11. Суперечливий образ Анни. Пластичність і психологічна глибина змалювання образу-характеру.

Образ головної героїні роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна» є суперечливим в своїй органічній єдності. Порушення Анною свого сімейного обов’язку є в творі російського письменника цілком обгрунтованим та неминучим, і не тільки з точки зору характеру Анни, а й з точки зору всіх обставин, теж всебічно представлених в романі. Анна - натура щира, відверта, енергійна, позбавлена лицемірства. Полюбивши Вронського, вона повністю віддається цьому почуттю і не може й не хоче, навіть зовні, обмежитися в даному разі рамками лише звичайного світського роману, яких в її дворянському середовищі було чимало, і на які світська публіка дивилася «крізь палвці». Кареніна - свого чоловіка. Анна ніколи не любила: заміж вийшла, може, без прямого примусу, але й не за велінням серця. її чоловік ніколи не був для неї справжнім авторитетом, не був і другом, якого б вона поважала, з яким би рахувалася, якщо й не кохала його. Будучи добропорядною жінкою, яка звикла до поваги до себе з боку оточуючих, Анна тяжко перенесла зневагу, виявлену їй світським середовищем, після розриву з Кареніним. Якщо б вона не мала власної гордості як жінка і як людина, вона б більш-менш терпеливо зносила зневагу оточуючих і те, що любов Вронського до неї поступово згасала. Анна кінчає життя самогубством, хоч і грішить в даному разі ще раз, занапастивши власну душу і покинувши сиротами двох своїх дітей: сина і зовсім маленьку дочку.

12. Традиції і новаторські зрушення в літ. Другої половини 19 ст. (ш. Бодлер «Квіти зла», історія створення збірки в.Вітмена «Листя трави»)

Традиції і новаторство — це передавання художнього досвіду від одного покоління митців до іншого. важливу роль в інноваційних процесах у мистецтві та літературі кінця XIX—XX ст. відіграє загальний цивілізаційний прогрес, лавиноподібно зростаючий потік інформації, досягнення у філософії, науці, техніці (зокрема, винахід фотографії сприяв трансформації образотворчого мистецтва), нові засоби транспорту і зв'язку надихнули футуристів, кінематографічні засоби вплинули на літературу"1. Відповідно у літературі XX століття швидко змінювали одне одного різні напрями і течії: футуризм, експресіонізм, сюрреалізм, драма абсурду, постмодернізм. Збірка «Квіти зла» складається із шести розділів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» та «Смерть». Перший, найоб'ємніший розділ збірки «Сплін та ідеал». Це лірична драма, де ідеалові протиставлена не сама дійсність, а сплін важкий хворобливий душевний стан поета, якому притаманні скептицизм, зневіра й туга. У збірці віршів «Листя трави» (1855—1891) ідеї близькості до природи взяли космічний характер; будь-яка людина і будь-яка річ сприйняті священними на тлі нескінченної в часі і просторі еволюції Всесвіту. Почуття спорідненості з усіма людьми і всіма явищами світу виражено за допомогою перетворення ліричного героя в інших людей і неживі предмети. Вітмен — співак «світової демократії», всесвітнього братства людей праці, позитивних наук, любові і товариства, які не знають соціальних кордонів. Новатор вільного вірша.Його головна книга «Листя трави» за життя автора виходила шість разів, при кожному перевиданні, включаючи в себе нові цикли віршів, залишалася єдиним поетичним твором, у якому міститься багатогранний і цілісний образ Америки, де перемогла ідея демократії. У XX столітті «Листя трави» визнані одним з найважливіших літературних подій, знаменували собою революцію в поезії, пов'язану з появою вільного вірша (верлібру), новаторської віршової системи, піонером якої виступив Вітмен.