3. Нормативно-правове забезпечення формування та використання страхових резервів

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Оскільки однією з умов забезпечення платоспроможності є створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. Тому відповідно до ЗУ «Про страхування» організаційне регулювання формування і розміщення страхових резервів здійснює уповноважений органом - Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До основних функцій якого належить встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів.[28]

Зауважимо, що перебуваючи в ролі інвестора, страховик не тільки набуває додаткове джерело доходів, але й наражається на додаткові ризики. Враховуючи той факт, що кошти стра­хових резервів не є власністю страховика, то важ­ливого значення має державна регламентація роз­міщення цих резервів.

Інвестування та розміщення коштів страхових резервів з урахуванням вимог чинного законо­давства означає дотримання страховиком зако­нодавчо регламентованих напрямів розміщення, нормативів розміщення та принципів розміщення.[25]

Відповідно до ст. 30 розділу 3 ЗУ «Про страхування» Забезпечення платоспроможності страховиків визначається необхідність створення страхових резервів для забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування.[1]

Встановлюючи додаткові технічні резерви, страховики повинні письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування та ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, не пізніше, як за 45 днів до початку календарного року (ст. 31 Закону України «Про страхування»).

Також ця стаття визначає основні принципи розміщення страхових резервів та активи, якими можуть бути представлені кошти страховика.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами. [27]

Для визначення складових частин страхових резервів зі страхування життя та загальних вимог до розрахунку математичних резервів та викупних сум Нацкомфінпослуг було прийнято Розпорядження №24 «Про затвердження Методики формування резервів із страхування життя».

Страховик розробляє Положення про формування резервів із страхування життя відповідно до прийнятої методики. Положення повинно бути підписано актуарієм, який відповідає вимогам чинного законодавства, та скріплено підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Копія Положення подається до Держфінпослуг протягом 15 календарних днів.[6]

З метою встановлення правил розміщення страхових резервів із страхування життя, а також структури і вимог до активів, які приймаються для представлення страхових резервів із страхування життя, Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України прийняла розпорядження №576 «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя» від 23.07.2009. [7]

Розпорядження №3104 «Про затверження формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя» від 17.12.2004 визначає склад технічних резервів, методики формування резерву незароблених премій, резерву заявлених, але невиплачених збитків, резерву збитків, які виникли, але не заявлені, резерв катастроф та резерву коливань збитковості. Також виділено категорії дозволених активів, якими можуть бути представлені технічні резерви та принципи, яких має дотримуватись страховик здійснюючи фінансову діяльність, пов'язану з розміщенням коштів технічних резервів та їх управлінням.[4]

У Розпорядженні Нацкомфінпослуг №51175 «Про затвердження Змін до Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя» від 14.12.2005 викладено величину і обсяги окремих категорій активів, у тому числі утворених в іноземній вільно конвертованій валюті, які приймаються для представлення технічних резервів.[5]

Постанова Кабміну №1211 «Про затвердження напрямів інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів» від 17 серпня 2002 р. визначає основні напрямки вкладення коштів страхових резервів, серед яких[3]:

• Розроблення та впровадження високотехнологічного устаткування, іншої інноваційної продукції, ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

• розвиток інфраструктури туризму;

• добування корисних копалин;

• перероблення відходів гірничо-металургійного виробництва;

• будівництво житла;

• розвиток транспортної інфраструктури, у тому числі будівництво та реконструкція автомобільних доріг;

• розвиток сектору зв'язку та телекомунікацій.

Постанова №643 від 25 липня 2005 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р.№1211» доповнено напрями інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів позицією: розвиток ринку іпотечного кредитування шляхом придбання цінних паперів, емітованих Державною іпотечною установою.[2]