72. Виникнення та розвиток парламенту в Англії (хііі-хv).

В Англії барони, дворянство, верхівка вільного селянства та міщани змусили короля Йоганна Безземельного в 1215 р. прийняти Велику Хартію Вольностей. Вона була видана від імені короля й мала 63 статті, серед яких були чотири так звані конституційні статті, які обмежували владу короля. Велика Хартія стала великим компромісом між королем і дворянством, провела законне обмеження королівської влади.

Через півстоліття внаслідок нового компромісу між аристократією та дворянством (разом із селянською верхівкою та міщанами) було утворено перший парламент (1265 р.), що почав регулярно збиратися з 1295 р. Окрім баронів і прелатів туди було запрошено представників від общин – по два рицарі від графства і по двоє міщан від найбільших міст. Перших король запрошував власноручно листами, інших обирали на зборах у графствах та містах. У 1343 р. парламент було поділено на палату лордів та палату общин, у першій членство стало спадковим, до другої – обирали.

Невдовзі парламент отримав право санкціонувати збір найважливіших податків, прийняття законів, а з кінця XIV ст. - право законодавчої ініціативи. Щоправда, закони – статути парламенту – повинні були затверджуватися палатою лордів і королем. Невдовзі англійський парламент став полем жорсткої політичної боротьби між аристократією і королями. Достатньо сказати, що два рази в XIV ст. він скидав королів (Едуарда ІІ і  Річарда ІІ).

Саме початок спільних засідань лордів заклав основи плюралістичної системи у Великій Британії. Ще в ХІІІ ст. задля гарантій дотримання умов Великої хартії вольностей до складу спеціальної колегії, що грунтувалася на принципах станового представництва, спочатку повинні були ввійти 25 вищих феодалів. Проте, новостворений орган, який носив чіткий відбиток станового представництва, відігравав скоріше дорадчу роль при монархові. Однак на відміну від інших станово-представницьких установ середньовічної Європи колегія діяла на постійній основі.

Подальше суперництво Корони й підданих призвело до пропозиції 1265 року вищих феодалів доповнити склад нового органу представниками нижчих станів. До XІV ст. вони засідали разом з лордами. А з прийняттям в 1330 році Вестмінстерського статуту пери виокремились у самостійну палату. З розвитком нової інституції поступово виражалися її функції та повноваження як вищої судової інстанції.

Хронологія представництва громад у парламенті починається з кінця ХIII ст. В цей час король Едуард І, який потребував наповнення державної скарбниці, скликав у 1295 році парламент, що складався тільки зі світських та духовних лордів. Вони відмовилися визнати таке засідання правомірним і домоглися запрошення представників від громад і графств. За це парламент 1295 року скликання отримав назву "Зразкового".

73.Генеза міжнародного гуманітарного права.

Термін «міжнародне гуманітарне право» вперше був запропонований в 50- x рр. Початок розвитку міжнародної гуманітарного права в XX в., як правило, пов'язують із прийняттям 22 серпня 1864 р. на дипломатичної конференції у Женеві Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих воїнів під час сухопутної війни (далі — Женевська конвенція 1864 г.). У Женевської конвенції 1864 р. утримувалося всього 10 статей, але де вони заклали фундамент, що послужив підвалинами її подальшого розвитку міжнародного гуманітарного права. Ці статті торкалися суттєві моменти: військові санітарні візка і госпіталі було визнано нейтральними, їм забезпечувалися захист і повагу; нейтральність поширювалася на армійських священиків, виконуючих свої обов'язки; якщо вони потрапляли в руки противника, повинні були звільнені і повернуті в власний табір; потрібно було з повагою ставитися до мирному населенню, який прийшов допоможе пораненим; пораненим і хворим воїнам необхідно забезпечити те що, незалежно від цього, на чиєму боці вони боролися; знак червоного хреста білому полі мав позначати госпіталі і медперсонал задля забезпечення їм захисту. Сьогодні важко уявити, яка величезна вплив справила Женевська конвенція 1864 р. в розвитку права націй. Саму ідею, чи концепція, поширення міжнародного гуманітарного права й не народилася разом із Женевської конвенцією 1864 р., де ще згадувалося необхідність ознайомлення населення з її положеннями. Кодекс Лібера містив докладні правила, що відносяться до з усіх аспектів сухопутної війни, від способів ведення бойових дій, як таких та звернення із громадянським населенням до роботи з особливими категоріями осіб, такі як військовополонені, поранені, партизани (франтиреры) тощо. Міжнародне гуманітарний право є, свого роду, документом, який регламентує основні правила ведення великої війни, що актуальним до нашого часу.