21 Становище українських земель в першій половині 19 ст.

Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли.

Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потреби брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політичним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина населення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.

В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. На відміну від знаті, – як української старшини, так і польської шляхти, – що панувала в українському суспільстві XVIII ст. й діяла за принципом «чим менше втручання уряду, тим краще», імперські бюрократи, які правили у XIX ст., вважали, що чим більшим числом законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.

22. Охарактеризуйте історичну роль Кирило-Мефодіївського товариства та громадського руху у національному відродженні України в 2й половині 19ст.

Кирило-Мефодіївське товариство — перша на Україні організація політичного спрямування. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим, вчителем Василем Білозерським та Миколою Гулаком. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливішими з цих положень до яких вони закликали були заклики до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання привернуло найбільшу увагу товариства: всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах. Столицею федерації мав стати Київ.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

У 30-х — 40-х роках центром національного руху став Львів, і громадсько-культурне об'єднання "Руська Трійця. Діяльність "Руської Трійці була кроком уперед у розвитку національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.

На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазні та буржуазно-демократичні революції. Не зали­шилась осторонь і Австрійська імперія. Події революції надали широкого розмаху національно-визвольному руху у Східній Галичині. Уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини.

Галицька інтелігенція прагнула за­безпечити вільний розвиток українського населення. Міські ради стали організаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної України, тобто за її відо­кремлення від Західної Галичини, за навчання в усіх учбових закладах рідною мовою, за створення україн­ської національної гвардії тощо.

Подальші події були пов'язані з масовими виступами на­селення проти грабіжницької політики уряду. Навесні та вліт­ку 1849 р. масові виступи охопили понад 100 сіл Галичини. При цьому часто захоплювалися поміщицькі землі. Революційні події охопили й Північну Буковину, де селя­ни силою повертали захоплене у них поміщиками. Було видано імператорський указ, який санкціонував скасування кріпацтва в Угорщині за викуп на таких же кабальних умовах, як і в Галичині та на Буковині. Уряд не допустив і об'єднання Закарпаття із Східною Гали­чиною, за що виступала частина закарпатської інтелігенції. Але все ж таки уряд розігнав парламент і згодом віді­брав у народу більшість завойованих ним свобод.

Проте революція мала важливі наслідки для населення Західної України. Найголовнішим з них було скасування крі­пацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер, все ж сприяла розвиткові капіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і піднесення націо­нально-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.

23. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ХАРАКТЕР ТА НАСЛІДКИ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ 1861 Р.

Друга половина ХІХст. в історії Російської імперії позначена різноманітними подіями. На початку 60-х років царський уряд здійснив “визволеня селян” згори: 19 лютого 1861 р. цар Олександр 2 підписав маніфест про реформу.Каталізатором реформаторських процессів в Росії стала Кримська війна 1853-56 р. Вона показала занепад кріпосницького госродарства, наростання соціальної напруги і щоб уникнути революції Олександр 2 підписав маніфест про скасування кріпацтва. Основні положення: 1.Ліквідація особистоі залежності. 2.Створення органів селянского самоврядування. 3.надання землі селянам. 4.Викуп селянських наділів. Законодавчі акти проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права “вільних сільских обивателів як особистості, так і майнові”.Селяни-кріпаки перестали бути власністю поміщіків. Вони могли вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприемства, торговельні заклади, без дозволу поміщика одружуватися та інше. Поміщики за встановлені повинності (роботою або грішми) змушені були надати селянам у постійне користування «садибну осілість» и повний наділ польової землі та інших угідь. Але тільки з 1 січня 1883 р. селяни в обовязковому порядку мали викуповувати польові наділи. Оскільки в переважній більшості повітів України земля була високої якості, тут встановлювались меньші порівняно з іншими районами Росії норми селянського землеволодіння (від 3 до 6 десятин на душу на півдні і від 3 до 4 десятин на лівобережжі). Поміщікам надавалися широкі можливості зменшувати площі селянських земель, надавати їм неповні наділи. У селах Лівобережжя та Півдня було відрізано біля 1 млн. десятин- 15% загальної площі. Із загальної кількості 2.5 млн ревізьких душ в Україні 220 тис були позбавлені землі. Майже 100 тис селян одержали наділи до 1 десятини на душу. Наділи, меньші за 5 десятин, тобто менші за прожитковий мінімум, одержали 94% селян. Поміщики залишали собі найкращі землі, селян позбавляли випасів, водопоїв, луків, лісів та інше. Інтересам поміщіків відповідали і закупівельни ціни. Загалом сеяни повинні були внести закупівельних платежів на суму, що в 4 рази перевищувала тогочасну ринкову вартість землі.

Для державних селян (50% селянства України – 2.2 млн душ) умови реформи були сприятливіші. Вони отримали вдвічі біліші наділи ніж поміщецькі селяни, а викупи платили меньші. Хоча реформу 1861 р. було здійснено в інтересах поміщеків, вона сприяла розвитку капіталізма в Україні. Проте селянська реформа в Росії були обмежені, непослідовні, половинчати. Причини: віддаленість від основних центрів Європєйського життя, високий авторитет монархії, слабкість і неорганізованість опозиційних сил. Але не був зроблен останній крок: не проглосили Конституцію, не дозволили скликати парламент. Селянська реформа була першою серед низки інших реформ.