4.Мистецтво Київської Русі:архітектура, іконопис,мозаїки, фрески.Фольклорна та письмова традиції Київської Русі.

Досягнення архітектури Київській Русі пов'язані переважно з церковним будівництвом, починаючи з Десятинної церкви в Києві, зведеної князем Володимиром і освяченої в 996 р. Перші величні споруди зводилися під керівництвом запрошених з Візантії майстрів, але їм доводилося враховувати вподобання князів, духовенства та знаті. Згодом з'явилися і свої кваліфіковані майстри. Храми з кількома банями не зустрічаються серед архітектурних споруд Візантії. Це є доказом того, що церковні споруди Київської Русі мали свої індивідуальні риси, хоч і були близькі до візантійських зразків. Серед визначних пам'яток архітектури київської Русі були Спас Чернігівський, Софія Київська, Софія Новгородська, Софійський собор у Полоцьку, Успенський собор Печерського монастиря. Неможливо тут подати навіть простий перелік пам'яток, відомих сучасній icторії давноруської церковної архітектури. Серед них зустрічаємо великі міські та монастирські собори, надбрамні церкви, церкви-усипальниці, невеличкі споруди бідних парафій та монастирів. Згодом осередками будівництва, крім Києва, Чернігова та Новгорода, стали Переяслав, Галич, Володимир-Волинський, Полоцьк, Смоленськ, Володимир на Клязьмі, що виробили свої архітектурі стилі. Будували здебільшого з тонкої цегли (плінфи). У Новгороді застосовували валуни, в Галичині та в північно-східній Русі - ретельно тесаний камінь, іноді прикрашений чудовим різьбленням. Мистецтво Київської Русі значною мірою було пов'язане з церковним будівництвом і мало задовольняти вимоги богослужбового уставу. Воно не мало того суто естетичного призначення, яке властиве витворам пізнішої доби. Храми, часто стримані й суворі зовні, зосереджували в своїх стінах справжні мистецькі скарби. Деякі споруди Києва та Чернігова прикрашено кам'яним різьбленням (парапети хорів), підлога мала інкрустацію, поєднану з полив'яними плитками . Надзвичайною красою відзначалися вівтарні перегородки та ювори, здебільшого виконані з дерева, а в окремих випадках - з мармуру. Мармур взагалі використовували рідко, бо це був дорогий матеріал, який привозили здалеку.

Стіни прикрашали мозаїками та фресками. Мистецтво мозаїки, що потребувало великої майстерності та дефіцитних матеріалів, не було розповсюджене. Навіть у Софійському соборі в Києві мозаїками прикрашено тільки вівтар та підкупольний пpocтip (так само було в Успенському соборі Печерського монастиря), в соборі Михайлівського монастиря - тільки вівтар. Фреска була поширена в Києві, Чернігові, Новгороді, Пскові, Старій Ладозі, Полоцьку, Володимирі та Суздалі. Загальна система розпису була підпорядкована іконографічній програмі, основа якої була оформлена на візантійському грунті після перемоги над іконоборцями.

3 візантійським мистецтвом певною мірою був пов'язаний і розвиток іконопису Київської Русі. Однак руські митці, переймаючи техніку, виробляли свій стиль. Найдавніші ікони на Русь були принесені з Константинополя. Зокрема, візантійською за своїм походженням є велика наша святиня - ікона Володимирської Богоматері, що спочатку знаходилась у Вишгороді, біля Києва. Не виключено, що візантійським митцям належить виконання деяких інших ікон, що створені в домонгольську добу давньоруського мистецтва [12]. Серед них заслуговує на особливу увагу Свенська (Печерська) ікона Богоматері з "предстоящими" преп. Антонієм Печерським та преп. Феодосієм Печерським.

На початку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції ХIХ ст., а з іншого - йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях: 1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія); 2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури ("європеїзація", "космополітизм", "модернізм").

В Україні в галузі живопису і графіки активно працювали такі майстри, як О.Мурашко, О.Новаківський, І.Трут, П.Ковжун, М.Сосенко, М.Бойчук. Більшість з них мали європейську освіту і перебували під впливом сучасних їм художніх тенденцій. Міжнародного визнання досяг український скульптор О.Архипенко - творець нового напряму в мистецтві.

Писемність і літературна традиція.

Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IХ ст. У “Житії” слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 р. в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані “руськими письменами”. Ці ж “руські письмена” згадують й арабські письменники Х ст. В історичних джерелах зустрічається також повідомлення про те, що руська писемність, нарівні з староєврейською, розповсюджувалася в Хазарії. Важливим свідченням того, що писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 1949 р. в одному зі смоленських курганів глиняна посудина середини Х ст. з давньоруським написом “гороухща” (гірчиця).

Лінгвісти, аналізуючи тексти договорів руських князів з Візантією 911, 944 і 971 рр., вважають, що вони були складені двома мовами - грецькою і староруською.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках IX ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) - Костянтина (в чернецтві - Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов“янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок ХI ст. на Русі використовувалися дві системи письма - кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця - розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.