13. Уільям Теккерей

(1811 – 1863)

Видатний англійський письменник-реаліст, а до того ж талановитий графік, карикатурист, ілюстратор своїх власних книг. Як професійний журналіст, працював у газетах радикального спрямування та сатиричних журналах. У „Книзі снобів” (1846–1847) створив ряд сатиричних портретів різних представників англійського суспільства. Ця збірка стала початком літературної творчості письменника та виявила сатиричну спрямованість його творчості:

• Автор жанру романа-сімейної хроніки.

• Не був прибічником революцій, але його сміх перекреслював зло, облуду, паразитизм, марнославство.

• Суспільство сприймав як ярмарок, де все продається і купується.

• Не мав ілюзій стосовно перемін англійського буржуа, а тому виявляв себе як сатирик і соціальний звинувачувач.

• Розкрив снобізм як „хворобу” англійського суспільства. „Сноб” – особа, яка беззастережно схиляється перед модою, манерами, смаками, перед усім, що прийнято у буржуазно-аристократичному середовищі. Сноби бувають скрізь, у різних сферах суспільства.

Нариси „Книги снобів” розривали перед читачем сатиричну панораму англійського суспільно-політичного і приватного життя.

Слово „сноб” існувало в англійській мові і до Теккерея. Але саме він надав йому сатиричного змісту, з яким воно ввійшло в англійську літературу і набуло світової слави.

Плазуючи перед тими, хто вище нього за власністю чи станом, сноб з презирливістю дивиться на тих, хто стоїть нижче.

Снобізм – моральна психологічний образ і поведінка сноба – означає пихатість, чванство, претензію на вишуканість, потворність і деспотизм”.

Найбільш відомий роман – „Ярмарок суєти. Роман без героя”

Англія – ярмарок, де їдять і п’ють без міри, закохуються і зраджують, хто плаче, а хто скаче, курять, обдурюють, б’ються, тут є різного роду публіка: вульгарні, нарум’янені дівки, шарлатани....

• Все визначається величиною капіталу.

• Все це сприймається як належне – адже всі – сноби.

• Жанр – роман-хроніка (з юності до старості).

• Життя у розвитку, обумовленість характерів соціально-суспільним життям.

• В центрі – доля двох подруг: Беккі Шарп та Емілії Седлі.

Беккі Шарп:

• Вона сирота, момент виходу з пансіону – момент початку боротьби за місце в житті.

• Беккі готує для цього зброю: не зупиняється ні перед чим, аби бути багатою, жити так, як їй хочеться, бути на висоті в суспільстві.

• Відмовившись від позитивних героїв, Теккерей головною героїнею свого твору зробив Беккі Шарп. Беккі – типове явище в буржуазному суспільстві і водночас його результат. Життєві обставини, в які вона з дитинства потрапила, навчили її брехати і лицемірити. Вона рано зрозуміла всесильну владу грошей у людському суспільстві. Її боротьба за місце в житті розпочалася з усвідомлення того, що гроші і суспільне становище – єдина мета її існування, а також того, що багатство скрізь відкриває їй двері

• Вона егоїстична, жорстока, безсердечна; їй притаманне марнославство.

• Вона авантюристка, одна з багатьох, вона не виняток, але вона розумніша за інших.

• На її вчинки гроші дають можливість іншим дивитись поблажливо.

• Але: Беккі позбавлена святенництва, вона відверто судить про себе і про інших, і розуміє, що тільки гроші можуть дати їй бажане, і заради них вона здатна на все.

Змальовуючи долю своєї героїні, письменник весь час підкреслює, що безпринципність Беккі не є проявом індивідуальної хибності характеру: вона є результатом певних суспільних закономірностей. До того ж, Теккерей не намагається засудити свою героїню, адже вважає, що суспільство повною мірою має нести відповідальність за наміри і вчинки людей.

В романі „Ярмарок марнославства” тісно переплітаються хроніка аристократична (провінційне дворянство і столична аристократія) та хроніка буржуазна (банкіри, комерсанти, біржові діячі).

Англійське суспільство Теккерей розглядав з позицій законів, які ним керують. І виявляє головний закон: корисливий інтерес і жага збагачення. Саме владу грошей Теккерей зображав як рушійну силу буржуазного суспільства, а притаманний йому снобізм, як порок і хворобу.

• Ціла галерея аристократів: буржуазні ділки, поміщики, члени парламенту, дипломати, знатні лорди – всі живуть за законами снобів. Комерсант Осборн, сімейство Кроулі, маркіз Стейн – вони сноби: є гроші – поважають, немає – викидають з рядів.

• „Роман без героя”, там є симпатичний капітан Доббін, але він не може бути героєм. У кращому випадку – він буде чекати подарунків долі, а протистояти всьому цьому – не в його силі, та і хто це зможе?

• Розкриття діалектики індивідуального характеру.

• Досліджує протилежність основ людської душі, її потяг як до добра так і до зла.

• Не зображує людей ні явно негативними, ні явно позитивними.

• Не схильний гіперболізувати будь-що і в цьому полемізує з Діккенсом.

• Своє завдання Теккерей бачив у необхідності „точно відтворити відчуття правди”. Про те, що письменник у розумінні життя був не схильний до ідеалізації, свідчить змальований ним характер (здалося, зовсім протилежний) Амелії Седлі, подруги Б.Шарп. Емілі добра, як янгол, сентиментальна, вірна своєму нікчемному чоловікові, не тільки за його життя, але й тоді, коли стала вдовою. Але ці риси не набувають в зображенні Теккерея позитивного звучання. Весь час відчувається іронія автора, який не витримує в своїй героїні обмеженості, пустоти, примітивної наївності, нездатності до тверезого бачення дійсності, внаслідок чого вона залишається обуреною на ярмарку життя.

• Філософська позиція письменника виявляється у тому, що він весь час наголошує на тому, що „все життя – це лялькова комедія, де він сам також бере участь, мало чим відрізняючись від тих, кого змалював в романі”. Використовуючи своєрідну форму побудови роману, письменник дозволяє собі сходити зі сцени, говорити з читачами про своїх героїв, про їх негативні та позитивні вчинки, але ніколи на повчає, відмовившись від ролі проповідника.

• Теккерей, зображуючи поверхню життя, змальовує героїв такими, якими вони себе вдають, потім розкриває дійсну суть їх слів та вчинків, а потім коментує свої образи, не нав’язуючи читачу готової моралі.

• Своє завдання письменник вбачав у тому, щоб, не вірячи у можливість змін, правдиво фіксувати те, що він бачить і спостерігає. І все ж небайдужість письменника виявляється через його гірку іронію, якою проникнутий весь твір (життєві принципи героїв, афоризми, якими сповнений роман).

• Теккерей – лялькар, як він себе називає; його герої – маріонетки. Лялькар робить зауваження з приводу героїв, дає свої оцінки, висловлює свої думки. Майстерність письменника примушує забути про умовність прийому і сприймати все, як реальні стосунки між людьми.

• Іронічний і песимістичний погляд на життя примусив Теккерея відмовитись від щасливої розв’язки. Традиційний шлюбний кінець у Теккерея є тільки початком і зовсім не щасливого продовження: „Хто з нас щасливий на цьому світі? Хто з нас, отримує те, чого прагне його серце, а отримавши, не бажає більшого? Давайте поскладаємо ляльок та закриємо валізу, адже нашу виставу скінчено”.

• Не шукає виходу, як би декому хотілось, у зображенні народних характерів, вважав існуюче життя невідворотним процесом.