Додатки

Додаток А.

Уривок з інтерв’ю з Ємченко М. П.

П.С. – Як ставились до віри Ваші батьки?

Є.М. –Ну як ставились?! Тепер же Бог один, а вірують хто як хоче. Ходили в церкву, празднували. Як праздник який, так тоді не робили. Хай скільки роботи, ну не робили. Ну а як у колхозі, там не понімали який праздник, а йди поли чи коси, чи греби, шо хоч, а роби. А так Бога понімали і раньше були дітей учили. Дома бувало баба поставляє: «А ну, кажіть Отче Наш перед іконою». Всі молимося, як тільки пагано нахилився, поклон, по жопі лозиною. І тоді були діти слухняні.

П.С. – А яке Ваше ставлення до віри?

Є.М. – Яке?! Молюся, знаю, шо вроді би Бог є. Поки ноги ходили, в церкву ходила, а тепер в церкву не ходю. Православна вера. Ніяких не баптистів, нічого. А як мати була, батько в такій вірі, в такій і я.

П.С. – А де і коли Ви вперше почули про Бога.

Є.М. – Ну, баба нам часто розказувала. Було посідаємо: «Бабо, кажіть шонебудь». Баба начіна розказувать як оце воно, вони ж тоді книжки читали, Євангеліє, і було розказують: «Оце отак, оце Господь», учили молотви. А як перед Рождеством, учили ото і рождевствувать, і посівать, і все. І так ото. Баба вірували і мама в такій вірі, і я в такій вірі.

П.С. – А як Ви його собі уявляли у дитинстві, Бога?

Є.М. – Ну, Бог… Тоді ж у каждого ікон було. У нас було, мабуть, шість іконів, у каждімуглі. І оце там, Матір Божа, Ніколай Угодник, Спаситель. Усякі були ікони. Так ми й знали, шо… Малих дітей, як ото шось там поставлять, шоб не займали. Та кажуть: «Гляди, не займай, Бозя дивиться, так Він скаже». Так брат узяв, а нікого не було, а йому хотілося чи сахарю, чи там шось таке, так він взяв ножниці, та Богу очі повиколював, каже: «Тепер, він вже не скаже»(посміхається). Ото таке.

П.С. – А які обряди пов’язані зі сватанням були у Вашому селі?

Є.М. –Обряди такі. Як посилають сватать, кого там гукнуть сватів, поперев’язують рушниками. Пішли ж договорилися раньше, шо на такий день, прийдуть свати. Там договорились коли свайба, коли шо. Відтіля їх ще перевяжуть. Ті шо посилають перевяжуть, а тоді як од їх ідуть перевяжуть рушниками. Поїли, а тоді договоряються на свайбу, як вона буде, а як не буде, так ото засватали та і все.

П.С. – А що приносили з собою свати?

Є.М. – Шо приносили?! Хлібину, бутилу і все. Шо ж вони ще приносять?!

П.С. – А що вони говорили, як і чим їх зустрічали?

Є.М. – Та зустрічали. Уходять, їх приглашають, сватами називають. Другі, шо там лисиця йшла і слід загубила, а ми по сліду, шо тут хороша дівиця. А другі прийшли, побалакали, випили, повечеряли і пішли.

П.С. – А як під час сватання поводила себе дівчина?

Є.М. – Ну як?! Балакають шо ж там нада, а її заховають і кажуть: «Довбай комін», а вона там пальцем довбе. А тоді шо вони там побалакають, а тоді виходе вона. Договоряються і показують же молодого. Договоряються на коли там свайба і все.

Додаток Б.

Уривок з інтерв’ю з Різник В. М.

Б.Р. – А яке Ваше ставлення до віри?

Р.В. – Ну вірим у Бога, вірим у Бога.

Б.Р. – Розкажіть, що таке для Вас віра?

Р.В. – Віра? Я знаю – вірим, так воно з покон віків було. Не ми його начинали і не нам його кончать. Так кажуть, що є Бог і янголи єсть, і ми так віримо, що так єсть.

Б.Р. – Якого Ви віросповідання? Віросповідання?

Р.В. – Християнської віри.

Б.Р. – Розкажіть докладніше, хто або яка подія вплинули на те, що Ви стали віруючим?

Р.В. – Ну, мати і батько віруючі були і нас так привчали до цього.

Б.Р. – Де і коли Ви вперше почули про Бога?

Р.В. – Од мамки, мамка посилала на Паску у церкву в Обитошну – за дванадцять кілометрів ходили святить паски, яблука на Спаса святили. А на Паску – паски, ходили за дванадцять кілометрів, бабочки ходили і ми за ними. Мамка напече, бо самій ніколи було. А мене малою…, як я ще малою була, ходила в Обитошну з бабочками.

Б.Р. – Як Ви його собі уявляли у дитинстві?

Р.В. – Та вірили, та я знаю? Вірили і знали, що є Бог. Було показують, як тіки балуємося, мати показує он Бозя битиме, і ми, так собі і знали, що це Бог – не можна шкоди робить, нікуди лізти.

Б.Р. – Ким він був для Вас?

Р.В. – Ну, як батько, Бог, він для всих Бог.

Додаток В.

Уривок з інтерв’ю з Бондаренко О. М.

Б.Я. – Як ставились до віри Ваші батьки? Вони були віруючими людьми?

Б.О. – Ну я б так не дуже й сказала, що були віруючі. Це щоб віруючі нада було в церкву ходить, туда, сюда, а в них возможності тоді не було.

Б.Я. – А Ви віруюча людина взагалі?

Б.О. – Бігала, я ще й малою з бабушкою на Обіточну да це я повню бігала малою.

Б.Я. – Як Ви ставитись до віри? Розкажіть, що таке для Вас віра?

Б.О. – Віра в Бога?

Б.Я. – Да.

Б.О. – Віра в Бога нада ходить, нада вірить, може і він нам чимсь одяче. Я знаю що.

Б.Я. – Якого Ви віросповідання?

Б.О. – Я не знаю.

Б.Я. – Християнського?

Б.О. – Християнського, хай буде так (посміхається).

Б.Я. – Розкажіть докладніше, хто або яка подія вплинули на те, що Ви стали віруючою людиною?

Б.О. – А те стало, я ж кажу як я була маленька, я ходила з бабушкою, аж туда на Обіточну, і я ото привикла і ото знаю вже була дівочка слава богу, ми ото ще й тоді ходили. Тоді і сюда, ще й сюда бігала. А щас уже чось усе болить, я зараз ні.

Б.Я. – Де і коли Ви вперше почули про Бога? Ким він був для Вас?

Б.О. – Хто?

Б.Я. – Бог, хто Вам про нього розповідав?

Б.О. – А, Бог це сама віруюча людина, та, що людям помагає, як викарапкаться, що робить.

Б.Я. – Як Ви його собі уявляли чи уявляєте?

Б.О. – Та я поки молодша була то мені вроді страшніше було, а щас уже вроді такі люди як і ми.

Додаток Д.

Уривок з інтерв’ю з Келембет Н. Д.

Х.О. – Скільки днів тривало весілля?

К.Н. – Положено два дні, а воно було й тиждень.

Х.О. – Як називалися ці дні?

К.Н. – Свадьба. Свадьба. Свадьба. Свадьба.

Х.О – З чого починалося весілля? Як проходило? Чим закінчувалося?

К.Н. – Як готовилися, загукували ті ж ходили, готовили все: їжу, водку. Готовили, заходять, опять же приносять хлібину, міняються хлібинами. Ото таке.

Х.О. – А як проходило?

К.Н. – Гульня була.

Х.О. – А закінчувалось чим?

К.Н. – Так і закінчувалось. Кіньми їздили і всього було.

Х.О. – Як прикрашали весільний стіл? Які страви готували?

К.Н. – Всякі. Тепер же не готовлять, а колись і борщ готовили, тепер же ні, товченку, картоплю, солку всяку, сало, хліб, оце такі, помідори, огірки. Тепер уже тут начинають.

Х.О. – Чим обдаровували гостей?

К.Н. – Як чим? Не пойму тут я.

Х.О. – Гостям щось дарували?

К.Н. – Ну на свадьбі конєшно. Не гостям дарували, а молодим дарували.

Х.О – Як одягалися молоді?

К.Н. – Плаття, цвіти, обикновенні, ну як туфлі, все.

Х.О. – Що вони повинні були робити?

К.Н. – Нічого. Цілуватися тільки тай більш нічого.

Х.О. – В яких обрядах вони брали участь?

К.Н. – У всяких. І в танцях, і піснях разне.

Додаток Е.

Уривок з інтерв’ю з Калайтан А.В.

Р.В.:- Які повір’я пов^’язані з народними? А шо це мається на увазі? Повір’я, народними?

Р.В.: - Народження дитини.

К.А.: - Ну, я думаю шо, шо в основном, все народними, народні повір’я, все, все од народу йде, передається. Так що, що б не було, то це - од народу.

Р.В.: - Що бажали породіллі гості?

К.А.: - О, бажали, щоб дитина росла здоровою, щоб сама мала здоров’я, щоб дитина росла щасливою. Обично, перший раз, коли бачив дитину, немовля – то треба покласти під подушечку желізний рубль, - для того щоб дитина, уже будучи дорослою, була багата. Повір’я таке було, от. Ну, бажали, канєшно, шоб сім’я була кріпка, щоб любляча, щоб дитина виросла люблячою, здоровою, щирою.

Р.В.: - Що дарували?

К.А.: - Дарували? Для дитини дарували, ну, хрестики –це купляла крьосна і крьосний, купляли хрестики. А так, дарували одежку для дитини дарували, ну кожен, що міг – те й дарував, канешно, нові вєщі там, ілі якийсь отрєз, там єслі дівчинка, то якийсь отрєз на платтячко, от. Якщо хлопчик, то могли купити там такі штанці, чи костюмчик там подарувати, от. Ну, зараз уже, канєшно, зараз уже золото дарять.

Р.В.: - Як проходили хрестини?

К.А.: - Хрестини – це ж в церкві проходили. Ну, немовля, якщо хлопчик, то по-моєму держала мама хрещена, якщо дівчинка була – батько хрещений. Батька й матір рідних не пускали туди, не можна було присутствовать. Даже якщо мати хрестить, от, допустім, в один день хрестини: вона хрестить свою дитину і її взяли хрещеною матір’ю, там подруга взяла, - і в одни день хрестять, то цій матері не можна присутствовать на хрестинах, - яка родила, якої дитину хрестять. От, то батьки ждали вже, ну, коло церкви. В ета, опускали дитину, роздівали, опускали в купіль, хрестик одівав батюшка, замотували така, забула як вона називається, не покришка, ні, не покришка. Як же вона називається? Ну, ткань там, ну, в основном, байку там, метра два – щоб дитину з купеля замотували в неї, і оцю, оцю ткань старалися зберегти, зберегти її до самого-самого і передавали. Дитина виросла – ось твоє, ось та ткань, що тебе замотували після купеля. Воно щиталося як таким, святим якимсь, свяченим таким. Добавляло, казали, що добавляло дитині здоров’я і так як зараз з пуповини отдають, і щоб держали, так тоді, от.

Р.В.: - Кого запрошували у куми?

К.А.: - У куми могли запрошувати і подруг, і могли там сестер, і братів там, но як такої, такого не було шо там, от тільки ось оцього. Ну, якщо жінка родила дитину, і, бувало так, що померла дитина – одне померло, друге померло, то казали всігда: треба брати у куми, от їдеш у церкву – хто б не йшов, от кума, жінку, хто б не йшов, може це йде бабушка, якій 70 років, для того щоб дитина, ну це вже як повір’я таке було, щоб дитина залишилася живою, - то брали первого встрєчного і приглашали. А от Христа, як кажуть, отказуваться не можна: хто б ти не був, як би тобі не хотілося, ну ти повинен все зробити, тобі довіряють це, то ти повинен согласиться. Оце таке.

Р.В.: - Як вони себе поводили?

К.А.: - Як вони себе поводили? Ну, канєшно, раді були. Раді були, що вони куми, що тепер уже рідня, уже, як кажеться, і молоді батьки були раді, що в них появилися, крім того, шо подруга була там, а вона тепер ще і кума, вона. Це ж кажуть, тут кума вона, а на тому світі, коли ми отходем, кажуть: нам матерями – тут наші мами, а на тому світі, кажуть, коли ми отходем, на тому світі матерями на крьосні стають, ці, хрещені батьки, батько і мати – хрещені.

Р.В.: - Хто і як запрошував на весілля?

К.А.: - Раньше було на весілля запрошували: собираються, єслі там, у неділю були свадьби там, весілля, в неділю. У суботу собирається кортеж, кортеж. Нєвєста наряжається, женіх приїжджає за нєвєстою і їдуть і дружки, і дружки там, дівчата-хлопці, гармошка і на машині. Їдемо по селу і уже знали, кого приглашать на свадьбу. І обязатєльно пекли шишки, робили. Шишки і оце, беруть шишки, скільки приглашонних на свадьбу – скільки і шишок у сумку. І ото вже там старша дружба, дружка із цими шишками, шишками заходять, ага. Заходять, остановилася, машина їде, танці, пєсні, на мішині – уже чуть, шо свадьба, щоб їдуть приглушать на свадьбу, на весілля. Під’їжджаємо до двору, всі виходимо з машини і жених, і нєвєста, представте, це на откритій машині, «Газон» машина і нєвєста та. І оце каждий раз виходять з машини, табуретку підставляють, заходять. Пішли, приходять, ну там ідуть тільки дружка і дружок, старші і жених, і нєвєста ідуть, і приглашають. Поклон, три рази поклоняться: «Приглашаємо вас на весілля» і дають шишку. То це вже не можуть отказать, там вже як такась причина, що ета. От, виходять відтіля молоді, опять на машину, опять їдуть. Єслі не далеко там шо там, шо пройти можна, - то йдуть по селу. Виходять люди, дивляться, вітаються, вітають. Це, значить, на завтра приглашають. Суботній день на неділю приглашають на свадьбу. Ну, потом вже кажуть на який час приходить, от.

Додаток Ж.

Виховна година «Особливості одягу селян Степової України. Роль вишиваники»

Мета:

освітня:

- поглибити знання про одяг селян рідного краю;

- розкрити роль у ньому такого виду народного мистецтва як вишивка;

- продовжити знайомство з українськими національними звичаями, традиціями, оберегами (вишитий рушник, символіка кольорів, елементів, візерунків).

розвивальна: розвивати творче мислення, увагу до деталей

виховна: виховувати любов до рідного краю, шанобливе ставлення до українських національних обрядів, традицій.

Обладнання: українські національні вишивані костюми, рушники, хліб та сіль, технічні засоби навчання (мультимедійний проектор, музичний центр), біла тканина, маркери.

Хід виховної години:

Вчитель:

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене…

Заполонили світ нейлони та шовки…

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами й листом.

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиком і стелиться і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

- Як ви мабуть вже здогадалися, сьогодні ми поговоримо про один із видів народно-демократичного мистецтва – вишивкою.

Ведучий 1: Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники, скатертини тощо. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст

Ведучий 2: З давніх-давен на Україні існував звичай: по закінченні жнив останній сніп перев'язували вишитим рушником і урочисто з піснями несли в село.

Вчитель: Отже, пригадайте і скажіть, який хороший звичай зустрічати гостей споконвіку існує в нашого народу?

( Подавати на вишитому рушнику гостям хліб і сіль).

Ведучий 1: Наші дідусі та бабусі пам’ятають такий звичай: коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб рятував від лиха, щоб нагадував йому про рядну домівку. Син приймав рушник і цілував хліб.

Вчитель : Як ви думаєте, для чого так багато вишитих рушників?

(Рушники - це обереги нашого дому, нашої родини. Вони захищають від зла, лиха).

Ведучий 2: Рушник - це обличчя оселі та її господині. Рушниками прикрашали хату. "Хата без рушників — казали в народі, — що родина без дітей”. Рушники вішали над образами. Рушником накривали хліб на столі або на покуті. Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святити до церкви.

Учень виступає з повідомленням: Велика наша Україна і в різних куточках вишивають по-різному, але всі рукодільниці вкладають у свої вишивки теплоту своєї материнської любові, відданість своєму народу. Тому й сила рушника - в його візерунках. Рушники можна читати, як читають книги, адже кожен елемент візерунка щось символізує. Ось подивіться на цей рушник. (показує). Що на ньому вишито? Народна вишивка відзначалася багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами.

Вчитель:

- Як називається шов, яким вишитий цей рушник? (хрестик)

- Які ще ви знаєте шви? (гладь, ланцюжок, низь).

- А ще на сьогоднішній час вишивають рушники, сорочки бісером.

Учень розказує народну легенду:

Легенда про рушник.

"Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб. Коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров'я береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає".

Вчитель: Рушник - це символ людського щастя, і тому батьки дають його своїм дітям, коли вони вирушать у дорогу власного життя. Послухайте про це пісню.("Пісня про рушник" А. Малишка)

Ведучий 1: 14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. "Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови.

Ведучий 2: Для того, щоб усі члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима. Під ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:

Пресвята Покрiвонько,

Перед твоїм кривалом

Голови схиляємо.

Прохаємо, Покрiвонько,

Од лиха укрити,

Здоров’ячко наше

Знов нам обновити.

Учень виступає з повідомленям: Для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва.

Учень виступає з історичною довідкою: До одягу XV ст. входила насамперед вишита сорочка переважно із грубого саморобного полотна. У чоловіків вона була короткою, глухою, тунікоподібною, з прямокутною горловиною. Жіноча вишита сорочка була довгою, різноманітного крою: тунікоподібна, з плечовими вставками (пришитими по основі й по підканню стану), з суцільнокроєними рукавами. Характер декорування чоловічих вишитих сорочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше прикрашали, переважно вишивкою, парубоцькі сорочки; стриманішими були сорочки літніх чоловіків.

Вчитель: Що означає червоний і чорний кольори в українській вишивці? (Червоний - це колір калини, яку здавна любили й шанували на Україні, це любов, радість. Чорний - колір землі - годувальниці, туга, смуток, журба за рідною стороною).

Ведучий 1: Ми вже знаємо, що рушники на Україні вишивали ще з глибокої давнини, коли не було різнокольорових фарб та барвників. Як ви думаєте, чим ваші прапрабабусі фарбували нитки для вишивання, щоб вишити такі красиві візерунки (орнаменти)? Ви хочете про це дізнатися? Гаразд, сьогодні я відкрию вам невеличку таємницю:

з відвару м'яти та кропиви - можна одержати зелений колір

з відвару звіробою - коричневий;

з відвару лушпиння цибулі - жовтий;

сік калини та малини давав червоний колір.

Учень виступає з повідомленням: На багатьох українських рушниках, а також на вишиванках та керамічних виробах квітне, простягає догори дивні, химерно закручені гілки незвичайне дерево. Це — Світове Дерево, або Дерево Життя — бо втілює воно в собі все життя в нашому Всесвіті у всіх його проявах. Дерево тягнеться догори, отже, це — світлий і добрий символ. А ще сильний, тому набував охоронних властивостей. І рушник, на якому було вишите Дерево Життя, вважався хорошим помічником у дорозі; також ним обрамляли ікони. Оберегові властивості такого рушника посилювалися ще й через те, що в гілках цього Дерева дбайливі майстрині часто "ховали” інші оберегові знаки – кружечки, гачки, символ безкінечності та інше, що мало сильний вплив на свідомість наших пращурів і допомагало їм долати всілякі перешкоди.

Ведучий 1: А тепер давайте пограємо у народну гру «Рушничок дружби». Будемо малювати на білій тканині червоним і чорним орнаменти вишивки, передаючи тканину по колу.

Учні малюють під музику «Два кольори»

Гляньте який у вас вийшов «рушничок дружби»

Вчитель: А як гарно сказано у віршах про народну вишивку!

Учні по черзі читають вірші.

1. Вишиванка - символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

2. Вишиванка - дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

3. Вишиванка - біль на п`ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра - ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами-крильми.

4. Біля річки дитинча кирпате,

Кинуло віночок в часу тлінь -

В плетиві надії, мрії, злато,

Загойдалась пісня поколіннь.

5. Колисанки не забудь дитино,

В серці вишиванку залиши...

Не зліпити болем Батьківщину,

Як розбите дзеркало душі.

6. Веселкою сплелися кольори

На рушничку твоєму, наче доля.

На нім — тобою прожиті роки,

Усі достоту, з радощами й болем.

Вчитель:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте те, що дала мати.

Ведучий 1: Сподіваємося, що хтось із присутніх на нашому Святі теж захопиться прекрасним мистецтвом вишивки і колись зачарує нас власноручно виготовленими виробами.

Ведучий 2: Не забуваймо, що культура має два крила — збереження і примноження.