22. Особливості поведінки особистості у групі

   Суттєвою характеристикою особистості є її поведінка у групі, вміння контактувати і взаємодіяти з іншими людьми, дотримуватися групових норм і правил. Оскільки процес відносин особистості й групи є надзвичайно складним, для їх розуміння й оцінювання важливі як властивості особистості, котра займає певні статус і позицію в групі, так і склад, характер діяльності, рівень організації групи та групові процеси.    Психологія послуговується поняттями, котрі визначають місце й особливості поведінки особистості в групі та в ширших соціальних об'єднаннях. Найважливішими серед них є статус, позиція і роль.    Статус. Він відображає визнання чи невизнання особи, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію до неї у групі, колективі, суспільстві.

   Статус (лат. status — стан, становище) — становище індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

   У різних групах одна людина може мати різний статус. Оскільки індивід перебуває у взаємозв'язках різного рівня, виокремлюють економічний, правовий, професійний, політичний, особистісний та інші статуси особистості. Більш узагальненими є психологічний і соціальний статуси. Розрізняють також заданий і досягнутий, формальний і неформальний, суб'єктивний і об'єктивний статуси.    Загалом статус постає як єдність об'єктивного й суб'єктивного, особистісного, як показник визнання значущості особистості групою чи суспільством. У статусі виявляють себе групові норми й цінності. Головними складовими статусу є авторитет і престиж особистості. Основою авторитету є властивості і риси людини, що за рівнем свого розвитку суттєво переважають такі самі якості інших. В управлінській діяльності вирішальною у формуванні взаємин на рівні “керівник — підлеглий” є не об'єктивна цінність властивостей людини, а суб'єктивна їх цінність для тих, хто взаємодіє.    Позиція. Це поняття характеризує особистість як суб'єкт суспільних відносин, сукупність її ставлення до життя в різних його виявах.

   Позиція (лат. positio — становище) — погляди, уявлення, установки особистості відносно умов її життєдіяльності.

   У тлумаченні цього поняття склалися такі підходи: — соціологічний. Тлумачить позицію як щось зовнішнє до особистості, її місце в системі відносин, умови, за яких людина діє як особистість; — психологічний. Розглядає позицію як внутрішній компонент структури особистості.    Позиція особистості показує реальне діяльне ставлення людини до подій. У ній виявляються цінності особистості.    Роль. Функціонування цього поняття пов'язане з поглядами на особистість не лише як на об'єкт, а й як на суб'єкт відносин у суспільстві.

   Роль (франц. role — перелік) — певна соціальна, психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин.

   Кількість ролей, їх діапазон визначається різноманітністю соціальних груп, видів діяльності й відносин, до яких залучена особистість. Але жодна роль не вичерпує особистості повністю, людина протягом свого життя виконує безліч ролей. Постійне виконання однієї чи кількох ролей сприяє їх закріпленню.    У соціології, психології виокремлюють такі види ролей: соціальні (професійні, соціально-демографічні тощо), міжособистісні, активні (виконуються в конкретний момент), латентні (в конкретній ситуації не виявляються), організовані й стихійні. Роль розглядають у соціальній, соціально-психологічній та психологічній системах. У соціальному плані вона є об'єктивним результатом і суспільною значущістю діяльності суб'єкта, у психологічному — відповідністю якостей індивіда виконуваній ролі, у соціально-психологічному — глибиною розуміння, прийняття та відповідальності у виконанні ролі, співвідношенням ролі з груповими нормами та цінностями. Розуміння ролі як поведінки характеризує її передусім із соціально-психологічного погляду..    Особливості поведінки особистості у групі визначаються також характером діяльності групи, рівнем організації спільності та груповими процесами. Суттєвою характеристикою життя групи є функціонування в ній процесів нормативної поведінки, пов'язаної з реалізацією групових норм.    Групові норми. Ефективна управлінська діяльність передбачає знання керівником впливу групових норм на діяльність підлеглих.

   Групова норма — сукупність правил і вимог, вироблених реально функціонуючою спільністю і є важливим засобом регуляції поведінки осіб групи, характеру їх взаємин, взаємодії, взаємовпливу і спілкування.

   Норми здебільшого є продуктом соціальної взаємодії й виникають у процесі життєдіяльності групи. Вони можуть формуватися відносно конкретних дій і ситуацій, регламентувати поведінку окремих осіб, регулювати діяльність групи як організованої спільноти. Існування групових норм зумовлене об'єктивною необхідністю організації діяльності працівників установи, їхнього виживання, розвитку, прогресу і відтворення. Наявність санкцій в організації забезпечує дотримання групових норм. Завдяки таким особливостям і механізмам, як вплив норм групової більшості, нормативний вплив групової меншості, наслідки відхилення індивіда від групових норм, референтні групи особистості, норма конкретизує вплив групи на поведінку людини.

Соціометричний метод - це один з видів опитування, спрямований на кількісне вимірювання і аналіз структури міжособистісних стосунків в малих соціальних групах шляхом фіксації серед членів малої групи зв'язків надання переваги в ситуації вибору.

Був запропонований в 30-х роках американським психологом і психіатром Джакобом Морено в межах теорії соціометрії, що ним розроблялась. Соціометрія, за визначенням Морено, це одна з трьох складових частин соціономії, науки про соціальні закони (дві інші частини: соціодинаміка - наука про структуру і динаміку соціальних утворень, окремих груп і їх сполук, та соціатрія - наука про соціальне зцілення), і є наукою про вимірювання міжособистісних стосунків. В подальшому широкий розвиток отримала, однак, не теорія Морено, а запропоновані ним методи, що переважно використовуються для дослідження малих соціальних груп.

При застосуванні соціометричного методу відносини між членами групи з'ясовуються на підставі вибору (виражене індивідом бажання співробітничати з іншим індивідом), негативного вибору (бажання ухилитись від співробітництва з іншим індивідом) та відсутності вибору (залишання одним індивідом іншого поза увагою).

Істотним для соціометричного опитування є те, що вибір чи відхилення одним індивідом іншого відбувається по відношенню до певної змістовної діяльності. Конкретна змістовна ситуація, що характеризується контактом і представлена в якості основи вибору чи відхилення називається соціометричним критерієм. Він формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підставою для встановлення структури відносин.

Проведення соціометричного опитування повинно задовольняти наступним вимогам:

1. Опитування можна проводити лише в групах, які мають певний досвід спільної діяльності. 2. Розмір групи повинен давати її членам можливість активного безпосереднього спілкування 3. Запитання, що задаються, повинні являти собою критерії. 4. Зміст обраного критерію повинний бути ясним та зрозумілим для всіх членів групи, яка досліджується. 5. Необхідно вказати можливу кількість виборів Коли потрібно отримати повну картину взаємовідносин між членами даної групи, дозволяється робити необмежене число виборів (непараметрична процедура). Якщо дослідника цікавлять лише типові елементи структури, то вводиться обмежена кількість виборів (параметрична процедура). 6. Члени групи повинні ясно уявляти собі її границі. Кожний член колективу може вибирати собі партнерів для спільної діяльності тільки в межах свого колективу. 7. Опитування повинне проводитись сторонньою для даної групи особою. 8. Кожний член групи повинен робити вибори самостійно, не радячись з іншими

Процедура соціометричного опитування складається з кількох етапів.

Підготовча фаза. Дослідник визначає проблему, вибирає об'єкт дослідження, знайомиться з розміром та різноманітними соціально-демографічними характеристиками групи. Перша фаза. Дослідник входить в прямий контакт з членами групи, прагне викликати довіру до себе. Встановлюється зміст соціометричних критеріїв. Друга фаза. Проведення опитування. Інструктаж респондентів, роздача карток, їх заповнення респондентами, збір карток. Фаза обробки. Обробка інформації, подання її в зжатому вигляді, перевірка надійності отриманих даних. Завершуючи фаза. Отримання висновків та рекомендацій.

Обробка інформації включає в себе побудову соціоматриць, соціограм, підрахування соціометричних індексів.