катастрофічно зростає кількість ВІЛ-інфікованих в усіх областях України. За період з 2006 року зареєстровано 35,0 тис. ВІЛ-інфікованих, з них 1,8 тис. дітей більшість яких виявлені 2010 року. Випадків кінцевого перебігу захворювання на СНІД серед дітей зафіксовано 58, з них 42 дитини загинули. Найчастіше діти інфікуються від ВІЛ-інфікованих матерів.

Верховною Радою України 3 березня 1998 р. прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення». Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2026 «Питання запобігання та захисту населення від ВІЛ-інфекції та СНІДу».

В Україні діє постанова Кабінету Міністрів від 10 липня 1998 р. № 1051 «Про розмір щомісячної державної допомоги дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД» та наказ Міністерства охорони здоров'я від 31 липня 1998 р. № 265 «Про порядок виплати щомісячної державної допомоги дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 341 «Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-2000 роки» Міністерством охорони здоров'я видано наказ від 13 квітня 1999 р. №83 «Про затвердження Плану заходів Міністерства охорони здоров'я України щодо профілактики СНІДу та наркоманії на 1999 - 2000 роки».

Оцінюючи здоров'я дітей, не можна залишити поза увагою показники здоров'я жінок та дівчат-підлітків, зокрема їх репродуктивної системи.

Динаміка стану здоров'я дівчат-підлітків та вагітних жінок зберігає вкрай негативні тенденції. За десять років рівень хвороб сечостатевої системи серед дівчат України збільшився майже вдвічі, порушень менструальної функції у 1,5 рази. Всі ці хвороби безпосередньо позначаються на репродуктивному здоров'ї майбутньої матері. Одним із негативних факторів, який впливає на репродуктивне здоров'я дівчат, є зростання кількості неповнолітніх, які займаються проституцією.

Для поліпшення надання спеціалізованої медичної допомоги дівчатам прийнятий наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про удосконалення служби дитячої та підліткової гінекології» (1996 р.), яким започатковано розвиток мережі кабінетів дитячої та підліткової гінекології.

Органи та заклади охорони здоров'я матерів і дітей спрямували свою діяльність на виконання основних стратегічних державних та національних програм, заходів з окремих питань охорони здоров'я матерів і дітей, що найбільше впливають на основні показники здоров'я: «Про заходи щодо реалізації Основних напрямків соціальної політики», «Національна програма планування сім'ї», «Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні на 2008- 2012 роки», «Комплексна програма розв'язання проблем інвалідності», «Програма імунопрофілактики населення України до 2012 року», «Національна програма планування сім'ї», Національна програма «Діти України».

Виконання заходів та програм дало можливість:

- зберегти систему надання медичної допомоги дітям та жінкам, її профілактичну спрямованість;

- сприяти поступальному розвитку таким службам, як медична генетика і пренатальна діагностика, організації мережі реабілітаційних центрів для дітей з органічними ураженнями нервової системи, центрів медико-соціальної реабілітації дітей та підлітків з алкогольною та наркотичною залежністю;

- створити діючу мережу центрів планування сім'ї, поширити принципи і методи планування сім'ї, систему спільного перебування матері та дитини у пологових стаціонарах. Кількість абортів у всіх областях нашої країни знизилась майже у 2 рази;

- відкрити відділення для новонароджених, які зараз функціонують в усіх адміністративних регіонах. У 22 областях України, АР Крим та м. Києві відкриті відділення анестезіології та невідкладної терапії новонароджених, що дозволило зменшити частоту ранньої неонатальної смертності;

- знизити показник смертності дітей першого року життя, що є результатом ранньої діагностики і адекватного лікування ускладнень вагітності та хвороб новонароджених;

- стабілізувати показник смертності дітей віком 0-14 років, яка у 2011 році становила 10,4 на 10000 дітей - її рівень поступово знижується з 1995 року, передусім за рахунок показника смертності від нещасних випадків, травм та отруєнь;

- покращити окремі показники репродуктивного здоров'я, зокрема стабілізувати показник материнської смертності;

- підтримувати високий рівень охоплення дитячого населення щепленнями - від 93 до 98%, знизити інфекційні захворювання засобами імунопрофілактики: дифтерія знизилась порівняно з 1998 роком на 53%, кір - на 60%, коклюш - на 29%, епідемічний паротит - 54%. Нагляд за інфекційною захворюваністю здійснюється установами санітарно-епідеміологічної служби незалежно від джерела інфекції, шляхів та факторів її передачі, у тому числі через воду.

Для організаційного й фінансового забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей і підлітків, а також стимулювання діяльності дитячих оздоровчих закладів Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, які позитивно вплинули на хід оздоровлення дітей.

Так, постановами Кабінету Міністрів України «Про організаційне і фінансове забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей в Україні» від 14 квітня 1997 р. № 323, «Про розвиток МДЦ «Артек» та дитячих оздоровчих закладів» від 30 квітня 1998 р. № 591 та «Про переліки санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку, операції з продажу путівок до яких на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей не підлягають обкладанню податком на додану вартість» від 5 серпня 1997 р. № 835 визначено і регламентовано діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення дитячого оздоровлення. Як результат, починаючи з 2007 року кількість оздоровлених дітей зростає.

При організації оздоровлення особлива увага приділяється дітям пільгових категорій з урахуванням медичних показань, вживаються заходи щодо постійного переходу дитячих оздоровчих закладів на цілорічний режим оздоровлення, на новий, якісно вищий рівень - до дитячих оздоровчих закладів санаторного типу. З метою вдосконалення системи охорони здоров'я дітей та матерів в Україні були реалізовані програми, що фінансувалися ООН, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Агентством міжнародного розвитку США, зокрема: «Українська ініціатива з охорони здоров'я», «Програма контролю смертності жінок, малюків та дітей», «Програма з прав дитини», «Програма ліквідації йодозалежних захворювань», «Ініціатива лікарні, дружньої до дитини», «Чорнобильський проект гуманітарної допомоги та реабілітації», «Проект «Надія» - ініціатива з лікування туберкульозу», «Програма охорони здоров'я та розвитку молоді», програма «ЮНЕСКО-Чорнобиль» (проект № 64 «Створення центрів соціально-психологічної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи») та багато інших.

Міжнародну допомогу в інтересах дітей Україні надають установи ООН, Європейський Союз, Організація економічного співробітництва та розвитку, уряди США, Німеччини, Японії, Канади, Нідерландів, Великобританії, Швеції, Франції, Італії, Єгипту, а також деякі міжнародні фонди і неурядові організації. Завдяки співпраці державних структур з громадськими організаціями, які працюють з іноземними донорами, посилено адресність такої допомоги.

Рівень життя і благополуччя дітей безпосередньо залежить як від матеріального добробуту кожної конкретної сім'ї, так і економічного становища держави в цілому.

В умовах гострої соціально-економічної кризи зазнають труднощів усі вікові групи населення, але найбільшою мірою зруйновано систему забезпечення умов відтворення підростаючого покоління.

Через невпинне зростання цін для багатьох категорій населення продукти дитячого харчування стали недоступними. Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 8 лютого 1994 р. «Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими дітьми та дітьми першого та другого року життя», якою передбачено відпускати молочні, сухі консервовані та інші спеціальні продукти дитячого харчування безкоштовно.

За даними обстежень домогосподарств, проведених Державним комітетом статистики України у 2011 році, 3 відсотки дітей віком до 5 років мають недостатню вагу та приблизно 1 відсоток - крайню нестачу ваги. У 15 відсотків дітей спостерігається затримка росту для свого віку, а у 1,3 відсотка - виснаження, занадто знижену вагу для свого зросту.

В Україні діє система матеріальної підтримки сімей з дітьми: відповідно до Закону України від 21.11.1992 р. «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено 11 видів державної допомоги, більшість з них обчислюється у кратному або відсотковому співвідношенні до розміру мінімальної заробітної плати (50%, 100%, 200%, 100% х 4 або 100% х 2).

На сьогодні через органи Міністерства праці та соціального захисту населення державну допомогу отримують 2,8 млн. громадян на 3,1 млн. дітей.

Однак положення цього Закону реалізуються неповною мірою. Недостатність бюджетного фінансування є причиною того, що діючі обсяги допомоги зменшені проти передбачених нормами Закону в середньому у 5 разів.

Один із пріоритетів надання адресної допомоги сім'ям з дітьми - запровадження у законодавчому порядку нових критеріїв надання допомоги (прожитковий мінімум ) та перегляду контингенту отримувачів з урахуванням стану матеріального та побутового забезпечення сімей. У зв'язку з цим Верховною Радою України в першому читанні прийнято проект Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Закон матиме один основний вид допомоги - допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми, стосовно якої інші види будуть похідними, тобто залежно від соціального складу сім'ї (одинока матір, військовослужбовці, інші) ця допомога збільшуватиметься на визначений відсоток. Без урахування сукупного доходу сім'ї передбачається надавати лише 2 види допомоги: одноразова - при народженні дитини та допомога по догляду за дитиною до трьох років.

Сучасні погляди на значення харчування дають змогу говорити про те, що через повноцінне харчування у дитячому віці трансформуються основні механізми, які визначають стан здоров'я дітей не тільки на даному етапі їхнього житія, а й у майбутньому. Основою подальшого гармонійного розвитку дитини є повноцінне харчування з перших днів її життя.

Для розв'язання проблеми грудного вигодовування впроваджується Програма підтримки грудного вигодовування дітей в Україні. На сьогодні створено і функціонує три центри підтримки лактації. Щорічно збільшується кількість дітей, які не розлучаються з матір'ю після пологів, вигодовуються за вимогами та до шестимісячного віку перебувають на грудному вигодовуванні.

В Україні створено матеріально-технічну базу для виробництва проектів харчування для дітей грудного та раннього віку. Проте діючі потужності потребують докорінної модернізації технологічного обладнання для випуску конкурентоспроможних дитячих продуктів.

У 2000-х роках зусилля держави були зосереджені на розвитку вітчизняного виробництва продуктів дитячого харчування, технічному переоснащенні підприємств, вдосконаленні діючих та освоєнні нових технологій виробництва молочних продуктів, продуктів на молочно-зерновій основі, плодоовочевих консервів, у тому числі продуктів лікувально-профілактичного харчування.

З метою забезпечення виробництва дитячого харчування екологічно чистою сировиною у регіонах визначені господарства по вирощуванню екологічно чистої продукції рослинництва і тваринництва. Систематично проводиться агроекологічне обстеження цих господарств.

Для захисту вітчизняного виробника, збільшення обсягів виробництва продуктів дитячого харчування та поліпшення забезпечення ними населення України передбачено звільнення від оподаткування прибутку підприємств, отриманого від реалізації спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва. Крім того, звільнено від оподаткування податком на додану вартість операції з продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями, спеціалізованими магазинами та куточками, які виконують функції роздавальних пунктів.

Розроблені технології виготовлення спеціальних продуктів дитячого харчування для дітей з порушеннями функції щитовидної залози, захворюваннями печінки, жовчних шляхів та хворих на цукровий діабет, сухих продуктів на овочемолочній основі.

За роки реформування виявилася стійка тенденція до збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Міністерства освіти і науки в Україні у 2010 році таких дітей налічувалося 103,4 тис. чоловік., тобто майже вдвічі більше ніж на початку десятиріччя. Поглиблює ситуацію прогресуюча тенденція порушення структури сім'ї, погіршення виховної роботи з дітьми та батьками.

Протягом останніх п'яти років в Україні вжито низку невідкладних заходів щодо запобігання безпритульності та бездоглядності дітей. Основна увага у цій роботі спрямована на вилучення дітей з вулиці та запобігання виходу дитини на вулицю. В Україні функціонує 83 державних притулки для неповнолітніх, розрахованих на надання соціальної допомоги 3190 дітям. Щорічно кількість дітей у притулках збільшується, і у 2010 року становила 25 тис. осіб. Проте юридичного визначення понять «безпритульна» та «бездоглядна» дитина в обігу українського законодавства поки що немає.

Аналіз життєвих ситуацій дітей, які перебували у притулках, виявили що певна частка вихованців потрапила туди за ініціативи батьків, які самі приводять дітей, знімаючи з себе таким чином батьківські обов'язки, хоча такі дії не врегульовані у законодавчому порядку. Причиною бродяжництва вихованці притулків називають конфлікт у сім'ї, школі, з однолітками. Певна категорія дорослих, серед них є і батьки, змушують дітей жебракувати, їх дії мають чітко визначену організованість і скерованість.

Права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, регулюються Кодексом про шлюб і сім'ю України, постановою Кабінету Міністрів України «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» (1994 р.), заходами щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, позбавленнях батьківського піклування, затвердженими Указом Президента України (1997 р.).

В Україні законодавче встановлені такі форми утримання дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (як пріоритетна форма); опіка, піклування над дитиною з боку фізичної особи (опікуна, піклувальника); державні заклади для дітей, позбавлених батьківського піклування; дитячі будинки сімейного типу. Одночасно існують проблеми щодо фінансового забезпечення їх діяльності.

За даними Державного комітету статистики України у школах і школах-інтернатах усіх типів на кінець 2011 року навчалося 56509 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що на 8,7 відсотків більше ніж 1998 року (у тому числі у школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - 11150 осіб). У професійно-технічних училищах навчалося 7301 дитина з цієї групи, у технікумах, училищах, коледжах - 2241, у вищих навчальних закладах - 1295 осіб.

1996 року з метою запобігання зловживанням при усиновленні дітей та захисту прав дітей до Кодексу про шлюб та сім'ю України внесено зміни щодо усиновлення дітей, при Міністерстві освіти і науки створено Центр з усиновлення дітей. За 2005-2011 роки українськими родинами усиновлено близько 18 тис. дітей, у тому числі 9582 дитини-сироти. За цей же період 2044 дитини-сироти усиновлено іноземними громадянами - здебільшого діти, які потребують лікування, оздоровлення, соціальної реабілітації.

В Україні визнається пріоритетність сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Разом з тим, частка дітей, відібраних у батьків, позбавлених батьківських прав, постійно зростає. Аналіз статистичних даних свідчить, що кількість усиновлених, взятих під опіку і піклування дітей практично не змінюється. Тобто щороку відсоток дітей, які потребують влаштування в навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, збільшується.

З метою реалізації права кожної дитини на виховання у сім'ї Національна програма «Діти України» та Заходи щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування, затверджені Указом Президента України від 17 жовтня 1997 р. № 1153, інші нормативні документи передбачають поширення практики організації різних форм родинного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, впровадження відносно нових форм сімейної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, таких, як дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім'я.

На початок 2011 року за даними Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму в Україні функціонував 91 дитячий будинок сімейного типу у 22 областях. Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, де виховується близько 1000 дітей. Протягом 2011 року відкрито 11 нових дитячих будинків сімейного типу.

В Україні запроваджується ще одна форма сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що відповідає потребам всебічного розвитку та виховання дітей, - прийомна сім'я. Цей соціальний інститут функціонує згідно із постановами Кабінету Міністрів України від 2.03.1998 р. №241 «Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім'ю» та від 15.09.1999 р. №1713 «Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у деяких регіонах України». На сьогодні в Україні у межах експерименту створено 31 прийомну сім'ю, де виховуються 38 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За підсумками експерименту та після доопрацювання законодавства стосовно прийомних сімей, практика передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, поширюватиметься на всі регіони України.

Різні види соціально-психологічної допомоги дітям надають центри соціальних служб для молоді та консультативні пункти, створені при всіх державних притулках для неповнолітніх. У більшості з них діють громадські опікунські ради, які разом з вихователями та психологами проводять роботу по соціальній реабілітації вихованців.

Не втрачає своєї гостроти і проблема розробки системи подальшого влаштування дітей, позбавлених сімейного оточення. На думку фахівців, створення такого інституту піклування про дітей, як прийомна сім'я, дасть змогу розв'язати проблему подальшого влаштування дітей - вихованців притулків для неповнолітніх.

Проблема поширення безпритульності та бездоглядності в Україні потребує розроблення та впровадження чіткої цілісної схеми соціального захисту та допомоги «дітям вулиці» - від першого контакту з дитиною, яка опинилася у скрутному становищі на вулиці, до її остаточної соціалізації та психологічної адаптації і реабілітації.

В Україні функціонує державна система освіти, виховання та розвитку дітей, основними структурними ланками якої є: дошкільна, середня загальна, професійно-технічна та позашкільна освіта. Право дитини на освіту гарантується статтею 53 Конституції України, Законами України про «Загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про освіту», «Про позашкільну освіту».

На початок 2011 року сформовано практично нову нормативно-правову базу забезпечення діяльності системи освіти. Це дало можливість розпочати реформування цієї галузі, домогтися оновлення змісту освіти, визначенню державних вимог щодо її якості і обсягу, вирішення соціальних питань, входження освіти України у Міжнародний освітній простір.

Рівність прав дітей на освіту визначена Законами України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту» та «Про загальну середню освіту». Пільги і переваги щодо права на освіту надаються тільки для найменш соціально захищених дітей відповідно до законодавства України з метою реального вирівнювання прав дитини на освіту.

2011 року функціонувало 17, 2 тис. дошкільних закладів, у тому числі 7,8 тис. - у містах та 9,4 тис. - у сільській місцевості. В них виховувалось 1 млн. 55 тис. дітей (у місті - 865 тис., селі - 190 тис.). Суспільним дошкільним вихованням у 2011 році було охоплено близько 39 відсотків загальної кількості дітей дошкільного віку, що майже в 1,7 рази менше порівняно з 2006 роком. Одночасно, має місце велика кількість тимчасово закритих дошкільних закладів (2,6 тис.), зокрема у сільській місцевості (2,2 тис.), проте показник охоплення за останні роки дещо стабілізувався.

Для задоволення потреб населення сформовано мережу середніх навчальних закладів. Для реалізації права на отримання початкової освіти в Україні функціонують середні школи І ступеня (3170), І-ІІ (6376), І-ІІІ (12018) ступенів.

Разом з тим, частка дітей, які пішли у перший клас у 2005/2006 навчальному році і провчилися до п'ятого класу, становить лише 93,8 відсотка, збільшилась кількість дітей, які відповідно до віку повинні навчатися у школі, але не навчаються. Початковою освітою охоплено дітей загалом 86,4 відсотка.

З метою забезпечення реалізації права кожного громадянина України на здобуття повної загальної середньої освіти розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 646 Інструкція з обліку дітей шкільного віку, згідно з якою проводиться облік дітей, котрі за віком повинні навчатися в школі. У регіонах є позитивні зрушення щодо охоплення дітей шкільного віку навчанням, а саме: якщо за станом на 01 липня 2010 р. в Україні не навчалося 31,3 тис. осіб, то на 01 липня 2011р. - всього 12,1 тис. чоловік, або у 2,5 рази менше. Тільки протягом І півріччя 2011 року навчанням охоплено понад 1,5 тис. дітей.

У динаміці суспільного розвитку та ринкових перетворень виключно важливого значення набуває професійно-технічна освіта. Сьогодні у 966 професійно-технічних навчальних закладах навчається майже 530 тис. осіб. За останні 15 років кількість закладів зменшилася на 37 відсотків, а контингент учнів на 36 відсотків.

Традиційно в Україні заклади профтехосвіти виконують не тільки освітню функцію, а й функцію соціального захисту найбільш уразливих категорій дітей. Щорічно у системі професійно-технічної освіти навчається і утримується 7,1 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 52,8 тис. - напівсиріт, 167 - тис. з малозабезпечених та 23,1 - тис. з неблагополучних сімей, 2,3 тис, - з потребами корекції розумового та фізичного розвитку.

Для запобігання торгівлі, контрабанді та викраденню дітей за ініціативи Міністерства внутрішніх справ України Верховною Радою України у 1998 році внесені доповнення до Кримінального кодексу України, зокрема стаття 115² встановлює сувору кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння), а стаття 124 - за торгівлю людьми, в тому числі дітьми.

У першій половині десятиліття зафіксовано значне зростання злочинності у підлітковому віці. Останніми роками намітилася тенденція до скорочення злочинності у підлітковому середовищі, чому сприяло прийняття Верховною Радою України 24.01.1995р. Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», згідно із яким у структурі органів внутрішніх справ був створений окремий спеціалізований підрозділ - кримінальна міліція у справах неповнолітніх, котра крім профілактичної роботи у підлітковому середовищі має право вживати оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, злочинності, іншим негативним проявам серед цієї категорії осіб.

Незважаючи на зменшення кількості злочинів, криміногенна ситуація у підлітковому середовищі залишається складною. Із середини й до кінця 2000-х років реєструвалося зниження злочинності неповнолітніх у середньому на 2-3 відсотки щорічно. Так, якщо 2005 року було зареєстровано 41643 злочини, вчинених неповнолітніми і за їх участі, та 28096 — вчинених тільки неповнолітніми, то 2010 року - відповідно 37027 і 24337.

На виконання Україною зауважень до першого Національного звіту України про виконання Конвенції ООН про права дитини з 2005 року діяльність державних органів у роботі з дітьми, які перебувають у конфлікті з законом, з безпритульними і бездоглядними дітьми перерозподілено згідно із Законом України «Про органи у служби у справах неповнолітніх» діти, які перебувають у конфлікті з законом, підпадають під юрисдикцію органів внутрішніх справ, а діти, котрі опинилися в складних життєвих умовах направляються до закладів соціального захисту системи служб у справах неповнолітніх.

З метою підвищення ефективності взаємодії при вирішенні питань профілактики правопорушень у підлітковому середовищі, усунення причин та умов, за яких утягуються неповнолітні у конфлікті з законом, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство освіти і науки України молоді та спорту запровадили щорічне проведення семінарів-нарад для начальників служб у справах неповнолітніх облдержадміністрацій, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, представників Генеральної прокуратури, органів освіти та Верховного Суду України з питань координації дій щодо попередження та профілактики правопорушень і бездоглядності серед неповнолітніх.

Покращенню криміногенної ситуації у підлітковому середовищі в державі сприяли реалізація Указу Президента України «Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві» від 18 березня 1998 р. № 200, щорічні загальнодержавні комплексні профілактичні заходи «Канікули», «Діти вулиці», «Підліток», «Літо», «Вокзал», «Правопорядок» тощо, спрямовані на виявлення та влаштування неповнолітніх, які бродяжать, жебракують, перебувають у конфлікті з законом.

Щоб запобігти цьому негативному явищу, особлива увага приділяється профілактичній роботі у дитячому середовищі. Щорічно виявлялися та ставилися на профілактичний облік в органах внутрішніх справ від 30 тис. (на початку 90-х років) до 25 тис. (наприкінці) підлітків-правопорушників, а перебувало на обліку відповідно від 70 тис. (на початку десятиріччя), до 40 тис. (на кінець) таких неповнолітніх.

На виконання вимог Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» з 2005 року активізувалася робота щодо виявлення та взяття на облік неповнолітніх, які вживають наркотичні засоби та речовини. Так, 2005 року таких неповнолітніх споживачів наркотиків перебувало на обліку 2030 осіб, а 2011- го - 4076, із них хворих на наркоманію - відповідно 761 та 1231 підлітків.

За останні п'ять років майже удвічі зросла кількість виявлених і взятих на облік неповнолітніх споживачів наркотиків із числа учнів шкіл (з 605 осіб - 2005 p., 1179 - 2010-го). З метою протидії поширенню наркотичних речовин у навчальних закладах вжито заходів щодо виявлення осіб, які розповсюджують наркотики. За останні два роки по фактам незаконного обігу наркотиків на території навчальних закладів порушено понад 200 кримінальних справ, більш ніж 400 осіб притягнуто до адміністративної відповідальності.

Вживалися ефективні заходи щодо виявлення неповнолітніх осіб, які вчиняли злочини, пов'язані з наркотиками. Починаючи з 2005 року кількість виявлених неповнолітніх у віці з 14 до 17 років зросла з 799 осіб до 1178 у 2010 році. Одночасно майже удвічі зменшилася кількість злочинів, вчинених неповнолітніми у стані наркотичного збудження (110 злочинів - 2005 p., 67 - 2010р.).

За останніх п’ять років майже утричі зменшилася кількість неповнолітніх осіб віком від 16 до 18 років, які у громадських місцях розпивали спиртні напої чи з'являлися у нетверезому стані (26649 осіб - 2005 p., 10202 - 2010-го) та на 12 %- підлітків віком до 16 років, за що притягнуто до адміністративної відповідальності батьків або осіб, які їх замінювали (7416 - 2005 p., 6521 – 2010-го). За цей вид адміністративного правопорушення в органи внутрішніх справ щорічно доставлялося від 17 до 27 тис. неповнолітніх. На обліку в органах внутрішніх справ щорічно перебувало від 800 до 1,5 тис. неповнолітніх - хронічних алкоголіків, і на кінець 2010 року таких налічувалося 1040 чоловік. Це також сприяло тому, що кількість неповнолітніх, які вступали у конфлікт з законом у стані алкогольного сп'яніння, протягом десятиріччя зменшилася на третину (4,5 тис. - 2000 p., 3 тис. - 2010-го), в тому числі ті, хто вчинив тяжкі злочини проти особи.

Завдяки активізації роботи органів внутрішніх справ у боротьбі з проституцією за останні п'ять років в Україні виявлено та взято на облік понад 400 неповнолітніх повій. На кінець 2000 р. на обліку перебувало 170 таких осіб. Зросла кількість неповнолітніх, притягнутих до адміністративної відповідальності за заняття проституцією (9 - 2005 p., 60 - 2010-го).

У структурі кримінально-виконавчої системи України функціонує 11 виховних колоній, на які докладено функцію виконання кримінальних покарань стосовно неповнолітніх віком від 14 до 18 років, їх діяльність регламентується чинним виправно-трудовим законодавством України, іншими нормативними актами, що стосуються прав неповнолітніх, у тому числі міжнародними.

Внесені зміни та доповнення до виправно-трудового кодексу України, що значно поліпшило правове становище засуджених, передусім неповнолітніх. Для зміцнення суспільнокорисних зв'язків засудженим збільшено кількість побачень, дозволені телефонні розмови, а також кількість посилок та передач, зняті необгрунтовані режимні обмеження. Департаментом з питань виконання покарань України розроблено Програму основних заходів щодо удосконалення діяльності виховно-трудових колоній на 2012-2014 роки, яка охоплює всі найважливіші аспекти роботи.

Велике значення приділяється розвитку міжнародних відносин. Відповідно до програми Ради Європи «Партнерство тюрем» працівники виховних колоній мали змогу ознайомитись з практикою ювенального судочинства, інститутом уповноважених з прав дитини (омбудсменів) та пенітенціарними закладами для неповнолітніх Австрії, Данії, Шотландії.

Налагоджується співробітництво з Гельсінським Комітетом Нідерландів з реалізації реалізації спільного проекту «Партнерство між установами для неповнолітніх засуджених Нідерландів та України»: підготовка персоналу для роботи в них, практичне впровадження європейських стандартів у діяльність виховних колоній України.

В Україні протягом останнього десятиліття збройних конфліктів не відбувалося. Разом з тим, на території держави перебуває 1869 дітей-біженців, серед яких є діти - жертви збройних конфліктів у інших державах.

Права та обов'язки осіб, які мають статус біженця, регулюються Законом України «Про біженців» (1993 р.). Дитина набуває статусу біженця у разі отримання цього статусу її батьками.

Діти, які набули статусу біженців, мають право на навчання в порядку, передбаченому для іноземців, медичну допомогу нарівні з громадянами України.

Стан навколишнього природного середовища є одним з найсуттєвіших чинників впливу на здоров'я дітей. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається впливу чинників навколишнього природного середовища у рівнях, що перевищують гранично допустимі норми.

В Україні склалася складна екологічна ситуація, що є наслідком екологічно-незбалансованого розвитку індустріального та агропромислового виробництва, застосування багатовідхідних та природозабруднюючих технологій.

Щороку в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення викидається майже 5 млн. тонн шкідливих речовин, що майже вдвічі менше, ніж у 2000 році. Однак зниження викидів за період з 2000 до 2010 року відбувалося за рахунок спаду виробництва промислової продукції.

Як і раніше, основними забрудниками довкілля є підприємства екологопебезпечних галузей; енергетичної, вугільної та металургійної. Хоча частка підприємств цих галузей у загальній кількості тих, що викидають шкідливі речовини у повітря, незначна (майже 8 відсотків), проте обсяги викидів перевищують чотири п'ятих сумарних викидів у країні.

Автотранспорт в Україні використовує великі обсяги палива і є джерелом викидів понад 54 відсотка оксидів вуглецю, близько 58 відсотків вуглеводнів та 25 відсотків окислів азоту щорічно від загальної кількості викидів цих речовин в атмосферу. Крім того, автотранспорт забруднює повітря свинцем. У деяких містах викиди автотранспорту становлять від 60 до 90 відсотків загальної кількості викидів (Луцьк, Житомир, Ужгород, Івано-Франківськ, Фастів, Кіровоград, Полтава, Тернопіль. Хмельницький, Умань, Чернівці).

За запасами водних ресурсів у розрахунку на одиницю площі або на одного жителя Україна посідає одне із останніх місць серед країн Європи. Водомісткість валового національного продукту у кілька разів перевищує аналогічні показники інших держав.

Негативного впливу атмосферних забруднень зазнає 34 відсотки мешканців України. За даними державної санітарно-епідеміологічної служби більш як у 20 відсотках населених пунктів, де постійно ведеться нагляд за станом навколишнього природного середовища, рівень забруднення атмосферного повітря окремими речовинами перевищує гранично допустимі концентрації у 5-20 разів.

Порівняльний аналіз стану здоров'я дітей, які проживають у мікрорайонах, прилеглих до великих промислових підприємств, і тих, хто мешкає у відносно чистих мікрорайонах міста Києва, виявив суттєві відмінності між комплексним показниками здоров'я, ступенем поширеності окремих видів патології у дітей. При цьому різниця в рівнях захворюваності поступово зростає з віком дітей. Це пов'язано з так званим фактором накопичення захворюваності, що зумовлений матеріальною кумуляцією токсичних речовин в організмі і фізіологічною кумуляцією негативних ефектів впливу чинників навколишнього середовища.

На сьогодні для України важливою проблемою залишається збереження та відновлення здоров'я населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, передовсім вагітних жінок і дітей.

Згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за станом на 01 липня 2010 року статус постраждалого мають 3 331 176 осіб, у тому числі 1 242 951 дитина та підліток.

Права сімей, де є діти, та дітей і підлітків, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, забезпечують Закон України від 28 лютого 1991 р. № 796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закон України від 6 червня 1996 р. №230 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

1994 року наказом Міністерства України з надзвичайних ситуації та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 22 березня 1994 року № 48 був затверджений «Порядок віднесення неповнолітніх дітей за критерієм опромінення щитовидної залози до потерпілих від Чорнобильської катастрофи». Цей Порядок визначає дітей потерпілими за зазначеним критеріями на підставі даних тиреодозиметричної паспортизації населених пунктів, якщо дози опромінення щитовидної залози перевищують граничні рівні, затверджені Головним державним санітарним лікарем України.

З метою визначення груп ризику та попередження розвитку захворювань або надання медичної допомоги дітям України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за фактором опромінення щитовидної залози проведено тиреодозиметричну паспортизацію понад 30 000 населених пунктів України. Всього за результатами тиреодозиметричної паспортизації за станом на 01.07. 2010 року до потерпілих віднесено близько 540 тис. дітей України.

Здоров'я постраждалих дітей погіршується. На основі профілактичних оглядів здоровими визнано лише 21,73% дітей евакуйованих та 24,6% дітей, які проживають на забруднених територіях. Серед постраждалих дітей захворюваність на хвороби крові та органів кровотворення вища ніж в Україні - у 3 рази, системи кровообігу - 3,3 рази, органів травлення - 1,6 рази, кістково-м'язової систем - у 1,8 рази. На 31,4% збільшилися хвороби ендокринної системи, на 25,8% - психічних розладів тощо.

Загальна смертність дітей віком до 14 років, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, залишається на рівні смертності дітей, які не зазнали дії наслідків аварії на ЧАЕС. Але серед дітей, які народилися від постраждалих, рівень смертності вищий. Серед основних причин смертності постраждалих на першому місці - вроджені вади розвитку, на другому - хвороби нервової системи та органів дихання, на третьому - інфекційні хвороби та злоякісні новоутворення.

Під наглядом лікувально-профілактичних закладів України перебувають всі діти, які отримали статус постраждалих, з них щорічно профілактично оглядається 99,7 - 97,85 відсотків.

Щорічно Міністерство України з надзвичайних ситуації та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи надає одноразову матеріальну допомогу сім'ям, у яких є діти з особливими потребами (2166 дітей) та дітям-сиротам (4887 осіб), які мають статус постраждалих.

Санаторно-курортна допомога та оздоровлення постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи надається щорічно відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, що затверджувалися кожного року і передбачали щорічно оздоровлювати від 140 до 230 тис. дітей, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У межах Програми заходів щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС організовано виробництво лікувально-профілактичних продуктів харчування з радіопротекторними домішками, у тому числі дитячого харчування.

Рівень життя сімей залежить не лише від рівня доходів, а й від соціально-демографічного складу: кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім'ї, їхнього освітньо-професійного рівня тощо. Наявність дітей у сім'ї значно знижує її фінансову спроможність та середньо душовий дохід. У сім'ях з трьома дітьми і більше він у 3 - 4 рази нижчий, ніж в однодітних. Рівень бідності серед сімей з однією дитиною становить 28,3 відсотка, серед сімей з двома дітьми -32,1 відсотка, з трьома дітьми - 38,4 відсотка, серед сімей з п'ятьма та більшою кількістю дітей - до 80,4 відсотків. Таким чином, наявність навіть однієї дитини - особливо до трьох років - істотно зменшує рівень добробуту сучасної української родини.

Такі характеристики рівня забезпеченості матеріального добробуту сімей з дітьми обумовлюють залучення дітей навіть раніше юридично визначеного терміну працювати за винагороду.

Починаючи з 1997 року в Україні визнано наявність працюючих дітей. За підсумками обстеження встановлено, що майже 400 тис. дітей віком від 5 до 15 років протягом року мали роботу, за яку отримували гроші. Середній вік, коли більшість дітей почали працювати - 12 років, тобто раніше юридично дозволеного віку для початку трудової діяльності в Україні.

В Україні за участі Міжнародної організації праці проводиться вивчення обсягів, причин та умов цього нового для України соціального явиша, напрацьовуються законодавчі пропозиції, в тому числі стосовно запобігання експлуатації дітей. Приєднавшись до Конвенції Міжнародної організації праці №182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, прийнятої 17.07.1999 року у Женеві на Генеральній конференції МОП, Україна тим самим взяла на себе зобов'язання про виконання її положень.

Главою XII Кодексу законів про працю України регулюються питання праці молоді. І незважаючи на те, що неповнолітні, тобто особи, які не досягни 18-річного віку, прирівнюються у правах до повнолітніх, у галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» (стаття 5) передбачаються додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення та потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці. До такої категорії громадян зарахована і молодь, яка закінчила загальноосвітню школу, професійні навчальні заклади, а також діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування.

2010 року на обліку у державній службі зайнятості перебувало 42,5 тис. неповнолітніх, з них працевлаштовано 9,2 тисячі.

Проводиться робота з профорієнтації, підготовки і перепідготовки молоді. Так, у 2010 році за направленням служби зайнятості 14,9 тис. випускників загальноосвітніх шкіл навчалися за програмою професійного навчання, перепідготовлено 4,4 тис. випускників професійних та 4,4 тис. - вищих навчальних закладів.

Дія посилення соціального захисту молоді, в тому числі учнівської, організуються громадські роботи. 2010 року 76,4 тис. учнів і студентів працювали у вільний від навчання час; з них: 67,1 тис. - учні 9-11 класів, 6,3 тис. - учні професійно-технічних закладів освіти.

Важливим залишається питання соціально-трудової підготовки і працевлаштування випускників шкіл-інтернатів. Щороку завершують навчання 6,5 - 7 тис. підлітків з особливими потребами, 1,2 - 1,5 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. 15-20 відсотків з них не мають змоги влаштуватися на роботу чи продовжити навчання, здобути певну кваліфікацію.

2.2. Перспективи розвитку молодіжної політики в сфері соціального захисту дітей

Більшість проблем дитинства - довгострокового характеру, і можуть бути розв'язані лише за умови загального поліпшення соціально-економічної ситуації в Україні. Серед них і проблема бідності. Держава докладає зусиль для надання матеріальної допомоги сім'ям із дітьми, але тенденція погіршення матеріально-економічного становища сімей із дітьми набула сталого характеру.

Основні зусилля мають бути спрямовані на профілактику соціального неблагополуччя та надання допомоги передусім тим категоріям дітей, які вже перебувають у надзвичайно складних умовах (дітям з бідних та неспроможних сімей, дітям з особливими потребами, дітям-сиротам і дітям, які піддавалися різним формам насильства).

Через низький рівень виховання у молоді духовності та культури, слабкий педагогічний вплив на значну частину юнацтва серед неповнолітніх поширюються алкоголізм, наркоманія, розбещеність і вандалізм. Нинішнє життя створює сприятливі умови для розповсюдження використання ін'єкційних наркотиків, а отже і вірусу СНІДу, зокрема серед дітей та молоді. У системі охорони здоров'я повільно створюються центри медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також для тих, хто за станом здоров'я не може бути направлений до загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних училищ соціальної реабілітації.

Існує загальна потреба вирішити питання щодо реалізації вимог закону щодо створення інституту судових вихователів, які б здійснювали контроль за виконанням рішень судів стосовно неповнолітніх, що сприятиме запобіганню повторній підлітковій злочинності та захисту їхніх прав.

Перебування підлітків у конфлікті з законом у багатьох випадках спричинено їхньою незайнятістю у позанавчальний час, що зумовлено відсутністю за місцем проживання достатньої кількості клубів, спортивних гуртків та секцій. Позбавлені можливості організовано проводити своє дозвілля неповнолітні потрапляють у сферу інтересів кримінальних осіб і у подальшому залучаються ними до злочинної діяльності.

Потребують вирішення на державному рівні питання, що стосуються працевлаштування випускників професійно-технічних училищ і шкіл. Неповнолітнім частіше, ніж іншим категоріям відмовляють у прийомі на роботу.

З метою поліпшення правового та соціального захисту дітей в Україні необхідно:

• прискорити прийняття Закону України «Про охорону дитинства»;

- внести зміни і доповнення до законодавства в частині посилення відповідальності батьків за усунення від обов'язків по вихованню дітей та залишенню їх без опіки;

- забезпечити постійний жорсткий контроль за додержанням майнових і житлових прав дітей, особливо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської о піклування;

- активізувати роботу соціальної допомоги для дівчат та жінок, які стали жертвами насильства.

Економічні проблеми негативно позначилися на матеріально-технічному стані закладів освіти, спричинили виключення певної частини дітей з навчального процесу, що в свою чергу відбилося на рівні та якості знань дітей. Необхідно вжити невідкладних заходів щодо припинення негативної тенденції та реалізувати право кожної дитини на освіту.

З метою подальшого забезпечення проблеми правового та соціального захисту неповнолітніх, запобігання поширенню соціального сирітства, поліпшення мов утримання та виховання дітей у державних закладах, попередження дитячої бездоглядності та безпритульності, вчинення неповнолітніми правопорушень і починів необхідно вирішити на державному рівні низку проблем, зокрема:

- розробити нові механізми правового захисту дітей, у тому числі формувати інститут судових вихователів, ювенальні суди, посилити правову відповідальність батьків, соціальних інституцій, посадових осіб за порушення прав дітей; вжити заходів щодо підвищення ефективності діяльності закладів соціального захисту неповнолітніх - притулків, шкіл та профтехучилищ, центрів ( соціально-психологічної реабілітації;

- вжити необхідних заходів щодо влаштування і соціального захисту дітей, які бродяжать та жебракують;

- підтримувати мережу шкіл-інтернатів, закладів різного типу для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, реформуючи їх з метою якнайкращого забезпечення права дитини на розвиток, забезпечити їх розукрупнення та паралельно з цим розвивати мережу дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей тощо, забезпечивши права дитини на вибір форм опіки та піклування.

РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМІВ ЗДІЙСНЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ