1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОД КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. 3

2. СИСТЕМА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. ЗАГАЛЬНА І ОСОБЛИВА ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. 3

3. ЧИННИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ, ЙОГО СИСТЕМА І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА. 3

4. ДИСПОЗИЦІЯ І САНКЦІЯ, ЇХ ВИДИ. 3

5. ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ПРОСТОРІ. 3

6. ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ ЩОДО ОСІБ. 4

7. НАБРАННЯ І ВТРАТА ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ. 4

8. ЗВОРОТНА ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ. 4

9. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ЗЛОЧИНУ. 4

10. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ЇЇ КРИТЕРІЇ І КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ. 5

11. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ НЕВЕЛИКОЇ ТЯЖКОСТІ, СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ, ТЯЖКОГО І ОСОБЛИВО ТЯЖКОГО. 5

12. Поняття і ознаки складу злочину. Злочин і склад злочину. 5

13. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ. КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ІІ КРИТЕРІЇ І ЗНАЧЕННЯ. 5

14. Безпосередній об'єкт злочину і його значення. 6

15. Поняття, ознаки і значення об'єктивної сторони злочину. 6

16. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ЗЛОЧИННОЇ ДІЇ. 6

17. РОДОВИЙ ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ. 6

18. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ЗЛОЧИННОЇ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ. 6

19. Значення непереборної сили, фізичного і психічного примусу для вирішення питання про кримінальну відповідальність особи. 7

20. ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ ЗЛОЧИННИХ НАСЛІДКІВ. 7

21. ПРИЧИННИЙ ЗВ'ЯЗОК МІЖ ЗЛОЧИННИМ ДІЯННЯМ І ЗЛОЧИННИМИ НАСЛІДКАМИ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ. 7

22. КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ І ЇЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ. 7

23. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ СУБ'ЄКТА ЗЛОЧИНУ. 8

24. СПОСІБ, ЗАСОБИ, ЗНАРЯДДЯ, ОБСТАНОВКА, ЧАС. МІСЦЕ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЇХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ 8

25. ПОНЯТТЯ ОСУДНОСТІ ТА ЇЇ ЗМІСТ. 8

26. ПОНЯТТЯ І КРИТЕРІЇ НЕОСУДНОСТІ. 8

27. ПОНЯТТЯ І КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ОБМЕЖЕНОЇ ОСУДНОСТІ. 9

28. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ. 9

29. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ'ЄКТА ЗЛОЧИНУ. 9

30. Поняття, ознаки і значення суб'єктивної сторони злочину. 9

31. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ ВИНИ. 10

32. ФОРМИ І ВИДИ ВИНИ, КРИТЕРІЇ І ЗНАЧЕННЯ ЇХ ВИДІЛЕННЯ. 10

33. НЕОБЕРЕЖНІСТЬ І ЇЇ ВИДИ. 10

34. УМИСЕЛ І ЙОГО ВИДИ. 10

35. ВІДМІННІСТЬ ЗЛОЧИННОЇ САМОВПЕВНЕНОСТІ ВІД НЕПРЯМОГО УМИСЛУ. 10

36. ВІДМІННІСТЬ ЗЛОЧИННОЇ НЕДБАЛОСТІ ВІД ЗЛОЧИННОЇ САМОВПЕВНЕНОСТІ. 11

37. Випадок (казус) і його відмінність від злочинної недбалості. 11

38. ЗЛОЧИНИ З ДВОМА ФОРМАМИ ВИНИ. 11

39. МОТИВ І МЕТА ЗЛОЧИНУ, ЇХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕНЯ 11

40. ЮРИДИЧНА І ФАКТИЧНА ПОМИЛКИ, ЇХ ВИДИ І КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ. 12

41. ПОНЯТТЯ І ВИДИ СТАДІЙ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ 12

42. Закінчений злочин. Момент закінчення окремих видів злочинів і практичне значення правильності його встановлення. 12

43. Поняття ознаки готування до злочину. Відмінність готування до злочину від виявлення наміру вчинити злочин. 12

44. ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ. 13

45. ВІДМІННІСТЬ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН ВІД ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ ВІД ЗАКІНЧЕНОГО ЗЛОЧИНУ. 13

46. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця: поняття, ознаки і кримінально-правове значення. Відмінність добровільної відмови від доведення злочину до кінця від дійового каяття. 13

47. Понят співучасті у злочині об'єктиві суб'єктивні озн 13

48. ВИКОНАВЕЦЬ (СПІВВИКОНАВЕЦЬ) ЗЛОЧИНУ, ОБ'ЄКТИВНІ І СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЙОГО ДІЯННЯ. 13

49. Види співучасників злочину, критерії і значення їх виділення. 13

50. ОРГАНІЗАТОР ЗЛОЧИНУ, ОБ'ЄКТИВНІ І СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЙОГО ДІЯННЯ. 14

51. ПІДБУРЮВАЧ ЗЛОЧИНУ, ОБ'ЄКТИВНІ І СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЙОГО ДІЯННЯ. 14

52. Відмінність підбурюваня до злочину від діянь виконавця і організатора злочину та загальних закликів до злочинної діяльності. 14

53. ПОСОБНИКИ ЗЛОЧИНУ ОБ’ЄКТИВНІ І СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЙОГО ДІЯННЯ. 14

54. ФОРМИ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ, КРИТЕРІЇ І ЗНАЧЕННЯ ЇХ ВИДІЛЕННЯ.' 15

55. ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ГРУПОЮ ОСІБ. 15

56. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. 15

57. ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ОРГАНІЗОВАНОЮ ГРУПОЮ. 15

58. ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЗЛОЧИННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ. 15

59. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СПІВУЧАСНИКІВ ПРИ НЕЗАКІНЧЕНОМУ ЗЛОЧИНІ І ПРИ НЕВДАЛІЙ СПІВУЧАСТІ. 16

60. ЕКСЦЕС СПІВУЧАСНИКА ЗЛОЧИНУ. ВИДИ ЕКСЦЕСУ. 16

61. Добровільна відмова при співучасті, її особливості і вплив на кримінальну відповідальність співучасників злочину. 16

62. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ МНОЖИННОСТІ ЗЛОЧИНІВ. 16

63. Поняття, види і значення повторності злочинів. Відмінність повторності злочинів від продовжуваного злочину 17

64. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ. 17

65. Поняття, види кримінально-правове значення рецидив. 17

66. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ 17

67. НЕОБХІДНА ОБОРОНА: ПОНЯТТЯ ТА УМОВИ ЇЇ ПРАВОМІРНОСТІ. ПЕРЕВИЩЕННЯ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ. 17

68. НЕОБХІДНА ОБОРОНА І УЯВНА ОБОРОНА. 18

69. ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН. 18

70. КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ: ПОНЯТТЯ-І-УМОВИ ЇЇ ПРАВОМІРНОСТІ 18

71. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони. 18

72. ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ І ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. 19

73. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ З ДІЙОВИМ КАЯТТЯМ. 19

74. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ З ПРИМИРЕННЯМ ВИННОГО З ПОТЕРПІЛИМ. 19

75. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ'ЯЗКУ ЗАКІНЧЕННЯМ СТРОКІВ ДАВНОСТІ. 19

76. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ЗНАЧЕННЯ СИСТЕМИ ПОКАРАННЯ. 20

77. Поняття, ознаки і мета покарання. Відмінність покарання від ін видів держ примусу і заходів громадського впливу. 20

78. ПОКАРАННЯ ОСНОВНІ. 20

79. ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ. 21

80. Покарання, що можуть застосовуватись лише як додаткові. 21

81. ПОКАРАННЯ, ЩО МОЖУТЬ ЗАСТОСОВУВАТИСЬ І ЯК ОСНОВНІ, І ЯК ДОДАТКОВІ. 21

82. ШТРАФ. ЗАМІНА ШТРАФУ ІНШИМ ПОКАРАННЯМ. 21

83. ПОЗБАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО, СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ, ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ. 21

84. ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ. 22

85. ВИПРАВНІ РОБОТИ. 22

86. СЛУЖБОВІ ОБМЕЖЕННЯ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ. 22

87. АРЕШТ. 22

88. КОНФІСКАЦІЯ МАЙНА. ВІДМІННІСТЬ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА ЯК КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ ВІД ТАК ЗВАНОЇ СПЕЦІАЛЬНОЇ КОНФІСКАЦІЇ, СТЯГНЕННЯ БЕЗПІДСТАВНО ПРИДБАНОГО МАЙНА, ВІДШКОДУВАННЯ ЗАПОДІЯНОЇ ЗЛОЧИНОМ ШКОДИ. 22

89. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. 23

90. ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ. 23

91. ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК. 23

92. ДОВІЧНЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ. 23

93. Загальні засади призначення покарання, їх поняття і зміст. 23

94. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН ТА ЗА ЗЛОЧИН, ВЧИНЕНИЙ У СПІВУЧАСТІ. 24

95. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА СУКУПНІСТЮ ЗЛОЧИНІВ. 24

96. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА СУКУПНІСТЮ ВИРОКІВ. 24

97. ПРИЗНАЧЕННЯ БІЛЬШ М'ЯКОГО ПОКАРАННЯ, НІЖ ПЕРЕДБАЧЕНО ЗАКОНОМ ЗА ДАНИЙ ЗЛОЧИН. 24

98. ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ ПОКАРАНЬ ТА ЗАРАХУВАННЯ СТРОКУ ПОПЕРЕДНЬОГО УВ'ЯЗНЕННЯ. 25

99. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ ЗАКІНЧЕННЯМ СТРОКІВ ДАВНОСТІ. 25

100. Звільнення від покарання з випробуванням. 25

101. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО 7Р. 25

102. УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ. 26

103. ПОНЯТТЯ І ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ СУДИМОСТІ. 26

104. ПОНЯТТЯ І УМОВИ ПОГАШЕННЯ СУДИМОСТІ. 26

105. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. 26

1. Поняття, предмет і метод кримінального права.

КП має такі ознаки: загальнообов’язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою яка його вчинила, та державою, від імені якої виступають відповідні органи, що уповноважені здійснювати дії, скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя у кримінальних справах. Внаслідок врегулювання їх нормами кримінального права вони набувають форму правовідносин.

Внаслідок дії кримінально-правових норм виникають кримінально-правові відносини між державою та особою, яка вчинила злочин, що і породжує кримінальну відповідальність. З моменту вчинення злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною особою –суб’єктом злочину. Метод КП має дві складові: а) визначення того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, б) які покарання застосовуються до осіб, що вчинили злочини. Специфіка методу кримінально-правового регулювання у тому, що він примусовий, і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, у вигляді покарання.

2. Система кримінального права. Загальна і особлива частини кримінального права.

КП складається з юридичних норм Загальної та Особливої частин. Відповідно до цього побудована й структура КК. Загальна частина КК складається з 15 розділів, що мають 108 ст. У ЗЧ включені норми загального характеру, що визначають: 1)Завдання КК, підстави та принципи кримінальної відповідальності, 2)Принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі, за колом осіб, 3)Поняття і класифікацію злочинів, стадій злочинів, 4)Ознаки суб’єкта злочину 5)Форми вини, 6)Поняття співучасті, види співучасників, 7)Повторність, сукупність та рецидив злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, 8)Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності, 9)Поняття та види покарання, порядок призначення покарання, 10)Звільнення від покарання та його відбування 11)Судимість, її правові наслідки та строки погашення, 12)Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування неповнолітніх, 13)Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина КК складається з 20 розділів і містить 339 ст, у яких визнається: 1) які сусп небезпечні діяння є злочинами; 2)які види покарань і у яких межах треба застосувати осіб, що їх вчинили; 3) підстави і умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності; 4) дефініції окремих понять.

3. Чинний кримінальний кодекс україни, його система і загальна характеристика.

Закони про кримінальну відповідальність систематизовані і поділяються в КК на Загальну і Особливу частини. У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів.

Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Загальна і Особлива частини КК пов'язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при застосуванні окремих статей КК. Не можна застосувати кримінально-правову норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.