- •Екзаменаційні білети з дисципліни «Політична економія»
- •2. Грошовий обіг та його закони.
- •3. Земельна рента та її форми.
- •3. Економічне зростання: типи і фактори.
- •1. Економічна теорія і політична економія: проблеми взаємозв’язку. Позитивна і нормативна політична економія.
- •2. Прибуток як економічна економічна категорія.
- •3. Нтр та її роль в економічному зростанні.
- •2. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.
- •3. Держава як суб’єкт економічних відносин.
- •1. Методи економічних досліджень.
- •2. Інституціональні основи ринкової економіки.
- •3. Економічні функції держави та їх класифікація.
- •1. Функції політичної економії.
- •2.Ринок: суть, функції, суб’єкти та об’єкти.
- •3. Суспільний продукт(с.П.): форми та методи обчислення.
- •2. Інфраструктура ринку.
- •3. Суть і види економічного відтворення.
- •2. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
- •3. Міжнародний поділ, праці міжнародні економічні відносини.
- •1. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.
- •3. Світове господарство: його суть та структура.
- •2. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції.
- •3. Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Характеристика тіньової економіки в Україні.
- •2. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання.
- •1. Банки, їх роль та функції. Банківський прибуток.
- •2. Заощадження та інвестиції. Роль інвестицій в економічному зростанні.
- •3. Заробітна плата та її теорії.
- •3. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.
- •3. Економічні кризи та їх причини.
- •2. Теорія зайнятості. Проблеми повної зайнятості в умовах ринкової економіки.
- •3.Необхідність і методи державного регулювання зовнішьно-економічної діяльності.
- •2. Роль ринкової інфраструктури у регулюванні ринкових відносин.
- •3. Безробіття: причини, види, форми. Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма його наслідками.
- •2. Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки.
- •1. Структура власності: типи, види і форми.
- •1. Відносини власності на фактори виробництва і характери їх поєднання. Права власності.
- •2. Кругооборот і оборот капіталу підприємства.
- •3.Необхідність і сутність фінансів. Державні фінанси.
- •1. Тенденції розвитку відносин власності.
- •2.Роль підприємства і підприємництва в ринковій економіці.
- •1. Товарне виробництво і його роль у розвитку суспільного виробництва.
- •3. Концентрація і централізація виробництва та капіталу. Виникнення монополій та їх форми.
1. Структура власності: типи, види і форми.
Тип власності – це найбільш загальна характеристика поєднання робітника із засобом виробництва. Типи власності: суспільна, приватна, змішана. Суспільна: Вид: державна, колективна. Державна: Форми: загально-державна та муніципальна. Колективна: Форми: кооперативна, акціонерна, партнерська, власність громадських організацій, власність релігійних та культурних організацій. Приватна: Вид: індивідуально-трудова та з най маною працею. Індивідуально-трудова: Форми: одноосібна і сімейна. З найманою працею: Форми: корпоративна, монополістична, індивідуальна з використанням найманої праці. Змішана: (це і тип, і вид). Форми: державно-колективна, державно-приватна, приватно – колективна. Форма власності – це система економічних або господарських зв’язків, які зумовлені відповідним способом поєднання робітника із засобом виробництва.
Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм. По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.
По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.
В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.
На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.
Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки. Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини. Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудова приватна власність. Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств.
2. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.
Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.
Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств. Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1. формами власності; 2. формами організації; 3. розмірами; 4. сферами діяльності.
Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:
Індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику.
Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;
Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;
Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного виробництва, громадської та релігійної організації;
Державне, засноване на загальнодержавній власності;
Комунальне, засноване на власності адміністративно-територіадьних одиниць;
Спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;
Орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам. є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.
На відміну від часу виробництва час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.
Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів. Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.
3. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Державне регулювання виконує функцію створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури, яка полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки, сприяють суспільному відтворенню. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з суб’єктів впливу. Планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному масштабі. Непрямі методи регулювання – фінансові та кредитні важелі, податки субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи. Основні форми державного регулювання: короткострокове або емпіричне державне регулювання – комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом’якшення наслідків економічної кризи. Довгострокове державне регулювання – економічне програмування. Сьогодні це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон’юктурне (спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання госп кон’юктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання – науково обґрунтовані плани економічного та соціального розвитку). Директивне планування – владні структури визначають економічні потреби та забезпечують реалізацію планів.
Білет № 22