6. Припливи.

Припливно-відпливні явища у Світовому океані - це періодичні коли­вання рівня води і течії, які виникають під дією притягання Місяця і Сонця. Фази підйому і спаду рівня називають відповідно припливом, і відпливом. Найвищий рівень, який спостерігається під час припливу - це повна вода, найнижчий рівень у період відпливу - мала вода. Протягом доби можуть спостерігатися дві повні і дві малі води.

Висотою припливу називають перевищення припливного рівня в даний момент часу над нулем глибин (НГ). Під останнім розуміють умовну горизонтальну поверхню, розташовану нижче найнижчого припливного рівня.

Проміжки часу між моментами повної і наступної малої вод та, на­впаки, між моментами малої і наступної повної вод називаються від­повідно тривалістю падіння і тривалістю зростання рівня. Промі­жок часу між сусідніми повними чи малими водами називається періодом припливу. Залежно від періоду розрізняють припливи: півдо­бові, добові та змішані.

Припливно-відпливні коливання рівня зумовлені спільним впливом притягання Місяця і Сонця. Місячна припливотворна сила визначає основні риси припливних явищ на Землі. Вершина припливної хвилі слідує за Місяцем, який здійснює добовий рух навколо Землі. Повна вода наступає після проходження Місяця через меридіан даного міс­ця (цей момент називається кульмінацією Місяця).

Як відомо, Земля і Місяць утворюють систему небесних тіл, що обе­ртаються навколо спільного центру мас. Вони виконують повний оберт навколо цього центру за 27,3 доби (місячний місяць). Окрім цьо­го, Земля щодоби здійснює повний оберт навколо своєї осі. Унаслідок взаємного притягання і відцентрових сил у системі Земля - Місяць на кожну частинку води Світового океану діють сили притягання Землі і Місяця і відцентрові сили добового обертання Землі і спільного обер­тання системи Земля - Місяць.

Сили притягання й обертання Землі в кожній точці океану постійні в часі, їх рівнодійна є силою тяжіння. Тому вони не утворюють припливів. Сила притягання Місяця і відцентрова від спільного обертання сис­теми Земля - Місяць змінюються в даній точці Землі залежно від місце­знаходження Місяця. Рівнодійна цих сил і є припливотворною силою.

Класифікація припливів здійснюється за їх основними ознаками: кількістю повних і малих вод у місячну добу, характером нерівності, симетрією в наростанні та спаданні рівня. Ці ознаки можуть бути ін­тегрально охарактеризовані співвідношенням амплітуд основних півдобових і добових складових припливу, які визначаються за допомо­гою гармонічного аналізу.

Максимальна величина припливів у відкритому океані становить близь­ко 80 см. З наближенням до берегів зменшуються глибини й ускладнюється ре­льєф дна. Це може вносити великі зміни в той характер припливів, який мав місце у відкритому океані. Поблизу висунутих у море мисів і нерозчленованих берегів величина припливу не перевищує 3 м. 5-6-метрові припливи зустрічаються лише в протоках, вершинах заток і гирлах рі­чок.

Припливи супроводжуються припливними течіями, швидкості яких досягають 15-20 км/год. Це зумовлює знесення судна, відхи­лення від курсу, втрату швидкості. Для найбільш важливих районів Світового океану складаються таблиці припливних течій, в яких ука­зано час зміни напрямку течії, а також величину і час максимальних швидкостей течії.

Важливе значення мають припливні явища в річках. У такі порти, як Лондон, Ліверпуль, Роттердам, Гавр, Гамбург, судна з великою осадкою можуть заходити лише в період припливу. У гирлах річок доводиться рахуватися з можливістю появи бора - крутої припливної хвилі заввишки 2-3 м, яка рухається вверх по річці зі швидкістю 10-25 км/год. Малі судна, зненацька застигнуті бором, можуть зазнати аварії, а великі - тимчасово втратити управління.

Досить потужні припливні електростанції споруджено в Росії, Франції, Англії, США, але їх частка в загальному виробітку електрое­нергії вказаних країн порівняно незначна.