1. Основний предмет навчального курсу - стилістична диференціація мови,характеристика ї ї функціо­нальних стилів. На відміну від теоретичної стилістики практична стилістика має прикладний характер. Вона втілює в життя рекомендаці ї теоретичних курсів, визначає доцільність і вмотивованість використання мовних засобів у різних ферах і форма х спілкування, навчає культури мовлення. Синонімія мовних засобів передбачає їх багатство в мові . Використання того чи іншого засобу з ряду синонімічних - це насамперед його (засобу) вибір. Де є вибір, там виникає стиль, стилістика. Без вибору нема стилістики. Стилістиці властиве широке розуміння синонімії .

Стилістиці властиве широке розуміння синонімії . Маємо на увазі не тільки лексичну синонімію, але й синтаксичну, морфологічну, словотвірну, фразеологічну та ін. Практичну стилістику цікавлять реальні можливост і обрання синонімічних засобів, що їх дає нам мова для висловлювання думки. Застосування того чи іншого мовного засобу саме в цій (якійсь конкретній) мовленнєвій ситуаці ї і для найбільш адекватного відтворення саме цієї (якоїсь конкретної) думки, для досягнення бажаного в цій конкретній ситуаці ї комунікативного ефект у - конкретні рекомендаці ї щодо цього й покликана давати практична стилістика.

2. Дослідники:

Шарль Баллі

І.Г.Чередниченко

Н.Д.Бабич

П.СДудик

В.В.Одинцова

Ю.А.Бєльчиков

3. стиль - це об'єднана певним функціональним призначенням система мовних елементів, способів їх добору, вживання, взаємного поєднання і зв'язку; це функціональний різновид літературної мови.

Ю.А.Бєльчиков підкреслює ще й те, що стиль - це "суспільно усвідомлена система", тобто стиль є не "продукт мовної діяльності , мовної поведінки

індивіда", а "явище надіндивідуальне" , "результат колективного усвідомлення всіма носіями літературної мови цього стилю, цього функціонального різновиду як особливої внутрішньо організованої системи мовних елементів"

Водночас можна виокремити функціонально-стильову сферу. Це

поняття є зіставним зі стилем і аналогічне до нього. Якщо функціонування стилю в літературній мові зумовлене спеціалізованими завданнями мовного спілкування, то функціонально-стильова сфера характеризується сукупністю таких соціальних завдань комунікації ; для ї ї характеристики також істотною є форма мови - писемна чи усна. Функціонально-стильова сфера може об'єднувати низку стилів. Наприклад, історично склалася така функціонально-стильова сфера, як книжне мовлення. У ньому звичайно виокремлюють як його різновиди офіційно-діловий,

науковий і публіцистичний стилі , мову художньої літератури.

Здебільшого те поняття, що ми позначаємо терміном "функціональностильова сфера" , керуючись, як і , скажімо, Ю.А.Бєльчиков, суто прагматичними міркуваннями класифікаці ї функціональних стилів, так чи інакше виокремлюют ь і описують усі дослідники практичної стилістики. Частина з них обмежується зауваженням про книжне і розмовне мовлення, дехто ж здійснює поділ стилів на книжні й розмовний. На наш погляд, назва

Ю.А.Бєльчикова просто термінологічно найвиразніша й найчіткіша та

найточніша для використання ї ї в класифікуванні згаданих явищ.

4 . Одним з винахідників папери вважається китаєць Цай Лунь, придворний радник імператора Хо, який жив у II столітті нашої ери. З дерева шовковиці зрізали гілля, потім знімали з них кору. Верхній темний шар кори очищали, а внутрішню волокнисту частину размачивали в дощовій воді, потім рубали на дрібні частини і товкли в ступі до перетворення на кашу, яку збирали в бочку і розбавляли водою. Майстер брав в руки сито і вичерпував масу з бочки. Вода стікала, і на поверхні оставлялся рівний і тонкий слід волокнистої маси. Її перекидали на гладку дошку. Дошки з виливками укладали в стопку одна на одну і притискали вантажем. Зміцнілі під пресом листи сушили на сонці або в теплому приміщенні. Такий папір була легкою, міцною, зручною для письма. Папір стали виготовляти різних розмірів, квітів, щільності і навіть просочували речовинами, що відлякують шкідливих комах. Тоді ж з'явилися і паперові гроші.

Але найголовніше, що винахід паперу подарувало світові - це справжні книги. Імператор Хен Сюань наказав писати тільки на папері, і папір став офіційним матеріалом для письма. У V-VI століттях паперові книги були поширені по всьому Китаю.

У Європі першою почала робити папір Іспанія, перейнявши мистецтво її виготовлення у своїх завойовників-арабів (це було в 1150 р.). Через кілька десятків років папір з'явився в Італії, потім у Франції, Угорщини, Німеччини, Росії, Голландії, Швеції. Папір "приходив" з однієї країни в іншу через рівні проміжки часу - 50-100 років. І скрізь несла людям знання. Великий узбецький поет Алішер Навої називав папір "крилами, розносять по світу думки мудреців".

Росія купувала папір як "заморський товар" більше 260 років. Найстаріший відомий російський документ на папері - договірна грамота князя Симеона Гордого складена в 1340 році, а найстарша рукописна книга на папері - "Повчання Ісаака Сирина" відноситься до 1381. Папір ж власного виготовлення з'явилася в Росії тільки при Івана Грозному. У середині XVI століття під Москвою, на річці Уче, побудували перший "паперовий млин".

Розвиток паперової справи почалося за Петра I, який, побувавши за кордоном, задумав "у всякій губернії учинити паперові заводи". У 1714 році поблизу Петербурга за указом царя була закладена паперовий млин, а через два роки приїхав оглянути млин царю був піднесений перший аркуш паперу. У другій половині XVIII століття виробленням паперу, крім Москви і Петербурга славилися Ярославль і Калуга.

5. Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу писемних офіційно-ділових стосунків. Розрізняють три його підстилі : канцелярсько-діловий

(адміністративно-канцелярський) , дипломатични й і юридичний (законодавчий) . Офіційно-діловий стиль має такі ознаки:

- стислість, компактність викладу, економне використання мовних

засобів;

- високий рівень стандартизаці ї мовних засобів;

- тенденцію до стилістичної однорідності тексту, до використання тільки нейтральних і книжних елементів;

- широке використання термінології , номенклатурних назв, наявність

особливої лексики й фразеології , вживання в тексті складноскорочених слів, абревіатур;

- вживання збірних іменників;

- часте використання віддієслівних іменників;

- використання інфінітива припису, теперішнього припису, майбутнього умовного (ірреального) ;

- розповідний характер викладу, використання номінативних речень

з переліком;

- прямий порядок слів у реченні як переважний принцип його побудови;

- тенденцію до використання простих з граматичного погляду, але

екстрарозширених багаточленних конструкцій або складних речень

які передають логічне підпорядкування одних фактів іншим;

- майже повну відсутність емоційно-експресивних мовленнєвих засобів;

- слабку індивідуалізацію стилю.

6. Науковий стиль - один з функціональних стилів літературної мови,

який обслуговує сферу науки; він належить до книжних стилів. Характерними рисами наукового стилю є:

- уживання термінів;

- використання абстрактної лексики;

- використання наукової фразеологі ї (складених термінів) ;

-у морфологі ї - переважання певних класів слів (іменників, а не,

скажімо, дієслів) ;

- використання категорії числа іменників з послабленим граматичним

значенням;

- використання прикметників для уточнення змісту поняття через

зазначання його ознак;

- широке вживання дієслова у формі теперішнього позачасового;

- використання форм особи дієслів та особових займенників у найбільш абстрактно-узагальнених значеннях;

- використання як засобів експресивності посилювальних і обмежувальних часток, займенників, кількісних прислівників;

- використання прислівників у сполучній функції ;

- у синтаксисі - використання різноманітних складних речень і складного синтаксичного цілого;

- у семантиці-тяжінн я до точності

Всередині наукового стилю виокремлюют ь особливий науково-по­

пулярний підстиль.

7. Публіцистичний стиль - функціональний різновид літературної мови,

який використовується в ЗМІ , в ораторських, пропагандистських виступах. Для нього характерні популярність, образність, полемічність викладу,

яскравість засобів позитивної чи негативної експресії . Поєднання експресії та стандарту - конструктивний принцип мовлення в ЗМІ. Для публіцистичного стилю характерні :

• суспільно-політична лексика;

• швидке оновлення лексичного складу та семантичне оновлення

слів, переорієнтовування лексики інших стилів для використання в

публіцистиці ;

• ощадливість мовних засобів, лаконічність викладу за інформацій­

ної насиченості тексту;

• емоційно-оцінні слова;

• експресивно зв'язане слововживання;

• перефрастичні побудови;

• фразові серії ;

• словоформи з префіксами анти-, псевдо-, нео- тощо та із суфіксами -ац(ія), -фікац(ія), -іст, -тор, -ізм, -овець тощо;

• складні прикметники;

• варіювання часовими формами дієслова для підкреслення образності опису, розповіді ;

• імперативні форми дієслів, що передають заклики до спільної дії ;

• конструкці ї з різними видами інверсії ;

• конструкці ї з повторами слів і синтагм, предикативних ланок складного синтаксичного цілого, з нанизуванням компонентів;

• риторичні запитання та звертання

Публіцистичний стиль має декілька різновидів; їх виокремлють залежно від того, які засоби масової інформаці ї ними послуговуються.

Найбільш дослідженим і найменш суперечливим з теоретичного погляду є газетний різновид публіцистичного стилю. Останнім часом де ­

далі більшу увагу приділяють дослідженню жанрово-стильових різновидів журналістського тексту.