- •1. Висвітлити економічну сутність власного капіталу та його роль у життєдіяльності виробничого підприємства.
- •4. Провести оцінку ефективності використання власного капіталу на досліджуваному підприємстві.
- •5. Намітити шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу.
- •1. 1. Сутність власного капіталу та характеристика показників його використання.
- •1.1 Економічна сутність власного капіталу підприємств та джерела його формування.
- •Джерела формування фінансових ресурсів підприємств
- •1.2 Нормативно-правова база обліку власного капіталу
- •1.3 Система показників ефективності використання власного капіталу підприємства
- •Розділ 2. Облік власного капіталу
- •2.1. Синтетичний і аналітичний облік власного капіталу на підприємстві
- •Кореспонденція рахунків при формуванні статутного капіталу
- •Аналітичний облік додаткового капіталу ведеться за видами. Субрахунки рахунку 42 є одночасно регістрами аналітичного обліку.
- •2.2 Шляхи вдосконалення організації обліку власного капіталу
- •Розділ 3. Аналіз джерел формування та ефективності використання власного капіталу
- •3.1 Організаційно-економічна характеристика та організація аналізу на підприємстві
- •3.2 Аналіз формування власного капіталу підприємства
- •Динаміка непокритого збитку тов «Карпатнафтохім»
- •3.3 Аналіз ефективності використання власного капіталу
- •Рентабельність власного капіталу
- •3.4. Шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу підприємства
- •Зміни в структурі капіталу підприємства
- •Список використаних джерел
- •Баланс підприємства
1.2 Нормативно-правова база обліку власного капіталу
Основою здійснення фінансового обліку на підприємствах різних типів і організаційно-правових форм власності повинна стати нормативно-правова база. Вона призначена акумулювати всі інформаційні потоки, що забезпечують створення сприятливих умов господарювання.
Основним документом, якипй регламентує облік власного капіталу є
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «звіт про власний капітал».
Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма звіту про власний капітал і загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) стосуються підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал визначаються окремим положенням (стандартом). Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Основною законодавчою базою для аналізу та обліку власного капіталу та зобов’язання є закони України «Про бухгалтерськиї облік та фінансову звітність в Україні» .
Закон України «Про бухгалтерськиї облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності України.
Нормативна база, яка регламентує питання по темі даної роботи, представлена в( Додатку А.)
Протягом останніх років в газетах і журналах було опубліковано багато статей щодо практичної реалізації реформування бухгалтерського обліку в Україні. Здебільшого такі публікації сприяють кращому сприйняттю текстів нормативних документів, доповнюють їх прикладами, бухгалтерськими записами. Іноді вони не збігаються з цими нормативними документами, намагаються обґрунтувати інші підходи, заповнити прогалину у нормативній базі.
Це дуже важливо в умовах, коли інформація, яка подається в підручниках, застаріла, не встигає за зміною нормативної бази.
За останні часи виявилася чітка тенденція комп'ютеризації обліку, аналізу, контролю. Але виникає проблема: як серед великої кількості програмних продуктів обрати той, який потрібен? Теоретично проблема комп'ютеризації викладена в чисельних посібниках, зокрема Завгороднього В.П. "Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю, аналізу і аудиту".
Таким чином, необхідно відмітити, що спеціальна література з теми дослідження в цілому задовольняє користувачів. Але багато видань перекладених з іноземних мов часто розкривають, суто теоретичниі проблеми.
1.3 Система показників ефективності використання власного капіталу підприємства
Одним з найважливіших показників, які характеризують ефективність використання власного капіталу є рентабельність власного капіталу. Адже саме цей показник вказує на величину вигоди, яку отримує власник підприємства на одиницю вкладеного капіталу.
У практиці фінансового аналізу в розвинених країнах рентабельність власного капіталу вважають найважливішим підсумковим показником, де фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприємства [8 .100c.]. При цьому розглядаються три- і п'ятифакторні моделі рентабельності.
Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми "Дюпон"1 запропонували рентабельність власного капіталу RВК визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком RчQ , оборотності активів ОА та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) КФЗ тобто:
(1.1)
де: Р—чистий прибуток;
V—чиста виручка від реалізації продукції;
А — активи;
П — пасиви.
Отже, рентабельність власного капіталу залежить від змін рентабельності продукції (операційна діяльність підприємства), ресурсовіддачі (інвестиційна діяльність) і співвідношення сукупного та позикового капіталу (фінансова діяльність).
З наведеної трифакторної моделі рентабельності власного капіталу випливає, що на її значення істотно впливає збільшення частки позикових коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику втрати підприємством фінансової незалежності.
Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія фінансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового прибутку можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного капіталу.
Слід зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При незначному зменшенні валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і несуттєво — з низьким.
Перелік показників-співмножників, що визначають рентабельність власного капіталу, можна розширити. Йдеться про такі важливі показники фінансового стану підприємства, як ліквідність, оборотність поточних активів, співвідношення термінових зобов'язань і капіталу підприємства.
Розширена формула для визначення впливу чинників на рентабельність власного капіталу має вигляд:
(1.2)
де ПА, ПП — відповідно поточні активи та пасиви за даними балансу підприємства.
П'ятифакторна модель включає такі показники: рентабельність реалізації, коефіцієнт фінансової залежності, частка термінових зобов'язань у валюті балансу, коефіцієнт загального покриття (поточної платоспроможності), оборотність поточних активів.
За критерієм вартості залучення капіталу, а також ураховуючи позитивний вплив фінансового важеля, підприємству було б вигідно формувати свої активи насамперед за рахунок позикових коштів. Проте якщо величина позикових коштів значно перевищує власні, підприємству загрожує банкрутство, оскільки позичальники можуть водночас виставити вимоги щодо повернення боргів.
Структура джерел фінансового забезпечення впливає на балансування між фінансовою стійкістю і фінансовим ризиком діяльності торгівельного підприємства. Так, відповідно до ефекту фінансового лівериджу [9.436c.] існує цілком певна залежність між часткою позикових засобів у структурі фінансового забезпечення і рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більше частка позикових ресурсів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток). Але з підвищенням частки позикових ресурсів знижується фінансова стійкість підприємства. Кожен керівник має вибирати між можливістю підвищити рентабельність власного капіталу і погіршенням фінансової стійкості підприємства. Отже, кожне підприємство має балансувати між цими факторами, що впливають на фінансові результати його діяльності ( Рис 1.2).. Загальна тенденція в плані планування обсягів залучених ресурсів на сьогодні така, що керівники підприємств радше ідуть на збільшення фінансової стійкості підприємства, аніж на високі ризики, які пов’язані з можливістю отримання високих прибутків [10. 383c.].
Рис 1.2. Залучення позикових ресурсів призводить до погіршення одних показників діяльності підприємства і покращання інших
Така ситуація пояснюється змінами пріоритетів діяльності підприємств, в тому числі й торгівельних. Якщо в перші роки перехідної економіки головною метою діяльності підприємств була максимізація прибутку, то зараз на перший план виступає насамперед стабілізація діяльності. Тому більш оптимальною являється стратегія отримання менших прибутків стабільно протягом тривалого періоду, ніж отримання високих прибутків з високим ризиком утратити можливість надалі отримувати прибуток, або ж навіть банкрутства підприємства.
Фінансову стійкість підприємства у довгостроковому плані визначає насамперед співвідношення між власним капіталом і позиковими коштами. Підприємство з неризиковим співвідношенням впевненіше почувається на ринку капіталу за рахунок додаткової емісії акції, облігацій або кредитів банків.
У світовій та вітчизняній практиці використовують сукупність показників для аналізу фінансової стійкості підприємства з погляду структури джерел фінансування.[11.344c.]
Коефіцієнт автономії (незалежності), або коефіцієнт концентрації власного капіталу:
(1.3)
Коефіцієнт Кавт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі авансованих коштів. Що більше значення цього показника, то більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів. У загальній сумі фінансових ресурсів частка власного капіталу не повинна бути меншою від 50 %, тобто Кавт > 0,5.[12]
Мінімальне значення коефіцієнта автономії (Кавт= 0,5) свідчить про те, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його власними коштами.
2. Коефіцієнт фінансової залежності
Цей показник обернений до коефіцієнта автономії. Збільшення коефіцієнта Кф.з., д у часі свідчить про підвищення частки позикових коштів у фінансуванні підприємств, і навпаки. Якщо Кф.з.= 1, підприємство не має позик. Показник фінансової залежності використовують у детермінованому факторному аналізі, наприклад в аналізі чинників рентабельності власного капіталу.
Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів - доповнює коефіцієнт автономії. Якщо нормальне мінімальне значення Кавт. = 0,5, то нормальне співвідношення залучених і власних коштів Кз/в = 1. Цей коефіцієнт розраховується за формулою:
. (1.4)
Значення Кз/в показує, скільки позикових коштів (сума розділів ІІІ та IV Пасиву) припадає на 1 грн власного капіталу. Збільшення значення цього показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.
Показники заборгованості (leverage ratios) показують, як розподіляється ризик між власниками компанії (акціонерами) та її кредиторами. Активи можуть бути профінансовані або за рахунок власних коштів (акціонерний капітал), або за рахунок позичкових засобів (борг). Чим вище відношення позикових засобів до власності акціонерів, тим вище ризик кредиторів і тим обережніше повинен ставитися банк до видачі нових кредитів. У випадку банкрутства, компанії з високою заборгованістю шанси на повернення кредиторам вкладених ними засобів будуть дуже низькі2. Для оцінки заборгованості розраховується, насамперед, коефіцієнт покриття основних засобів (fixed assets-to-net worth ratio), що виражається такою формулою:
(1.5)
Він показує, яка частина основних засобів профінансована за рахунок власного капіталу. У принципі, будинки, устаткування й інші довгострокові активи повинні покриватися або за рахунок засобів акціонерів, або за допомогою довгострокових позик. Нормальним рахується відношення 0,75 - 1, тому що більш висока цифра може означати, що в основні засоби вкладена частина оборотного капіталу, і це може негативно позначитися на виробничій діяльності фірми.[13] Другий показник цієї групи - коефіцієнт короткострокової заборгованості (current debt-to-het worth ratio) :
(1.6)
Ще один показник у зазначеній групі - коефіцієнт покриття загальної заборгованості (total debt-to-net worth ratio):
. (1.7)
Він показує, яка частина всіх активів компанії покрита за рахунок засобів кредиторів, а яка за рахунок акціонерів. Якщо показник перевищує 1,доля кредиторів вище.
Отже, ефективне використання власного капіталу полягає з однієї сторони в тому, щоб отримати якнайбільший прибуток, тобто максимізувати рентабельність власного капіталу, а з іншої – не втратити фінансової стійкості, залишитися платоспроможним. Використання лише власного капіталу підприємства робить його стан абсолютно стійким, але зводить до мінімуму рентабельність власного капіталу, а отже і доходи власників підприємства. Залучення великої кількості позикових коштів збільшує рентабельність власного капіталу, але може потягти за собою втрату фінансової стійкості, частим наслідком якої є банкрутство. Саме тому ефективне управління власним капіталом полягає в умінні знаходити “золоту середину” між прибутком і фінансовою стійкістю. Цей процес надзвичайно складний і потребує як правильної постановки процесу обліку власного капіталу, так і аналізу ринкової ситуації, неабиякого чуття і комерційної інтуїції.
Облік власного капіталу має важливе значення, з огляду на те, що він використовується кредиторами для оцінювання кредитоспроможності підприємства, тому неправильний облік або ж фінансова звітність може потягнути за собою судові позови з боку тих суб’єктів ринку, які використовують цю інформацію для визначення своїх стосунків з даним підприємством. Окрім того, облік власного капіталу відіграє суттєву роль у стосунках між власниками підприємства, так як прибуток зазвичай розподіляється пропорційно частці у статутному капіталі кожного з власників чи засновників підприємства.