- •Розділ іі сучасні міжнародні відносини
- •2.Поняття зовнішньої політики,міжнародної політики та міжнародних відносин.
- •4.Проблема предмету і об*єкту сучасних міжнародних відносин. Сучасні міжнародні відносини в системі навчальних дисциплін.
- •6. Методи аналізу та дослідження міжнародних відносин.
- •8. Зміна характеру міжнародних відносин у хх ст. Вплив світових воєн.
- •9. Причини і характер Першої світової війни, співвідношення сил між головними державами та блоками.
- •10. Утворення Четвертного союзу. Дипломатична боротьба за нейтральні держави. Завершення формування двох ворожих таборів.
- •13. Паризька мирна конференція, її основні питання, хід та завершення.
- •21. Плани Дауеса та Юнга: зміст і направленість.
- •22. Пакт Бріана-Келлога та його значення.
- •24. Зовнішня політика фашистської Італії. Італо-абіссінська війна.
- •28. “Мюнхенська змова” та її наслідки.
- •30. Пакт Молотова і Ріббентропа
- •31. Співвідношення сил напередодні війни, її характер, періодизація.
- •35.Крах гітлерівської стратегії “блискавичної війни”.Міжнародне значення розгрому фашистів під Москвою, у ході Сталінградської та Курської битв
- •36. Перемоги Червоної Армії в 1944 р. Відкриття другого фронту та його міжнародне значення
- •37. Питання післявоєнного устрою в Європі на міжнародних конференціях учасників антигітлерівської коаліції (Тегеран, Ялта, Потсдам).
- •39. Нова розстановка сил на світовій арені. “Холодна війна” та її етапи
- •40. Створення воєнних блоків. Блокове протистояння (40-80-і рр. Хх ст.)
- •41. Міжнародні результати діяльності світової системи соціалізму в другій половині 40-х – 60-х рр. Хх ст.
- •42. Локальні конфлікти після Другої світової війни та їх результати і вплив на міжнародну обстановку.
- •43. Деколонізація та утворення нових незалежних держав.
- •44. Процес розрядки міжнародної напруги. Гельсінгський акт 1975 р.
- •45. Загострення міжнародних відносин в другій половині 70-х – на початку 80-х рр.
- •46. Нове політичне мислення срср у міжнародних відносинах: причини, суть, принципи.
- •47. Радянсько-американські відносини в 1985 – 1990 рр.
- •48. Проблема скорочення збройних сил і звичайних озброєнь у Європі в 1985 – 1990 рр.
- •49. Міжнародне значення революцій 1988 – 1990 рр. У країнах Центрально-Східної Європи.
- •51. Міжнародні наслідки краху срср і утворення снд
- •52. Снд в сучасних міжнародних відносинах. Інтеграційні процеси в рамках снд.
- •53. Проблеми деколонізації та постколоніального простору в 1985 – 1990 рр. Еволюція Руху неприєднання.
- •55. Ядерне роззброєння України в 1991 – 1994 рр. І світова спільнота.
- •56. Україна – нато: від програми “Партнерство заради миру” до “Хартії про особливе партнерство”.
- •58. Українсько-румунські відносини в 1991 – 2008 рр.
- •59. Українсько-чеські відносини в 1993 – 2012 рр.
- •60. Українсько-словацькі відносини в 1993 – 2012 рр.
- •61. Українсько-угорські відносини в 1991 – 2012 рр.
- •62. Українсько-польські відносини в 1991 – 2012 рр.
- •63. Українсько-російські відносини в 1991 – 2012 рр.
- •64. Українсько-німецькі відносини в 1991 – 2012 рр.
- •65. Українсько-американські відносини в 1991 – 2012 рр.
- •66. Основні принципи та засади зовнішньої політики незалежної України.
- •67. Україна в оон в 1991 – 2012 рр.
- •68. Україна в Раді Європи (1995 – 2012 рр.)
- •69. Україна – гууам: досягнення, проблеми, перспективи
- •70. Україна – очес: досягнення, проблеми, перспективи.
- •74. Від нбсє до обсє (Будапешт, 1994 р.). Основні інституції та місії обсє: суть, структура і вплив на сучасні міжнародні відносини.
- •75. Процес розширення нато на Схід в 1990-х роках.
- •76.Посилення ролі Західно - європейського Союзу в системі регіональної безпеки
- •77. Маастрихтський процес і утворення єс у 1992 р.
- •78.Єс і розвиток інтеграційних процесів у Європі в 1993 – 2012 рр.
- •80 Роль оон у сучасних міжнародних відносинах.
- •81. Основні риси сучасних системних трансформацій у країнах Центрально-Східної Європи.
- •82. Країни Вишеградської групи в системі сучасних міжнародних відносин.
- •83. Югославія у міжнародних відносинах кінця хх – початку ххі ст.
- •84. Операція “Буря в пустелі” та її наслідки.
- •85. Китай у міжнародних відносинах кінця хх – початку ххі ст.
- •88. Місце та роль Росії в сучасному геополітичному просторі Центрально-Східної Європи.
- •89. Російсько-американські відносини в 1991 – 1999 рр.
- •91. Зовнішня політика сша в 1988 – 1992 рр.
- •92. Зовнішня політика сша в 1992 – 2000 рр.
- •Прогрес
- •Переорієнтація на погрози з боку Аль-Каїди в Афганістані і Пакистані
- •Відповідально припинення війни в Іраку
- •Зупинка різанини і підтримки лівійського народу
- •Зберігання ядерної зброї до рук терористів
- •Сприяння миру і безпеки в Ізраїлі та на Близькому Сході
- •Повторне порушення Америки альянси
- •Відновлення американського лідерства в Латинській Америці
- •Забезпечення енергетичної безпеки і боротьби зі зміною клімату
- •95. Зовнішня політика фрн у 1998 – 2012 рр.
- •96. Зовнішня політика Великобританії з 1990-2012 рр.
- •97. Зовнішня політика Франції в період президентства Франсуа Міттерана, Жака Ширака та Ніколя Саркозі.
- •98. Італія на міжнародній арені в період “після холодної війни”.
- •99. Основні зовнішньополітичні пріоритети Канади в 1990 – 2012 рр
- •100. Міжнародне становище і пріоритети зовнішньої політики країн Африки у 1985 – 2012 рр.
- •101. Країни латиноамериканського регіону в міжнародних відносинах кінця хх – початку ххі століття
- •102. Країни атр в міжнародних відносинах кінця хх – початку ххі ст.
- •103. Основні тенденції розвитку міжнародних відносин у Близькосхідному регіоні наприкінці хх – початку ххі ст.
- •104. Міжарабські та арабо-ізраїльські відносини в 1990-х роках у контексті проблеми близькосхідного врегулювання
- •106. Загострення арабо-ізраїльського протистояння та близькосхідної проблеми наприкінці хх – початку ххі століття
- •107. Індія та Пакистан у сучасних міжнародних відносинах регіонального характеру.
- •108. Система міжнародних відносин на початку ххі ст.: особливості та тенденції еволюції.
74. Від нбсє до обсє (Будапешт, 1994 р.). Основні інституції та місії обсє: суть, структура і вплив на сучасні міжнародні відносини.
Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), що раніше називалася Нарадою з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), було започатковано як політичний консультативний орган, до якого увійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. В січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. входять 56 держав-учасниківВідправною точкою в історії Організації є гельсінкський Заключний акт 1975 року та установа Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Нарада була скликана як постійно діючий міжнародний форум представників 33 європейських держав, а також США і Канади для вироблення заходів зменшення військового протистояння і зміцнення безпеки в Європі в період "холодної війни".Перейменування НБСЄ в Організацію з безпеки і співробітництва у Європі відбулося у 1994 році на саміті в Будапешті.На даному етапі ОБСЄ діє в трьох "вимірах" - військово-політичному, економіко-екологічного і людському. "Людський вимір" має на увазі дотримання прав людини та основних свобод, без яких, на думку організації, неможлива міцна безпека (87). У цій області ОБСЄ працює за такими напрямками, як боротьба з торгівлею людьми, демократизація, проведення виборів, затвердження рівноправності чоловіків і жінок, права людини, свобода ЗМІ, права меншин, верховенство закону, терпимість і не дискримінація. Вищим органом ОБСЄ є Нарада глав держав і урядів - Саміт (Зустріч на вищому рівні) - періодичні зустрічі глав держав чи урядів країн-членів ОБСЄ. Центральним керівним органом ОБСЄ є Рада міністрів закордонних справ (раніше Рада НБСЄ), який несе відповідальність за прийняття рішень. Крім того він може приймати рішення про створення груп для запобігання конфліктів і вирішення суперечок, про початок проведення операцій з підтримання миру і т.д. (85). РМЗС також вибирає Генерального секретаря ОБСЄ на трирічний термін. Основна функція останнього полягає в організаційній підтримці Діючого голови. Канцелярія Генерального секретаря здійснює операційну підтримку ОБСЄ під безпосереднім керівництвом Генсека. Повноваження Секретаріату містять у собі: підтримку місій і проектів ОБСЄ; здійснення контактів з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями; координацію політики ОБСЄ у сфері економіки та захисту навколишнього середовища. Вища рада (Керівний рада) збирається на рівні директорів політичних департаментів або на відповідному йому рівні. Він покликаний обговорювати і формулювати принципи політичного і загального бюджетного характеру.Необхідно відзначити, що основою ОБСЄ є рівноправність для всіх держав-учасників, що ставить у рівне положення всі країни, не беручи до уваги рівень їх економічно-соціального розвитку, і відкриває двері для широкого діалогу з різних, в тому числі і економічних проблем. Те ж саме спостерігається і в політичному плані - всі держави-учасники ОБСЄ мають рівним статусом. Рішення приймаються на основі консенсусу, вони не носять юридично обов'язкового характеру, але мають велике політичне значення. Діяльність ОБСЄ має і ряд інших проблем, які перешкоджають створенню моделі загальної безпеки. Так, зоні дії ОБСЄ бракує умов для формування ефективного спільноти безпеки, так як вона охоплює демократичні і авторитарні держави і тягнеться від сучасних, багатих західноєвропейських та північноамериканських товариств до бідних, традиційних суспільств Центральної Азії.Незважаючи на те, що організація вважається унікальною, вона має слабкі сторони. По-перше, в рамках організації рішення приймаються на основі консенсусу, тобто вони не носять юридично обов'язкового характеру. Саме у зв'язку з вищезазначеним пунктом можна стверджувати, що ОБСЄ в якості системи колективної безпеки недієздатна. У неї відсутня формально міжнародно-правовий статус. По-друге, ОБСЄ не має механізмів примусу держав-членів виконувати взяті на себе зобов'язання в рамках організації. Саме з цієї причини ряд положень документів організації зневажаються. Гельсінські угоди та наступні документи ОБСЄ є політичними деклараціями (урочисто підписаними на вищому рівні), а не договорами і не вимагають ратифікації парламентськими установами та реєстрації в ООН на підставі статті 10 2 Статуту ООН як "договору і міжнародної угоди". Це означає, що нормативні акти організації висловлюють тільки політичну волю держав-учасників і не є міжнародними договорами в юридичному сенсі цього слова. Однак це не позбавляє їх правового значення - у практичному плані вважається, політична і моральна сила їх зобов'язань набагато вище ніж їх конкретний юридичний статус.