Лекція №8 Комунікативна соціальна теорія

1. Загальна характеристика соціальної теорії Габермаса

2. Поняття громадськості (Offentlichkeit). Історичні форми громадськості

3. Теорія соціальної дії

4. Форми соціальної інтеграції: система і життєсвіт.

Габермас учень Франкфуртської школи. Габермас – найвідоміший німецький соціальний теоретик. 1929 року народження. Викладає в університетах. Досі живий і читає лекції. Два роки тому приїжджав у справах до Москви, виступав з лекціями.

Габермас належить до Кантівської школи. Одна з позицій – критична теорія суспільства. Габермас критик капіталізму, капіталістичне суспільство –негуманне, приносить щастя одним і експлуатує інших, тобто це неадекватна щодо людини форма суспільства.

Дослідження встановлення соціальності. Тут два феномени: громадськість і комунікація. Дослідження цих феноменів здійснюється під кутом зору вільного динамічного перетворення. Як і в Маркса є принцип історизму, розвитку, перетворення, руху.

Ще одна теорія – теорія соціальної дії. Далі – докладніше. Виокремлює інструментальну і комунікативну дії. І ще одна теорія – проблема соціальної інтеграція (як можливий соціальний устрій).

Габермас належить до 2-го покоління ФШ, його називають неомарксистом. Очолював інституту дослідження життєвих умов науково-технічного світу міста Штанберг. Вплив Горкгаймера і Маркузе. Поєднання марксової методології з новими тенденціями сучасної соціології і філософії (лінгвістична філософія, герменевтика, феноменологія).

Провідна тема соціології Габермаса – активна громадськість (висвітлено в роботі «Структурні перетворення у сфері відкритості (общественности, громадськості)»).

Автономні утворення угруповання громадськості. Тут синтез підходів: історичний, економічний, соціологічний, історико-філософський. Сфера відкритості – сфера сумісності людей. МИ – онтологія. Її призначення – постійно сприяти встановленню різноманітних зв’язків комунікації. Модуси (способи існування) Offentlichkeit (офёнтлишкайт): відкритість, сумісність, комунікативність.

В античному суспільстві виникає полярність приватного і політичного. Є поліс і ойкос (дім). Агарос – ринкова площа Громадськість конституюється в бесідах, що мають форму ради, суду, спільної дії (практик, практична філософія).

Габермас досліджує ліберальну модель Offentlichkeit. Вважає, що є плебейська модель, яка живе в анархізмі (суб’єкт – темний народ).

Вона на думку Габермаса виникає у 18 столітті як результат руйнування відносин, результатом чого стає ситуація, коли суспільство і держава існують як дві різні сфери. Індивід стає представником громадськості за умов усунення абсолютизму, коли монархія руйнується, або перетворюється в конституційну. Виникає сфера громадського життя, де громадськість поєднується з публікою, тобто виникає новий соціальний феномен – публіка (в найширшому розумінні цього слова), яка бере участь в формуванні громадської думки.

Габермас досліджує ці процеси на прикладі Англії, Франції і Німеччині 18 століття і описує цю сферу як процеси виникнення інституціоналізації (коли від держави відокремлюються різні сфери – мистецтво, освіта, політика та інші; соціальний інститут – узгоджені щодо правил і норм взаємодії) і легітимації (правової) сфери громадськості.

Через Offentlichkeit держава здійснює свою політику, а саме через ЗМІ і через фінанси. В середньовіччі казали: Чого немає в книжках, того немає в світі. Сьогодні: чого немає в ЗМІ, того немає в світі. Дуже важливим є висвітлення подій у ЗМІ, це і є феномен публіки.

Габермас в 90 році пише свою передмову до українського читача, і каже що для України актуальною є побудова громадянського суспільства, яке має бути плюральним, ефективним, відповідальним.

На основі громадянського суспільства творяться культурні, церковно-релігійні, профспілкові, спортивні об’єднання, а також політичні партії і рухи. Тобто Offentlichkeit – це такі об’єднання, в межах яких формуються думки, ідеї, ідеали, цінності, мотиви, орієнтації. Дослідивши структури Offentlichkeit, Габермас дійшов висновку, що вони формуються спонтанно на противагу державі, яка здійснює інтервенцію в приватне життя і бюрократизує суспільні відносини. Структура Offentlichkeit справжні, відповідають історичному соціальному призначенню, будуть актуальними, функціональними, у разі коли вони творяться спонтанно, на противагу державі, яка має багато важелів впливу.

Габермас пояснює все через історичні кроки становлення суспільства. Тут виникає деліберативна (від слова «обговорення») демократія.

3. Теорія соціальної дії. Габермас виходить з дуальності сфер людського існування – сфера праці і сфера інтеракцій. Сфера праці або трудової діяльності – це відносини із природою, основна функція – підкорити природу. Це здійснюється через експансію інструментальної дії, тобто дії підкорення природи, розширення панування людини над природою. Таке ставлення до природи започатковує ще Френсіс Бекон, який казав, що природу треба знати для того, щоб нею володіти. Це необхідна умова існування. У такий спосіб здійснюється матеріальне виробництво. Через техніку, технологію ми досі джерело ресурсів беремо в природі: нафта, газ, вода, повітря.

Друга - сфера інтеракції, відносини між суб’єктами.

Сфера праці здійснюється через цілераціональну дію (категорія Вебера), має інструментальний характер, визначається технічними правилами, ґрунтується на емпіричних знаннях. Прикладами такої дії є використання технічних пристроїв. Або ж це раціональний вибір поведінкових альтернатив. Приклад: стратегічні дії ціноутворення з урахуванням цінової політики конкурента. Інструментарна дія є монологічною, інтерпретується з власних позицій.

Комунікативна дія – символічно визначена дія. Основа координації дії – взаєморозуміння. Вона діалогічна. Габермас описує три типи комунікативної дії: теоретичний дискурс, практичний дискурс, терапевтичний дискурс.

Теоретичний дискурс – дії визначаються істиною. Автор дії (соціальний актор) і об’єктивний світ (наприклад, науковий). Якщо наукова діяльність орієнтується на якісь інші ознаки, то це вже навколонауковий світ.

Практичний дискурс: дія визначається нормами. Актор і соціальний світ у визначенні «як діяти?»

Терапевтичний дискурс – драматична дія. Актор ставиться до суб’єктивного та об’єктивного світу. Драматична ігрова дія.

Комунікативна дія здійснюється на тлі символічно-структурованого соціокультурного життєсвіту. Структурні компоненти життєсвіту: культура, суспільство і особистість. Вони постійно відтворюються і розвиваються. Ресурсами вони стають через накопичення досвіду розуміння і соціальне навчання. Комунікативна дія сприяє інтеграції суспільства.