40. Берег, берегова зона.

Берег – смуга суходолу, яка примикає до берегової лінії, рельєф якої формується морем при даному середньому рівні водойми. Процеси, які відбуваються в береговій зоні - зоні зіткнення моря і суші, протяжність якої на нашій планеті сягає майже 500 тис. км - предмет вивчення динамічної геоморфології. Берегова зона, яку можна віднести до найважливіших геофізичних границь Землі, складається з надводної частини берега і підводного берегового схилу. Межі берегової зони моря (океану) визначаються межами прояву в її границях прибережно-морських процесів, основну роль серед яких відіграють процеси, обумовлені діяльністю морських хвиль. Сучасна берегова зона океану відносно молода, її вік - 6 тис. років. Протягом плейстоцену положення межі суші й океану неодноразово змінювалось в границях від +5 м до -110 м по відношенню до нульової відмітки сучасного рівня (0 м н.р.м.). Найдалі море відступило 18 тис. років тому, під час максимального зледеніння; тоді положення границі "суша-море" знаходилось на відмітці "-110 м" по відношенню до сучасного. Деструкційні процеси в береговій зоні залежать від сили хвиль, величини припливів, швидкості морських течій, конфігурації узбережжя, геологічної будови прибережної зони. Деструкція морського берега відбувається шляхом гідравлічної дії води й абразії, які є наслідком прибою процесу вдаряння хвиль об морський берег. Перш за все, він руйнує прибережні скелі і готує з уламків матеріал для будівництва берега. Гідравлічна дія води полягає в тому, що хвилі, методично вдаряючи об берег з інтервалом у кілька секунд, крушать, відривають, розмивають породи, з яких збудовано берег. Прибійна хвиля захоплює повітря і стискує його. Повітря розширюється майже миттєво і здатне в цей момент розірвати, розколоти все, що зустріне на своєму шляху. Часто прибою доводиться роздрібнювати й перемелювати величезні брили (вагою в кілька тонн), які хвилі відколюють від скелястого берега. Руйнування морського берегу залежить і від висоти хвилі. Руйнування берегу залежить від того, чи він стрімкий або рівнинний. На рівнинних берегах деструкційна діяльність незначна. При значній крутизні берегового відкосу і прилягаючого до нього підводного схилу максимальна абразія відбувається в нижній частині схилу, де поступово формується хвилеприбійна ніша з нависаючим зверху виступом гірських порід. Поступове збільшення хвилеприбійної ніші призводить до обрушення нависаючих над нею порід. Берег знову стає відвісним і стрімким - утворюється кліф [з англ. - обрив]. Процес переходу кліфу у хвилеприбійну нішу і навпаки може відбуватись багатократно. Кліф відступатиме доти, доки сягатимуть до нього хвилі найбільших штормів. На місці відступаючого кліфу формується слабонахилена в сторону моря підводна абразійна тераса – бенч, складена з матеріалу руйнації кліфу. Між підводною абразійною терасою і береговим обривом формується вузька смуга, покрита гравієм, галькою тощо - пляж, який під час штормів і припливів затоплюється водою. Частина уламкового матеріалу виноситься за межі абразійної тераси і відкладається у формі підводної акумулятивної тераси. Процес абразії берега затухає по мірі збільшення ширини пляжу, абразійної й акумулятивної терас. Після сформування широкого мілководдя морські хвилі, проходячи по ньому, втрачають енергію і руйнівну здатність. Таким чином, абразія сама по мірі свого розвитку створює умови, які припиняють абразійний процес. Швидкість відступання берегів різна і залежить від параметрів хвиль (сили, висоти), висоти берегів, порід, з яких вони складаються. Високі береги відступають повільніше від низьких, береги, складені зі стійких порід повільніше від складених пухкими й слабозцементованими. останніх відступання може сягати декількох метрів на рік. Скажімо, на узбережжі Балтійського моря кліфи відступають із швидкістю 0,5-на рік. Ефектом акумулятивної діяльності хвиль і поперечного переміщення наносів є пляжі, берегові вали (акумулятивні форми рельєфу, побудовані крупним матеріалом, який викидається хвилями під час найвищого хвилювання), підводні вали, бари (складені гравієво-галечниковим матеріалом). Повздовжнє переміщення – акумулятивні форми: коси, перейми (формуються між берегом і островом). Акумулятивні форми, створені припливно-відпливними процесами: ватти (глинисті береги, які періодично затоплюються), марші (майже не затоплюються, вкриті рослинністю). Коралового походження: берегові, бар’єрні, кільцеві і внутрілагунні рифи.