2.4. Примордіалізм та переніалізм

Основним інтелектуальним суперником модернізму є примордіа­лізм (від анг. primordial - першопочатковий, вихідний). Примордіаліст- ська парадигма грунтується на трьох основних взаємопов'язаних тезах:

4. Етноси (етнічні спільноти, етнічність) мають прадавнє коріння, вони є природними утвореннями, що в тій чи іншій формі існували завади. Нації не являються специфічними сучасними утвореннями - це лише сучасна форма функціону­вання та вияву найдавніших форм міжособистісних стосунків.

5. Етнічна спорідненість має об'єктивний та природний характер.

3. Етнічна належність розглядається як даність - її не оби­рають, з нею народжуються.

Засновником сучасного примордіалізму вважається Е. Шилз, який започаткував цей напрямок своєю статтею «Примордіалістські, особисті, релігійні та громадянські зв'язки», що була надрукована в «Британському соціологічному журналі» у 1957 році. Представники примордіалізму Е. Шилз, К. Гіртц, П. Ван ден Берг та інші вважали, що у «домодерну» епоху склалася система взаємодії між людьми в межах певних колективів (етносів, націй), заснована на мовних, культурних, релігійних, расових, етнічних, територіальних та інших зв'язках. Етнічна група та нація - це спільнота, що сформувалася природним шляхом, внаслідок дії об'єктивних чинників, а не цілеспрямованої діяльності людей. Відповідно, етнічна ідентичність, етнічні почуття також мають природний характер, ґрунтуються на кровних та куль­турних зв'язках. Ці почуття закріплені у підсвідомості людини і вияв­ляються у відчутті спорідненості з членами власної етнічної спільноти.

Американські дослідники Дж. Еллер та Р. Кафлан зводять поло­ження примордіалізму до трьох основних ідей:

4. Всі види «прадавніх» ідентичностей, зв'язків вважаються апрі­орними, природними, біологічною «даністю». Вони мають духовний, психологічний зміст та основу й, відповідно, існують окремо від соці­ального досвіду і практики до них. У будь-якому випадку соціальна сфера не розглядається як їхнє джерело, скоріше навпаки - вони без­посередньо впливають на суспільну практику.

5. Ці «прадавні» почуття і зв'язки не піддаються чіткому, раці­ональному формулюванню, самоаналізу й усвідомленню, водночас, вони мають регулятивну силу, домінують над людською свідомістю. Якщо людина є членом певної спільноти (етнічної чи національної), вона не вільна у виборі, так чи інакше вона обов 'язково належить до цієї групи, особливо з погляду мови та культури.

6. Примордіалізм має справу передусім з емотивною, чуттєвою сферою людського буття. К. Гіртц, зокрема, оперує такими поняттями, як «почуття належності», «сентименти», «зв'язки» тощо. Завдяки цьому примордіалізм стає чимось більшим за «теорію інтересу», а пра­давні ідентичності якісно відрізняються від будь-яких інших форм ідентичності (наприклад, класової).⁶⁷

⁶⁷ Друк за: Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. - К.: Либідь, 1999. - 352 с. - С. 88-89.

Примордіалістський підхід поділяють на два основні напрямки: соціобіологічний та соціокультурний. Прихильники соціобіологіч- ного підходу розглядають етнічну спільноту як, насамперед, біологічну спільність, в основі формування якої лежать кровні зв'язки та уявлення про кровну спорідненість. Етнічності сформувалися у процесі ево­люції. Найбільш відомим варіантом цього підходу є концепція П. Ван ден Берга. Дослідник проводив аналогії між процесами групового роз­межування і солідарності у соціумі та тваринному світі. «Етнічні та расові відчуття - це розширення родинних відчуттів. Отже, етноцен- тризм та расизм - це розширені форми непотизму... Існує загальна біологічна схильність для нашого виду, як і для багатьох інших, - нада­вати перевагу іншим організмам у тій мірі, в якій вони співвідносяться з діючими організмами».⁶⁸

П. Ван ден Берг розглядав етнічність як наслідок генетичної схиль­ності людини до відбору згідно з родинним зв'язком, надання пере­ваги родинним зв'язкам перед індивідуальними. Ця риса визначається в сучасній науці як непотизм. Схильність людини до сприйняття собі подібних, кровна спорідненість є найбільш природним способом об'єднання у спільноти. Саме подібна спорідненість чи уявлення про неї забезпечують виживання спільноти.

Сучасні етнічності та нації - це лише розширені форми родинних зв'язків. У процесі розвитку кордони етнічних спільнот стають дедалі ширшими, етнічна група збільшується чисельно, родинні зв'язки з часом розмиваються. Відповідно, в сучасних націях основну роль віді­грають не кровні зв'язки як такі, а уявлення про кровну та біологічну спільність, що ґрунтуються на об'єктивних ознаках (антропологічних, расових, етнічних, культурних тощо). Про живучість подібних зв'язків протягом історії людства свідчить чітке розмежування соціальних та територіальних кордонів між етнічними групами. Потреба в більш широкому колективі, ніж безпосереднє родинне коло, продовжує існу­вати навіть в сучасних масових індустріальних суспільствах. Подібні відчуття в наш час можуть виражатися у формі націоналізму, расизму, трайбалізму та етноцентризму. Міф про спільних предків та кровну спорідненість має об'єктивне походження. П. Ван ден Берг вказував на недоцільність трактування етнічностей та націй лише як сконстру­йованих спільнот: «Етнічність або расу не можна винайти чи уявити

⁶⁸ Друк за: Ачкасов В. А. Зтнополитология: Учебник.- СПб.: Изд. С.-Петерб. ун-та, 2005.-337 с.-С. 27.

з нічого. Нею можна маніпулювати, її можна використовувати, екс­плуатувати, надавати їй особливе значення, змішувати та розподіляти, але вона повинна співвідноситись з існуючим до цього населенням, пов'язаним між собою, насамперед, ендогамією та спільним істо­ричним досвідом. Етнічність і примордіальна, й інструментальна».⁶

На відміну від соціобіологічного підходу, прихильники соціокуль- турної версії примордіалізму акцентують увагу на культурних засадах буття етнічних спільнот. Дана позиція аж ніяк не заперечує важливості кровної і біологічної спорідненості, однак, першість, все ж таки, нада­ється культурним зв'язкам. Дану версію репрезентують Е. Шилз та К. Гіртц. Етнічні спільноти сформувалися на засадах спільності куль­турних даностей (мови, релігії, звичаїв, традицій, почуттів етнічної та територіальної належності тощо) та прив'язаності до них. Як зазначає К. Гірц, «під примордіальною розуміється така прив'язаність, яка виникає як "даність" - або точніше, як культура, яку неминуче пов'язують з цим, що припускає "даність" суспільного буття... Ця сумісність походження, мови, звичаїв тощо передбачає непередавану, а часом і нездоланну примусовість усередині себе самих».⁷ Подібна форма єднання людських колективів є найбільш давньою і виступає основою пізніших суспільних та політичних форм співжиття, зокрема й державних. У сучасну епоху культурні зв'язки нікуди не зникають - вони були, є та будуть основою буття етнічних спільнот, центральним критерієм поділу людства на національні та етнічні колективи.

Деякі дослідники, зокрема Е. Сміт, виділяють третій окремий напрямок - переніалізм (від perennial - постійний, вічний, довічний). На думку англійського вченого, саме переніалізм, представлений науковими розвідками таких вчених як Дж. Фішмен та В. Коннор, а не примордіалізм, був та й залишається основним інтелектуальним суперником модернізму. Частина дослідників не визнає його за окрему школу, вказуючи на близькість засад переніалізму та примордіалізму. Натомість прихильники переніалізму наголошують, що, незважаючи на певну подібність, між ними існує суттєва різниця. Відповідно до переніалізму нації - це політизовані етнокультурні спільноти, модерні версії прадавніх етнічних груп, що виникли внаслідок еволюції, шляхом розвитку культурних та соціальних зв'язків.

Сучасні нації пройшли складний шлях розвитку і остаточно сформу­валися у модерну епоху. Тобто сучасні нації та донаціональні етнічні форми - це різні, хоча й пов'язані явища. Подібні погляди відрізняють переніалізм від примордіалізму. На відміну від модернізму переніалізм акцентує увагу на етнічній основі сучасних націй, не вважає їх суто винайденими, сконструйованими спільнотами. Наукові здобутки пере- ніалізму та примордіалізму, незважаючи на бажання або небажання їх авторів, активно використовуються ідеологами етнічного націоналізму (звичайно, з поправками на власну націю).

Е. Сміт зазначає, що між переніалізмом та його інтелектуальним суперником модернізмом існує цілий ряд протиріч, які можуть бути узагальнені в такий спосіб:

4. Для переніалістів нація є політизованою етнокультурною спіль­нотою, яка об'єднана спільним походженням, претендує на політичне визнання. Для модерністів нація - це територіальна, політична спіль­ність, об'єднання юридично рівних громадян на конкретній території.

5. Переніалісти вважають націю вічним феноменом, що пере­буває у постійному творенні, коріння якого лежить у минулому, і це минуле вимірюється віками, а іноді тисячоліттями. Для модерністів нація є сучасним і новим явищем, яке породжене умовами, що виникли в сучасну епоху. Вона не існувала у минулому.

6. На погляд переніалістів, нація «укорінена» у просторі і часі, вона нерозривно пов'язана зі своєю історичною батьківщиною. Модер­ністи вважають, що нація - це створений феномен. Вона свідомо та продумано «будується» її членами або створюється з сегментів.

7. Переніалісти вважають націю народним об'єднанням, спіль­ністю «народу», що відображає його потреби та мрії. Модерністи вва­жають, що нація свідомо створюється елітами, які прагнуть впливати на емоції мас, щоб досягнути своїх цілей.

8. Переніалісти вважають, що належність до нації означає наяв­ність певних якостей. Нація - це форма існування. Для модерністів важ­ливим є наявність певних ресурсів. Нація - це можливість діяльності.

9. І

   Переніалісти розглядають нації як дещо цілісне, з єдиною волею та характером. Модерністи вважають, що нації, як правило, розколоті на певну кількість (регіональних, класових, тендерних, релі­гійних та інших) соціальних груп, кожна з яких має свої потреби та інтереси.

7. Для переніалістів основним принципом існування нації є зв'язок зі спадком предків та своєрідна культура. Модерністи вва­жають, що принципи національної солідарності засновані на соці­альних комунікаціях і принципі громадянства.⁷¹

Таке розмежування доволі чітко визначає не тільки відмінні риси переніалізму та модернізму, але й вказує на основні засади усіх анти- модерністських напрямків та течій, зокрема і примордіалізму.

Слабкістю примордіалізму та переніалізму (якщо визнавати останній як окремий напрямок) є відсутність власної чіткої теорії, культурний та біологічний детермінізм. Однак, незважаючи на певну інтелектуальну слабкість, примордіалістські штампи на сьогоднішній день домінують у масовій свідомості та користуються великою попу­лярністю у наукових колах. Сучасні підручники з історії у більшості країн світу побудовані згідно постулатів примордіалізму. Поширення у масовій свідомості примордіалістських штампів є цілком логічним, адже будь-якій людині імпонує факт належності до національної спіль­ноти з прадавнім корінням і багатовіковою історією. Подібні погляди відіграють важливу ідеологічну роль, вони цементують національні спільноти, виступають основою формування національних міфів тощо.