Церковне Право (2)

ЗМІСТ

1. Вступ……………………………………………………………3

2. Християнство та його місце в культурному житті України...6

3. Висновки……………………………………………………..11-12

4. Перелік використаної літератури………………………...12-13

ВСТУП

Ікона, що зображує святих отців Першого Нікейського собору (325), які тримають Нікейський символ віри (381).

Християнська Церква  — у християнському розумінні це спільнота людей, які сповідують Ісуса Христа Богом і Збавителем від рабства дияволу і гріху.

Слідом за св. Павлом, християни вважають Церкву «Тілом Ісуса Христа», зокрема через Таїнство Причастя Тіла і Крові Господньої — таїнство єднання віруючих з Христом.

Церква розглядається християнами як найважливіший та необхідний інститут християнства. Відповідно до вчення Кипріана спасіння душі поза церквою вважається неможливим (лат. Extra Ecclesiam nulla salus — поза церквою немає спасіння). В цьому аспекті Церква стає предметом християнської віри, зокрема Нікейський символ віри, що сповідується католицькою, православною та більшістю протестантськими церквами, включає такі слова:

Християнство виникло у I столітті в Юдеї, на той час провінції Римської Імперії, його засновником став Ісус з Назарету, який вважається християнами Сином Божим. Поява Ісуса Христа передбачалася багатьма пророками, про що зазначено у Старому Заповіті, а безпосередньо початку проповідування Ісуса передувала діяльність Івана Хрестителя, який, очікуючи Христа, проповідував і хрестив людей на річці Йордан з жовтня 27 р. н. е.

Богослови виділяють кілька етапів встановленням Христом Церкви. Ісус покликав до себе учнів¹, вибрав з-поміж них апостолів² та послав їх проповідувати «Царство Боже»³. Важливим етапом було встановлення таїнств, зокрема хрещення,⁴ Причастя⁵, Покути⁶ і священства⁷. Перед смертю Ісус Христос заповів своєму учневі Петру, що на ньому Він збудує «Церкву Свою»⁸ і заповів Петрові «ключі» «від Царства Небесного»⁹.

Кульмінаційним моментом християнства вважається мученицька смерть і воскресіння Христове. Християни вважають, що саме завдяки жертвенній смерті Ісуса Христа кожна людина отримала можливість спасіння, а згідно зі словами самого Ісуса «ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене»¹⁰.

Воскресіння Христа нерозривно пов'язується з майбутнім воскресінням мертвих¹¹, «бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес. А як Христос не воскрес, то марна віра ваша, — ви ще у гріхах ваших»¹²

Вознесіння та сходження Святого Духа є завершальним етапом творення Церкви, вважається, що з цього моменту Христос постійно діє у

ЦЕРКВА

Першими священиками стали апостоли, яким Ісус перед вознесінням заповідав зробити учнями «всі народи, христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа», обіцяючи бути з ним по всі дні.

Христос заповідав християнам єдність, про що, зокрема свідчать такі слова:

«Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав.»

Богослови також наголошують на тому, що слово Церква в Біблії вживається в однині[19], зокрема й Ісусом у заповіті апостолові Петрові. Апостол Павло застерігав християн, «щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!».

Найбільшим в історії християнської церкви став Розкол 1054 року, що розділив християнство на дві великі конфесії — католицизм і православ'я. В період реформації від католицизму відокремився протестантизм, який в свою чергу також поділився на кілька течій. Внутрішні церковні розколи відбувалися і всередині найбільших конфесій, наприклад Папська схизма в кінці XIV століття, або поява «неканонічних» православних церков.

Протягом історії неодноразово здійснювались спроби подолання церковних розколів. Так, Папська схизма була подолана на Констанцькому соборі. Спроби подолання розколу між католицизмом і православ'ям були здійснені на Флорентійському соборі. Флорентійська унія була підписана, зокрема, Константинопольським патріархом Йосифом II і митрополитом Київським і всієї Руси Ісидором, проте ця унія не була визнана московським духовенством, а пізніше від неї відмовились і інші східні православні церкви. Намаганням об'єднання християн католицькі богослови вважають Берестейську унію 1596 року, результатом якої стало виникнення української греко-католицької церкви, в той же час на думку істориків ця унія поглибила розкол суспільства, започаткувала нову площину розшарування.

У XX столітті рухом за зближення церков стає екуменізм. Переломним в історії православно-католицьких відносин став 1965 рік, коли Патріарх Константинопольський Афінагор I і Папа Римський Павло VI скасували взаємні анафеми, накладені 1054 року. Проте екуменічний рух має як прихильників, так і супротивників, наприклад протоєрей Олександр Лєбєдєв ввадажає екуменізм «духовною хворобою».

Загалом близько 2 106 962 000 людей із 238 країн світу або 33 % земного населення вважають себе християнами. На сьогоднішній день в християнській церкві, як спільноті виділяють 3 основних течії: Католицизм, Протестантизм, Православ'я, та низку дрібніших.

Католицизм представлений Римо-католицькою церквою та рядом Східних Католицьких Церков. На чолі Католицької Церкви стоїть Римський єпископ — Римський Папа.

Православ'я представлено 15 автокефальними церквами, що мають між собою євхаристійне спілкування, а також рядом церков, які не визнаються цими 15 церквами.

Як єдиної в адміністративно-організаційному плані Протестантської Церкви не існує. Ця течія представлена сотнями течій, з чисельністю від сотні членів до багатомільйонних спільнот.

Суть християнського віровчення є викладена в 12 постулатах Символу Віри, який виголошується тими хто вступають в християнську церкву через обряд Хрещення, що вважається духовним перенародженням та омиттям від гріхів через Христову Кров. В православній і католицькій церквах Символ Віри виголошується вірними християнами під час кожного богослужіння з Причастя.

Архітектурні традиції побудови церков почали розвиватися близько 2000 років тому. Більшість церков — не звичайні споруди, а справжні витвори мистецтва. Традиції архітектурної побудови переважно залежать від релігійної конфесії.

Католицькі церкви (костели) збудовані переважно у готичному та неоготичному стилях.

Православні храми будують переважно за ренесансними традиціями або за національними та фольклорними традиціями.

Для протестантських кірх характерніший романський стиль.

Кальвінськими зборами за часів середньовіччя в Галичині деколи ставали костели (наприклад, в Бучачі, Язловці, Підгайцях).

Інтер'єр більшості церков багато оздоблений. У храмах зустрічаються ікони, іконостаси, фрески, вітражі, скульптури, органи тощо.

ХРИСТИЯНСТВО ТА ЙОГО МІСЦЕ В КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ

Загалом релігійно толерантна державна політика і відповідне до світових демократичних норм українське законодавство все ж не може до кінця врегулювати подеколи гострі суперечки між вірними християнських церков в Україні. В останні 10 років до традиційного протистояння римо-католицької, православної й протестантської церков доєдналося особливо гостре протистояння в середовищі самого православ'я. Справжня війна за церкви, єпархії й парафіян розгорнулася на ґрунті одвічного православного архетипу «один народ, одна держава — одна церква». Найгостріші суперечки в західних областях України проходять між представниками Української католицької церкви візантійського обряду й Української православної церкви, а у східних областях — між православними Київського й Московського патріархатів. До цієї боротьби долучаються претензії на загальноукраїнську державну церкву Української автокефальної церкви.

Українська православна церква (УПЦ) — православне церковне утворення, узаконене в структурі Російської православної церкви її Архієрейським собором у січні 1990 р. шляхом надання широкої адміністративної автономії при одночасному збереженні канонічного підпорядкування Московському Патріархату існуючому в Україні екзархату. Метою цієї половинчастої акції Російської Церкви була протидія прагненням православ'я України мати свою автокефалію. Це свідчило про те, що у вирішенні проблем церковного життя керівництво РПЦ йде в руслі загальної політики Росії за утримання України в орбіті своїх стратегічних інтересів. На Харківському єпископському зібранні, проведеному Московською Церквою в 1992 р. з порушенням нею ж встановлених принципів організації самостійності УПЦ, усунено з посади предстоятеля Церкви митрополита Філарета (Денисенка), котрий активно обстоював ідею повної незалежності Православної Церкви в Україні, і встановлено на неї свого Управляючого Справами митрополита Володимира (Сабодана). На єпископських посадах у Церкві залишилися переважно ті, хто одержав свої кафедри з благословення старих органів влади. УПЦ в 1995 мала більше 6,5 тис. громад, 64 монастиря, 10 духовних навчальних закладів, 18 періодичних видань. Керівництво УПЦ здійснює Синод. В Уставі про управління чітко визначено, що УПЦ «складає... частину Московського Патріархату» (р.1, ст.4) і має своїм обов'язком «нагляд за проведенням рішень Помісних соборів Російської православної церкви...» (р.2, ст.4). Зважаючи на тісне співробітництво РПЦ із Російською державною владою не можна не помічати значної політиза-ції релігійно-духовного життя УПЦ, яку використовують у політичних акціях (як протест проти приїзду в Україну Папи Римського 2001 p., прийняття низки програм, входження в Раду Європи тощо). Протидія Московського Патріархату Православній Автокефалії в Україні зумовлена тим, що постання в Україні своєї Церкви ставить питання про визнання автентичності духовно-культурних надбань і державницьких традицій України й Київської Русі, про право Київської митрополії вважатися Церквою-Матір'ю щодо Церкви Росії, а відтак незаконність перебрання Московським престолом на себе ідеї Апостольського благословення, яке одержало Українське православ'я від апостола Андрія Першозванного. [2, c. 36-39]

Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ КП) — одна з православних церков України, утворена в червні 1992 р. на об'єднавчому соборі, в роботі якого брали участь ієрархи, ієреї й миряни, що представляли очолювану Патріархом Мстиславом (Скрипником) Українську автокефальну православну церкву (УАПК), і представники тієї частини очолюваної митрополитом Київським і всієї України Філарстом (Денисенком) Української православної церкви, яка визнала необхідність автокефальної церкви в незалежній державі. Главою об'єднаної церкви було визнано главу УАПЦ Мстислава. По його смерті патріархом Київським і всієї України-Ру-сі став Володимир (Романюк). В утворенні УРЦ КП втілилась давня мрія українців про духовну самість у православному світі й реалізувалось визнане православ'ям проголошене Новим Заповітом право кожного народу на свою Церкву, свого першоієрарха. Але через дипломатичну й активну церковно-політичну діяльність Московського Патріархату канонічність УПЦ КП ще не визнається помісними православними церквами. В ній організовуються суперечки, розколи. Проте Церква поступово набирає силу, виходить на світовий рівень через політичні контакти з православними, католицькими та протестантськими організаціями, релігійно-політичну толерантність тощо. Має свої єпархії не лише в Україні, а й за кордоном, налічує близько 1500 парафій. Має духовну академію й 4 семінарії, 15 монастирів, свою видавничу базу. УПЦ КП проводить курс на відновлення основних принципів і традицій українського православ'я, сформованих ще в перші сім століть існування в Україні Київської митрополії, активно підтримує процес державотворення й національного відродження України (таким чином домагаючись державної підтримки, як РПЦ в Росії). Після смерті Патріарха Володимира Помісний собор УПЦ КП в жовтні 1995 р. своїм предстоятелем обрав митрополита Філарета (Денисенка).

Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) — діюча в Україні православна церква. Є також у США, Канаді, Австралії та ін. країнах, де переживають українці. Прихильники ідеї автокефалії православ'я в Україні прагнуть повної незалежності їхньої Церкви й насамперед від Московської Патріархії. Після декількох історичних спроб автокефалія була проголошена в жовтні 1921 р. на Всеукраїнському Православному Церковному соборі, який затвердив канони УАПЦ, її внутрішній устрій, обрав ієрархію Церкви тощо. Проте в січні 1930 р. на III Всеукраїнському Православному соборі було прийняте рішення про саморозпуск УАПЦ, значна частина її діячів була арештована за звинуваченням в участі в Союзі визволення України. Нове відродження УАПЦ почалося в роки Великої Вітчизняної війни в західних областях України. Після війни утворюється декілька церковних формувань в США, Канаді, Англії, Австралії, Південній Америці тощо. По отриманні Україною незалежності УАПЦ частиною своїх ієрархів і мирян увійшла до УПЦ КП. Інша частина, не підтримавши об'єднання, у вересні 1994 р. обрала свого Патріарха — Володимира Ярему, який взяв ім'я Дмитрія. В червні 1995 р. відбулася реєстрація УАПЦ. Громади УАПЦ, яких нині нараховується близько 1200, діють в основному в Галичині (100). [10. c. 16-20]

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) — українська католицька церква (візантійської обрядової традиції), яка постала внаслідок укладення Берестейської унії (1596) Київської митрополії з Апостольським престолом у Римі. Одна з традиційних історичних церков українського народу. її поява привела до поділу українського народу за конфесійною ознакою на православних (дезуніатів) та католиків (уніатів), що перешкоджало консолідації народу в боротьбі за єдину державу. Це не єдина в світі уніатська церква, що виникла як спроба подолання розколу християнства. Уніатство — церковний рух, спрямований на приєднання до католицької церкви через унію однієї зі східних православних церков або її частини за умови визнання останніми католицької догматики й збереження притаманних їм традицій, обрядів, елементів церковного устрою. В сучасному світі є 17 східних католицьких церков, що постали внаслідок укладення унії з Римом і мають свої відповідники у православ'ї, а також 2 (маронітська та італоалбанська) цілісні церкви. Всі вони базуються на одній із обрядових традицій Сходу — антіохійській, вірменській, олександрійській, халдейській або візантійській. Українське уніатство постало на ґрунті візантійської традиції. Впродовж XVIII - XIX ст. УГКЦ еволюціонувала в традиційне віросповідання корінного населення Галичини і Закарпаття. За часів Австро-Угорської імперії розпорядженням Марії Терезії (1774) уніатська церква дістає назву Греко-католицької церкви, чим підкреслюється, з одного боку, визнання нею примату Папи Римського, верховенство над собою Апостольської Столиці, а з другого — збереження східного (грецького) обряду. УГКЦ в Галичині сприяла збереженню національної ідентифікації українців — мови, культури, традицій, а також вихованню інтелігенції, розвиткові національної економіки тощо. УГКЦ була ліквідована на Львівському соборі (1946). Від того часу й до 1989 р. існувала нелегально в межах Радянського Союзу, а на Заході — в структурах Української католицької церкви. Тим часом майно, культові споруди, пам'ятки, святині тощо УГКЦ було націоналізовано або передано Руській православній церкві. Від 1991 р. керівництво УГКЦ знову перебуває в Україні. Очолює її Патріарх УГКЦ, який одночасно має сан кардиналу. Проте йому не підпорядковуються греко-католицькі парафії Закарпаття (ними опікується Апостольський нунцій — папський посланник — в Україні) й Польщі (вони безпосередньо підпорядковані Апостольській Столиці). Церква й миряни ведуть активну боротьбу за офіціальну реабілітацію державою УГКЦ (за, нібито співробітництво з німецькими загарбниками й ОУН, офіційний привід для заборони в межах СРСР), за визнання її Патріархату Апостольською Столицею, канонізацію митрополита Андрія Шептицького, поширення юрисдикції глави УГКЦ на парафії Закарпаття й Польщі, за реституцію церковного майна. Церква має велику кількість мирських організацій. За переписом 1995 р. в Україні діяло 3079 греко-католицьких парафій; 76 монастирів із майже 1300 ченцями, 9 духовних навчальних закладів (зокрема 3 теологічних факультети в університетах України), в яких навчалось близько 1500 слухачів.

Українська католицька церква (УКЦ). У сучасному світі ця назва обіймає всю спільноту українців-католиків в Україні та за її межами. Постала на грунті поєднання Римо-католицької церкви на теренах України (перш за все в містах) і УГКЦ після її розгрому в 1946 р. Таку офіційну назву мають також й парафії українців-католиків в діаспорі від 1959 р. Від 1963 до 1984 pp. УКЦ очолював кардинал Й. Сліпий, потому М.І. Любочівський. значення в католицькому світі спричинили візит в Україну влітку 2001 р. Папи Римського Іоанна Павла II

ВИСНОВКИ

Кількісна та якісна характеристика релігійно-церковного життя в Україні визначається наявністю багатьох конфесій, належністю до них частини населення, складними процесами в релігійному середовищі. Понад три чверті релігійних громад в Україні — це парафії двох основних духовно-релігійних традицій у християнстві: східної (православ'я) й західної (греко-католицизм). Найвпливовішою складовою релігійного життя є Українське православ'я. Динамічно розвиваються Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП),

Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ КП) та Українська автокефальна православна церква. Йде активний процес відродження Української греко-католицької церкви (правильно: Українська католицька церква східного обряду), авторитетною є Римо-католицька церква. Досить широко представлені в Україні церкви протестантського напряму: Євангельські християни-баптисти, Християни віри євангельської (П'ятидесятники), Свідки Ієгови, Адвентисти сьомого дня, Реформістські церкви, лютеранство.

У цілому релігійність в Україні орієнтована на утвердження української державності, виховання громадян у дусі релігійної толерантності й гуманістичної моралі. Загальну картину релігійної ситуації в Україні можна скласти на основі історичного аналізу — з одного боку, і соціологічних досліджень — з другого (тобто за допомогою синхронічно-діахронічного методу)

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. - К.: Дакор, 2006. - 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. - К.: Наукова думка, 1995. - 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.

8. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Володимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2004. - 269 с.

9. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. - К.: Академвидав, 2003. - 351 с.

10. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник/ Ярослав Чорнень-кий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. ін-т новітніх технологій і управління ім. В’ячеслава Чорновола. - К.: ВД "Професіонал", 2005. - 540 с.

11. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. - К.: Кондор, 2004. - 305 с.

1 Лк. 5:10-11,27-28

2 Лк. 6:12

3 Лк. 9:1

4 Мт. 28:19

5 Мт. 26:26

6 Ів. 20:22

7 Лк. 22:19

8 Мт. 16:18

9 Мт. 16:19

10 Ів. 14:6

11 Г. і А. Щепанські, Т. Кунда Святе Письмо заперечує навчання Свідків Єгови. Переклад з польської, Львів 1996

12 Кор. 15:14-17