27. Операції банків з іноземною валютою. Організація і загальні правила обліку операцій з іноземною валютою. Методи валютного регулювання і їх застосування Національним банком України.

Операції з валютними цінностями поділяються на два види:

1) поточні валютні операції;

2) операції, пов'язані з рухом капіталу.

До поточних валютних операцій відносяться:

• розрахунки за товари, роботи і послуги,

• за експорт та імпорт,

• перекази;

• погашення (сплата) короткострокових кредитів тощо.

До капітальних валютних операцій відносяться:

• прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємств;

• портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

• довгострокове кредитування тощо.

Банки можуть проводити валютні операції лише після отримання від НБУ Генеральної ліцензії. Тому ліцензію можуть отримувати банки, які є юридичними особами, існують та здійснюють свої операції на території України не менше одного року, з розміром статутного капіталу та власних коштів, які встановлює НБУ.

Ці банки повинні забезпечити відповідність своїх установ технічним вимогам, які необхідні: для здійснення валютних операцій, для обслуговування валют­них рахунків клієнтів, для встановлення кореспон­дентських відносин з іноземними банками, для прове­дення кредитних операцій на міжнародних грошових ринках, та мати в штаті кваліфікованих фахівців.

Якщо банки відповідають усім цим вимогам, то в територіальне управління Національного банку Укра­їни для отримання ліцензії подають такі документи:

• заяву;

• копію нотаріально завіреного статуту;

• перелік операцій з валютними цінностями;

• опис структури та підрозділів банку з переліком технічних засобів;

• довідку про керівників банку, які здійснюють нагляд за валютними операціями, та безпосе­редніх виконавців і копії їх дипломів;

• баланс установи;

• річний звіт банку;

• письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду на встановлення кореспон­дентських відносин.

На підставі одержаної в Національному банку України ліцензії уповноважені банки мають право здійснювати такі валютні операції:

1. Ведення валютних рахунків клієнтів.

2. Встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:

• встановлення прямих і непрямих кореспон­дентських відносин з іноземними банками – це відкриття банком рахунків самостійно для міжнародних розрахунків в іноземних банках;

• розрахунки через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків Національ­ного банку України.

3. Неторговельні операції.

4. Операції за міжнародними торговельними розрахунками.

5. Операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку.

6. Операції щодо залучення та розміщення валют­них коштів на внутрішньому ринку, що здійснюються з резидентами України, та зовнішньому ринку, що здійснюються з нерезидентами України

7. Валютні операції на міжнародних грошових ринках.

8. Операції з монетарними металами на внутріш­ньому ринку.

Організація і загальні правила обліку операцій з іноземною валютою.

Вимоги до розкриття інформації про валютні статті балансу регламентує Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку № 21 «Наслідки зміни курсів обміну валют», який допомагає банкові визначити політику щодо питань:

• який валютний курс необхідно застосовувати до різних операцій і при перерахунку із однієї валюти в іншу;

• яка правильна база оцінки валютних залишків;

• як необхідно відображати різницю у валютних курсах;

• як необхідно визнавати і відображати в бухгалтерській звітності валютні зобов'язання майбутніх періодів.

Банк для проведення своєї облікової політики повинен визначити організацію, методику проведення обліку іноземної валюти, систему запису і механізм контролю.

Стосовно валютних операцій система організації бухгалтерського обліку повинна:

• вимірювати і контролювати ризики, прита­манні даним операціям, і вказувати реко­мендовані рівні (межі) ризику;

• встановити постійну систему внутрішнього контролю;

• своєчасно і точно аналізувати операції та інформацію.

Під час валютних операцій розрізняють три часові категорії, а саме:

► дата операції - це дата відображення в бухгалтерському обліку операції в день її здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов'язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів за цією операцією;

► дата валютування - обумовлена угодою дата зарахування коштів;

► дата розрахунку - дата реального зарахування або списання коштів за операцією.

Однією з особливостей нового Плану рахунків бухгалтерського обліку є мультивалютність. Як правило, облік іноземної валюти здійснюється з використанням аналітичних і синтетичних рахунків. У синтетичному облік ведеться тільки в національній валюті. Більш детальними є проведення на аналітичних рахунках, які здійснюються у валюті розрахунків. В аналітичному облік операцій на валютних рахунках ведеться у двох оцінках: у валюті за номі­налом і в гривнях за офіційним курсом НБУ. При зміні курсу залишки на валютних рахунках переоцінюються.

Переоцінка залишків рахунків з обліку монетарних статей балансу відображається такими бухгалтерськими проведеннями:

► Переоцінка залишків в іноземній валюті (у разі зростання офіційного курсу НБУ)

а) Дт 6204 Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами

Кт Рахунки з пасивними залишками в іноземній валюті - сума дооцінки

б) Дт Рахунки з активними залишками в іноземній валюті

Кт 6204 Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами - сума дооцінки

► Вирівнювання залишків балансових рахунків 3800 "Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів" і 3801 "Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів"

Дт/Кт 3801 Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів

Кт/Дт 6204 Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами - різниця між залишками (у гривневому еквіваленті) за відповідними аналітичними рахунками балансових рахунків 3800 і 3801.

Методи валютного регулювання і їх застосування Національним банком України.

Основними методами валютного регулювання, якими користуються ЦБ є:

Валютна інтервенція – пряме втручання ЦБ у функціонування валютного ринку, шляхом купівлі-продажу інвалюти з метою впливу на курс національної валюти. ЦБ скуповує інвалюту, коли є надлишкова пропозиція, і продає, коли пропозиція є недостатньою для того щоб врівноважити попит і пропозицію.Коли в д-ві діє фіксований валютний курс.

Дисконтна політика- використ. Для регулюв. Валютного курсу та для валютних резервів (регул. облікової ставки ЦБ). У випадку підвищ. облік ставки НБ-ку, прослідковується дод. попит на нац. валюту, що сприяє підвищ. курсу нац. вал. У випадку зниж. облік. ст. зрост попит на іноземну вал., що сприч. падіння курсу нац валюти.

Методами вал. регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація- офіційне зниження вал. курсу нац.грош. 1-ці відносно інозем. валют.Вона створ. сприятливі умови для розвитку експорту.

Та ревальвація - офіційне підвищення вал. курсу нац.грош. 1-ці відносно інозем. валют. Сприяє розв. імпорту, оск. прослідков. зниж. цін на товари на товари що імпортуються, зниж. грош. маси в обігу і стрим. інфляційні процеси . Проте ревальвація не сприяє підвищ. ВВП в д-ві , так як розв. імпорту не сприяє створенню нових роб. місць, а значить зниж. %-т безроб.

Валютні обмеження : обов’язков. продаж валют. надходж.; ліцензування продажу інвал. імпортером; кредитування в інвал.; контроль за ввозом та вивозом вал. цінностей; розпорядження фіз. ос. Інвалютою.