Політико-правова система Швейцарії

План

1. Політична система Швейцарії: загальна характеристика.

2. Адміністративний поділ та система місцевого самоврядування.

3. Судові системи та органи контролю.

1. Швейцарія розташована у Центральній Європі, територія -41.3 тис. км² .

Сучасний федеративний устрій держави був закріплений Конституцією 1848 р., яка також закріпила функціонування основних політичних інститутів. У відповідності до конституції Швейцарія класична парламентська республіка. Парламент формує органи виконавчої влади, судову систему.

Посади президента – не існує.

Відсутні у політичній системі такі процедури як: висловлення Імпічменту Президенту, розпуск парламенту, вотум недовіри та осудження дій уряду.

Політична система Швейцарії передбачає механізм співпраці між політичними партіями, які мають представництво в органах влади.

При формуванні органів влади враховується партійне, регіональне та етнокультурне представництво. Також в державі використовуються інститути прямої демократії: референдуми, народні законодавчі ініціативи, відкликання депутатів та найвищих посадових осіб.

У Швейцарії офіційно закріпленими мовами є: німецька, французька, італійська. Крім того, в окремих кантонах використовується ретороманська мова, яка не має офіційного статусу.

Конституція у державі може переглядатись 2 способами: повним та частковим.

1. Повна процедура.

Учасники: Федеральні збори або 100 тис. виборців. Якщо більшість з них підтримує перегляд на референдумі, тоді 2 палати переобираються, виробляють новий текст Конституції, який потім його має бути потім ухвалений на референдумі.

2. Часткова процедура.

Учасники: Федеральні збори або 100 тис. виборців. Якщо виборці виступають ініціаторами перегляду Конституції, то зміни оформлюються у загальному вигляді або через прийняття конкретних статей. У загальному випадку Федеральні збори можуть самостійно змінити Конституцію, або за допомогою референдуму. Прийняття конкретних статей передбачає їх ратифікацію на референдумі, при попередньому схваленні Федеральних зборів. Інколи на референдум виносяться проекти розроблені парламентом, а проект Федеральних зборів відхиляється.

Федеральні збори.

Складаються з 2 палат:

1. Верхня палата – Рада кантонів, складається із 46 осіб, які обираються прямими виборами, терміном на 4 роки. Склад регулюється кантональним правом. У відповідності до федеральної Конституції до даної палати обираються по 2 депутати від кожного кантону і по 1 депутату від кожного напівкантону.

2. Нижня палата – Національна рада, складається із 200 депутатів, які обираються прямими виборами, терміном на 4 роки. Склад регулюється федеральним правом.

Депутат не може бути членом уряду, федеральним суддею, федеральними чиновниками, священиком, особою, яка володіє іноземними титулами та орденом.

Палатами керують бюро. Бюро Національної ради включає Голову, віце-голову, 8 рахівників. Склад обирається так, щоб у бюро Нац. Ради були представлені партійні фракції та офіційні мови країни. Рахівників обирають на 4 роки, Голову та віце-голову – на 1 рік.

Бюро Ради кантонів – Голову, віце-голову, 2 рахівників.

Адміністративний апарат Федеральних зборів:

1. Генеральний секретаріат, яким керує генеральний секретар;

2. служба федеральної канцелярії.

Генеральний секретар підпорядковується обом палатам Федеральних зборів.

У палатах ФЗ на постійній основі діють комісії. Один депутат не можу бути членом більше, ніж 2 комісій. У Національній раді члени комісії призначаються бюро палати за поданням партійних фракцій. У Раді кантонів – сама палата призначає комісії, а бюро палати лише членів тимчасових комісій.

При призначенні комісій враховують політичний, мовний та регіональний фактори.

При обговоренні законопроектів палати можуть не прислухатись до рекомендацій комісій.

Депутати Національної ради можуть об’єднуватись у партійні фракції, для утворення – необхідні 5 депутатів.

У Раді кантонів офіційно існування фракцій не передбачено, але депутати можуть їх створювати.

ФЗ можуть збиратись на надзвичайні сесії на вимогу Федеральної ради або ¼ частини членів Національної ради або 5 кантонів.

Кожна з палат ФЗ має рівноправні законодавчі повноваження. У випадку не прийняття однією з палат законопроекту створюється узгоджувальна комісія – конференція, яка розробляє компромісний варіант законопроекту. Якщо його тне приймає одна з палат, то даний законопроект вибуває за межі законодавчого процесу.