Забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:

• виплату відпусток працівникам;

• додаткове пенсійне забезпечення;

• виконання гарантійних зобов'язань;

• реструктуризацію, виконання зобов'язань при припиненні діяльності;

• виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо.

Суми створених забезпечень визнаються витратами (за винятком суми забезпечення, що включається до первісної вартості основних засобів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби").

9. Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

10. Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію створюється у разі наявності затвердженого керівництвом підприємства плану реструктуризації з конкретними заходами, строками їх виконання та сумою витрат, що будуть зазнані, й після початку реалізації цього плану.

11. Сума забезпечення визначається за обліковою оцінкою ресурсів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), необхідних для погашення відповідного зобов'язання, на дату балансу. Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію визначається за сумою прямих витрат, які не пов'язані з діяльністю підприємства, що триває. Забезпечення довгострокових зобов'язань визнаються у сумі їх теперішньої вартості. Забезпечення щодо обтяжливого контракту визначається в сумі неминучих витрат, пов'язаних з його виконанням. Сума неминучих витрат, пов'язаних з виконанням обтяжливого контракту, визначається за найменшою з двох величин: витрат на виконання контракту або витрат на сплату неустойки (штрафів, пені) за невиконання контракту. Витрати на виконання обтяжливого контракту оцінюються за різницею між витратами на його виконання і доходами (втратами) від виконання іншого контракту, укладеного з метою мінімізації втрат від виконання обтяжливого контракту.

12. Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створено.

13. Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу та, у разі потреби, коригується (збільшується або зменшується). У разі відсутності ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов'язань сума такого забезпечення підлягає сторнуванню. Після завершення робіт з демонтажу, переміщення об'єктів основних засобів та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання, залишок (недостатність) забезпечення на відновлення земельних ділянок визнається іншим операційним доходом (іншими операційними витратами).

14. Непередбачені зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.

Розкриття інформації про зобов'язання у примітках до фінансової звітності

15. У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація:

1. Сума та строки погашення зобов'язання, яке було виключене із складу поточних зобов'язань відповідно до п.8 цього Положення (стандарту) з обгрунтуванням причин цього.

2. Перелік і суми зобов'язань, що включені до статей балансу "Інші довгострокові зобов'язання", "Інші поточні зобов'язання".

7. Підприємство щодо кожного виду забезпечень наводить таку інформацію:

1. Цільове призначення, причини невизначеності та очікуваний строк погашення.

2. Залишок забезпечення на початок і кінець звітного періоду.

3. Збільшення забезпечення протягом звітного періоду внаслідок створення забезпечення або додаткових відрахувань.

4. Сума забезпечення, що використана протягом звітного періоду.

5. Невикористана сума забезпечення, що сторнована у звітному періоді.

6. Сума очікуваного відшкодування витрат іншою стороною, що врахована при оцінці забезпечення.

8. За кожним видом непередбачених зобов'язань наводиться така інформація:

9. Стислий опис зобов'язання та його сума.

10. Невизначеність щодо суми або строку погашення.

11. Сума очікуваного погашення зобов'язання іншою стороною.

12. Облік розрахунків з постачальниками і підрядниками

Постачальники (підрядники) — це підприємства, що відван­тажують продукцію (виконують роботи, надають послуги) поку­пцям. Основою взаємовідносин між постачальниками і покупця­ми є договори (контракти) купівлі-продажу товарно-матеріаль­них цінностей, договори підряду на виконання різних робіт, на­дання послуг тощо.

Договір (контракт) купівлі-продажу являє собою комерційний документ, згідно з яким оформлено торговельну угоду. У ньому міститься письмова угода сторін про поставку товарів — зо бов'язання продавця передати певне майно у власність покупця та зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором підряду підрядник зобов'язується виконати пев­ну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Надходження товарів від постачальників оформляється на під­ставі товарно-транспортних накладних (ТТН), рахунків-фактур, вантажних митних декларацій тощо. ТТН виписують при достав­ці товарів автомобільним транспортом. При доставці товарів за­лізничним транспортом виписують залізничну накладну, морсь­ким транспортом — коносамент.

Приймання виконаних підрядником робіт і послуг оформля­ється як правило, актами приймання робіт (послуг), у яких наво­дяться відомості про обсяг, якість і терміни виконаних робіт (по­слуг) та їхню вартість. Окремі роботи (послуги) можуть оформлятися іншими встановленими для них документами (кви­танції, замовлення тощо). Належним чином оформлені докумен­ти підписуються стороною, яка передає, і стороною, яка приймає.

Розрахунки з постачальниками (підрядниками) ведуться як правило в безготівковій формі. Основним документом в розраху­нках є рахунок-фактура. Він є підставою для оформлення відпо­відних банківських розрахункових документів: платіжних дору­чень, платіжних-вимог доручень, розрахункових чеків.

Рахунок-фактуру виписує постачальник на матеріальні цінно­сті, що відпускаються (відвантажуються) не залежно від способу їх доставки. В документі зазначають найменування постачальни­ка, його адресу, номер поточного рахунка, установу банку, що обслуговує постачальника, станцію відправлення, станцію при­значення вантажу, дату і спосіб відвантаження, найменування платника, його адресу, банківські реквізити платника, номер і да­ту укладання договору (контракту) згідно з яким відбувається відпуск матеріальних цінностей, найменування матеріальних Цінностей, одиницю виміру, кількість, ціну, вартість, суму ПДВ, суму до оплати.

Підписують рахунок-фактуру керівник, головний бухгалтер підприємства постачальника (підрядника), їх підписи скріплю­ються печаткою.

Матеріальні цінності від постачальників підприємства отри­мують, як правило, через уповноважених осіб, які діють від імені підприємства на підставі довіреностей. Порядок реєстрації вида­них, повернутих і використаних довіреностей на одержання цін­ностей встановлено «Інструкцією про порядок реєстрації вида­них, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів від 16 травня 1996 року № 99. Бланки довіреностей є документами су­ворої звітності.

Довіреність на одержання матеріальних цінностей видається тільки посадовим особам, що працюють на цьому підприємстві і підписується керівником та головним бухгалтером або їх заступ­никами, та особами, які на те уповноважені керівником підпри­ємства.

Керівником підприємства призначається особа, яка виписує, реєструє видані, повернуті та використані довіреності. Довірено­сті видаються під розписку і реєструються в Журналі реєстрації довіреностей (додаток № 2 до Інструкції).

Строк дії довіреностей встановлюється залежно від можливо­сті одержання та вивозу відповідних цінностей однак не більше як на 10 днів.

Довіреність на одержання цінностей, доставка яких здійсню­ється централізовано, допускається видавати на календарний місяць.

Особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше насту­пного дня після доставки на підприємство одержаних цінностей, незалежно від того, одержані цінності повністю або частково, по­дати працівнику підприємства, який здійснює виписування та ре­єстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довірено­стей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії дові­реності.

Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у Журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержанні цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невико­ристані довіреності гасяться надписом «невикористана» і збері гаються протягом строку, встановленого для зберігання первин­них документів.

Особам, які не відзвітували про використання довіреностей або не повернули невикористану довіреність, строк дії якої закін­чився, нова довіреність не видається.

Довіреність, незалежно від строку дії, залишається у постача­льника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску ціннос­тей частинами на кожний частковий відпуск складається наклад­на (акт приймання-здачі) з поміткою в ній номеру довіреності та дати ії видачі. В цих випадках один примірник накладної (акта приймання-здачі) передається одержувачу цінностей, а другий — додається до залишеної у постачальника довіреності і використо­вується для спостереження і контролю за відпуском цінностей і використовується згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Бланки довіреностей, що зберігаються на підприємстві, облі­ковуються за дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» субрахунку 209 «Інші матеріали» за вартістю, що складається з витрат на придбання та доставку. Одночасно на дебет позабалансового ра­хунка 08 «Бланки суворого обліку» зараховується вартість вка­заних бланків, виходячи з ціни за 1 бланк не менше 0,1 мінімаль­ного розміру заробітної плати. Аналітичний облік ведеться за місцем зберігання, нумерацією, кількістю і вартістю бланків до­віреностей.

Щокварталу, вартість використаних бланків довіреностей спи­сується на підставі затвердженого керівником акта, із зазначен­ням їх нумерації і кількості. На дану операцію складається коре­спонденція:

Дебет 92 «Адміністративні витрати» — Кредит 209 «Інші матеріали», одночасно Кредит 08 «Бланки суворого обліку».

Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками за оде­ржані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані по­слуги ведеться на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». На цьому рахунку учасник промислово фінансової групи веде облік розрахунків за одержані від учасни­ків ПФГ товарно-матеріальні цінності (роботи, послуги).

За кредитом рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» відображається заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом — її погашення, списання тощо.

Рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядни­ками» має такі субрахунки:

• 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»;

• 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками»;

• 633 «Розрахунки з учасниками ПФГ».

На субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачаль­никами» ведеться облік розрахунків за одержані товарно-матері­альні цінності, виконані роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками.

На субрахунку 632 «Розрахунки з іноземними постачаль­никами» ведеться облік розрахунків з іноземними постачальни­ками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги.

Аналітичний облік ведеться окремо за кожним постачальни­ком та підрядником в розрізі кожного документа (рахунка) на сплату.

Для обліку розрахунків, відображених на рахунку 63 «Розра­хунки з постачальниками та підрядниками», призначений жу­рнал-ордер № 6 с-г. та відомість аналітичного обліку. Реєстр операцій за розрахунками з постачальниками (підрядниками) № 6.1 с-г.

Облік розрахунків в регістрах журнально-ордерної форми здійснюють незалежно від величини сум рахунку-фактури і фор­ми розрахунків.

Матеріальні цінності оплачені, але не одержані на склад до кі­нця місяця, сільськогосподарські підприємства оприбутковують в міру надходження, відмічаючи їх вартість за кредитом рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» в коре­спонденції з дебетом рахунків за обліком цих цінностей.

Якщо при прийманні виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей, що надійшли, окремо показують суму виявленої не­стачі. В такому ж порядку фіксують суми претензій щодо сорт­ності, комплектності, невідповідності цін і т. ін., які виявлені при прийманні або при перевірці товарно-транспортних накладних і розрахункових документів.

При значній кількості розрахункових операцій дані попере­дньо накопичують в «Реєстрі операцій за розрахунками з по­стачальниками (підрядниками) № 6.1. с-г., який відкривається на кожного постачальника або підрядника.

Записи з кредиту рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» за отримані товарно-матеріальні цінності, робо­ти та послуги виконують на підставі розрахункових документів, а за невідфактурованими поставками— згідно супровідних вантажних документів та приймальних актів. Надходження матеріальних цін­ностей повинно бути підтверджене відповідними прибутковими до­кументами, підписаними матеріально-відповідальними особами.

Щомісяця обороти із реєстрів переносять у Журнал-ордер № 6 с.г. та відомість. Кредитові обороти з журналу-ордера № 6 с-г. переносять в Головну книгу (Додаток 10, 11).

Таблиця 3.1

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ З ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ТА ПІДРЯДНИКАМИ

№ з/п	Зміст операції	Кореспонденція рахунків
		Дебет	Кредит
Перша подія — попередня оплата
1	Перераховано постачальнику суму попередньої оплати	371	311
2	Відображено податковий кредит з суми попере­дньої оплати	641	644
3	Оприбутковані товарно-матеріальні цінності, які надійшли, виконані роботи та послуги — на суму без ПДВ — на суму ПДВ	20,21,22, 23, 15 644	631 631
4	Проведено залік суми попередньої оплати	631	371
Перша подія — надходження матеріальних цінностей
1	Оприбутковані товарно-матеріальні цінності, ви­конані роботи та послуги: — на вартість без ПДВ — на суму ПДВ	20,21,22, 23, 15 641	631 631
2	Оплачено рахунки постачальників та підрядників: — готівкою з каси — з поточного рахунка в національній валюті — акредитивами та чеками з розрахункової чеко­ вої книжки — видані векселі — за рахунок короткострокової позики банку	631 631 631 631 631	301 311 313 621 60

13. Облік довгострокових кредитів банків

Довгострокові зобов’язання за кредитами банку обліковуються на рахунку 50 «Облік результатів інвентаризації ». За кредитом цього рахунка відображаються суми одержаних довгострокових позик, а також переведення короткострокових відстрочених позик до скла­ду довгострокових.

Зарахування довгострокових позик на поточні рахунки обліковується на рахунках:

Д-т 31 «Рахунки в банках»К-т 50 «Довгострокові позики».

Переведення короткострокових позик до складу довгострокових у зв’язку зі змінами умов кредитування обліковується:

Д-т 60 «Короткострокові позики»К-т 50 «Довгострокові позики».

За користування довгостроковими позиками банку нараховуються проценти, які включаються до складу фінансових витрат і обліковуються на рахунках:

Д-т 951 «Проценти за кредит»К-т 50 «Довгострокові позики».

За дебетом рахунка 50 «Довгострокові позики» відображаються операції з погашення довгострокових позик і процентів за ними:

Д-т 50 «Довгострокові позики»К-т 31 «Рахунки в банках.

Аналітичний облік довгострокових позик організується щодо кожної позики зокрема. Аналітичні рахунки об’єднуються залежно від виду позики в субрахунки:

501 «Довгострокові кредити банків у національній валюті»

502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті»

503 «Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті»

504 «Відстрочені довгострокові кредити банків в іноземній валюті»

505 «Інші довгострокові позики в національній валюті»

506. нші довгострокові позики в іноземній валюті».

13. Облік короткострокових позичок

Облік короткострокових кредитів ведуть на рахунку                                        60 «Короткострокові позики». Це пасивний рахунок, по дебету якого відображають погашення кредиту, а по кредиту - одержання. Аналітичний облік ведуть за позикодавцями (банками) в розрізі кожного кредиту (позички) окремо та термінами їх погашення.

Рахунок 60 має шість субрахунків:

601 «Короткострокові кредити банків у національній валюті»;

602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті»;

603 «Відстрочені короткострокові кредити банків у націо­нальній валюті»;

604 «Відстрочені короткострокові кредити банків в іноземній валюті»;

605 «Прострочені позики в національній валюті»;

606 «Прострочені позики в іноземній валюті».

 При отриманні короткострокових кредитів банків роблять записи на кредит рахунку 60 і дебет рахунків З0 «Каса», 31 «Ра­хунки в банках», 33 «Інші кошти», 63 «Розрахунки з постачаль­никами та підрядниками», 64 «Розрахунки за податками й плате­жами», 65 «Розрахунки за страхування», 68 «Розрахунки за іншими операціями» та інші (табл. 4.3).

Сплачені відсотки за користування короткостроковими креди­тами відносять на фінансові витрати, тобто записують у дебет суб­рахунку 951 «Відсотки за кредит».

Погашення заборгованості по короткострокових кредитах здійснюють з поточного рахунку підприємства: дебет рахунку 60, кредит рахунку 31 «Рахунки в банках».

Підприємствам установи банків надають довгострокові кредити для будівництва виробничих і культурно-побутових об'єктів, при­дбання техніки та на інші потреби. Для одержання довгострокового кредиту в банк подаються кошториси на будівництво, розрахунки, які підтверджують доцільність кредитів і гарантії їх погашення.

506. Таблиця 4.3

507. Записи на рахунках по обліку кредитів банків

Зміст господарських операцій	Кореспонденція рахунків
	дебет	кредит
Отримано позику в касу	З0 «Каса»	60 «Короткостро­кові позики»
Зарахована сума позики па по­точний рахунок	31 «Рахунки в банках»	60 «Короткостро­кові позики»
За рахунок позики оплачено:
постачальникам і підрядникам	63 «Розрахунки з постачальника­ми та підрядни­ками»	60 «Короткостро­кові позики»
податки а бюджет	64 «Розрахунки за податками й платежами »	60 «Короткостро­кові позики»
внески в пенсійний фонд і фонд соціального страхування	65 «Розрахунки за страхуван­ням»	60 «Короткостро­кові позики»
різним юридичним і фізичним особам	685 «Розрахунки з іншими креди­торами»	60 «Короткостро­кові позики»
Нараховано відсотки за корис­тування позиками	95 «Фінансові витрати»	684 «Розрахунки за нарахованими відсотками»
Сплачено відсотки за користу­вання позиками	95 «Фінансові витрати»	31 «Рахунки в банках»
Погашено з поточного рахунку заборгованість по короткостро­ковій позиці	60 «Короткостро­кові позики»	31 «Рахунки в банках»
Повернено невикористаний акредитив, відкритий за рахунок позики банку	10 «Короткостро­кові позики»	31 «Рахунки в банках»
Переоформлення банківських позик на інші терміни	50 «Довгостро­кові позики», 10 «Короткостро­кові позики2	50 «Довгострокові позики», 60 «Короткостро­кові позики»

15. Склад фонду оплати праці

Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників за­стосовується показник фонду оплати праці. Склад фонду оплати праці визначений Інструкцією зі статистики заробітної плати.

До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошо­вому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від дже­рела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з:

• фонду основної заробітної плати;

• фонду додаткової заробітної плати;

• інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Фонд основної заробітної плати включає нарахування вина­городи за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'я­зків). До його складу належать:

1. Винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними роз­цінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво.

2. Суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (виручки), отриманих від реалізації продукції (ро­біт послуг) у разі якщо вони є основною заробітною платою.

3. Оплата праці за час перебування у відряджені (не включає відшкодування витрат у зв'язку з відрядженням: добових, варто­сті проїзду, витрат на наймання житлового приміщення).

4. Вартість продукції, виданої працівникам при натуральній формі оплати праці та інше.

У разі виплати заробітної плати натурою відповідно до статі 23 Закону України «Про оплату праці» для відображення у звітах ви­дана продукція оцінюється за цінами не вище собівартості в розмі­рі, що не перевищує ЗО % нарахованої заробітної плати за місяць.

Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбав­ки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним за­конодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих за­вдань і функцій.

До складу фонду додаткової заробітної плати входять:

1. Надбавки та доплати до тарифних ставок (окладів, посадо­вих окладів) у розмірах, передбачених чинним законодавством, за: суміщення професій (посад); розширення зони обслуговуван­ня або збільшення обсягу робіт; виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника; роботу у важких і шкідливих та особли­во важких і особливо шкідливих умовах праці; інтенсивність праці; роботу в нічний час; керівництво бригадою; високу профе­сійну майстерність; класність водіям (машиністам) транспортних засобів; високі досягнення в праці, у тому числі державним слу­жбовцям; науковий ступінь; інші надбавки та доплати, передба­чені чинним законодавством, включаючи доплату до розміру мі­німальної заробітної плати.

2. Премії та винагороди, у тому числі за вислугу років, що ма­ють систематичний характер, незалежно від джерел фінансування.

3. Оплата роботи в надурочний час і у святкові та неробочі дні, у розмірах та за розцінками, установленими чинним законо­давством.

4. Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати.

5. Оплата за невідпрацьований час: оплата, а також суми гро­шових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством; оплата додаткових відпусток, на­даних відповідно до колективного договору; оплата додаткових відпусток у зв'язку з навчанням та творчих відпусток.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компен­саційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встано­влені зазначеними актами норми. До них належать:

1. Нарахування за невідпрацьований час, не передбачені чин­ним законодавством, зокрема працівникам, які вимушено працю­вали скорочений робочий час та перебували у відпустках з ініціа­тиви адміністрації.

2. Винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер. Зокрема:

• винагороди за підсумками роботи за рік, щорічні винагоро­ди за вислугу років (стаж роботи);

• премії, що виплачуються у встановленому порядку за спе­ціальними системами преміювання, виплачені відповідно до рі­шень уряду;

• премії за виконання важливих та особливо важливих завдань;

• одноразові заохочення, не пов'язані з конкретними резуль­татами праці (наприклад, до ювілейних та пам'ятних дат, як у грошовій, так і натуральній формі).

3. Матеріальна допомога, що має систематичний характер, на­дана всім, або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом).

4. Виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі: оплата або дотації на харчування працівників, у тому чис­лі в їдальнях, буфетах, профілакторіях; оплата за утримання дітей працівників у дошкільних закладах; вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок; відшкодування працівникам вартості проїзду транспортом загального користу­вання; інші виплати, що мають індивідуальний характер.

Інші виплати, що не належать до фонду шлати праці: Допомоги та інші виплати, що здійснюют. ся за рахунок кош­тів фондів державного соціального страхувані :я:

• допомога за тимчасовою непрацездатністю;

• допомога за вагітністю та пологах;

• допомога при народженні дитини;

• допомога за доглядом за дитиною до досягнення нею трирі­чного віку;

• допомога на поховання; оплата путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;

• допомога за частковим безробіттям;

• одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та котективними договорами;

• суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору;

• витрати на відрядження: добові, вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення;

• вартість подарунків до свят і квитків на видовищні заходи для дітей працівників тощо.

15. Первинний облік праці та її оплати в рослинництві

Для обліку праці та її оплати в галузі рослинництва викорис­товують Обліковий лист тракториста-машиніста (ф. № 67), Обліковий лист праці та виконаних робіт (ф. № 66).

Обліковий лист тракториста-машиніста (ф. № 67) застосо­вується для обліку механізованих робіт, що виконуються тракто-ристами-машиністами на тракторах, комбайнах, інших самохід­них машинах. Його відкривають на кожного тракториста-маши­ніста (трактор, комбайн). Лист розрахований на щоденне ведення обліку на протязі 15 днів.

Записи в обліковому листі веде бригадир тракторно-рільничої бригади, або помічник бригадира, обліковець.

На лицьовій стороні облікового листа зазначають наймену­вання сільськогосподарського підприємства, шифр відділення, бригади, прізвище, ім'я по батькові, табельний номер тракторис­та-машиніста, марку та інвентарний номер трактора.

Виконані роботи записують по кожній культурі або групі культур. Обсяги виконаних робіт тракторами обліковують в на­туральних показниках (фізичних гектарах) і в умовних еталонних гектарах.

Оплату праці тракториста-машиніста визначають на підставі довідника тарифікації робіт, встановлених норм виробітку та денних тарифних ставок. Основний заробіток визначають як до­буток кількості виконаних змінних норм на денну тарифну став­ку по тій чи іншій роботі. Основний заробіток можна знайти і іншим способом. По кожному виду робіт визначають розцінку за одиницю роботи (денну тарифну ставку ділять на норму виробіт­ку) та складають перелік розцінок по всіх видах робіт, що вико­нуються в господарстві. При наявності такого переліку в обліко­вому листі зазначають розцінку за одиницю виконаної роботи і заробіток визнається множенням розцінки на обсяг виконаної ро­боти в натурі.

Додаткову оплату праці тракториста-машиніста, до якої нале­жать надбавки за класність, доплати за якісне та своєчасне вико­нання робіт, обліковують окремо від основної оплати і в обліко­вому листі записують в окремих графах.

Витрати пального в обліковому листі зазначають за нормою та фактично.

На зворотній стороні облікового листа зазначають показники відпрацьованих машино-днів та машино-змін.

Якість виконаних робіт перевіряє агроном, який робить про це за­писи в кінці облікового листа. Обліковий лист підписує тракторист, бригадир та агроном і передають його в бухгалтерію господарства.

Для обліку робіт, що виконуються ручним способом або з за­лученням живої тяглової сили, використовують Обліковий лист праці та виконаних робіт (ф. № 66) в двох варіантах. Перший варіант розрахований на одночасний облік праці бригади. На ко­жний вид робіт відкривають окрему колонку де записують кіль­кість відпрацьованих годин, обсяг виконаних робіт, основну та додаткову оплату праці. Облік виконаних робіт ведуть по кожній культурі або групі культур.

В кінці робочого дня після приймання робіт бригадир (поміч­ник, обліковець) записують в обліковий лист по кожному робіт­нику відпрацьовані години та обсяг виконаних робіт.

Основну оплату праці визначають як добуток обсягу викона­них робіт на розцінку за одиницю роботи.

Другий варіант Облікового листа (ф № 66-а) використовують Для обліку праці, виконаних робіт та нарахування оплати праці окремим працівникам бригади.

Облікові листи праці та виконаних робіт підписує бригадир та агроном, який перевіряє обсяг та якість виконаних робіт. Оформ­лені облікові листи передають в бухгалтерію підприємства. Бух­галтер перевіряє правильність заповнення документа та нарахо­вує заробітну плату.

Подорожній лист до видачі його водію заповнює диспетчер, завідуючий гаражем. На лицьовій стороні записують дату видачі (число, місяць, рік), режим роботи (робота в будні дні, відря­дження, робота у вихідний день, за графіком або поза графіком та ін.), державний номер, марку автомобіля. За рядком «Водій» за­значають прізвище та ініціали водія, номер його посвідчення, та­бельний номер, а за рядком «Супроводжуючі особи» — прізвище та ініціали навантажувачів, експедиторів та інших осіб які супро­воджують автомобіль.

В розділі «Робота водія та автомобіля» за рядком «Виїзд із гаража» відмічають дату, часи та хвилини виїзду із гаража; в ко­лонці «Нульовий пробіг» — відстань від гаража до першого пунк­ту навантаження; в наступній колонці показники спідометра, далі час фактичного виїзду із гаража.

В розділі «Завдання водію» зазначають найменування замов­ника, час прибуття автомобіля до замовника, звідки взяти вантаж (пункт навантаження) та куди доставити (пункт розвантаження), найменування вантажу, відстань перевезень, кількість їздок та тон перевезеного вантажу.

В решті реквізитів лицьової частини подорожнього листа від­мічають: заправник — кількість виданого пального; механік — залишок пального, час виїзду із гаража, показання спідометру, технічний стан автомобіля та дозвіл на виїзд, медичний праців­ник — стан здоров'я водія та можливість допуску його до роботи.

Подорожній лист на лінії заповнюють в такій послідовності. В розділі «Послідовність виконання завдання» зазначають: на­йменування кожного пункту навантаження та розвантаження, фактичний час прибуття автомобіля на завантаження та вибуття.

Після повернення автомобіля в гараж механік (завідуючий га­ражем) відмічають час повернення, показники спідометра, зали­шок пального та підтверджують ці дані своїм підписом. Водій підписує подорожній лист при виїзді та при повернені в гараж.

Оформлений таким чином подорожній лист в той же день або вранці наступного дня передають диспетчеру (завідуючому га­ражем).

В розділі «Результати роботи автомобіля та причепів» дис­петчер розраховує та записує наступні показники: витрати паль­ного за нормою та фактично, час в наряді, загальний пробіг авто­мобіля, загальну кількість перевезеного вантажу.

Для обліку транспортних робіт тракторами на перевезенні ва­нтажів застосовують Подорожній лист трактора (ф. № 68). По­дорожній лист виписує механік або бригадир щодня перед виїздом з гаража і видає на руки трактористу. В документі зазнача­ють прізвище, ім'я по батькові тракториста, дату виїзду, на­йменування підприємства, відділення, бригади за якими закріп­лено трактор, його марку та державний номер. Далі на лицьовій стороні зазначають завдання трактористу, звідки забрати та куди доставити вантаж, відстань перевезення. Механік перевіряє тех­нічний стан трактора, зазначає час початку роботи, виїзд з гаражу дозволяє своїм підписом. На зворотній стороні подорожнього ли­ста трактора зазначають показники виконання завдання.

15. Первинний облік праці та її оплати в тваринництві

Підставою для нарахування оплати праці робітникам тварин­ництва є отримана продукція (молоко, приріст живої маси, при­плід тощо) та поголів'я що обслуговується. Показники для на­рахування заробітної плати є в первинних документах по обліку надходження продукції тваринництва та руху поголів'я тварин. Так, надій молока обліковують в Журналі обліку надою молока (ф. №112), приріст живої маси— в Відомості зважування тварин та Розрахунку визначення приросту, приплід — в Актах на оприбуткування приплоду тварин (ф. № 95), вовну — в Ак­тах настригу та приймання вовни (ф. № 115), яйця — в Що­деннику надходження сільськогосподарської продукції (ф. 81).

Для розрахунку нарахування заробітної плати застосовують Розрахунок нарахування оплати праці робітникам тварин­ництва (ф. № 69). В документі зазначають облікову групу тва­рин, вид оплати, найменування продукції, поголів'я, що обслу­говується, розцінку за одиницю продукції та обслуговуєму голову тварин. За кожним робітником проставляють кількість відпрацьованих годин, отриманої продукції та поголів'я обслу-говуємих тварин. Суму заробітної плати визначають як добуток кількості отриманої продукції або обслуговуємого поголів'я на розцінку.

Розрахунок нарахування оплати праці робітникам тваринниц­тва (ф. № 69) складає та підписує завідуючий фермою та зоотех­нік. В терміни встановлені графіком документообігу документ подають в бухгалтерію підприємства.

15. Первинний облік праці та її оплати в допоміжних виробництвах

Розрахунок нарахування оплати праці робітникам тваринниц­тва (ф. № 69) складає та підписує завідуючий фермою та зоотех­нік. В терміни встановлені графіком документообігу документ подають в бухгалтерію підприємства.

Для обліку праці та заробітної плати робочих, зайнятих на бу­дівництві, ремонті будівель та споруд, на роботах в ремонтній майстерні, а також на окремих господарських роботах застосо­вують Наряд на відрядну роботу в двох варіантах: для бригади ф. № 70 та окремого робітника — ф. № 70-а. Наряд виписують перед початком робіт на бригаду або на окремого працівника на термін до місяця. На лицьовій стороні Наряду наводять опис ро­біт, зазначають розряд роботи, норми часу та розцінки. В розділі «Завдання» проставляють норму часу на одиницю робіт та на всю роботу, кількість (обсяг) робіт та розцінку. Після закінчення ро­біт прораб приймає обсяг і якість виконаних робіт і робить запи­си в розділі «Прийнято».

Зворотна сторона Наряду на відрядну роботу (ф. № 70) є та­бель обліку робочого часу. Щодня бригадир зазначає кількість відпрацьованих кожним робітником годин.

15. Облік розрахунків допомоги з тимчасової непрацездатності

Право на відпочинок громадянам України, іноземним гро­мадянам і особам без громадянства в першу чергу гарантують Конституція України, КЗпП і Закон про відпустки. Основна умова — наявність трудових відносин, які підтверджує укла­дений у належному порядку трудовий договір між працівни­ком і роботодавцем (підприємством, установою, організацією або приватним підприємцем). Виникає таке право з дня офі­ційного оформлення трудових відносин. Причому стосується воно як працівників за місцем основної роботи, так і за суміс­ництвом.

Однак не всяка робота дає право на оплачувану відпустку. Наприклад, виконання робіт за цивільно-правовими договорами (угодами) не дає права на відпустку, окільки їх дію регулює Ци­вільний кодекс України, а не КЗпП.

Відповідно до статті 6 Закону про відпустки строк щорічної основної відпустки повинен бути не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, якій відлічують з дня укладання трудового договору.

При цьому святкові і неробочі дні при визначені тривалості щорічних відпусток до розрахунку не беруть. На сьогодні в Україні 10 святкових і неробочих днів. Вони збільшують трива­лість щорічних відпусток, а також відпусток, що надаються пра­цівникам, які мають дітей, але не оплачуються. Це:

• 1 січня — Новий рік;

• 7 січня — Різдво Христове;

• 8 березня — Міжнародний Жіночий день;

• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

• 9 травня — День Перемоги;

• 28 червня — День Конституції України;

• 24 серпня — День незалежності України;

• один день (неділя) — Великдень;

• один день (неділя) — Трійця.

Право на щорічну відпустку повної тривалості (не менше 24 календарних днів) у працівника виникає по закінченні шести мі­сяців безперервної роботи на цьому підприємстві. Але якщо за проханням працівника щорічну відпустку надають до закінчення 6-місячного строку безперервної роботи, тривалість відпочинку визначають пропорційно до відпрацьованого часу.

Повна щорічна відпустка до закінчення зазначеного строку надається пільговим категоріям:

• жінкам перед (після) відпусткою у зв'язку з вагітністю і по­логами;

• жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

• інвалідам;

• особам віком до 28 років;

• чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами;

• сумісникам (одночасно з відпусткою за основним місцем роботи);

• працівникам, які не використали за попереднім місцем робо­ти повністю або частково щорічну основну відпустку і не отри­мали за неї грошової компенсації (у таких ситуаціях її перерахо­вують на нове місце роботи);

• працівникам, які мають путівку для санаторно-курортного лікування;

• батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу. Відпустки за другий і наступні роки роботи на підприємстві

надають працівнику в будь-який період відповідного робочого року (за графіком).

Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час від­пусток та компенсації за невикористані відпустки встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Пунктом 2 цього документа визначено: обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компен­сації за невикористані відпустки проводять виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані від­пустки.

Працівнику, якій відпрацював на підприємстві, в установі, ор­ганізації менше року, середню зарплату розраховують виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надають відпустку або виплачують компенсацію за невикориста­ну відпустку.

Період, протягом якого працівник відповідно до чинного за­конодавства або з інших причин не працював і за ним не зберіга­вся заробіток або зберігався частково, виключають з розрахунко­вого періоду (п. 2 Порядку № 100).

При обчислені середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включають:

• основну заробітну плату;

• доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам — почасо­викам; високі досягнення в праці (високу професійну майстер­ність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші);

• виробничі премії;

• премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії;

• винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Премії включаються до заробітку того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну пла­ту. Одноразову винагороду за підсумками роботи за рік і за ви­слугу років відносять до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку за кожний місяць розрахункового періоду 1/12 винагоро­ди, нарахованої у поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включають до розрахунку середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум утриманих податків, внесків, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за ви­роком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчислені середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначе­них вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробі­ток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання держав­них і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 7 Порядку № 100 передбачено, що середньоденний заробіток для розрахунку відпускних визначається шляхом ді­лення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпра­цьованого періоду, за винятком святкових і неробочих днів, вста­новлених законодавством. Одержаний результат множать на чис­ло календарних днів відпустки.

Підставою для призначення допомоги з тимчасової непраце­здатності є поданий працівником листок непрацездатності.

У листку непрацездатності на підприємстві роблять такі за­писи:

1. особа, яка уповноважена вести облік робочого часу, про­ставляє дні непрацездатності, також неробочі дні за період хво­роби;

2. відділ кадрів або особа, призначена наказом керівника від­повідальною за ведення діловодства, на підставі трудової книжки зазначає страховий стаж;

3. комісія (уповноважений) із соціального страхування зазна­чає розмір належної допомоги (60 %, 80 %, 100 %), а також кіль­кість днів, за які її призначають. Відсоток оплати листка непраце­здатності визначають згідно зі статтею 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 року №2240-111 де встановлено, що допомогу виплачують у таких розмірах:

— 100 % середньої заробітної плати (доходу): застрахованим особам, страховий стаж яких понад 8 років, а також без ураху­вання стажу застрахованим особам, віднесеним до 1 — 4 катего­рій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одному з батьків або особі, яка замінює їх і доглядає за хворою дитиною віком до 14 років, яка постраждала внаслідок Чорно­бильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поши­рюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, віднесеним до жертв нацистсь­ких переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».

• 80 % середньої заробітної плати (доходу): застрахованим особам, страховий стаж яких від 5 до 8 років;

• 60 % середньої заробітної плати (доходу): застрахованим особам, страховий стаж яких менше 5 років.

Страховий стаж — це період (сума періодів), протягом якого особа підлягає страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою пра­цездатності та сплачує або за неї сплачують страхові внески до Фонду в порядку, встановленому законодавством. Сюди також зараховують час:

• хвороби;

• перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами;

• перебування застрахованої особи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

• одержання виплат за окремими видами соціального страху­вання, крім пенсій усіх видів.

Крім того, при обчислені страхового стажу враховують зага­льний трудовий стаж особи до 28.02.2001 року (дата набрання чинності Закону України № 2240-ПІ).

Після зазначених дій бухгалтер підприємства на підставі зроблених записів розраховує суму допомоги. Розрахунок серед­ньоденної заробітної плати працівника, який хворів роблять від­повідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим держа­вним соціальним страхуванням, затверджено постановою Кабіне­ту міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266.

Найманим працівникам допомогу з тимчасової непрацездат­ності виплачують тільки за основним місцем роботи.

Перші п'ять днів оплачує власник або уповноважений ним орган за рахунок коштів підприємства за основним місцем ро­боти згідно з Порядком оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не-пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 року № 439.

у п. 2 цього документа сказано, що лікарняні працівників оплачуються згідно з графіком роботи підприємства за робочі дні, які припадають на дні тимчасової непрацездатності. Період хвороби визначають у календарних днях, тому підприємство (фі­зична особа, яка використовує працю найманих працівників) по­винно виплатити за свій рахунок лікарняні за робочі дні, що при­падають на перші п'ять календарних днів тимчасової непраце­здатності.

Але норми цього Порядку не застосовують (тобто оплачують період хвороби за рахунок Фонду з першого дня за весь період непрацездатності) у таких випадках:

1. при догляді за хворою дитиною — не більше ніж за 14 ка­лендарних днів. Якщо дитину необхідно помістити до стаціонару разом із застрахованою особою, то допомогу виплачують за весь строк перебування застрахованої особи у стаціонарі;

2. при догляді за хворим членом сім'ї— не більше ніж за З календарних дні, а в окремих випадках не більше ніж за 7 кален­дарних днів;

3. при захворюванні матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною інвалідом віком до 16 років, — без обмеження строків виплат;

4. у зв'язку з карантином, який накладено санітарно-епідеміоло­гічною службою, — за весь час відсутності на роботі з цієї при­чини;

5. у зв'язку з переведенням застрахованої особи за медичним висновком на більш легку, нижче оплачувану роботу — не більш ніж за два місяці;

6. при здійсненні протезування за медичними показаннями у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства — за весь пері­од перебування на протезно-ортопедичному підприємстві з ура­хуванням часу на проїзд туди і назад.

Періодом, за який проводять розрахунок, є останні шість ка­лендарних місяців (з 1-го по 1-е число), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Якщо ж хворий працівник від­працював менше 6 календарних місяців, середню заробітну плату обчислюють за фактично відпрацьовані календарні місяці. А у випадку, коли працівник захворів, пропрацювавши менше кален­дарного місяця, розрахунок ведуть за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку.

Згідно з Порядком № 1266 базою для обчислення середньої за­робітної плати є нарахована заробітна плата (основна і додаткова інші заохочувальні й компенсаційні виплати, у тому числі в нату ральній формі), що підлягає оподаткуванню та з якої сплачувалися страхові внески (тобто зарплата в межах максимальної суми, на яку нараховують страхові внески: з 01.01 2007 р. — 7875 грн).

Розрахунок суми допомоги з тимчасової непрацездатності проводиться у декілька етапів:

1. визначають суму середньоденної заробітної плати. Для цьо­го необхідно зазначену базу поділити на кількість відпрацьова­них робочих днів у розрахунковому періоді;

2. загальну суму допомоги з тимчасової непрацездатності роз­раховують як добуток середньоденної заробітної плати на число невідпрацьованих робочих днів згідно з листком непрацездатнос­ті з урахуванням відсотку розміру виплат;

3. суму допомоги, що виплачується за рахунок підприємства визначають як відношення добутку числа невідпрацьованих ро­бочих днів у поточному місяці, що припадають на перші п'ять календарних днів непрацездатності, які оплачує підприємство на загальну суму допомоги до числа невідпрацьованих робочих днів згідно з листком непрацездатності;

сума допомоги, що виплачується за рахунок Фонду непра­цездатності визначається як різниця між загальною сумою до­помоги і сумою допомоги, що виплачується за рахунок підпри­ємства.

15. Облік розрахунків оплати за час відпусток

Для розрахунку сум відпускних використовується середня заробітна плата, розрахунок якої наведено у Порядку №100. Відповідно до п. 7 Порядку №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки здійснюється поетапно:

Етап 1. Визначаємо розрахунковий період, за який розраховується середня заробітна плата (РП)

Розрахунковий період становить 12 місяців, що передують місяцю виходу у відпустку, або фактично відпрацьований період з 1-го до 1-го числа включно (перед місяцем виходу у відпустку) у разі, якщо працівник відпрацював менше за рік (п. 2 Порядку №100).

Етап 2. Підсумовуємо заробітну плату у розрахунковому періоді (ЗПрп)

При підсумовуванні заробітної плати слід враховувати виплати як такі, що включаються, так і такі, що не включаються до середньої заробітної плати, згідно з пунктами 3 і 4 Порядку №100 (див. на фоні).

Потрібно пам’ятати, що всі виплати включаються до розрахунку у тому розмірі, в якому їх нараховано, без виключення сум податків, аліментів тощо.

Етап 3. Визначаємо кількість календарних днів у розрахунковому періоді (КДрп)

Кількість календарних днів у розрахунковому періоді визначається таким чином:

1) підсумовуємо всі календарні дні у розрахунковому періоді;

2) після цього вираховуємо всі дні, протягом яких працівник, відповідно до законодавства, не працював і за ним не зберігалася заробітна плата. Найпоширенішим прикладом буде період перебування працівника у відпустці за власний кошт. Так, усі календарні дні, що припадають на відпустку за власний кошт, вираховуються із КДрп;

3) крім того, не включаються до розрахунку КДрп святкові і неробочі дні, визначені ст. 73 КЗпП¹.

Аби не обтяжувати себе постійними розрахунками, пропонуємо вашій увазі таблицю, в якій вже розраховані календарні дні (з урахуванням святкових і неробочих) за 2004 і 2005 роки. Цією таблицею бухгалтери зможуть користуватися при розрахунку відпускних, але за умови, що у розрахунковому періоді працівник не перебував у відпустці за власний кошт (див. таблицю 1 на с. 31).

Етап 4. Визначаємо середню заробітну плату для розрахунку сум відпускних (ЗПсер)

Середня заробітна плата визначається за формулою:

ЗПсер = ЗПрп : КДрп

Підставляємо до формули загальну суму заробітної плати у розрахунковому періоді (див. етап 2) і ділимо її на кількість календарних днів (див. етап 3).

Етап 5. Розраховуємо суму відпускних

Після визначення середньої заробітної плати (ЗПсер) множимо її на кількість днів відпустки (тривалість відпустки розраховується у календарних днях і не залежить від режимів і графіків роботи підприємства).

Слід пам’ятати, що кількість календарних днів також залежить від святкових і неробочих днів, наведених у таблиці 1, тобто дні відпустки, що припадають на святкові або неробочі дні, не оплачуються.

Податковий і бухгалтерський облік сум відпускних

Згідно з пп. 2.2.12 Інструкції №5, суми щорічних відпусток включаються до фонду додаткової заробітної плати. При цьому суми коштів, нараховані за щорічні і додаткові відпустки, включаються до ФОП звітного місяця лише у тій сумі, яка припадає на дні відпустки у звітному місяці. Суми, що припадають на дні відпустки у наступному місяці, включаються до ФОП у наступному місяці (пп. 1.6.1 Інструкції №5).

Щорічні відпустки - це інші виплати, передбачені трудовим договором, тому з метою обкладення податком з доходів вони будуть виплатою із узагальнюючою назвою «заробітна плата» (п. 1.1 Закону про доходи), яка включається до оподатковуваного доходу. Крім того, з 01.01.2005 р. у пп. 6.5.1 Закону про доходи визначено порядок застосування податкової соціальної пільги при нарахуванні перехідних відпускних.

Так, законодавці зберегли (відновили) порядок нарахування перехідних сум, фактично узаконивши вимоги п. 1.6.1 Інструкції №5: «Суми нарахувань за час вiдпусток, на вiдмiну вiд порядку їхньої фактичної виплати, розподiляються пропорцiйно часу, що припадає на днi вiдпустки у вiдповiдному мiсяцi». І тому якщо працівник отримує відпускні перед виходом у відпустку, то з метою визначення граничної суми доходу, до якої застосовується податкова соціальна пільга, такі доходи (їхня частина) належать до відповідних податкових періодів їх нарахування.

Стосовно загальнообов’яз-кових соціальних внесків (до Пенсійного фонду, фондів соцстраху, безробіття і «нещасного») із суми відпускних, то всі утримання і нарахування проводяться у звичайному порядку, оскільки суми відпускних включаються до ФОП підприємства:

- утримання внесків із нарахованої суми - згідно з п. 4.4 Інструкції №21-1 і ст. 1 Закону №2213;

- нарахування внесків на ФОП - згідно з п. 4.1 Інструкції №21-1, ст. 1 Закону №2213 і ст. 47 Закону №1105.

15. Утримання із заробітної плати податку з доходів фізичних осіб

Відповідно до статті 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV платниками податку з доходів фізичних осіб є:

• резиденти, що отримують доходи з джерелом їх походжен­ня з території України та іноземні доходи;

• нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх похо­дження з території України (крім нерезидентів, що одержують доходи від здійснення дипломатичної чи прирівняної до неї між­народним договором іншої діяльності).

Віднесення фізичних осіб до резидентів або нерезидентів для цілей оподаткування їх доходів та визначення обсягів податкової відповідальності здійснюється в наступному порядку.

Резидентом визнається фізична особа, яка має місце прожи­вання в Україні. Якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, як­що перебуває в Україні не менше 183 днів (постійно або наїзда­ми, включаючи день приїзду та від'їзду) протягом податкового року. Однією з умов визначення місця знаходження центру жит­тєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької дія­льності.

Коли ж неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, то вона вважається резидентом, якщо є громадянином України.

В інших випадках фізична особа визнається нерезидентом і відповідає лише за доходи, отримані з джерел на території України.

Безпосередньо в галузі АПК платниками податку на доходи фізичних осіб виступають:

• наймані особи, тобто фізичні особи, які безпосередньо влас­ною працею виконують трудову функцію виключно за доручен­ням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до трудового законо­давства;

• самозайняті особи, тобто платники податку, які є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну профе­сійну діяльність та не є найманими особами у межах такої під­приємницької чи незалежної професійної діяльності;

• особи, які отримують доходи, що підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті або декларуванню за результатами звітного року;

• особи, які отримують іноземні доходи, тобто доходи з дже­релом їх походження не з території України, незалежно від виду таких доходів;

• особи, які мають у власності або користуванні земельні ді­лянки, передані їм у встановленому порядку для ведення особис­того селянського господарства, садівництва та індивідуального дачного будівництва і здійснюють продаж сільськогосподарської продукції, вирощеної на зазначених ділянках (у випадках пере­вищення граничних розмірів її ведення).

Об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є:

• загальний місячний оподатковуваний дохід, якій дорівнює сумі оподатковуваних доходів, виплачених (нарахованих) протя­гом звітного податкового місяця;

• чистий річний оподатковуваний дохід, який визнається шля­хом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року. Загальний річ­ний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, отриманих (нарахованих) протягом та­кого звітного податкового року;

• доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

• іноземні доходи.

Загальним оподатковуваним доходом вважається будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, нарахований (виплачений) на користь платника податку зві­тного податкового періоду.

Базовим же об'єктом оподаткування на протязі податкового періоду є загальний місячний оподатковуваний дохід.

Оподаткування доходів у вигляді заробітної плати. Відпо­відно до положень Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому ви­разі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану роботу. Відповідно до пп. 4.2.1. Закону № 889 до складу загального місячного оподат­ковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати і винагороди, нараховані (виплачені) платни­ку податку згідно до умов трудового або цивільного договору.

Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників за­стосовується показник фонду оплати праці. До- фонду оплати

праці включаються нарахування найманим працівникам у грошо­вій та натуральній формі (оцінені в грошовому виразі) за відпра­цьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих ви­плат.

Для обкладання податком з доходів фізичних осіб заробітну плату має бути зменшено на:

• ЄСВ

• суму податкової соціальної пільги (якщо працівник має на неї право).

Ставка податку з доходів фізичних осіб визначена у п. 7.1. і п. 22.3 Закону № 889 у 2007 році становить 15 %.

Відповідно до п. 6.1 Закону № 889 будь-який платник подат­ку — резидент має право на зменшення суми загального місячно­го оподатковуваного доходу, отриманого з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на су­му податкової соціальної пільги лише за однієї умови.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахо­ваного на користь платника податку протягом звітного податко­вого місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 сі­чня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Платник податку має право самостійно вибрати місце застосу­вання ПСП, при цьому не має значення — є місце роботи плат­ника податків основним чи це робота за сумісництвом, чи тимча­сова робота на період відпустки основного працівника (навіть коли встановлено неповний робочий день).

До доходу працівника, який має право на застосування ПСП з кількох підстав, застосовується більша за розміром ПСП.

15. Нарахування на заробітну плату та утримання із неї загальнодержавних внесків на соціальне страхування

Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР відповідно до Конституції України встановлено принципи та за­гальні правові, фінансові й організаційні засади загальнообов'я­зкового державного соціального страхування громадян України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, якою передбачено матеріаль­не забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безро­біття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, визначених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються через сплату страхових внесків власником або упов­новаженим ним органом, громадянами, а також бюджетні інші джерела, встановлені законом.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (конт­ракту):

• на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

• у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності.

Єдиний соціальний внесок – це єдиний платіж до Пенсійного фонду, який міститиме в собі декілька внесків на соціальне та пенсійне страхування. Якщо у вас є работа, яку ви як роботодавець пропонуєте працівникам, то, відповідно, ви виплачууєте за неї зарплату.

З цієї зарплати проводиться відрахування до Пенсійного фонду та ще трьох соціальних фондів – страхування на випадок безробіття, із тимчасової втрати працездатності, та від нещасних випадків на виробництві. Які це несе незручності для роботодавця, зрозуміло: потрібно в усіх чотирьох фондах стати на облік; робити відрахування до цих фондів; заповнювати звітність по кожному фонду та звітувати в кожен окремо; слідкувати за термінами подання звітності в чотирьох фондах. Введення ж єдиного соціального внеску має полегшити подання звітності до цих фондів – всі ці відрахування зводяться в один, єдиний соціальний внесок, який сплачується одною сумою. Взамін звітування в 4 різні інстанції ми сплачуємо і звітуємось лише до Пенсійного фонду – адже саме Пенсійний фонд буде адмініструвати цей внесок. Тобто роботи мало б бути в 4 рази менше. Це має радувати.  Єдиний соціальний внесок почне діяти з 1 січня 2011 року, так що є ще час підготуватись до нього. Слідкуйте за сайтом – тут завжди будуть потрібні новини по сплаті єдиного соціального внеску. Який розмір єдиного внеску і як його вираховувати? Вираховуватись єдиний соціальний внесок буде за тим же механізмом, за яким сплачуються в даний момент внески до Пенсійного фонду. Як відомо, на даний момент внески складаються з: відрахувань із зарплати самого найманого працівника; нарахувань на фонд оплати праці, які проводить і оплачує роботодавець. Із зарплати працівника відраховується приблизно 3,6 % – тобто 2% із зарплати поступає до Пенсійного, 1,6% – до інших соціальних фондів. Десь в цих межах і збережеться розмір внеску із зарплати найманого працівника. А ось для роботодавця розмір цього соціального внеску буде коливатись в залежності від діяльності, і визначатись так званими класами ризику. І цих класів ні багато, ні мало, а цілих 67. Перший, найменший клас ризику, має відрахування в сумі 36,76%, останній, найбільший – 49,7%. Якщо ви проводите діяльність за декількома напрямками, то визначатись клас професійного ризику буде за основним видом економічної діяльності. Згідно з цим класом буде визначено відсоток нарахувань на фонд оплати праці, який матиме сплатити роботодавець. Так, наприклад, для бюджетних установ цей розмір становитиме 36,3%, для платників, які уклали з працівниками договори цивільно-правового характеру – 34,7%. Отже, ми сплатили єдиний соціальний внесок на рахунок Пенсійного фонду. Як же ця сума буде розщеплюватись на 4 фонди? Розщеплення суми єдиного соціального внеску буде проводити Держказначейство, зараховуючи потім складові соціального внеску на рахунки відповідних соціальних фондів.

 

Єдиним органом, який буде проводити збір та контроль сплати єдиного соціального внеску, є Пенсійний фонд України. В ньому ж буде вестись державний реєстр страхувальників та застрахованих осіб.

15. Аналітичний та синтетичний облік розрахунків за виплатами працівникам

На рахунку 66 „Розрахунки за виплатам працівникам” ведеться узагальнення інформації про розрахунки за виплатами працівникам, які належать як до облікового, так і до не облікового складу підприємства, - з оплати праці (за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо), за не одержані в установлений строк з каси підприємства суми виплат працівникам, за іншими поточними виплатами.

Рахунок 66 „Розрахунки за виплатами працівникам” має такі субрахунки:

661 „Розрахунки за заробітною платою”

662 „Розрахунки з депонентами”

663 „Розрахунки за іншими виплатами”.

За кредитом рахунку 66 „Розрахунки за виплатами працівникам” відображаються нарахована працівникам підприємства основна та додаткова заробітна плата, премії, допомога по тимчасовій непрацездатності, інші належні до нарахування працівникам виплати, за дебетом – виплата основної та додаткової заробітної плати, премій, допомоги по тимчасовій непрацездатності тощо; вартість одержаних матеріалів, продукції та товарів у рахунок заробітної плати (погашення заборгованості перед працівниками за іншими виплатами); утримання податку з доходів фізичних осіб, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, платежів за виконавчими документами та інші утримання з виплат працівникам.

На субрахунку 663 „Розрахунки за іншими виплатами” ведеться облік розрахунків за виплатами, що не належать до фонду оплати праці, зокрема допомога по частковому безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності.

Аналітичний облік розрахунків ведеться за кожним працівником, видами виплат і утримань.

Узагальнюючим регістром, в якому відображується аналітичний облік розрахунків за заробітною платою (оплатою праці) з кожним працівником, є Розрахунково-платіжна відомість працівника (ф. № П-6.) Для видачі з каси сум, що належать працюючим, на підставі записів у книзі складають Розрахунково-платіжну відомість (зведену) (ф. № П-7.) На підставі первинних документів з обліку праці, накопичувальних відомостей, Журналу обліку робіт і витрат у ремонтній майстерні, Журналу обліку робіт і затрат щомісячно складається Зведена відомість № 5.1 с.-г. нарахування та розподілу оплати праці та відрахувань від неї за об’єктами обліку витрат. Ця відомість є підставою для записів у звіти (№№ 5.5 с.-г., 5.6 с.-г., 5.7 с.-г., 5.8 с.-г., 5.9 с.-г.) та Відомість № 5.4 с.-г. аналітичного обліку по рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням».

Для контролю за використанням фонду оплати праці і станом розрахунків з оплати праці з робітниками і службовцями складається Зведена відомість № 5.3 с.-г. за розрахунками з робітниками та службовцями.

Для обліку операцій за кредитом рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» призначений Журнал-ордер № 5 Б с.-г.

15. Сутність витрат, їх визначення та класифікація

Як зазначено в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Доходи і витрати відображаються в обліку та звітності з до­триманням певних умов. Ці умови щодо витрат встановлює П(С)БО 16 «Витрати», а доходів — П(С)БО 15 «Дохід». Так, П(С)БО 16 «Витрати» встановлено, що:

1. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одноча­сно із зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

2. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення ак­тивів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіта­лу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умо­ви, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо пов'язати з доходом певного періоду, відобража­ються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

4. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод про­тягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

5. Не визнаються витратами і не включаються до звіту про фі­нансові результати:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та ін­шими аналогічними договорами на користь комітента, принципа­ла тощо;

• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

• погашення одержаних позик;

• інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають попередньо вказаним ознакам витрат.

З метою бухгалтерського обліку витрати класифікують за різ­ними ознаками.

Так, в П(С)БО 16 «Витрати» всі витрати з метою відобра­ження в обліку класифікуються за функціями:

• витрати виробництва;

• витрати на управління;

• витрати на збут;

• інші операційні витрати.

В бухгалтерському обліку і звітності розрізняють поняття «витрати діяльності» та «витрати виробництва».

Витрати діяльності національними стандартами бухгалтер­ського обліку трактуються, як один із елементів, що пов'язані з визначенням прибутку, тобто це активи, що вибувають чи амор­тизуються: собівартість реалізованої продукції, втрати, збитки та інше вибуття активів.

Витрати виробництва, — як виражені в грошовій формі по­точні витрати трудових, матеріальних та інших видів ресурсів на виробництво, — становлять собівартість отриманої продукції та незавершеного виробництва і як витрати діяльності не розгляда­ються. Витратами діяльності вони визнаються в обліку та звітно­сті в момент реалізації, безоплатної передачі чи іншого вибуття виробленої готової продукції, робіт чи послуг, тобто, після спи­сання їх вартості з балансу.

Для відображення у фінансовій звітності витрати операційної діяльності (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати) групуються за такими економічними елементами:

>• матеріальні затрати;

> витрати на оплату праці;

^ відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші операційні витрати.

За таким групами операційні витрати, яких зазнало підприєм­ство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду, за ви­рахуванням внутрішнього обороту, тобто, собівартості продукції (робіт, послуг), що використані на підприємстві для внутрішніх потреб, відображається в другому розділі «Звіту про фінансові результати». Собівартість реалізованих товарів, запасів, інозем­ної валюти у цьому розділі не приводиться.

Також в бухгалтерському обліку та звітності витрати групу­ються за видами діяльності: операційна, фінаь сова, інша, надзви­чайна, аналогічно, як і доходи підприємств. ^гаке їх групування дозволяє отримувати співставні дані для пор івняння доходів та витрат і визначення фінансового результату та рахунках бухгал­терського обліку.

25. Облік адміністративних витрат

До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, тобто такі, що спрямовані на обслуговування та управління підприємством в цілому.

Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» до них відносять:

1. Загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі, тощо).

2. Витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу.

3. Витрати на утримання основних засобів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення охорона).

4. Винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна).

5. Амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення.

6. Витрати на врегулювання спорів у судових органах.

7. Податки, збори, обов’язкові платежі (крім податків, зборів, платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції).

8. Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

9. Інші витрати загальногосподарського призначення.

Кожне підприємство розробляє і встановлює в наказі про облікову політику статті адміністративних витрат, в розрізі яких будуть формуватись витрати в аналітичному обліку.

Вони можуть бути наступними:

1. Утримання апарату управління:

- заробітна плата адміністративно-управлінському персоналу;

- відрахування на соціальні заходи;

2. Витрати на відрядження працівників апарату управління.

3. Утримання господарського персоналу:

- заробітна плата (зарплата господарського персоналу);

- відрахування на соціальні заходи (на зарплату обслуговуючих працівників);

4. Витрати на утримання службового транспорту:

- зарплата водіїв легкового автотранспорту;

- відрахування на соціальні заходи;

- витрати ПММ, запчастин, ремонти, амортизація автомашини, інші витрати з утримання службових автомашин;

5. Загальні корпоративні витрати: організаційні витрати, на проведення річних зборів, представницькі (на організацію прийомів, конференцій) та інші.

6. Витрати на утримання основних засобів загальногосподарського призначення: витрати на утримання приміщень, обладнання, та інших необоротних матеріальних активів адміністративного призначення:

- амортизація, освітлення, опалення, водозабезпечення, операційна оренда;

- страхування, каналізація.

7. Витрати на ремонт основних засобів: витрати на ремонт приміщень, обладнання, інвентарю адміністративного призначення.

8. Витрати на винагороди за професійні послуги: юридичні, аудиторські, з оцінки майна, розподілу майнових паїв і т.д.

9. Витрати на зв’язок: поштові, телеграфні, факс, телекс і т.д.

10. Витрати на врегулювання спорів у судових органах, сплачене держмито за оформлення позову.

11. Податки і збори передбачені законодавством, крім тих, що включаються до виробничої собівартості (збір за реєстрацію підприємства, плата за воду, збір до інноваційного фонду і т.д.).

12. Витрати на оплату послуг банку (плата за розрахунково-касове обслуговування, електронну почту та ін.).

13. Інші витрати (витрати на підготовку та перепідготовку кадрів, канцелярські витрати, типографські та роботи по підшивці документів та інші).

Синтетичний облік адміністративних витрат ведуть на рахунку 92 «Адміністративні витрати».

На цьому рахунку відображаються загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства.

За дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом - списання на cубрахунок 791 «Фінансові результати операційної діяльності».

Аналітичний облік ведеться за статтями витрат.

Для аналітичного обліку використовується Звіт про адміністративні витрати ф. 5.8 с.-г.

В ньому на підставі первинних і зведених та групувальних документів відображаються витрати за встановленими статтями витрат.

Витрати відображаються за місяць та наростаючим підсумком з початку року.

Обороти за дебетом звіряються з даними Головної книги, а за кредитом – заносяться до журналу-ордеру № 5 В с.-г.

По закінченні місяця чи року (на вибір підприємства) витрати по рахунку 92 «Адміністративні витрати» списуються в дебет 791 «Фінансові результати операційної діяльності».

25. Облік інших операційних витрат

Ряд операцій відносяться до іншої операційної діяльності витрати за якими відображаються на активному рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності».

Рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності» має такі субрахунки:

• 940 «Витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю»;

• 941 «Витрати на дослідження і розробки»;

• 942 «Собівартість реалізованої іноземної валюти»;

• 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів»

• 944 «Сумнівні та безнадійні борги»;

• 945 «Втрати від операційної курсової різниці»;

• 946 «Втрати від знецінення запасів»;

• 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей»;

• 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки»;

• 949 «Інші витрати операційної діяльності».

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат, за кредитом - списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

На субрахунку 940 «Витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю» узагальнюється інформація про витрати від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю, зокрема витрати від первісного визнання сільськогосподарської продукції і біологічних активів та від зміни справедливої вартості біологічних активів, які визначені відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи».

На субрахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки» ведеться облік витрат, пов’язаних з дослідженнями та розробками, що здійснює підприємство, якщо такі дослідження та розробки відповідають Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи».

На субрахунку 942 «Собівартість реалізованої іноземної валюти» відображається балансова вартість реалізованої іноземної валюти на дату її реалізації.

На субрахунку 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів» ведеться облік собівартості реалізованих виробничих запасів (сировини, матеріалів, відходів тощо).

На субрахунку 944 «Сумнівні та безнадійні борги» узагальнюється інформація про нарахування резерву сумнівних боргів на заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), про суму списаної безнадійної заборгованості в разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів та про суму списаної безнадійної заборгованості, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено.

На субрахунку 945 «Витрати від операційної курсової різниці» ведеться облік втрат за активами й зобов’язаннями операційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до іноземної валюти.

На субрахунку 946 «Втрати від знецінення запасів» ведеться облік втрат, пов'язаних із знеціненням (уцінкою) запасів, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

На субрахунку 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» ведеться облік нестач грошових коштів та інших цінностей і втрат від псування цінностей, що виявлені в процесі заготовлення, переробки, збереження, та реалізації. Одночасно із списанням цінностей, винних у нестачі яких не встановлено, на витрати, балансова вартість списаного активу зараховується на позабалансовий рахунок 07 «Списані активи».

На субрахунку 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» ведеться облік визнаних економічних санкцій за невиконання підприємством законодавства та умов договорів.

На субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» узагальнюється інформація про такі витрати операційної діяльності, які не знайшли відображення на інших субрахунках рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності», зокрема витрати житлово-комунальних і обслуговуючих господарств, дитячих дошкільних закладів, будинків відпочинку, санаторіїв та інших закладів оздоровчого та культурного призначення тощо.

Підприємства, які є страховиками відповідно до Закону України «Про страхування», на цьому субрахунку узагальнюють інформацію про витрати страховика, зокрема відрахування у централізовані страхові резервні фонди, які утворюються для забезпечення виконання зобов’язань щодо окремих видів обов’язкового страхування, відрахування в страхові резерви, інші, ніж резерв незароблених премій, які формуються у випадках, передбачених чинним законодавством.

Кредитові обороти по рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності» обліковуються в ж.-о. 5 Г с.-г., для аналітичного обліку рекомендується використовувати Відомість аналітичних даних ф. 5.12 с.-г.

27. Зміст п(с)бо 16 «Витрати»

Загальні положення

1. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

2. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

3. Положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти". Положення (стандарт) 16 не поширюється на витрати, пов'язані з первісним визнанням і зміною справедливої вартості біологічних активів, пов'язаних із сільськогосподарською діяльністю, та з первісним визнанням сільськогосподарської продукції.

4. Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат.

Прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Визнання витрат

5. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

6. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

7. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

8. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

9. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

9.1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо.

9.2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

9.3. Погашення одержаних позик.

9.4. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

9.5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

9.6. Балансова вартість валюти.

Склад витрат

10. Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

11. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

12. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

13. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

14. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку. 15. До складу загальновиробничих витрат включаються:

15.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

15.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

15.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

15.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

15.5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

15.6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

15.7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

15.8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

15.9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

16. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину Приклад розподілу загальновиробничих витрат наведено в додатку 1 до цього Положення (стандарту).

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

17. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

18. До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

19. Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

витрати на ремонт тари;

оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

витрати на передпродажну підготовку товарів;

витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту).

20. До інших операційних витрат включаються:

витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи";

собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;

сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);

втрати від знецінення запасів;

нестачі й втрати від псування цінностей;

визнані штрафи, пеня, неустойка;

витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення інші витрати операційної діяльності.

21. Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

22. До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

сировини й основних матеріалів;

купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

палива й енергії;

будівельних матеріалів;

запасних частин;

тари й тарних матеріалів;

допоміжних та інших матеріалів.

Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат "Матеріальні затрати".

23. До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці. 24. До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються:

відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи. 25. До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

26. До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп.22-25 цього Положення (стандарту), зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

27. До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати" 28. Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі. Приклад розрахунку втрат від участі в капіталі наведено в додатку 2 до цього Положення (стандарту).

29. До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);

втрати від зменшення корисності необоротних активів;

втрати від безоплатної передачі необоротних активів;

втрати від неопераційних курсових різниць;

сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

інші витрати звичайної діяльності.

30. Податки на прибуток визнаються витратами згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 "Податок на прибуток".

31. Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Приклад розрахунку для включення до фінансової звітності втрат від надзвичайних подій наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту).

Розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності

32. У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:

склад і суму витрат, відображених у статтях "Інші операційні витрати" та "Інші витрати" Звіту про фінансові результати;

склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією;

склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

27. Облік розрахунків з бюджетом по податку на прибуток

У світовий практиці податок на прибуток є однією з основних частин бюджету у будь-якій країні.

Підприємство є платником податку з прибутку, так як воно здійснює діяльність, яка спрямована на отримання прибутку.

Згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” станом на 1 грудня 1999 року (№ 283/97 - ВР), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається платником зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно із Законом: на суму валових витрат платника податку, або суму амортизаційних відрахувань.

Валовий доход включає: загальні доходи від реалізації товарів, доходи від операцій особливого виду (бартерні), доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді.

До валового доходу підприємство не включає: суми податку на додану вартість; суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація або за рішенням суду.

У обліку визначається скоригований валовий доход різницею між валовим доходом за звітний період і сумами, що виключаються з валового доходу.

Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів - це поступове віднесення витрат на їх придбання, встановлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Ба = Ба-1 + Па-1 - Ва-1 - Аа-1;

Підприємство має право застосовувати щорічно індексацію балансової вартості групи ОФ та норму амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за:

Кі = (Іа-1 - 10) / 100; де Іа-1 - індекс інфляції року за результатами якого проводиться індексація.

Норма амортизації встановлюється у % до Бв кожної з груп ОФ на початок звітного періоду в такому розмірі:

I. група ОФ - 1,25% ;

II. група ОФ - 6,25% ;

III. група ОФ - 3,75% ;

Підприємство сплачує до бюджету частину податку на прибуток визначену із застосуванням понижуючого коефіцієнта до норм амортизації.

До складу валових доходів ТОВ “Сагайдачний” за перше півріччя включає доходи від продажу товарів наростаючим підсумком з початку року.

До валових витрат підприємство включає витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, продажем продукції (робіт та послуг).

Прибуток підприємства оподатковується за ставкою 30% до об'єму оподаткування.

Для ведення податкового обліку використовують такі періоди, як звітний (податковий) квартал і звітний рік.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Суми податку на прибуток зараховуються до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням платника податку.

27. Облік розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість і акцизному збору

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Суб'єкти підприємницької діяльності у процесі виробництва створюють нову вартість, яка за сучасних умов в Україні складається з фонду оплати праці, прибутку (частина якого вилучається до бюджету), а також податку на додану вартість і акцизного збору (дане підприємство не сплачує), які в повному обсязі підлягають вилученню на загальнодержавні потреби, тобто до державного бюджету.

Податок на додану вартість - це частина новоствореної вартості, яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Головна особливість цього податку полягає в тому, що його платниками по суті є кінцеві споживачі товарів і послуг. За допомогою цього податку між кінцевими споживачами рівномірно розподіляється та частина створеного у суспільстві продукту, яка має централізуватись і задовольняти загальнодержавні потреби. Він стимулює економію витрат усіх видів матеріальних ресурсів. У сфері обігу податок на додану вартість стимулює продавців до стримування продажних цін на товари і послуги.

Визначення платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначено у Законі України “Про податок на додану вартість” зі змінами і доповненнями станом на 1 серпня 2000р.

Згідно Закону України “Про ПДВ” підприємство (ТОВ “Сагайдачний”) є платником податку на додану вартість і зареєстроване у Державній податковій інспекції, має індивідуальний податковий номер, що використовується для справляння податку. Об'єктом оподаткування для підприємства є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. База оподаткування операцій з продажу товарів, робіт, послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням податків (загальнодержавних), за винятком ПДВ, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно ст.3 цього закону об'єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

1) порядковий номер податкової накладної;

2) дата виписування податкової накладної;

3) назву юридичної особи, зареєстрованої як платник податку;

4) податковий номер платника податку;

5) місце розташування юридичної особи;

6) описи товарів (робіт, послуг) та їх кількість;

7) повну назву отримувача;

8) ціну продажу без врахування податку;

9) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

10) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупці на банківський рахунок платника податку, як оплата товарів, що підлягають продажу, а у разі продажу товарів за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт платником податку.

Підприємство має право на податковий кредит, який складається із сум податків, сплачених (нарахованих) підприємством у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів, що підлягають амортизації.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відповідно з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів протягом звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Підприємство справляє податок за формулою:

СПДВ = (В + З + М) х ; та СПДВ = (В + З) х ,

де СПДВ - сума ПДВ;

В - митна вартість;

З - митні збори;

М - мито;

П - ставка податку на додану вартість.

У строки, передбачені для сплати податку, підприємство подає податковому органу (ДПІ) за місцем знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання, чи ні.

На основі норм Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97р. №168/97-ВР складено таблицю основних бухгалтерських проводок з ПДВ за найбільш типовими операціями, що здійснюється платниками ПДВ. Для кращого сприйняття нових бухгалтерських звітів з обліку ПДВ паралельно з ними буде наводитися стара кореспонденція рахунків (таблиця ).

Акцизний збір, так само як і ПДВ, відноситься до непрямих податків, тобто податків, які не є витратами підприємства. Цей податок сплачується підприємствами, які виготовляють окремі види продукції (спиртні напої), або імпортують окремі види продукції.

Облік розрахунків з бюджетом з цього податку регламентується декретом Кабміну України „Про акцизний збір" від 26.12.1992р. та Законом України „Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" від 15.09.95р., з наступними змінами і доповненнями. Згідно з ст. 1 декрету, акцизний збір - це непрямий податок за окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

В ст. 2 декрету наводиться перелік платників цього податку. Такими платниками є підприємства, які виготовляють підакцизну продукцію, або імпортують на митну територію України такі товари.

Об'єктами оподаткування цим податком є:

а) суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику;

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на   митній   території   України   безпосередньо   або   через   їх   постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством;

в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

г) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні  речі  або  предмети на митну територію  України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;

д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Акцизний збір обчислюється за ставками у відсотках до обороту з продажу.

Датою виникнення податкового зобов'язання з акцизного збору є, так звана, „перша подія" (або дата відвантаження або поступлення коштів).

Датою виникнення податкового зобов'язання з придбання імпортних товарів є дата розмитнення таких товарів. При здійсненні експорту підакцизних товарів за іноземну валюту акцизний збір не сплачується.

Продаж марок акцизного збору українським виробникам алкогольних напоїв проводиться на підставі:

довідок про сплату суми акцизного збору, яка розрахована за ставками на готову продукцію;

заявки-розрахунку кількості марок акцизного збору, що може отримати суб'єкт підприємницької діяльності відповідно до сплаченої суми акцизного збору.

Сума акцизного збору, яка підлягає сплаті до бюджету, визначається самостійно платником податку в спеціальному розрахунку, який подається в місцеві органи ДПА щомісячно. Цей розрахунок складається з двох розділів. В першому розділі „Обчислення акцизного збору" визначається сума податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету. В другому розділі „Результати перерахунку акцизного збору" відображаються суми сплаченого податку у вигляді щоденних платежів, придбання акцизних марок, сума надмірно сплаченого податку. На зворотній стороні розрахунку дається розшифровка оборотів, які не підлягають оподаткуванню акцизним збором (додат. К).

При нарахуванні акцизного збору, пов'язаного з продажем підакцизної продукції складається запис Дт 70,71 Кт 641 (аналітичний рахунок „Акцизний збір").

Акцизний збір сплачений при розмитненні імпортних товарів збільшує їхню вартість - Дт 20,22,28 Кт 641, сплата акцизного збору - Дт 641 Кт 31.

Зарахування переплати інших податків в сплату акцизного збору - Дт 641 "акцизний збір" Кт 641 „ПДВ".

Синтетичний облік акцизного збору ведеться в журналі-ордері №8 при журнально-ордерній формі, в журналі №3 - при журнальній формі, або у відповідній машинограмі.

27. Облік розрахунків з бюджетом по податку з доходів фізичних осіб

Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» [49] установлено два різновиди порядку нарахування, утримання і сплати податку до бюджету. Критерієм для їх розмежування обрано джерело виплати доходу, точніше, наявність статусу податкового агента в особи, яка виплачує доход. Податковим агентом із цього податку визнається юридична особа, її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ або фізична особа чи представництво нерезидента – юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу і способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати і сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені й за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до законодавства, а також нести відповідальність за порушення норм зазначеного ЗаконуОсобою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.  

Відповідно до чинного законодавства податковий агент, який нараховує або виплачує оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку залежно від об’єкта оподаткування. При цьому податок підлягає сплаті до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати цього податку до бюджету. При нарахуванні оподатковуваного доходу, який не виплачується платникові податку особою, яка його нараховує, сума податку, що підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, повинна бути перерахована  до бюджету в строки, встановлені для місячного податкового періоду.  

Спеціальний порядок сплати встановлено стосовно окремих видів оподатковуваних доходів, що не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті. У цьому випадку платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу й подати річну декларацію з цього податку. Якщо оподатковуваний доход виплачується в негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, податок сплачується до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати. При оподаткуванні доходів, нарахованих платникові податку особою, яка не є податковим агентом, платник податку, який отримує доходи від такої особи, зобов’язаний включити суму цих доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу й подати річну декларацію з цього податку.

При аналізі платника податку з доходів фізичних осіб ми говорили про те, що в деяких країнах платником може виступати родина. Так, оподаткування доходів фізичних осіб у Франції провадиться не в джерела виплати, а за сукупним доходом, заявленим у декларації, яку складає сам платник щорічно за попередній річний період. Податок розраховується по єдиній прогресивній шкалі, що враховує вік платника, його економічне й соціальне становище, сімейний статус. Для розрахунку суми податку чистий доход  родини поділяється на частини (коефіцієнт родини), потім визначається сума податку по відповідних ставках на кожну частину, а загальний розмір податкового зобов’язання визначається додаванням сум податку по кожній частині. Після цього платник може зменшити суму податкового зобов’язання по прибутковому податку на 25 відсотків від суми законодавчо визначених видатків, що включають утримання дітей у дошкільних установах, надання допомоги пристарілим, кредит на придбання житла та інші. По суті, таке зменшення є не чим іншим, як механізмом податкового кредиту.

Утримання податку з доходів фізичних осіб у Франції відбувається в такий спосіб. До кінця лютого місяця платник подає декларацію про доходи за попередній рік, відповідно до якої податковий орган розраховує суму податку, що підлягає сплаті, і повідомляє платникові податку про необхідність її сплатити  до кінця вересня. Існує й авансовий спосіб сплати податку, при якому одна третина вноситься в лютому, третина – у травні, а остання частка – по уточненому розрахунку – у вересні.

Особливо необхідно звернути увагу на той факт, що раніше відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» під об’єктом оподаткування розумівся сукупний оподатковуваний доход за календарний рік [29, ст. 2], але нарахування податку протягом року проводилося із суми місячного сукупного оподатковуваного доходу за відповідною ставкою з урахуванням пільг. Таким чином, прибутковий податок нараховувався дванадцять разів на рік. У зв’язку з заміною прибуткового податку податком з доходів фізичних осіб це протиріччя було усунено і тепер порядок сплати цього податку відповідає положенням щодо визначення об’єкта оподаткування, тому що цим об’єктом було названо загальний місячний оподатковуваний доход

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету диференцюється залежно від статусу резидентства платника податку. Так, податок утриманий з доходів резидентів, які мешкають на території міст Києва і Севастополя, підлягає зарахуванню до відповідних бюджетів у повному обсязі. До бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується на території цих міст, а до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу податку, що сплачується на цих територіях.   Решта суми податку з доходів фізичних осіб зараховується до Державного бюджету.   Податок, утриманий з доходів нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку.

Порядок сплати податку з доходів фізичних осіб застосовується всіма юридичними особами, у тому числі тими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж ця юридична особа, а також відокремленими підрозділами юридичних осіб, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку. Сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, визначається юридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно з урахуванням загальної чисельності громадян, які працюють у цих підрозділах і суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу. Потім юридична особа за своїм місцезнаходженням, а уповноважений підрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України. Територіальні управління останнього в установленому Бюджетним кодексом України порядку здійснюють розподіл зазначених коштів згідно з нормативами, встановленими ст. 65 Бюджетного кодексу України, та спрямовують ці розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів.

Зауважимо, що в Німеччині із заробітної плати податок утримується на підставі податкової карти. Сума податку, що підлягає сплаті за підсумком року, може відрізнятися протягом календарного строку. Причому зміни умов оплати праці або сімейних обставин можуть відразу ж вноситися в податкову карту. Остаточний перерахунок провадиться за підсумками календарного року.  

В Україні фізична особа, відповідальна згідно з вимогами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за нарахування й утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету за місцем реєстрації в податкових органах, якщо вона є податковим агентом, і за її податковою адресою в інших випадках. Контроль за правильністю і своєчасністю сплати податку здійснює податковий орган за місцезнаходженням юридичної особи або її уповноваженого підрозділу. При цьому відповідальність за своєчасне і повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний доход. Але в окремих випадках, визначених законодавством, відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету може нести фізична особа.

Трохи нетрадиційний вигляд має порядок сплати податку з доходів фізичних осіб і порядок надання податкової декларації у Великобританії. Приміром, за законодавством цієї країни остаточний розрахунок прибуткового податку провадиться наприкінці податкового року з 6 квітня по 5 квітня наступного календарного року. Крім того громадяни Великобританії, які отримують тільки заробітну плату й не мають інших доходів, заповнюють і подають податкову декларацію один раз у п’ять років. Роботодавці платників податків утримують податки відповідно до кодованої інформації у вигляді таблиць, які надаються їм податковими органами

В Україні процес сплати податку з доходів фізичних осіб умовно можна поділити на декілька відокремлених етапів, які охоплюють:

1)     щомісячні розрахунки податку;

2)     визначення сукупного доходу;

3)     зменшення сукупного місячного доходу на суму податкової соціальної пільги;

4)     розрахунок податку відповідно до діючої системи ставок;

5)     коригування розміру податку на суму податкового кредиту.

Враховуючи наведений вище аналіз чинного законодавства, можемо назвати низку підстав, за наявності яких здійснюється оподаткування податком з доходів фізичних осібДо таких підстав належать:

а)     податкова декларація;

б)    матеріали податкових перевірок діяльності громадян;

в)     відомості про виплачені доходи, отримані від підприємств та інших податкових агентів.