1. Канал документної комунікації: сутність, типи док-тів, комунікаційні бар'єри

Комунікаційні канали - це реальна або уявна лінія, по якій повідомлення і інф-ція рухається від комуніканта до реципієнта. Комунікаційний канал надає засоби для створення і передачі повідомлення (мова, коди, технічні засоби).

Канали поділяються: 1)канали, які використовують вроджені засоби для передачі смислових повідомлень. В залежності від засобів канали розділяють на: невербальні і вербальні. Потреба в штучних комунікаційних каналах і засобах виникає в зв'язку з необхідністю передавати інф-цію на відстань. Термін штучний канал став канал символічних док-тів: амулетів, прикрас. Таким чином в суспільстві сформувалася потреба використовувати канали: вербальні, невербальні, документний та індивідуальну пам'ять.

Вербальна комунікація: радіо, телезв'язок, машинозчитувальні док-ти. В залежності від каналів, які застосовують розрізняють 3 роди комунікацій: усна, що використовує як правило водночас природні вербальні та невербальні канали; документальна, що застосовує штучно утворені канали - письмо, друк; електронна комунікація , заснована на провідному радіозв'язку, електротехніці, оптично-волоконних засобах.

Типи док-тів: зчитувальні — твори писемності природної та штучної мови; іконічні - док-ти, що несуть знаки і образи, подібні об'єктам (малюнки, фото, картини); ідеографічні - карти, ноти, схеми; символічні — речові об'єкти, що виконують докуменгні функції (музейні експонати, історичні реліквії); машинозчитувальні; аудіальні.

Комунікаційні бар'єри - це перешкоди на шляху руху смисла від комуніканта до реципієнта. Бар'єри усної мови:

технічний - шум, перешкоди в штучних комунікаційних каналах;

міжмовний бар'єр виникає при невідповідності мов, кодових систем.

На даний час існує велика кількість штучних мов, яка дозволяє усунути та спростити бар'єр спілкування.

Соціальний бар'єр виникає між людьми, що розмовляють однією мовою, але належать до різних соціальних груп.

Психологічний бар'єр виникає в наслідок деформації в процесі перцепції (пізнання однією людиною іншої людини).

2. Структура та основні напрямки створення і реалізації системи управління державними інф-ними ресурсами

/нф-ні ресурси—док-тн і масиви док-тів в інф-них системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, депозитах, музейних сховищах). Це частина існуючої професійної інф-ції, яка є цінною для сфер діяльності і може активно використовуватись для її підтримки і розвитку. Державні інф-ні ресурси-створені за державний рахунок і зберігаються в організаціях, розміщених на території України і призначені для забезпечення інф-них потреб суспільства, органів держ. влади.

Головна мета інф-ної політики держави - захист своїх національних інтересів у внутрішній і зовнішній політиці через ЗМІ. В цьому зв'язку роль державних ЗМІ полягає в тому, щоб бути засобом впливу на масову свідомість суспільства, процес формування громадської думки. Інф-на політика держави повинна будуватися на принципах формування єдиного інф-ного ринку.

На внутрішньому інф-ному ринку держава повинна:

1)стати регулятором діяльності ЗМІ;

2) вдосконалювати механізм їх законодавчого регулювання;

3)недопущення інф-ної дискримінації держави.

Термін „інф-на територія держави" - це умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інф-ції, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією „Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Політика держави в галузі інформаційної безпеки повинна спрямовуватись на створення дійового механізму, нейтралізації усіх видів інф-ної загрози для підтримки інф-ного суверенітету держави. Дуже важливим є питання забезпечення інф-ної безпеки у сфері комунікацій. Важливим є питання уникнення інф-ного шантажу, використання іноземними користувачами локальних мереж (у тому випадку, коли ця діяльність підриває інф-ний суверенітет держави).

Інф-на політика України (із закону „Про інф-цію") – сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інф-ції. Головними напрямами і способами держ. інф-ної політики є: забезпечення доступу громадян до інф-ції; створення нац.систем і мереж інф-ції; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інф-ної діяльності; забезпечення ефективного використання інф-ції; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інф-них ресурсів; створення загальної системи охорони інф-ції; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інф-ції і гарантування інф-ного суверенітету України. В Україні створена правова база для споживачів інф-ції, яка забезпечує право на отримання інф-ції. Право на інф-цію в Україні забезпечується конституцією, ЗУ „Про інф-цію", ЗУ „Про пресу та інф-цію", ЗУ „Про друковані засоби", ЗУ „Про державну таємницю", ЗУ „Про радіо та ІТГ, ЗУ „Про авторське право".

БІЛЕТ №29.