1. Педагогіка як наука і мистецтво. Відомі педагоги України (а.С.Макаренко, в.О.Сухомлинський) про роль педагогічних знань і умінь у становленні особистості.

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Термін походить від грецьких слів — дитя і веду, виховую, тобто "дітоводіння". У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії "пайда-гогос" найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.

У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка.

Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки й розв'язання практичних завдань виховання зробив видатний український педагог А. Макаренко (1888—1939). Він розробив і втілив у практику принципи створення й педагогічного керівництва дитячим колективом, методику трудового виховання, виховання в дусі свідомої дисципліни. Чимало зробив Макаренко і для розвитку теорії сімейного виховання.

Видатний український педагог В. Сухомлинський (1918—1970) досліджував проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й сім'ї, всебічного розвитку осо­бистості учня, педагогічної майстерності. Його перу належать наукові й публіцистичні праці, в яких він ділиться власним досвідом, педагогічними роздумами.

У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, що має свої закони та закономірності. Суть кожної науки виражено в законах. Тому теорія навчання і теорія виховання повинні бути системою закономірностей. Щоправда, педагогічні закономірності мають свої специфічні особливості. Водночас педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає оперативно вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, яке потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу,

Найоптимальніше, коли всі структурні елементи педагогіки поєднуються. Знання педагогічної науки автоматично не забезпечує успіху вчительської діяльності. Для практичної діяльності вчитель має не лише глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного процесу. Тому вважають, що педагогічна практика базується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні вчителя, тобто на його мистецтві. Розкриваючи об'єктивні закономірності виховання і навчання, педагогіка, будучи водночас і прикладною наукою, окреслює шляхи практичного застосування теоретичних положень. Справжня майстерність учителя, високе мистецтво завжди спираються на наукові знання. У свою чергу, на підставі узагальнення досвіду передових учителів педагогічна наука формулює правила виховання і навчання.

6. Зміст та методика організації виховного процесу. Концепція громадського виховання в умовах українського державотворення.

Для того, щоб виховний процес зрозуміти як систему, необхідно розглянути та проаналізувати його складові. Цілеспрямовано організовану та струнку систему цих компонентів визначають як структуру, або модель виховного процесу.

І.П.Підласий подає моделі систем процесу виховання в сучасній теоретичній педагогіці, побудовані за критеріями: цілей і завдань, змісту виховного процесу, взаємодії вихователів і вихованців, застосованих методів і форм виховної діяльності, послідовності етапів (стадій) розвитку процесу в часі.

За цільовим критерієм структура виховного процесу є сукупністю (послідовністю) завдань, на вирішення яких спрямований процес.

За критерієм послідовності етапів і відповідних педагогічних дій структура виховного процесу має ряд стадій:

1) ознайомлення із загальними нормами і вимогами;

2. формування відносин;

3. формування поглядів і переконань:

4. формування загальної спрямованості особистості.

За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами передбачається така послідовність організації виховного процесу:

а) проектування, що включає визначення мети і конкретних завдані, виховання;

б) організація матеріальної (трудової, природоохоронної), суспільної (колективної, організаційно-управлінської, комунікативної), духовної (емоційно-почуттєвої, пізнавальної, ціннісне орієнтованої) діяльності

в) регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців;

г) контроль і підбиття підсумків, установлення співвідношення між одержаними і запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач.

Ця структура, по-перше, вказує на двосторонній характер виховання і зумовлює необхідність тісної взаємодії вихователя й вихованця на всіх етапах виховної роботи, починаючи з визначення її мети та завдань, завершуючи перевіркою й оцінкою її результатів. По-друге, дає вихователям чітке уявлення про основні ланки виховного процесу і, відповідно, допомагає цілеспрямовано і якісно його організувати.

Основні дії вчителя у виховному процесі :

• визначення цілей та завдань виховання; .

• залучення вихованців до активної участі в цій діяльності;

• формування у них мотивів і мотивації самовдосконалення;

• визначення змісту виховання і виховних заходів;

• планування й організація виховної роботи;

• надання навчальній і повсякденній діяльності вихованців позитивного емоційного забарвлення і виховного аспекту;

• допомога і регулювання;

• контроль за процесом виховання, функціонуванням його окремих компонентів та оперативне внесення до них відповідних змін;

• оцінка результатів виховання тощо.

Змістовий компонент — це зміст виховання, під яким розуміється сукупність уявлень, понять, суджень і цінностей, якими збагачують вихованців. Зміст виховного процесу в різних освітньо-виховних системах зумовлений, з одного боку, цілями та інтересами конкретної діяльності, а з іншого —- формуванням громадянина України із загальнолюдськими цінностями. Вона має відповідати загальній меті виховання в нашому суспільстві— формуванню гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, високим моральним потенціалом, яка бажає і вміє працювати для блага України, духовно багатої та фізично досконалої. Зміст виховання в українському суспільстві мас відповідати таким вимогам:

- забезпечення формування особистості, яка ідентифікує себе як громадянин України;

- врахування реальних можливостей виховного процесу конкретних освітньо-виховних систем;

- забезпечення всебічного й гармонійного розвитку особистості вихованця;

- забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців;

- підготовка громадян України до майбутньої творчої діяльності та формування їхньої активної життєвої позиції.

Процес виховання відбувається так:

• залучення вихованців до системи відносин всіх суб'єктів виховання;

• набуття і вдосконалення комплексу духовних, професійних, національних і загальнолюдських цінностей:

• практичне оперування ними в повсякденній поведінці вихованця та закріплення їх на підсвідомому рівні;

• ефективний вплив цієї поведінки на результати життєдіяльності, визначення життєвих настанов і орієнтирів;

• формування і розвиток мотивації постійного самовдосконалення і озброєння його методикою.