95. Матеріальне виробництво як основа суспільства.

Матеріальне виробництво – базисна основа життєдіяльності соціуму. Воно не тільки забезпечує людей необхідними засобами існування, а й стимулює розвиток економіки, соціальної структури та духовної культури суспільства. Досить хоча б на деякий час порушити матеріально-виробничий процес, як починається економічна криза, а зупинення матеріального виробництва на тривалий період призводить до загибелі надбань людської цивілізації. Суспільне виробництво, головними структурними компонентами якого є матеріальне виробництво, духовне виробництво, виробництво людини, має соціальний, діяльний та історичний характер. Матеріальне виробництво є основою існування і розвитку суспільства. Значення матеріального виробництва не обмежується тим, що воно - необхідна умова існування суспільства і людини. Аналіз матеріального виробництва дозволив пояснити системність, цілісність суспільства. В матеріалістичному розуміння історії нерозривно пов'язані ідея детермінованості людини об'єктивними умовами буття і визнання свободи, активності, творчості. Кожна людина - продукт обставин, що склалися; але і людина може змінювати обставини. Виробництво з точки зору марксистської теорії можна розглядати і в більш широкому змісті слова як життєдіяльність суспільства, як суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє головну, визначальну роль. Провідну роль в системі матеріального виробництва відігравали:1)аграрне виробництво; 2)промислове виробництво; 3)інформаційне виробництво.

Саме на третьому етапі розвитку виробництва відбулася зміна пріоритетів: виробництво ідей, знань, інформації, тобто духовне виробництво виходить на перший план.

Спосіб виробництва матеріальних благ - це історично визначений спосіб здобування матеріальних благ для життєдіяльності людей, поєднання продуктивних сил і виробничих відносин, робочої сили і засобів виробництва, людей і природи у процесі виробництва, спосіб взаємодії самих людей в цьому процесі. Спосіб виробництва має суспільний характер. Спосіб виробництва матеріальних благ має два боки: відношення людини до природи (продуктивні сили) і відношення людини до людини (виробничі відносини).

96. Добро і зло як філософська проблема.

Уявлення про добро і зло як нормативно-оцінні категорії моральної свідомості, що існували в дохристиянському світогляді й античній філософії, у період середньовіччя зазнали трансформації. Релятивістський, споглядальний підходи античних філософів, особливо неоплатоніків, християнські апологети замінили однозначно власним розумінням. Воно полягало в необхідності залучення цих категорій для розв´язання не лише космогонічних та онтологічних проблем, а й проблем пізнання, етики, естетики, філософії історії. Усе оцінювалося такими універсальними категоріями, як «добро» і «зло», між якими немає середини, жодних проміжних ланок і неможливі жодні компроміси. Добро розглядалось як сукупність факторів, що сприятливо впливає на індивіда або спільноту. Базовою настановою мислення слугувала ідея добра, іманентного Богу, і зла як позабуттєвого, не сущого, протилежного сущим добру і благу. Джерело зла вбачалось у біблійному відверненні від Бога перших людей, гріхопадінні людини, деяких ангелів, всього людства, у волі людства до гріха. Добро породжує лише добро, зло не існує саме в собі, а локалізується в чомусь іншому. Воно не закономірне для буття, випадкове і не самодостатнє. Зло є зіпсованим благом. Кінцева мета людства і людини — подолання зла, спокута першородного гріха, спасіння себе й інших. Протистояння добра і зла завжди цікавило мислителів різних часів. У тлумаченні метафізики зла сильні християнські, філософсько-антропологічні традиції. Проблема добра і зла завжди стояла в центрі уваги релігійної філософії. Попри всю обмеженість її вирішення релігійної філософією, у самій її постановці, постійної уваги до моральних цінностей та переживань людини укладений одне з джерел зберігається і сьогодні чималого впливу релігійних філософських доктрин.