ЛІТЕРАТУРА ХІХ СТ

1. Жанрово-стильова своєрідність, тематика «Енеїди» і.Котляревського.

Перший представник нової укр. літ-ри, яка, на відміну від попередньої(І.Вишенський, Козацькі літописи, Г.Сковорода – книжна, «барокова» мова), почала активно використовувати розмовну укр. мову(у творі насамперед макаронічна, перенасичена варваризмами мова, прислів’я, стійкі нар вирази). Перше видання 1798р. За жанром – бурлескно-травестійна поема(травестія–перевдягання, переінакшування (переінакшується з поеми Вергілія); бурлеск–жарт, пародія), переробка «Енеїди» Вергілія, де розповідається про пригоди мандрівної ватаги троянців на чолі з Енеєм. Згідно з вимогами бурлескно-травестійного жанру, укр. автор змінив національне тло першоджерела. Персонажі давньоримського твору набули виразних укр-х рис ­– троянців з поеми Котляревського цілком правомірно ототожнюють з укр.-м козацтвом. Укр. життя представлене автором переважно в побутово-етнографічному вимірі. Котляр-й прагнув якнайповніше, з позитивного боку змалювати традиційний нар-й побут(в цьому полягає ідея твору), тому його твір називають енциклопедією української старожитності. Специфіка жанру: героїчна поема, яка серйозно забражувала богів та героїв. Цей тв. називають героїко-комічною поемою. Сутність жанру полягає в комічній невідповідності між змістом і стилем. Від античної «Е.» залишається лише оболонка, в середині ж все укр.-ке(н-д: замість троянців вже козаки). У перших 2-х частинах К. просто розважає читачів пригодами Енея та його товаришів. У 3-й: описано пекло, де сатирично змальовано панів та інших гнобителів селян. У 4-й: з тугою згадуються часи Гетьманщини. У 5,6-й: автор виступив із сатирою проти звичок, неробства й гулянок тодішнього панства. Вважають, що у поемі в алегоричній формі показано долю українського світу після скасування автономного устрою Гетьманщини та зруйнування Зап. Січі. Побут укр. народу – провідна тема твору. Побутово-етнографічні описи: народний одяг, страви, бенкети, ігри, танці, співи, нар звичаї, вечорниці, вірування, обряди весілля й похорону, ворожбу тощо; згадки про укр.-ку старовину(наша Січ, перелік козацьких полків, згадка про гетьманів Сагайдачного, Дорошенка). Все це підкреслює нац-ий колорит «Е.».Демократизм та прихильність до простих нар мас. Любов до рідного краю: подвиг Низа та Евріала: «Любов к отчизні де героїнь, там вража сила не устоїть, там грудь сильніша од гармат». Сюжетно-композиційна своєрідність: 1)збереглись деякі античні елементи – центральний мотив подорожі. Семантика мотиву: ініціативна – щоб отримати щось, потрібно пройти випробування, це своєрідний обряд посвячення(у творі-це постійні мандри, подолання перешкод); 2)зберігається групування персонажів(земні мешканці і жителі Олімпу–боги). Художні здобутки Котляр-го помітно вплинули на розвиток у/л 19-го ст.

2. «Наталка-Полтавка» і.Котляревського: жанрова своєрідність, образна система.

Написана і вперше виставлена в 1819р. Має 2 дії. Жанрова своєрідність: комічна опера як синтетичний різновид, що поєднує ознаки драматичного та комедійного жанрів. Поєднання драматургічних елементів та пісенних партій(є засобом художньої характеристики персонажів) – важлива ознака комічної опери, об’єктом зображення якої є простий народ. Типова розв’язка комічної опери – щасливий фінал, зумовлений просвітницькою вірою в природну доброту й моральність людини. Сюжет зазвичай заснований на любовному трикутнику, відповідно, в основі тема кохання(Котляревський був сентименталістом, тому йому ця тема близька). Комічна опера має чіткі рамки. Маємо протистояння «природного» житя простої людини та «зіпсованого цивілізацією» панівного класу. Відбиття просвітницьких тенденцій–головна мета худ. тв-ті–перевиховання людини на краще. Дівчина, що знаходиться в любовному трикутнику, перш за все має рису – вірність у коханні. При цьому вона красива, добра тощо. Її хлопець теж має таку рису. Третій у любовних стосунках частіше за все нелюб, він – «третій зайвий», але займає якесь соц становище або майно і хоче руки дівчини. Часто закохана пара має помічників, які допомагають долати перешкоди тощо. Образна сист.: три основних персонажі(Наталка–дівчина зі збіднілої родини, правдивий образ укр.-ї дівчини, розумної, працьовитої, з глибоким і щирим почуттям та високими моральними якостями й народною етикою; Петро–бідний наймит, який пішов на заробітки; возний Тетерваковський – судовий чиновник, достатньо освічена і культурна людина, мовлення возного–важлива його хар-ка, кохає Наталку), три допоміжних(мати Горпина Терпелиха–хоче видати дочку за багатого, бо живуть дуже скрутно; Микола–хлопець без певних занять, далекий родич Наталки і приятель Петра, який дає возному і виборному негативні характеристики. В кінці твору каже: «Отакі наші полтавці–коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватається»; виборний Макогоненко – справедливий, виступає проти чиновницьких зловживань, має почуття гумору, виступає посередником щодо намірів Терпелихи видати дочку заміж). Наявна ідеалізація персонажів, невмотивованість певних дій та вчинків. Негативні персонажі під час дії «перевиховуються», змінюються на краще(благородний вчинок Тетерваковського щодо Наталки: хоч і кохає її та жертвує своїм почуттям заради щастя коханої дівчини. Так, віддає її за Петра). Досвід письменника в зображенні народу та його мовного багатства став важливим чинником творчого становлення ряду укр.-х літераторів.