1.2 Нормативно-правова база обліку власного капіталу

Основою здійснення фінансового обліку на підприємствах різних типів і організаційно-правових форм власності повинна стати нормативно-правова база. Вона призначена акумулювати всі інформаційні потоки, що забезпечують створення сприятливих умов господарювання.

Основним документом, якипй регламентує облік власного капіталу є

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «звіт про власний капітал».

Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма звіту про власний капітал і загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) стосуються підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал визначаються окремим положенням (стандартом). Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Основною законодавчою базою для аналізу та обліку власного капіталу та зобов’язання є закони України «Про бухгалтерськиї облік та фінансову звітність в Україні» .

Закон України «Про бухгалтерськиї облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності України.

Нормативна база, яка регламентує питання по темі даної роботи, представлена в( Додатку А.)

Протягом останніх років в газетах і журналах було опубліковано багато статей щодо практичної реалізації реформування бухгалтерського обліку в Україні. Здебільшого такі публікації сприяють кращому сприйняттю текстів нормативних документів, доповнюють їх прикладами, бухгалтерськими записами. Іноді вони не збігаються з цими нормативними документами, намагаються обґрунтувати інші підходи, заповнити прогалину у нормативній базі.

Це дуже важливо в умовах, коли інформація, яка подається в підручниках, застаріла, не встигає за зміною нормативної бази.

За останні часи виявилася чітка тенденція комп'ютеризації обліку, аналізу, контролю. Але виникає проблема: як серед великої кількості програмних продуктів обрати той, який потрібен? Теоретично проблема комп'ютеризації викладена в чисельних посібниках, зокрема Завгороднього В.П. "Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю, аналізу і аудиту".

Таким чином, необхідно відмітити, що спеціальна література з теми дослідження в цілому задовольняє користувачів. Але багато видань перекладених з іноземних мов часто розкривають, суто теоретичниі проблеми.

1.3 Система показників ефективності використання власного капіталу підприємства

Одним з найважливіших показників, які характеризують ефективність використання власного капіталу є рентабельність власного капіталу. Адже саме цей показник вказує на величину вигоди, яку отримує власник підприємства на одиницю вкладеного капіталу.

У практиці фінансового аналізу в розвинених країнах рентабельність власного капіталу вважають найважливішим підсумковим показни­ком, де фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприєм­ства [8 .100c.]. При цьому розглядаються три- і п'ятифакторні мо­делі рентабельності.

Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми "Дюпон"¹ запропонували рентабельність власного капіталу R_ВК визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком R^ч_Q , оборот­ності активів О_А та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) К_ФЗ тобто:

(1.1)

де: Р—чистий прибуток;

V—чиста виручка від реалізації продукції;

А — активи;

П — пасиви.

Отже, рентабельність власного капіталу залежить від змін рентабельності продукції (операційна діяльність підприємства), ресурсовіддачі (інвестиційна діяльність) і співвідношення сукупного та позико­вого капіталу (фінансова діяльність).

З наведеної трифакторної моделі рентабельності власного капіта­лу випливає, що на її значення істотно впливає збільшення частки по­зикових коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику втрати підприємством фінансо­вої незалежності.

Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія фінансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового при­бутку можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного ка­піталу.

Слід зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важе­ля. При незначному зменшенні валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінан­совим важелем і несуттєво — з низьким.

Перелік показників-співмножників, що визначають рентабельність власного капіталу, можна розширити. Йдеться про такі важливі по­казники фінансового стану підприємства, як ліквідність, оборотність поточних активів, співвідношення термінових зобов'язань і капіталу підприємства.

Розширена формула для визначення впливу чинників на рента­бельність власного капіталу має вигляд:

(1.2)

де ПА, ПП — відповідно поточні активи та пасиви за даними балан­су підприємства.

П'ятифакторна модель включає такі показники: рентабельність ре­алізації, коефіцієнт фінансової залежності, частка термінових зобо­в'язань у валюті балансу, коефіцієнт загального покриття (поточної платоспроможності), оборотність поточних активів.

За критерієм вартості залучення капіталу, а також ураховуючи по­зитивний вплив фінансового важеля, підприємству було б вигідно фор­мувати свої активи насамперед за рахунок позикових коштів. Проте якщо величина позикових коштів значно перевищує власні, підприєм­ству загрожує банкрутство, оскільки позичальники можуть водночас виставити вимоги щодо повернення боргів.

Структура джерел фінансового забезпечення впливає на балансування між фінансовою стійкістю і фінансовим ризиком діяльності торгівельного підприємства. Так, відповідно до ефекту фінансового лівериджу [9.436c.] існує цілком певна залежність між часткою позикових засобів у структурі фінансового забезпечення і рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більше частка позикових ресурсів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток). Але з підвищенням частки позикових ресурсів знижується фінансова стійкість підприємства. Кожен керівник має вибирати між можливістю підвищити рентабельність власного капіталу і погіршенням фінансової стійкості підприємства. Отже, кожне підприємство має балансувати між цими факторами, що впливають на фінансові результати його діяльності ( Рис 1.2).. Загальна тенденція в плані планування обсягів залучених ресурсів на сьогодні така, що керівники підприємств радше ідуть на збільшення фінансової стійкості підприємства, аніж на високі ризики, які пов’язані з можливістю отримання високих прибутків [10. 383c.].

Рис 1.2. Залучення позикових ресурсів призводить до погіршення одних показників діяльності підприємства і покращання інших

Така ситуація пояснюється змінами пріоритетів діяльності підприємств, в тому числі й торгівельних. Якщо в перші роки перехідної економіки головною метою діяльності підприємств була максимізація прибутку, то зараз на перший план виступає насамперед стабілізація діяльності. Тому більш оптимальною являється стратегія отримання менших прибутків стабільно протягом тривалого періоду, ніж отримання високих прибутків з високим ризиком утратити можливість надалі отримувати прибуток, або ж навіть банкрутства підприємства.

Фінансову стійкість підприємства у довгостроковому плані визначає насамперед співвідношення між власним капіталом і позиковими коштами. Підприємство з неризиковим співвідношенням впевненіше почуваєть­ся на ринку капіталу за рахунок додаткової емісії акції, облігацій або кредитів банків.

У світовій та вітчизняній практиці використовують сукупність по­казників для аналізу фінансової стійкості підприємства з погляду структури джерел фінансування.[11.344c.]

1. Коефіцієнт автономії (незалежності), або коефіцієнт концен­трації власного капіталу:

(1.3)

Коефіцієнт К_авт характеризує частку власників підприємства в за­гальній сумі авансованих коштів. Що більше значення цього показни­ка, то більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів. У загальній сумі фінансових ресурсів частка власного капіталу не повинна бути меншою від 50 %, тобто К_авт > 0,5.[12]

Мінімальне значення коефіцієнта автономії (К_авт= 0,5) свідчить про те, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його влас­ними коштами.

2. Коефіцієнт фінансової залежності

Цей показник обернений до коефіцієнта автономії. Збільшення кое­фіцієнта К_ф.з., д у часі свідчить про підвищення частки позикових коштів у фінансуванні підприємств, і навпаки. Якщо К_ф.з.= 1, підприємство не має позик. Показник фінансової залежності використовують у детер­мінованому факторному аналізі, наприклад в аналізі чинників рента­бельності власного капіталу.

2. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів - до­повнює коефіцієнт автономії. Якщо нормальне мінімальне значен­ня К_авт. = 0,5, то нормальне співвідношення залучених і власних коштів Кз/в = 1. Цей коефіцієнт розраховується за формулою:

. (1.4)

Значення Кз/в показує, скільки позикових коштів (сума розділів ІІІ та IV Пасиву) припадає на 1 грн власного капіталу. Збільшення зна­чення цього показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Показники заборгованості (leverage ratios) показують, як розподіляється ризик між власниками компанії (акціонерами) та її кредиторами. Активи можуть бути профінансовані або за рахунок власних коштів (акціонерний капітал), або за рахунок позичкових засобів (борг). Чим вище відношення позикових засобів до власності акціонерів, тим вище ризик кредиторів і тим обережніше повинен ставитися банк до видачі нових кредитів. У випадку банкрутства, компанії з високою заборгованістю шанси на повернення кредиторам вкладених ними засобів будуть дуже низькі². Для оцінки заборгованості розраховується, насамперед, коефіцієнт покриття основних засобів (fixed assets-to-net worth ratio), що виражається такою формулою:

(1.5)

Він показує, яка частина основних засобів профінансована за рахунок власного капіталу. У принципі, будинки, устаткування й інші довгострокові активи повинні покриватися або за рахунок засобів акціонерів, або за допомогою довгострокових позик. Нормальним рахується відношення 0,75 - 1, тому що більш висока цифра може означати, що в основні засоби вкладена частина оборотного капіталу, і це може негативно позначитися на виробничій діяльності фірми.[13] Другий показник цієї групи - коефіцієнт короткострокової заборгованості (current debt-to-het worth ratio) :

(1.6)

Ще один показник у зазначеній групі - коефіцієнт покриття загальної заборгованості (total debt-to-net worth ratio):

. (1.7)

Він показує, яка частина всіх активів компанії покрита за рахунок засобів кредиторів, а яка за рахунок акціонерів. Якщо показник перевищує 1,доля кредиторів вище.

Отже, ефективне використання власного капіталу полягає з однієї сторони в тому, щоб отримати якнайбільший прибуток, тобто максимізувати рентабельність власного капіталу, а з іншої – не втратити фінансової стійкості, залишитися платоспроможним. Використання лише власного капіталу підприємства робить його стан абсолютно стійким, але зводить до мінімуму рентабельність власного капіталу, а отже і доходи власників підприємства. Залучення великої кількості позикових коштів збільшує рентабельність власного капіталу, але може потягти за собою втрату фінансової стійкості, частим наслідком якої є банкрутство. Саме тому ефективне управління власним капіталом полягає в умінні знаходити “золоту середину” між прибутком і фінансовою стійкістю. Цей процес надзвичайно складний і потребує як правильної постановки процесу обліку власного капіталу, так і аналізу ринкової ситуації, неабиякого чуття і комерційної інтуїції.

Облік власного капіталу має важливе значення, з огляду на те, що він використовується кредиторами для оцінювання кредитоспроможності підприємства, тому неправильний облік або ж фінансова звітність може потягнути за собою судові позови з боку тих суб’єктів ринку, які використовують цю інформацію для визначення своїх стосунків з даним підприємством. Окрім того, облік власного капіталу відіграє суттєву роль у стосунках між власниками підприємства, так як прибуток зазвичай розподіляється пропорційно частці у статутному капіталі кожного з власників чи засновників підприємства.