61. Монгольські народи: ант, лінг та рел хар-ка та етапи етн історії

Радянська і суч російська історіографія при класифікації етносів штучно розділяють монголів на кілька самостійних етносів і виділяють серед них народи монгольської групи алтайської сімї мов такі: халка – монголи Китаю, бурят-монголи, монгори, баоань; насправді перелічені групи за рівням свого етнічного розвитку є субетнічно племінними утвореннями монголів; монгольська група алтайської сімї. алфавіт позичен від уйгурів в 12-13 ст. ознаки центрально азійського антротипу контенінтальної підраси вел м/р. Населяють МНР, яка в 1911 р стала незалежною, населення 2,6 млн чол. та китайську монголію (22 млн чол). господарство, мат культура, суп лад та духовна культура в усіх монголів загалом однакова, незалежно від місця проживання основним заняттям усіх монголів було кочове скотарство, з розведенням коней, врх, овець, кіз верблюдів. Буддисти-ламаїсти. Важливу роль в житті населення відігравали буд монастирі, туди віддавали одного з двох народжених хлопчиків. Пережитки збереглися: шаманізм, родові культи, кровна помста.

62. Монгольські свята.

Свято першого кумису. Є 2 кумиси: чорний і білий. Чорний якісніше. Свято три гуляння чоловіків – боротьба, стрільба з лука, скачки на конях.

63. Соц уклад і сімейна організація монгольських і тибетських народів

Для сусп і сімейн відносин тибетців характерне панування патріархально-феодальних відносин. Усім суп і господ життям Тибету керували великі монастирі. Кожна тибетська сім’я одного чи двох синів. Сім’я в тибетців мала, шлюб вірі локальний. Зрідка зустріч полігамія для чоловіків і пережитки поліандрії. У монголів панували феодально-патріархальні відносини, більшість племен зберігала поділ на патріархально-екзогамні роди. А в їх житті функціонували традиції родового ладу. У монголів пануючою була патріархальна сім’я. У вельможних і багатих траплялось багатоженство, виплата калиму.

64. Ламаїзм в Центральній Азії.

Це один з організаційно незалежних різновидів махаяністського напрямку в буддизмі, що слався у Тибеті в 7-14 ст. Внаслідок проникнення махаяни і тантризму, поєднання їх з релігією тибетців бон-по(форма шаманізму), для тибетів буддизм був визнаний державною релігією в 787 р. Через 50 років він був підданий переслідуванням, після розпаду Тибетської держави буддизм зміцнився виникають впливові будистські монастирі, утворюються теокр. князівства, розгортається боротьба між будистськими сектами, зародження ламаїзму пов’язане з діяльністю Дзонкаби –видатного релігійного діяча, він створює свою общину, секти доброчинності, пише скорочений виклад Лам риму для віруючих- малий Ламрим, виробляє складну систему ієрархі, за ламаїзмом досягнення нірвани можливе коротким шляхом- культовим вшануванням числених буд і духів, а головне завдяки допомозі лам, які є представниками богів. Вже з 15 ст. встановлюється найвищий титул для керівництва Тибетською державою і ламаїстською церквою- далай- лама (великий як океан), дотепер було 14 лам, теперішній далай- лама Данцзаан Джамухо. Ламаїзм вважають відносно самостійною формрю релігії.. Релігійний культ ламаїзму багато запозичив з шаманства, йому властиві фетишизм і магія. Через Тибет ламаїзм поширився на Монголію, а з кінця 17 ст. на територію Росії, де був сприйнятий бурятами, тувинцями, калмиками, тривалий час він був поширеною формою релігії в Центральній Азії, але згодом його витіснив іслам. У ламаїстів існує самостійний збірник текстів Ганджур і коментарі Данджур, богословське значення має Книга мертвих- збірник настанов померлим і помираючим.